Масштаб Гранична точність, в м

1:10 000 1

1:25 000 2,5

1:50 000 5

1:100 000 10

1:200 000 20

1: 500 000 50

1:1000 000 100

Ііри польових ґрунтово-географічних роботах можуть бути використані такі допустимі точності проведення (нанесення) ґрунтових границь на картах різного масштабу, які наведені втабл. 3.5.

Таблиця 3.5.
_______________ Показники точності Ґрунтових карт_

Як видно з табл. 3.5. коли складають ґрунтову карту в масштабі 1:25 АЮ, то допустимі відхилення при нанесенні ґрунтових границь можуть бути: ри рівно виражених в натурі границях переходу одного грунту в другий - не Йльше 50, а при ясній зміні одного ґрунту в другий - не більше 100 м; коли ж | аниці переходу (зміни) одного грушу в другий виражені неясно, тобто пос­тупово,тоді допустимі відхилення при нанесенні границі між такими грунта--' можливі не більше 250 м.

Аналогічні допустимі норми існують відносно видалення найбільш раці-вальних розмірів ґрунтових контурів (табл. 3.6.. 3.7.і З.8.).

Таблиця 3.6. Раціональні найменші контури на картах ттежно від масштабу зйомки

Питання для самсоперевірки

/. Що таке карта ґрунтів?

2. Як поділяються карти грунтів за масштабом (мірилом)?;

3. Па які категорії поділяються обстежувані території за ступенем складності грунтового покриву?;

4. Яка рекомендована кількість грунтових розрізів для забезпечення точ­ності при картуванні грунтів?:

5. Які існують методи встановлення границь грунтів і виділення грунто­вих контурів?;

6. За якими показниками визначають точність польвих грунтових карт?.

3.3. Камеральні роботи при картуванні грунтів

Камеральні роботи вважаються заключною стадією картування фунтів

Вони включають: ' ■'

а) визначення видів і методів лабораторних аналізів грунтів ; о) агровиробниче групування ґрунтів;

в) бонітування грунтів;

г) складання і виготовлення фунтових карт;
ґ) складання і виготовлення картограм;

д) вирахування площ грунтів і складання експлікації;

є) складання технічного звіту- (нарису) про картування грунтів.

3.3.1.Визначення видів і методів лабораторних аналізів грунтів

Лабораторні аналізи викопуються з мстою одержання об'єктивних показ­ників, що характеризують властивості грунтів, виявлені під час польових

^стежень.

При виконанні лабораторних аналізів треба дотримуватись такого доці­льного мінімуму аналізів, який, по-перше, дозволив би використовувати усі отримані в результаті проведених лабораторних робіт дані, по-друге тав би можливість з необхідною повнотою охарактеризовувати властивості рунтш, істотні з точки зору їх класифікації та використання в сільськогос­подарському виробництві, зокрема, в першу чергу такі, як засолення солон-июватість,спупінь гумусованості і т.д.

Залежно від характеру грунту застосовують такі види і методи лаборото-
рних аналізів: ¹~ '

а) для кислих ґрунтів (дерново-підзолистих, опідюлених, буроземно-Шідзолистих, бурих гірсько-лісових і т.д.)

1. Гігроскопічна вода;

2. 1 ранулометричний склад за Качинським;

3. Визначення гумусу за Тюріним із застосуванням фенілантранілової

кислоти;

4. Увібрані основи (Са^ і М^) за Гедройцем або Шолленбергеру із за­стосуванням тритону Б.

5. Гідролітична кислотність за Каппеном;

6. Рекція грунту (рН сольової і водної суспензії) потенціометрично або колориметрично;

7. Рухомий алюміній за Соколовим (в грунтах з рН менше 5)-

8. Обмінна кислотність за Соколовим (в грунтах з рН менше 5).

б) для нейтральних ґрунтів (чорноземівлштанових, коричневих ітд)

І • І проскопічпа вода; "

2. Гранулометричний склад за Качинським (в горизонтах з високим вміс­том карбонатів — понад 1.5% СаСОз - підготовка проводиться із за­стосуванням пірофосфату натрію);

3. Визначення гумусу за Тюріним із застосуванням фенілантранілової кислоти;

4. Увібрані основи (Са^,+ і Мд'*") витісненням оцтовокислим алюмінієм , хлористим натрієм з використанням трилону Б (в безкарбонатному горизонті);

5. Ємкість вбирання за Бобком та Лскіназі в модифікації Грабарова і Уварової (в карбонатних горизонтах);

6. Реакція грунту (рН водної суспензії, а в безкарбонатних грунтах - ріі сольової суспензії');

7. Увібраний натрій в солонцюватих грунтах за ГедроЙцсм або Аптипову -Каратасву і Мамаєвої з кінцевим визначенням на полум'яному' фо­тометрі;

8. С0₂ картбонатів на кальциметрі;

9. Водна витяжка (щільний залишок) за 1 едройцем (в засолених грунтах).

в) для солонців і солончаків

1. 1 нроекопічна вода;

2. Гранулометричний склад за Качинським (у високо карбонатних гори­зонтах підготовка із застосуванням пірофосфатиу натрію);

3. Визначення гумусу за Тюріним із застосуванням фенілантранілової кислоти (при наявності хроридного засолення - понередш: відмивання солей);

4. Рекція ґрунту (рН водної суспензії) потенцометрично;

5. Увібраний натрій за Гедройцем або Антипову-Каратаову і Мамаєвої з кінцевим визначенням на полум'яному фотометрі;

6. Водна витяжка (щільний залишок);

7. Ємкість вбирання за Бобком і Аскіназі в модифікації Грабарова і Уварової;

8. Вміст СО? картобнатів - на кальциметрі;

9. Вміст гіпсу.

г) для торфових грунтів і горизонтів:

1. Гігроскопічна вода;

2. Рекція ґрунту (рН водної суспензії . в незасолених і безкарбонатних горизонтах - рН водної та сольової суспензії) потенціометрично або колориметрично;

3. Обмінна кислотність (в кислих торфах з рН менше 5);

4. Зольність і аналіз золи (з визначенням СаО, К₂0, Р2О5);

5. Ботанічний склад і ступінь розкладу торфу - за допомогою мікроско­па;

6. Водна витяжка ( в засолених торфовищах)

Результати аналізів вираховуються і виписуються з такою точністю:

Гігросклопічна вода - до 0,1 %;

Гранулометричний склад -до0,1%;

Гумус -до 0,1%;

Гідролітична і обмінна ислотність -до ОД мек/100 фунту;

рН - до 0,1 значення рН;

Увібрані основи і ємність вбирання

грунту - до 0,01 мек/100 г грунту

Водна витяжка - до 0,001% і до 0,01

мекв/100 г ґрунту;

Рухомий фосфор, калій, алюміній - до 0,1 мг на 100г грунту;

Зольність —до 0,1%

Всі дані аналізів із журналів у розрізі господарств заносяться в книгу реєстрації аналізів і передаються в архів. Ведення такої книги є обов'язковим.

Контроль за лабораторно-аналітичними роботами здійснюється шляхом :

а) співставлений результатів аналізів зашифрованих зразків грунту;

б) виконання контрольних аналізів в кількості 1-2%) від усієї суми зраз­
ків, що аналізуються;

в) проведення контрольних аналізів в кількості 1-2% від зразків, зданих
і аналізи в інші лабораторії.

Розходження результатів паралельних (контрольних) аналізів не повинно перевищуваати 3%. При неспівпадінні даних понад 10% контрольних зраз­ків вся парія зразків піддягається повторно му аналізу.

Зразки грунтів зберігаються до завершення коректувальних робіт і пе­редачі фунтової карги і відповідних матеріалів господарству.

3.3.2. Агровиробниче групування ґрунтів

Агровиробниче групування ґрунтів це об'єднання окремих контурів видів та різновидностей ґрунтів у більші групи (масиви) з близькими агроно­мічними властивостями і рівнем родючості, для яких молена запропонувати однакове сільськогосподарське використання і відносно однакові прийоми аг­ротехніки, заходи підвищення родючості тощо.

За масштабом узагальнення агровиробнричі групування ґрунтів бувають загальнодержавними, регіональними і господарськими.

Загальнодержавне агровиробнриче групування фунтів складається для обліку площ фунтів за угіддями. При цьому групи виділяють за єдністю ге­нетичних особливостей і агрономічних показників фунтів, враховуючи зона­льні та провінційні умови.

Регіональні агровиробничі групування фунтів проводяться для областей, районів і використовуються для раціонального розміщення посівів сіль-

ськогостюдарських культур, розробки систем землеробства, розподілу доб­рив, хімічних меліорантів, пестицидів та ін.

Господарські агровиробничі групування грунтів складаються для держа­вних-, колективних, сільськогосподарських і фермерських господарств на ос­нові узагальнення та інтерпретації матеріалів ґрунтових обстежень.

Агровиробниче групування грунтів є обов'язковим завершальним ета­пом великомасштабного обстеження грунтів кожного господарства. Його матеріали є виробничим документом, необхідним для практичної діяльності агроперсоналу, що дозволяє раціонально використовувати ґрунти, земельні ресурси господарства в цілому, меліоранти, добрива, застосовувати раціональну систему обробітку, протиерозійні заходи тощо.

Основне завдання агровиробничого групування ґрунтів полягає в тому, щоб подати всю, часом надто велику різноманітність генетичних ґрунтових видів., відмін і показників у вигляді невеликого, а по можливості найменшо­го, числа індивідуалізованих з агрономічної точки зору ґрунтових груп. Це спрощує карти грунтів, робить їх доступними для широких агрономічних кіл і допомагає в розв'язанні практичних питань землеробства.

Розрізняють комплексні (загальні) та спеціалізовані (спеціальні) агро­виробничі групування грунтів. Найбільш поширені комплексні групування, коли грунти об'єднують за комплексом властивостей, які характеризують їх потенційну родючість і дозволяють на різних масштабних рівнях визначати придатність ґрунтового покриву для вирощування тих чи інших сільськогос­подарських культур, вирішувати загальні питання землеустрою та землеробс­тва (встановлювати межі полів і сільськогосподарських угідь, системи обро­бітку ґрунту, застосування добрив тощо).

При об'єднанні ґрунтів у агрогрупи необхідно дотримуватись таких двох головних принципів:

— чисельні грунтові відміни необхідно звести в мінімальну кількість аг-
ровироничих груп;

- виділені агрогрупи повинні суттєво відрізнятися між собою в
агрономічному відношенні.

Згідно з „Інструкцією до обстеження грунтів України" в агрогрупи об'єднують близькі у виробничому відношенні грунтові види, які належать до одного типу ґрунтоутворення, або близькі за стадією розвитку' в межах даного типу. Наприклад, різні види дерново-підзолистих фунтів об'єднують тільки з дерново-підзолистими грунтами, сірих лісових — з сірими лісовими, чорноземів типових - тільки з чорноземами, які не зазнали деградаційних процесів (опідзолення, оглеєння та ін.). Не можна об'єднувати дерново-підзолисті грунти з чорноземами або солонцюватими грунтами, бо вони різні як за генетичними, так і за агрономічними показниками.

13 окремих випадках допускається об'єднання видів ґрунтів, які відносяться до різних генетичних підтипів і є перехідними між різними ти­пами грунтів. Так, чорноземи типові допускається об'єднувати з чорнозема­ми слабоопідзоленими або із слабозмитими, тобто, коли ознаки створені

ппим ґрунтотворним процесом ще не набули чіткого прояву і не впливають суттєво на агрономічні властивості ґрунтів.

При агровиробничому групуванні в умовах прояву водної ерозії ґрунтів

їлід також враховувати і принципи контурно-меліоративиої організації

території (КМОТ), що зараз прийнята до реалізації інститутом Землеустрою

ЛАП, його обласними філіями та проектними групами. Згідно з концепцією

КМОТ всі землі господарства поділяють та такі еколого-технологічні групи

крутістю схилів, угідь, сівозмін, агротехніки тощо):

- 0-3° — землі вододілів та слабо положистих схилів, де впроваджують
зерно-просапш сівозміни з максимальним насиченням просапними

культурами;

- 3-7° - землі, де практикуються ґрунтозахисні зерно-трав'янисті трав'яно-зернові сівозміни з виключенням просапних;

- > 7° - землі з середньо- і сильнозмитими ґрунтами, які підлягають
суцільному залуженню багаторічними травами(рис. 3.21).

Рис. 3.21. Схема контурно-меліоративної протиерозійної організації

території І - водоохоронна 'іона, засаджена деревами; 2 - тераси на крутих схилах, засаджені пло-ими деревами; 3 профільована дорога; 4 придорожній кювет 5 - межа першого по­рядку (а - вал-дорога, б - канава, в - лісосмуга); 6 - вал-рознилювач стоку; 7 - крутий схил, засаджений лісом: 8 яр. засаджений лісом; 9 - межа третього порядку; 10 при-іружний водовідвідний вал; 11 - межа другого порядку (а - вал, який засівається , б -сшава, в 2 ряди дерев з обох боків канави); 12 - виположений яр.

Суцільному залісненню також підлягають землі сильно розчленовані .•рами та промоїнами, які знаходяться на схилах крутизною понад 12°.

В зоні Лісостепу опідзолені грунти, до яких належать чорноземи відзолені, темно-сірі опідзолені, сірі лісові та ясно-сірі лісові, можна іб'еднати лише у дві агровиробничі групи: до першої віднести чорноземи

опідзолені та темно-сірі опідзолені, а до другої - сірі лісові та ясно-сірі лісові. Це пов'язано з тим, що ґрунти першої агрогрупи менш опідзолені, ніж грунти другої групи, в меншій мірі кислі, і містять більше гумусу, кальцію, більшою мірою структуровані, в меншій мірі потребують вапнування і в цілому більш родючі. Натомість ґрунти другої групи менш родючі і потре­бують внесення підвищених доз добрив, поповнення запасів органічної речо­вини, вапнування тощо.

Не можна об'єднувати в одну агрогрупу солончакові та солонцюваті ґрунти. По-перше, це пов'язано з тим, що низька родючість солончакових грунтів обумовлена високою концентрацією в них і токсичністю легко­розчинних солей, а солонцюваті ґрунти мають несприятливі фізичні та фізико-механічні властивості, хоча солей в них може і не бути. По-друге , корінне поліпшення перших можливе лише за умови вилучення в них над­лишку солей, а солонцюваті ґрунти більшою мірою потребують поліпшення агрофізичних властивостей. Крім того, дані фунти досип, різноманітні навіть V межах одного типу. Гак, солончакові грунти можуть бути слабо-, середньо-і сильнозасолені, що значною мірою впливає на сільськогосподарські куль­тури і агрозаходи при їх вирощуванні. Велике значення має і тип (хімізм) за­солення. Не можна, наприклад., об'єднувати в одну агровиробничу групу ґрунти засолені содою, хлоридами і сульфатами.

Солонцеві ґрунти також досить різноманітні за ступенем і характером солонцюватості, що сильно впливає на їхні агрономічні властивості. Адже, вони можуть бути слабо-, середню- і сильносолонщоваті або навіть солонці з відповідними агрономічними властивостями.

При цьому треба врахувати, що слабосолонщоваті ґрунти (чорноземи, лучно-чорноземні і лучні) відносно родючі, проте суттєво відрізняються від своїх иесолонцюватих аналогів, маючи негативні технологічні властивості у зв'язку з поганою структурністю та наявністю лужної реакції. У еередньосо-лонцюватих видів негативні властивості проявляються сильніше, а у сильио-солонцювпатих грунтів і солонців взагалі дуже сильно. До речі, еильносолонцюваті грунти і особливо солонці безструктурні, володіють нега­тивними технологічними властивостями і легко запливають, утворюють ґрунтову кірку, в'язкі та пластичні у вологому і тверді та щільні у сухому стані. Кіркові солонці майже безплідні. Для їх поліпшення потрібна докорінна перебудова, тоді як слабо- і середньосолоицюваті ґрунти можуть бути поліпшені гіпсуванням, відповідною агротехнікою, внесенням органічних добрив та фітомеліорацією.

Велике значення має також глибина залягання щільного солонцевого (ілювіального) горизонту. Наприклад, у чорноземів слабосолоицюватих він залягає на глибині 20-35 см, у середньосолонцговатих - 20-30 см, у сильно-солонцюватих - 15-20 см, тоді як у кіркових солонців цей горизонт розміщеній! на поверхні або на глибині 3-10 см. Таким чином, з цим показ­ником пов'язана і родючість солонцевих ґрунтів , і обробіток, і заходи щодо їх поліпшення.

Для групування ґрунтів велике значення має гранулометричний склад, який визначає водопроникність, водопідіймальну здатність, швидкість вси­хання, вологоємкість, доступність фунтової вологи для рослин, швидкість фільтрації і всмоктування води, тепловий і водно-повітряний режими.

Велику роль відіграє також ґрунтотворна порода, її будова, грануломет­ричний і. хімічний склад, властивості , а також глибина залягання підстилаючих, особливо щільних, порід. Доведено, що у деяких випадках значення породи настільки велика, що ґрунти навіть одного генетичного віщу мають бути віднесені до різних аїровиробничих груп. Наприклад, чорноземи типові на лесовидному суглинку або лесі та їх аналоги на щільних глинах чи продуктах вивітрювання крейди мають відноситися до різних груп. Дерново-лідзолисті піщані ґрунти, що залягають на пісках, та ті, що сформувалися на пісках, підстелених мертелями чи глинами, теж не можна об'єднувати. Такі грунти мають різний водно-повітряний та поживний режими і слід віднести до різних аїровиробничих груп.

При агровиробничому групуванні ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення. Особливої уваги заслуговують фунти, які вимагають спеціального використання та різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльловані, заболочені, солончакуваті та солонцеві ґрунти і більшість пісків. Неправильне використання таких ґрунтів може не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.

Для ґрунтів, об'єднаних в одну агровиробничу групу, доцільно врахову­вати такі критерії:

- генетична близькість грунтів і подібність їх агрономічних властиво­
стей;

- однакове для всіх ґрунтів сільськогосподарське використання (однакові угіддя, сівозміни, сільськогосподарські культури) і близька родючість ґрунтів;

- однорідність рельєф}' та гідрологічних умов, схожість за гранулометри­чним складом;

- приблизно однакові фізичні властивості, водний, повітряний та тепло­вий режими;

-- близькість показників, що характеризують поживний режим грунту, заходів удобрення однакових культур;

- однорідність фізико-хімічних властивостей (вміст гумусу, рН, місткість катіонного обміну, склад увібраних катіонів, буферність);

- приблизно однакові фізико-механічні властивості, які визначають відношення грунтів до обробітку: структурний стан, щільність, в'язкість, пластичність, здатність до прилипання, утворення кірки, за­пливання, тріщинуватості, показники фізичної стиглості, можливості поглиблення орного шару, засобів його окультурення тощо; приблизно однакова потреба в меліораціях (гідромеліорації, фітомеліорації, хімічній меліорації);

- наявність технічних шкідливих для рослин речовин (важких металів,
радіонуклідів, пестицидів тощо);

- подібний характер та інтенсивність процесів водної ерозії та дефляції.
У кожній ґрунтово-кліматичній зоні необхідно враховувати низку
показників, властивих грунтам лише даної зони. Наприклад, на Поліссі до та­
ких показників відносяться ступінь оиідзолення і кислотність, характер і
ступінь зволоження різних ділянок, що обробляються. У Лісостепу суттєве
значення мають ступінь вилугованості та кислотності грунтів, характер вод­
ного режиму. В Степу і Сухому Степу також необхідно враховувати ступінь
карбоиатності, солонцюватості та характер водного режиму тощо.

Па підставі останніх досліджень пропонується такий номенклатурний список агровиробничих груп ґрунтів України:

Поиск по сайту: