Українська літературна мова як форма загальнонародної мови. Опрацювання розділу «Мова і мовлення» за лінійно-концентричним принципом програми початкової школи

СУМ

Мова- це система знаків (одиниць, звуків, складів, слів, словосполучень, речень), які забезпечують передачу інформації між людьми.

Кожна мова виникає, як усна, потім з мови племені стає мовою народу тобто загальнонародною. Загальнонародна мова- це мова народу, що включає в себе всі прояви- літературну форму, діалекти, жаргони, сленги, суржик, професійні слова, вульгаризми. Розвинута загально-народна мова має усну і писемну форми. Коли народ досягає найвищого етапу розвитку він стає національною мовою.

Українська мова- національна мова, загальнонародна, її визнали рідною 83% українців.

Літературна мова — спільна мова писемності одного, іноді декількох народів, мова офіційно-ділових документів, шкільної освіти, писемно-побутового спілкування, науки, публіцистики, художньої літератури, всіх проявів культури, що відбуваються в словесній формі, частіше писемній, але іноді усній. Розрізняються письмово-книжна й усно-розмовна форми літературної мови, виникнення, співвідношення й взаємодія яких підкоряються певним історичним закономірностям.

Українська літературна мова має систему норм, що складає норми усного мовлення, зокрема орфоепічні, граматичні, лексичні, стилістичні, синтакс

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

-орфоепічні норми (вимова);Наприклад: (молод'ба)

-акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос);Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

-лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

-словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

-морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

-синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

-стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

-орфографічні норми (написання слів);

-пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

Без норм мова не може існувати.

Поліфункціональність- це властивість літературної мови забезпечити всі функції життя суспільства. Вона забезпечує функції усного та писемного спілкування. Для України- це державна мова. ЇЇ державність закріплена 1996 року. Станом на сьогодні українська літературна мова забезпечує мовне функціонування державних органів, громадських установ, освіти, культури, спорту і щоденного спілкування.

Загальнонародна мова продовжує розвиватись за рахунок мовців, а з нього розвивається і літературна. В незалежній Україні статус державної мови підтримується такими державними документами , як :

Конституція;

Концепція розвитку освіти;

Закон про вищу школу.

Мовлення- це процес використання мовної системи, якщо мова- це є загальне, властиве для всіх носіїв об’єктивне явище, то мовлення- це суто індивідуальний, одиничний процес використання цієї системи одним індивідуумом. Мова має 300 тисяч знаків, а мовлення однієї людини складає 5,6 тисяч слів.

В початковій школі, зокрема у 2 класі учні отримують уявлення про мову як засіб людського спілкування. Ознайомлюються з мовними і немовними знаками. Пояснюють коли використовується усне та писемне мовлення. Вживають у своєму мовленні і спілкуванні слова ввічливості, слова-звертання. Володіють у процесі читання монологічними і діалогічними текстами, силою голосу і темпом мовлення, наближеними до природного говоріння і спілкування. В 3 класі учні пояснюють значення мови в житті людей; розрізняють поняття державна (українська) і рідна мова; знають основні ознаки культури усного і писемного мовлення; володіють словами ввічливості, різними формами звертання до тих, з ким спілкуються. А в 4 класі учні пояснюють значення мови в житті народу, упізнають нові і старі слова в художніх текстах, знають основні ознаки культури усного та писемного мовлення, володіють лексичними засобами її вираження з огляду на ситуації та учасників спілкування.

Текст як одиниця мовлення. Членування тексту. Складні синтаксичні цілі, граматичні засоби їх організації. Методика опрацювання розділу “Текст” на уроках рідної мови в початковій школі.

Текст — це єдність речень, розташованих у певній послідовності й пов'язаних між собою за змістом, інтонацією, стилем, спрямованістю за допомогою різних мовних можливостей. У мовленні — це висловлювання, що складається із сукупності речень, тим самим утворюючи змістову й структурну цілісність.

Провідні ознаки тексту:— більше одного речення;

— наявність у сукупності речень спільної теми й провідної думки;

— послідовність викладу інформації та завершеність;

— наявність граматичного й змістового типів зв'язку між одиницями тексту (реченнями).Текст найчастіше має заголовок. Мінімальною одиницею тексту є речення. Найважливішими ознаками тексту є цілісність, зв'язність, структурна організація, завершеність. Цілісність тексту полягає в тому, що в ньому вичерпно викладено тему, а виклад підпорядковано досягненню поставленої мети. Зв'язність тексту виявляється в тому, що між його складовими частинами — реченнями, групами речень чи більшими компонентами — існує тісний змістовий зв'язок. Тематична близькість, зв'язок між складовими частинами діють у взаємодії. Текст складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди сукупність речень є текстом. Для того щоб певна група речень сприймалася як зв'язне висловлювання, текст, необхідне дотримання певних ознак. Першою ознакою тексту є тема — про що йдеться в тексті — яка охоплює всі його частини. Необхідною ознакою тексту є його основна думка — з якою метою створюється текст. Характеристикою тексту є також змістовий зв'язок між реченнями та їх послідовність у викладі змісту.

Складне синтаксичне ціле (ССЦ) – це група речень, поєднаних синтаксичним, граматичним і інтонаційним зв'язком, що характеризується більшою смисловою закінченістю в порівнянні з реченням.
Кожне ССЦ має свою мікротему, яка грає роль основного зв'язуючого початку в названому відрізку тексту. Мікротеми складних синтаксичних цілих є складовими основної теми тексту. Не все ССЦ є однотемними. Іноді вони бувають і багатотемними.

Виділяються три основні типи ССЦ: описові, оповідні і розмірковування.
В описовому ССЦ мікротема розкривається в процесі характеристики предметів, явищ природи, осіб і т.п., що оформляється, як правило, у вигляді переліку їх ознак. Відмінними рисами даного типу є статичність і одночасність перерахованих явищ. В смисловому відношенні основними різновидами описових ССЦ можна вважати наступні: пейзаж, опис обстановки, опис портрета і характеристика.

Оповідне ССЦ характеризується тим, що його мікротема розкривається в процесі розвитку дій, станів, подій і т.п. Цей тип ССЦ відрізняє динамічність, послідовність повідомлення. В оповіданні багато дієслів, а також слів, що вказують на послідовність дій: одного разу, спочатку, потім, потім, після цього, трохи згодом, пізніше, через деякий час, тоді, тут, раптом, несподівано, ось і, нарешті і т.п.

ССЦ типу розмірковування ґрунтується в логічному плані на висновку і є розвитком мікротеми, що складається з трьох частин: теза, доказ (аргументування) і висновок (висновок, узагальнення і т.д.). Але в названому типі не завжди спостерігається наявність всіх трьох частин: у кожному конкретному випадку може бути відсутній (або ж бути неявно виражена) якась з них (це відповідає в логіці повному або неповному, тобто скороченому, висновку). ССЦ типу міркування характеризуються причинно-наслідковим значенням, обумовленим їх структурою. В міркуванні часто використовуються слова, що вказують на хід розвитку думки і причинно-наслідкові зв'язки: чому, тому що, оскільки, адже, по-перше, по-друге, по-третє, тому, от чому.

В чистому вигляді ССЦ описові, оповідні і розмірковування зустрічаються не завжди. Дуже поширеними є ССЦ, в яких спостерігається комбінація названих типів. Наприклад, в художній прозі часто зустрічаються ССЦ, в яких присутні і елементи опису, і елементи оповідання.

Під час вивчення розділу ‘текст’ учні ознайомлюються в практичному плані з найголовнішими ознаками тексту: 1) тематична єдність; 2)наявність основної думки; 3)заголовок; 4)зв’язність та основні засоби міжфразового зв’язку; 5)структура і типи текстів. З вказаними ознаками учні на уроках ознайомлюються через спостереження за відповідними мовними явищами в тексті. Це сприятиме формуванню власної мовної практики.

Необхідно вчити учнів стежити за розвитком думки під час слухання чи читання, помічати в тексті найважливіші слова для висловлювання думки, осмислено членувати тексти на складові частини, визначати думку тексту. Отже, ознайомлення з текстом допоможе досягненню найголовнішої кінцевої мети курсу української мови- навчити школярів будувати зв’язні тексти (висловлювання), які були б зорієнтовані на тему, мету і враховували б ситуацію (місце, час), в якій відбувається мовлення. Введення текстологічних відомостей є важливою лінгвістичною основою для формування в молодших школярів мовленнєвих умінь й навичок на усвідомленому рівні. Крім того треба пам’ятати, що текст: інструмент збагачення словника і усвідомлення граматичної будови мовлення учнями; спосіб розширення кругозору учнів; формування власного бачення краси; засіб виховання особистості.

Поиск по сайту: