Герменевтична тріада: розуміння, тлумачення, застосування

Вияв розуміння художнього тексту – його омовлення, що постає у формі тлумачення. Тлумачення веде до освоєння тексту, точніше – до його «присвоєння» (розуміння себе в Іншому). Практична мета інтерпретації – висловити своє розуміння, продемонструвати свою інтерпретацію, оформити її усно чи письмово.

Виділяють три рівні інтерпретації:

1) філософський;

2) ідеологічний;

3) естетичний.

Для художньої літератури перший є лише підставою для інтерпретації, другий скеровує інтерпретацію на певні норми і вимоги, а третій збігається з природою словесного мистецтва, і тут варто визначити ще й такі рівні інтерпретації:

- репродуктивний (переказ тексту);

- декодування (розпізнавання, дешифрування, виявлення прихованих значень);

- рефлекторно-асоціативний (осмислення себе через текст, розуміння себе в тексті, вихід на позатекстові об’єкти («посторонні» асоціації, мислення «навколо тексту»)).

Види, правила інтерпретації:

Традиційне літературознавство й досі вдається до терміна «аналіз літературного твору», виділяючи такі види аналізу: проблемно-тематичний, пообразний, композиційний, «за автором» (повільне читання), цілісний.

З-поміж них найбільш універсальним видається цілісний, який передбачає з’ясування таких питань в осмисленні літературного твору:

- відомості про автора;

- обставини написання твору;

- виникнення творчого задуму;

- родово-жанрова природа твору;

- тема та ідея твору;

- художні образи;

- сюжет та композиція;

- художні засоби;

- мова твору;

- місце твору в літературному доробку письменника;

- місце та значення твору в літературному процесі, в історії літературі.

Типовими для традиціоналістів у літературознавстві видається таке міркування: «Для успішного аналізу твору необхідно добре знати текст, загальні закономірності взаємодії змісту і форми» (В. Марко). Відомо, що про будь-який художній твір може бути стільки суджень, скільки читачів його прочитають. Тому доцільніше було б вдатися до терміна «інтерпретація».

Визначимо такі види інтерпретацій:

- психоаналітичний;

- феноменологічний;

- екзистенційний;

- структуралістський;

- рецептивно-естетичний.

Кожен з видів інтерпретації спирається на філософські передумови, які визначають ракурс сприймання і пізнання художнього явища, розкривають його пізнавальну, буттєву та ціннісну природу. І хоч інтерпретація – це здатність вільно творити з певного тексту свій текст, проте є загальні правила інтерпретації, до яких можна вдаватися у сприйманні, осмисленні й омовленні художнього твору. Розгляньмо деякі з них.

Правила інтерпретації за Ф. Шлейєрмахером

(1768-1834 рр.). Німецький мислитель. «Жоден твір не може бути повністю зрозумілим інакше, як у взаємозв’язку з усім обсягом уявлень, з яких він походить, і через знання всіх життєвих стосунків як письменників, так і тих, для кого вони писали. Будь-який літературний твір належить до сукупного життя, частиною якого він є, також як окреме речення до всієї промови чи твору».

Учений пропонує:

1. Зробити загальний огляд, який дає можливість уявити єдність твору та його побудови.

2. Ураховувати взаємозалежність цілого та часткового.

3. Зрозуміти мислительний та мовний стиль твору.

4. Усвідомлювати невичерпність тлумачення, його «приблизний» характер.

5. Наблизитися до адекватного сприймання твору (інтерпретатор як читач повинен розуміти автора).

6. Користуватися інтуїтивним та пояснювальними методами.

7. З’ясувати мету твору, виходячи зі змісту й адресата.

Правила інтерпретації за Роланом Бартом

(1915-1980 рр.; французький літературний критик, структураліст)

1. Текст поділяється на сегменти (фраза, частина фрази, група з кількох фраз) – лексії.

2. У кожній лексії виявляємо асоціативне значення.

3. Повільне читання покликане не відтворити структуру тексту, а простежити його структурування (як він укладається).

4. Показати вихідні точки значення, оскільки те, що утворює текст, – інтертекстуальне.

Поиск по сайту: