Способи захисту авторських прав, пов’язаних з рекламою

Щоб особа могла самостійно захистити свої авторські права, які пов’язані з рекламою і, які порушені іншим суб’єктом, вона повинна обрати певний спосіб захисту.

На підставі аналізу наукової літератури можна зробити висновок, що способи захисту авторських прав можна поділити на дві умовні групи. Перша – це юрисдикційний спосіб, друга – це неюрисдикційний спосіб.

Дослідник І. О. Мацегорін слушно звертає увагу на те, що “ЦК України проводить класифікацію видів захисту залежно від суб’єктів його здійснення: судом, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами нотаріату, самостійно” [63, 143].

Таким чином, юрисдикційний спосіб захисту передбачає звернення особи за допомогою до певних органів (суд, органи державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим), а неюрисдикційний спосіб – це захист авторських прав самостійно особою.

Тому, необхідно проаналізувати вищезазначені способи захисту авторських прав, що пов’язані з рекламою.

Сучасні реалії суспільного життя пов’язують ефективність механізму цивільно-правового захисту авторських прав, перш за все, з його оперативністю. Одним з таких елементів і є право особи своїми діями відновлювати порушені права й усувати перешкоди у їх здійсненні без звернення до юрисдикційних органів. Це право було законодавчо закріплене як у найдавніших правових джерелах, так і у сучасному законодавстві різних держав світу [6].

Самозахист не є новим засобом відновлення порушеного права чи усунення загрози порушення цивільних прав та інтересів осіб. Але з прийняттям ЦК України в 2003 році поняття самозахисту здобуло нормативне оформлення.

Як зазначає С. П. Параниця, термін “самозахист”, являється необхідним елементом виживання людини, існує невідривно від неї з моменту існування. Проте самозахист був закріплений у позитивному праві, як самостійне суб’єктивне право, гарантоване державною, тільки в ХХ столітті. Самозахист є правом людини, що існувало до виникнення держави, яке пізніше взяло на себе обов’язок сприяти правомірним приписам своїх громадян [77, 33].

Нормативне закріплення та визначення ознак самозахисту нормами цивільного законодавства, фактично, поклало кінець дискусії в науці, яка існувала роками. Необхідно погодитися, що всі цивільні правовідносини і всі об’єкти як матеріальні, так і нематеріальні блага можуть захищатися засобами та способами самозахисту [73].

Відповідно до ст. 19 ЦК України, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань [121]. Тобто ця норма надає право фізичним і юридичним особам самостійно захищати будь-які цивільні права без обмежень у характері правовідносин, із яких вони витікають (із майнових або пов’язаних з ними особистих немайнових відносин; договірних чи позадоговірних) [62, 410].

Г. А. Свердлик та Е. Л. Страунінг зазначають, що самозахист – це передбачені законом односторонні дії юридичного або фактичного характеру, застосовані уповноваженим на їх здійснення суб’єктом і направлені на припинення дій, порушуючи його майнові або особисті права. Він вважає, що ні необхідна оборона, ні крайня необхідність не являються цивільно-правовим мірами самозахисту, оскільки це дії фізичного, а не правового характеру. Тоді як будь-яка дія при самозахисті носить фактичний характер і тягне юридичні наслідки не залежно від того, які відносини вона захищає [101, 17].

На думку М. О. Панченко, під самозахистом цивільних прав слід розуміти здійснення уповноваженою особою дій фактичного порядку, спрямованих на охорону її особистих або майнових інтересів, без звернення до юрисдикційних органів [76, 31].

Цей дослідник зазначає, що “самозахист” розуміють у широкому та вузькому значеннях. У широкому значенні – це будь-які дії правомочної особи, пов’язані із захистом суб’єктивного права від порушення. Самозахист цивільних прав у вузькому значенні – це вчинення правомочною особою не заборонених законом фактичних дій, спрямованих на відвернення, зменшення негативних наслідків такого порушення. У цьому випадку такі фактичні дії спрямовані на припинення порушення та ліквідацію його наслідків [76, 32].

Самозахист також розуміється як допустимі законом чи договором дії управомоченої особи, спрямовані на забезпечення недоторканності права, припинення порушення та ліквідацію наслідків такого порушення. Сюди ж додається вимога дотримання чи здійснення певного роду дій іншої сторони.

Тим, самим на думку С. П. Параниці, розширюється межі поняття “самозахист”. А широке визначення самозахисту як родового поняття, що включає стадії його реалізації, не дозволяє чітко визначити сутність самозахисту, яка полягає в здійсненні суб’єктом права вольового акту, що свідчить, що він сам має намір себе захищати. Такою є головна ідея, що закладена в поняття “самозахист”, що є своєрідною реакцією ідивідуума на порушення своїх прав [77, 35].

Отже, можна дійти висновку, що самозахист авторських прав, пов’язаних з рекламою – це право особи на захист порушених своїх та інших авторських прав, без звернення до юрисдикційного органу, яке реалізується за допомогою заходів, що відповідають принципам моралі і законності та спрямовані на попередження, припинення порушення авторських прав або усунення його наслідків.

Говорячи про самозахист, слід зазначити, що законодавство не містить переліку осіб, які мають право на самостійний захист свого авторського права. Це дає підстави стверджувати, що ним вправі скористатися як фізичні так і юридичні особи, права яких порушені. Разом з тим навряд чи ними можуть бути такі суб’єкти цивільного права, як держава, органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, оскільки навряд чи вони можуть бути суб’єктами авторського права, що пов’язане з рекламою.

В чинному законодавстві не міститься норми, яка б давала перелік способів самозахисту. Деякі вимоги до способів захисту, які можуть бути використані суб’єктами самозахисту, містить ст. 16 ЦК України, а саме:

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов’язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди [121].

Інші ж способи (визнання права, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб) передбачають необхідність винесення рішення певним юрисдикційним органом, зокрема судом. Хоча, способи, які зазначені в ст. 16 ЦК України на практиці можуть застосовуватись при самозахисті авторських прав, проте, навряд чи потерпілий змусить порушника добровільно відшкодувати йому моральну шкоду.

Аналізуючи зміст ч. 1 ст. 19 ЦК України, слід зазначити, що коли потерпіла особа самостійно не може захистити свої авторські права, що пов’язані з рекламою вона може звернутися за допомогою до органів державної влади, зокрема до суду. Судовий захист авторських прав реалізується в контексті гарантованого державою права на судовий захист.

Право на судовий захист – це інститут матеріального права, оскільки воно виникає при порушенні матеріальних прав або інтересів, які охороняє закон [23, 19]. Існує й інша точка зору, яка зводиться до визначення права на судовий захист як категорії процесуального права [43].

Окремо слід відзначити позицію В. П. Грибанова щодо права на судовий захист, який виділяв у праві на судовий захист три складових: 1) можливість звернення повноважної особи з вимогою про захист порушеного або оскарженого права або інтересу, який охороняється законом, до компетентного органу; 2) можливість користуватися всіма передбаченими законом правами і гарантіями в процесі розгляду цієї вимоги; 3) можливість оскарження у встановленому законом порядку рішення органу по справі, яке уявляється заявнику неправильним [23, 20].

Ст. 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оскарження. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. В свою чергу ст. 16 ЦК України визначає способи захисту цивільних прав та інтересів. Ці способи можуть бути використані і при захисті авторських прав, які пов’язані з рекламою за допомогою суду. Серед них:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб [121].

Відповідно до ст. 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб’єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції [32].

з) вимагати прийняття інших передбачених законодавством заходів, пов’язаних із захистом авторського права та суміжних прав [32].

Ми не знайшли ні одного судового рішення, яке б стосувалося захисту авторських прав на рекламу. Всі рішення у сфері авторських прав пов’язані з використанням об’єктів авторського права у рекламі.

Так, наприклад, рішенням Мукачіївського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2007 року був задоволений позов Особи_1 до ТОВ “Мопан-Україна ЛТД” про відшкодування збитків.

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що в рекламному каталозі продукції ТОВ “Мопан-Україна ЛТД” “осінь-зима 2004-2005” ним було виявлено фотозображення інтер’єру кафе-бару “Кактус”, власником якого він є.

Фотозображення інтер’єру, який є об’єктом авторського права було використано без його відому і дозволу, тим самим було порушено виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, передбачене ст. 15 ч. 1 Закону України “Про авторське та суміжні права”.

Представник відповідача в судовому засіданні позов та мотиви позову не визнав повністю, просив суд у задоволенні позову відмовити, пояснив, що на його думку Особа_1 не надав жодного доказу про наявність у нього авторських та суміжних прав на спірний інтер’єр. Довідка БТІ не є належним доказом авторства чи авторського права Особи_1. Крім того, чинним законодавством не передбачено такого об’єкту авторського права як інтер’єр. Натомість фотозображення, розміщене у їх рекламному каталозі саме по собі може бути об’єктом авторського права. ТОВ “Мопан-Україна ЛТД” використовуючи твір автора не мало наміру порушувати будь-чиїхось авторських прав.

Таким чином, ТОВ “Мопан-Україна ЛТД” вважає, що жодних прав Особи_1. публікацією каталогу виробів не порушувало. В даному випадку зображення на фото є суто інформативним, показує, де можуть використовуватися вироби і не має на меті заподіяти автору шкоду або збитки. Навпаки, якщо навіть припустити, що частину зображення на фото в каталозі можна ідентифікувати як частину інтер’єру, то це для власника закладу безоплатне поширення інформації про його заклад, його додаткова популяризація. Вважає, що позивач жодним чином не надав обґрунтування збитків, яких він зазнав, не доводить їх розмір, і того, чим він керувався при визначенні ціни позову. Крім того зазначив, що ТОВ “Мопан-Україна” неодноразово використовувало зображення інтер’єрів різних закладів в якості фону для реклами своєї продукції, при цьому жодного разу не мало на меті порушувати чиї-небудь авторські та суміжні права.

На основі розгляду доказів судом було прийнято рішення про задоволення позову [91].

Таким чином, серед способів, за допомогою яких можна здійснити захист авторських прав, пов’язаних з рекламою можна виділити юрисдикційний (за допомогою певних органів, зокрема, суду) та неюрисдикційний (самозахист). Теоретичним положенням щодо захисту авторських прав, які пов’язані з рекламою не приділено достатньої уваги науковцями. Тому, ми проводили дослідження зазначеного питання, виходячи із загальних засад захисту авторського права. Не всі існуючі способи захисту авторських прав, що пов’язані з рекламою можуть застосовуватись при самозахисті. Вони можуть реалізовуватись тільки при зверненні до суду.

Поиск по сайту: