Процесуального погляду допустимими». М.М. Михеєнко вважав, що «при вирішенні

питання щодо допустимості доказів та їх джерел береться до уваги в основному

Дотримання процесуальної форми їх залучення до справи». Допустимість

Характеризує передусім джерело доказу, а також засоби, форми та умови його

Отримання. Вона складається з характеристики носія знань про факт, а також

Засобів, способів та умов отримання доказів.

Допустимість доказів включає декілька критеріїв: 1) законність джерела

Доказу (ч. 2 ст. 65 КПК України); 2) одержання фактичних даних у передбаченому

Законом порядку (з дотриманням процесуальної форми); 3) дотримання

Процесуальної форми закріплення доказу; 4) одержання фактичних даних належним

Суб’єктом кримінально-процесуальних правовідносин. Ст.86 КПК визнає доказ

Допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних

Рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Окремо в кримінальному процесуальному законодавстві визначено, на кого

Покладається обов’язок доведення порушень закону при отриманні доказів. В ст. 92

КПК визначено, що обов’язок доказування належності та допустимості доказів

Лежить на стороні, яка їх надає. При цьому, якщо сторона, на якій лежить обов’язок

доказування, не надала суду достатніх доказів, питання повинно бути вирішене

Судом не на користь сторони, на якій лежить обов’язок доказування. Російські

Процесуалісти пішли іншим шляхом. Якщо клопотання про визнання доказів

Недопустимими подано стороною захисту, тягар спростування наведених захистом

Доводів покладається на сторону обвинувачення. В усіх інших випадках тягар

Доведення порушень закону при отриманні доказів покладається на сторону, що

Заявила клопотання про визнання доказу недопустимим. Такий спосіб вирішення

питання видається більш доречним та відповідним загальному принципу презумпції

Невинуватості.

В ст.89 КПК визначений порядок визнання доказів недопустими. Так, дана

стаття визначає, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в

Нарадчій кімнаті при постановленні судового рішення. У випадку встановлення

Очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ

Недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або

Припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було

Розпочате. Сторони, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати

Клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення

Проти визнання доказів недопустимими.

У цілому процедура вирішення питання про недопустимість доказів під час

Підготовчого провадження потребує нормативного врегулювання, а крім того, і

Методичного супроводження діяльності суддів на цьому етапі судочинства. Процес

вирішення питання про недопустимість доказів може бути розпочатий із подання

Клопотання будь-якою зі сторін. Копія цього клопотання повинна бути надана

Протилежній стороні завчасно з метою забезпечення умов для підготовки до

Спростування доводів сторони, що заявила клопотання. Навіть якщо клопотання про

Визнання доказів недопустимими подається в день судового засідання, таке

Слухання повинно бути відкладено.

Окремим питанням є можливість визнання доказів недопустимими за

Ініціативою самого судді. Вважаємо, що за наявності в матеріалах кримінального

Провадження доказів, отриманих із порушенням норм закону, суддя зобов’язаний

поставити на обговорення учасниками процесу питання про визнання цих доказів

Недопустимими під час підготовчого провадження.

Процес дослідження в суді питання про допустимість доказів може бути

Прямо пов’язаний із необхідністю здійснення різноманітних судово-слідчих та

Процесуальних дій, таких як допит свідків, експертів, дослідження матеріалів

Справи, призначення експертизи. Безумовно, доцільно здійснювати будь-які дії,

Поиск по сайту: