СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНЕ З УЧАСТЮ

ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

1. Імунітети працівників дипломатичних представництв і кон­сульських установ іноземних держав.

2. Особливості кримінального судочинства у справах, пов'яза­них з участю іноземних громадян.

3. Поняття та різновиди правової допомоги у кримінальних справах.

3.1. Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин.

3.2. Поняття і порядок здійснення кримінального переслі­дування.

3.3. Інші види правової допомоги.

1. ІМУНІТЕТИ ПРАЦІВНИКІВ

ДИПЛОМАТИЧНИХ ПРЕДСТАВНИЦТВ

І КОНСУЛЬСЬКИХ УСТАНОВ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЯхАВ

Імунітет (від лат. immynitas — звільнення, позбавлення) — не­доторканність від чогось.

Щодо кримінального процесу дипломатичний(та інший) імунітетозначає систему пільг та переваг, що звільняють певні категорії громадян від участі в судочинстві та юридичних санкцій за вчинен­ня в країні перебування протиправних дій.

Залежно від повноти імунітету всіх іноземних громадян можна поділити на три групи:

1) які перебувають під повною юрисдикцією української держави (туристи, журналісти та інші);

2) які мають дипломатичний імунітет в повному обсязі;

3) які мають обмежений дипломатичний імунітет.

Останні дві групи іноземних громадян можна об'єднати в одну, бо слідча і судова практика ставиться до громадян—представників першої групи як до осіб, які мають дипломатичний імунітет у повному обсязі.

Дипломатичний імунітет має такі різновиди.

1. Імунітет вія кримінальної юрисдикціїУкраїни. Серед іноземних громадян, які мають дипломатичний імунітет, особливий статус мають ті, котрі користуються Імунітетом від кримінальної юрис­дикції України. Перелік цих осіб визначено Віденською конвенцією

412

413

про дипломатичні стосунки від 18 квітня 1961 р,' І Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи інозем­них держав в Україні. Зокрема, до них належать:

1) глави дипломатичних представництв іноземних держав, члени дипломатичного персоналу цих представництв, а також члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом із ними і не є громадянами України;

2) співробітники адміністративно-технічного персоналу дипло­матичних представництв і члени їхніх сімей, що проживають разом Із ними, якщо ІІі співробітники і члени їхніх сімей не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

3) глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв іноземних держав у третій країні, кон­сульські посадові особи, члени спеціальних місій та їх дипломатич­ного персоналу, які проїжджають транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутись до своєї країни;

4) члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу.

Співробітники обслуговуючого персоналу дипломатичних пред­ставництв, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, глави консульських установ та інші консульські посадові особи користуються імунітетом від кримінальної юрис­дикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обоє 'язків.

Право цього виду імунітету не є довічним. Зазначені особи можуть підлягати юрисдикції України в тому разі, якщо відповідна іноземна держава або міжнародна організація дадуть на це згоду за дипломатичними каналами.

2. Імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю. Право корис­туватися особистою недоторканністю, окрім іноземних громадян, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції, встановлено і для дипломатичних та консульських кур'єрів при виконанні ними своїх обов'язків.

Глав консульських установ та інших консульських посадових осіб може бути затримано або взято під варту лише в разі переслідуван­ня за вчинення тяжкого злочину або при виконанні вироку суду щодо них, який набрав законної сили. В разі порушення шодо цих осіб кримінальної справи або затримання чи взяття їх під варту особа, яка здійснює дізнання, слідчий або прокурор повинні негайно повідомити про це:

' Конвенція набула чинності 24 квітня 1964 p., ратифікована Українською РСР 21 березня 1964 р. І набрала чинності для УРСР 12 липня 1964 р.

414

• главу консульської установи (а у випадках, якщо він сам під-пягає таким заходам, -— державу, яку він представляє);

• Міністерство закордонних справ України.

3. Імунітет від давання показань. Цим видом імунітету користу­ються ті самі особи, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції.

Вони:

• не зобов'язані давати показання як свідки або потерпілі;

• у разі згоди давати такі показання не зобов'язані з'являтися до слідчих органів, прокурора і суду. Виклик, вручений цим особам, не може містити попередження про застосування заходів проце­су ального примусу.

Главу консульської установи та інших консульських посадових осіб, а також співробітників адміністративно-технічного та обслу­говуючого персоналу консульської установи може бути викликано як свідків при провадженні кримінальних справ.

Співробітники адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи не можуть відмовитися давати показання як свідки, крім показань у питаннях, пов'язаних із вико­нанням службових обов'язків. У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не застосовують заходи примусу.

4.Імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів. Недоторканними є:

• приміщення дипломатичних представництв;

• резиденції глав дипломатичних представництв;

• житлові приміщення членів дипломатичного персоналу;

• папери та кореспонденція, що їм належать. Дипломатична пошта та пошта спеціальних місій не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню;

• майно, яке міститься в них, за винятками, передбаченими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

• засоби пересування.

Це правило поширюється на житлові приміщення, які займа­ють співробітники адміністративно-технічного персоналу диплома­тичного представництва І члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно.

Усі перелічені об'єкти згідно з положеннями Віденської кон­венції користуються імунітетом від обшуку, арешту та виконавчих дій. Слідча практика поширила ці положення також на огляд.

Доступ у зазначені приміщення можна отримати лише за зго­дою глави дипломатичного представництва або особи, яка його зай­має. Таку згоду запитує прокурор через Міністерство закордонних справ України.

415

Піл час обшуку, виїмки та арешту у згаданих приміщеннях є обов'язковою участь прокурора та представника Міністерства за­кордонних справ України.

Недоторканними є також приміщення, шо їх займають кон­сульські установи. Доступ до цих приміщень може мати місце лише за згодою:

• глави консульської установи або

• призначеної ним особи або

• глави дипломатичного представництва іноземної держави. Таку згоду запитують лише у випадках пожежі або іншого сти­хійного лиха, що потребують невідкладних заходів захисту.

Держава, яку представляє консульська установа, може відмови­тись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

Імунітети дипломатичних представників і консульських установ поширюються повною мірою і майно, фонди та актив Організації Об'єднаних Націй та її представників (Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй — ст, 2: розділи 2—4; ст. 4: розділи 11, 12; ст. 5' розділи 18—20; ст. 6: розділи 22—23)',

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Дипломатичний імунітет — це система пільг та переваг, що звільняють певні категорії іноземних громадян від участі в судо­чинстві та юридичних санкцій за вчинення б країні перебування протиправних дій.

2. Різновидами дипломатичного імунітету є: імунітет від кри­мінальної юрисдикції України; імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю; Імунітет від давання показань; імунітет, пов'яза­ний із недоторканністю приміщень і документів.

3. Держава, яку представляє консульська установа, може відмо­витись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

2. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

У СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНИХ З УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

Незалежно від того, чи мають іноземні громадяни імунітет, про­вадження у справах э їх участю має значні особливості.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи.

1. У разі звернення іноземних громадян із заявою про злочин або виявлення їх на місці злочину насамперед слід пересвідчитися в 'їх особі. Для цього слідчий (дізнавач), прокурор мають перевірити документи, що посвідчують особу іноземного громадянина.

¹ Україна стала учасницею Конвенції 20 листопада 1953 р.

416

Документом, що посвідчує особу іноземця, є закордонний паспорт, який може бути трьох видів:

— дипломатичний;

— службовий;

— національний (загальногромадянський).

У паспорті має бути в'їзна, виїзна або транзитна віза. Іноді інозем­цям видають спеціальний документ — в'їзну-виїзну візу.

2. На підтвердження наявності дипломатичного імунітету інозем­ний громадянин повинен пред'явити дипломатичну картку.

3. Посадова особа правоохоронного органу, до якої звернувся іноземний громадянин, зобов'язана негайно з'ясувати, якою мовою він робитиме заяву, давати пояснення і показання. Бажання користуватися послугами перекладача або відмову від його послуг має бути відображено в протоколі прийняття заяви. За необхід­ності негайно вживають заходів щодо залучення до провадження перекладача з тим, щоб складання протоколу заяви відбувалося з його участю.

4. Іноземного громадянина, який користується дипломатичним імунітетом, не попереджають про кримінальну йідповідальність за завідомо неправдиве повідомлення Про вчинення злочину (ст. 383 КК).

5. Якщо іноземний громадянин, який має дипломатичний іму­нітет, вчинив злочин, то на підставі п. 2 ч. 1 ст. б КПК приймають рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину (відсутність суб'єкта злочину у зв'язку І наявністю імунітету в особи, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним законом).

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

1. Згідно зі ст. 182 КПК у приміщеннях, що їх займають диплома­тичні представництва, а також у тих, де проживають члени диплома­тичних представництв та 'їх сім'ї, які користуються правом диплома­тичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов'яз­ково в присутності прокурора і представника Міністерства закор­донних справ.

2. На наявне в приміщеннях дипломатичних представництв майно, а також засоби пересування дипломатичного представництва не можебути накладено арешт.

3. Заборонено накладати арешт на копесппнЯрншт — дипломатичну пошту.

417

4. Глааа дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані.

Консульські посадові особи можуть бути затримані або заареш­товані лише у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови} суду, шо набрав законної

сили.

Про кожний випадок затримання або взяття під варту громадя­нина іноземної держави негайно повідомляється місцева консуль-_І ська установа цієї держави або, якщо такої немає, дипломатичне представництво цієї держави.

5. Для участі у провадженні слідчих дій може бути тимчасово иидано особу, яку утримують під вартою, на територію запитуючої держави, за умови, що ЇЇ буде повернуто протягом строку, вказаних запитуючою стороною. В такій видачі може бути відмовлено, якщо:

• особа, взята під варту, не погоджується на видачу;

• присутність иієї особи є необхідною для кримінального судо­чинства на території запитуваної держави;

• видача особи потягне за собою продовження строків тримання

під вартою.

6. Глава дипломатичного представництва і члени дипломатич­ного персоналу не зобов'язані давати показання як свідки.

Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть відмовлятися давати показання як свідки.

Працівники консульської установи не зобов'язані давати пока­зання з питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, а також ті, шо роз'яснюють законодавство акредитуючої держави.

У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не може бути застосовано заходи примусу або по­карання,

7. При складанні постанови про притягнення як обвинуваченого іноземного громадянина та обвинувального висновку розмір завданої шкоди зазначається у грошових знаках як України, так і іноземної держави.

8. Затриманих, взятих під варту або засуджених до позбавлення волі іноземних громадян, як правило, утримують окремо від ук­раїнських громадян (ст, 8 Закону України "Про попереднє ув'яз­нення").

9. Кримінальні справи шодо іноземних громадян часто закрива­ють у зв'язку з відсутністю складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК) або направляють до суду для вирішення питання про звільнення іноземця від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обста­новки (ст. 7 КПК, ст. 48 КК) — при виїзді особи за межі території України.

418

3. Особливості судового розгляду з участю іноземних громадян.

Судовий розгляд з участю іноземних громадян здійснюється за за­гальними правилами за винятком зазначених вище особливостей, пов'язаних із взяттям підсудного під варту, засудженням його до позбавлення волі тощо.

Провадження у кримінальних справах щодо іноземних грома­дян, які не мають дипломатичного імунітету, а також щодо осіб без громадянства здійснюється за правилами, передбаченими для громадян України (ч. З ст. З КПК).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Особливості провадження у кримінальних справах з участю іноземних громадян зумовлено їх особливим правовим статусом.

2. Особливості стосуються всіх стадій кримінального судочинства і найбільше — досудових.

3. Наявність у іноземного громадянина дипломатичного імуні­тету е спеціальною підставою, що виключає провадження у кри­мінальній справі.

3. ПОНЯТТЯ ТА РІЗНОВИДИ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Правова допомога у кримінальних справах — не форма міжнарод­ного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, змістом якої є здійснення однією державою за запитом уповноваженого орга­ну іншої кримінально-процесуальних дій, правовою підставою яких є міжнародні угоди та положення національного законодавства.

Джерелами права, у яких визначено підстави і процесуальний порядок співробітництва, є:

1) міжнародні договори і конвенції;

2) національне законодавство, яке в односторонньому порядку визначає загальні правила надання правової допомоги та уповнова­жену установу або посадову особу.

Якщо між державами не укладено договорів щодо надання пра­вової допомоги, то вони діють на засадах взаємності, застосовуючи правила міжнародної ввічливості, коли задоволення клопотання про надання правової допомоги є виявом поваги однієї держави до іншої. При цьому держава, яка надає допомогу на таких засадах, розраховує на взаємність.

У чинному КПК порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав ре­гулює всього одна стаття — 31. Вона є бланкетною, бо відсилає до Інших законів України та міжнародних договорів.

419

Залежно від того, з яких питань надають правову допомогу, є такі її різновиди:

— видача (екстрадиція) осіб, які підлягають притягненню до кри­мінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з ви­роком суду;

— арешт осіб, які підлягають видачі;

— конвоювання осіб, яких видають у порядку екстрадиції;

— транзитне перевезення осіб, яких утримують під вартою;

— порушення і (або) продовження кримінального пересліду­вання;

— видача предметів, що мають значення в кримінальній справі;

— повідомлення про обвинувальні вироки і відомості про су­димість;

— інформування про міжнародні злочинні терористичні орга­нізації;

— виклик обвинувачених (підсудних), свідків, потерпілих та інших

осіб;

— вручення документів і допит громадян України, які перебува­ють за кордоном;

— обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру та ін.

3.1. Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин

Екстрадиція (видача) особи, яка вчинила злочин, — це процедура, змістом якої ё передача особи державою, де вона' переховується, державі, на території якої було вчинено злочин, або тій, якій зло­чином було завдано найбільшої шкоди, чи державі, громадянином котрої е особа, для притягнення її до кримінальної відповідаль­ності або для забезпечення виконання шодо неї обвинувального

вироку суду.

Екстрадицію здійснюють на основі таких принципів:

1. Принцип подвійності кримінальності, згідно з яким:

• видача для притягнення до кримінальної відповідальності здій­снюється за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної держав є караними і за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше І року або тяжче по­карання',

• видача для виконання вироку здійснюється за такі діяння, які відповідно до законодавства запитуючої і запитуваної держав є кара­ними і за здійснення яких особу було засуджено до позбавлення волі на термін не менше 6місяців або до тяжчого покарання.

2. Обов'язковість видачі Однією державою іншій за її запитом осіб, які перебувають на їх території, відповідно до умов, передба-

420

чених договором (конвенцією) для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального вироку суду. Із нього принципу є винятки. Згідно зі ст. 57 Конвенції СНД видача не здійснюється, якщо:

1) особа, видачі якої вимагають, є громадянином запитуваної Договірної Сторони (зокрема, згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути виданий іншій державі);

2) на момент отримання вимоги кримінальне переслідування чгідно із законодавством запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути виконано унаслідок закін­чення терміну давності або І іншої законної підстави;

3) щодо особи, видачі якої вимагають, на території запитуваної Договірної Сторони за той самий злочин було ухвалено вирок або постанову про закриття провадження у справі, що набрала законної сиди;

4) злочин відповідно до законодавства запитуючої або запитуваної Договірної Сторони переслідується у порядку приватного обвину­вачення (за заявою потерпілого).

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушни­ків підставами до відмови у видачі також: є:

• політичний характер вчиненого особою злочину (Конвенцією передбачено, шо обвинувачення у вбивстві або замаху на вбивство глави держави або члена його сім'ї не заважає видачі);

• караність злочину смертною карою згідно із законодавством запитуючої держави, якщо тільки ця держава не дає достатніх, на думку запитуваної держави, гарантій, що вирок з покаранням у вигляді смертної кари не буде винесено, або, у разі його винесення, не буде звернено до виконання.

Вищезазначені підстави відмови у видачі мають імперативний характер.

У видачі також може бути відмовлено з підстави, що має дискре­ційний характер: якщо злочин, у зв'язку з яким вимагають видачі, вчинено на території запитуваної Договірної Сторони. Такий самий характер мають підстави, шо їх встановлюють окремі держави— учасниці міжнародних угод. Вони пов'язані із залишенням державою ча собою права не здійснювати видачу у випадках, не передбачених угодою, наприклад, якщо:

ф є підстави вважати, що особу, стосовно якої надійшов запит, було або буде піддано катуванню чи Іншим жорстоким або таким, що принижують її гідність, видам поводження або покарання або ж цій особі не буде забезпечено мінімальні гарантії, передбачені ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (Йому мають терміново І докладно повідомити мовою, яку він розуміє, про характер і підставу висунутого проти нього ой вин у ви ч єн ни, маїи достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати

421

зносини з вибраним ним самим захисником; бути судимим без не­виправданої затримки та ін.);

• із міркувань гуманності, є достатні підстави вважати, що видача особи може спричинити для неї серйозні ускладнення через її похи­лий вік або стан здоров'я та ін.

У разі відмови у видачі запитуючу Договірну Сторону має бути поінформовано про підстави відмови.

3. Самостійність Договірної Сторони у вирішенні питання про видачу особи в разі надходження запитів про видачу від кількох держав (колізії запитів).

4. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони притягати до кримінальної відповідальності видану особу або карати її за вчине­ний до видачі злочин, за який вона не була видана (питання про межі кримінального переслідування виданої особи).

5. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони видавати особу третій державі. Згоди цієї Договірної Сторони не вимагають, нкшо видана особа до закінчення ] місяця після закінчення кримі­нального провадження, а у разі засудження — до закінчення 1 місяця після відбуття покарання або звільнення від нього не залишить територію запитуючої Договірної Сторони або якщо вона туди добровільноповернеться. У цей термін не зараховується час, протя­гом якого видана особа не могла покинути територію запитуючої Договірної Сторони не з власної вини.

Видачу здійснюють у такому порядку.

1. З метою ініціювання питання про видачу особи, яка вчинила злочин, готують і направляють до відповідної держави офіційний запит про видачу. Направлення такого запиту є виключною компе­тенцією Генерального прокурора України.

2. Підставою до направлення запиту є достовірні дані про перебу­вання обвинуваченого в іноземній державі, що містяться в докумен­тах та відомостях, які надають до Генеральної прокуратури України керівництво прокуратур областей і міст, Головного слідчого уп­равління МВС України, слідчого управління Служби безпеки та інших органів розслідування і установ України. Такими докумен­тами є:

— копія постанови про притягнення як обвинуваченого;

— оригінал чи завірена копія постанови суду про взяття особи під варту (якщо такий запобіжний захід було обрано);

— завірений текст закону (у формі витягу з Кримінального кодек­су), на підставі якого діяння визнається злочином'.

' Якщо існує різниш: в системах судово-слідчих органів держав, які запитують, і тих, у яких запитують, необхідно додатково надати тексти деяких статей кри­мінал ьно- процесуального закону, шо визначає, наприклад, установу або представ­ника влади, уповноважених приймати рішення про взяття особи під варту.

422

Витяги з кримінального та кримінально-процесуального закону, постанову судді про взяття особи під иарту необхідно супроводити перекладом мовою держави, до якої направляється запит, або ан­глійською мовою (для країн СНД — російською).

Відомостями є:

— опис обставин діянь зі стислим викладом доказів, що дозволя­ють переконатися в тому, що йдеться про злочин, який зумовлює видачу;

- прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження особи, видачі якої запитують, вказівка на її громадянство з відповідним обґрунтуванням І посиланням на положення Закону про громадян­ство (може бути додано копію мотивованого висновку паспортної служби органів внутрішніх справ);

— відомості про місце проживання або перебування особи на території держави, шо запитує. Якщо особу не затримано або є труднощі з її Ідентифікацією, додають фотографію, відбитки паль­ців, опис зовнішності та особливих прикмет, дані закордонного паспорта, відомості про зв'язки та можливе місцеперебування за кордоном;

- відомості щодо розміру завданих злочином збитків.

3. Запит про видачу готує Генеральна прокуратура України. Він згідно зі ст. 58 Конвенції СНД повинен містити;

1) найменування запитуваної установи;

2) опис фактичних обставин діяння і текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого це діяння визнано злочином;

3) прізвище, ім'я, по батькові особи, яка підлягає видачі, її гро­мадянство, місце проживання або перебування, по можливості опис зовнішності та інші відомості про неї;

4) вказівку на розмір шкоди, завданої злочином.

До запиту про видачу для здійснення кримінального пересліду­вання додають завірену копію постанови про взяття під варту.

До запиту про видачу для виконання вироку — завірену копію вироку з відміткою про набрання ним законної сили і тексту поло­ження кримінального закону, на підставі якого особу засуджено. Якщо засуджений вже відбув частину покарання, повідомляють також дані про це.

4. Надання додаткових відомостей. Якщо запит про видачу не містить всіх необхідних даних, то запитувана Договірна Сторона може зажадати додаткових відомостей, для чого встановлює термін до 1 місяця. Цей термін може бути продовжений ще до 1 місяця за клопотанням запитуючої Договірної Сторони (якщо запитуюча Договірна Сторона не надасть у встановлений термін додаткових «шомостей, то запитувана Договірна Сторона повинна звільнити особу, взяту під варту).

423

5. Взяття під варту для видачі. Після отримання запиту запиту­вана Договірна Сторона негайно вживає заходів до взяття під варту особи, видачі якої вимагають, за винятком тих випадків, коли видачу не може бути здійснено.

Особа, видачі якої запитують, за клопотанням може бути взята під варту і до отримання запиту про видачу. У клопотанні мають бути посилання на постанову про взяття під варту або на вирок, що набрав законної сили, і вказівка на те, що запит про видачу буде надано додатково. Клопотання про взяття під варту до отриман­ня запиту про видачу може бути передано поштою, телеграфом, телексом або телефаксом.

Особу може бути затримано і без клопотання, якщо є передбачені законодавством підстави підозрювати, що вона вчинила на території іншої Договірної Сторони злочин, що тягне за собою видачу.

Про взяття під варту або затримання до отримання вимоги про видачу необхідно негайно повідомити іншу Договірну Сторону.

Особу, взяту під варту згідно з клопотанням, має бути звільне­но, якщо запит про її видачу не надійде протягом 1 місяця з дня

взяття під варту.

Особу, затриману без клопотання, має бути звільнено, якщо вимога про його видачу не надійде протягом терміну, передбаче­ного законодавством для затримання.

6. Відстрочення видачі. Якшо особу, видачі якої вимагають, при­тягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено за інший злочин на території запитуваної Договірної Сторони, її видача може бути відстрочена до припинення кримінального переслідування, звернення вироку до виконання або до звільнення від покарання.

Якщо у разі відстрочення видачі закінчиться строк давності кримінального переслідування або буде заподіяно шкоди розсліду­ванню злочину, особу, про видачу є клопотання, може бути видано на певний час.

Видану на певний час особу повертають після проведення дії у кримінальній справі, для якої її було видано, але не пізніше ніж через 3 місяці з дня передачі особи. В обгрунтованих випадках термін може бути продовжено.

7. Передача виданої особи. Запитувана Договірна Сторона пові­домляє запитуючу Договірну Сторону про місце і час видачі. Якщо остання не прийме особу, що підлягає видачі, протягом 15 днів після поставленої дати передачі, цю особу звільняють з-під варти.

8. Повторна видача. Якшо видана особа ухилиться від криміналь­ного переслідування або від відбування покарання і повернеться на територію запитуваної Договірної Сторони, то за новим запитом вона повинна бути видана без надання матеріалів, які додаються до запиту про видачу, що направляється вперше.

9. Повідомлення про результати провадження у кримінальній справі. Договірні Сторони повідомляють одна одній про результати про­вадження у кримінальній справі щодо виданої особи. На прохання висилається і копія остаточного рішення. Для цього ініціатор клопотання про видачу (Головне слідче управління МВС України, слідче управління СБУ та Ін.) повинен негайно повідомити Гене­ральну прокуратуру України.

3.2. Поняття і порядок здійснення кримінального переслідування

Кримінальне переслідування, здійснюване в межах надання пра­вової допомоги однією державою іншій, — це сукупність процесуаль­ний дій і рішень, виконуваних компетентними органами запитуваної держави і пов'язаних із порушенням щодо особи кримінальної справи, її розслідуванням та судовим розглядом.

Кримінальне переслідування здійснюють за такими загальними правилами:

• Кожна Договірна Сторона зобов'язується за дорученням іншої Договірної Сторони здійснювати відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування проти власних громадян, підозрюва­них у тому, що вони вчинили на території запитуючої Договірної Сторони злочин.

• Якщо злочин, за яким порушено кримінальну справу, зумов­лює цивільно-правові вимоги осіб, які зазнали збитків від злочину, ці вимоги за наявності клопотання про відшкодування збитків розглядають у справі.

• При направленні запитуючою Договірною Стороною поруше­ної кримінальної справи розслідування у ній продовжує запитувана Договірною Стороною відповідно до свого законодавства.

• Якщо Договірній Стороні було направлено доручення про здій­снення кримінального переслідування після набрання сили ви­роком або ухвалення установою запитуваної Договірної Сторони іншого остаточного рішення, кримінальна справа не може бути порушена установами запитуючої Договірної Сторони, а порушена ними справа підлягає закриттю.

• При обвинуваченні однієї особи або групи осіб у здійсненні кількох злочинів, справи про які підсудні судам двох або більше Договірних Сторін, розгляд їх належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої закінчено попереднє розслі­дування. В цьому разі справу розглядають за правилами судочинства цієї Договірної Сторони,

• Кожна з Договірних Сторін при розслідуванні злочинів і роз­гляді кримінальних справ судами враховує передбачені законодав-

424

425

ством Договірних Сторін обставини, що пом'якшують і обтяжу­ють відповідальність, незалежно від того, на території якої Дого­вірної Сторони вони виникли.

Доручення про кримінсмьне переслідування направляють у такому

порядку.

1. У разі неможливості направити до іноземної держави клопо­тання про видачу особи, що вчинила злочин на території України, або відмови держави, яку запитують про видачу, слідчий виносить мотивовану постанову, в описовій частині якої, окрім обставин вчинення злочину та наявних доказів винності, вказує причини від­мови у видачі особи.

2. Кожний зі слідчих документів засвідчується гербовою печаткою органу розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

3. Матеріали разом із речовими доказами, після перевірки їх наглядовим прокурором, подають до Генеральної прокуратури України ті самі посадові особи, до компетенції яких належить направлення документів і відомостей щодо видачі особи (див. вище).

4. Доручення та слідчі матеріали до іноземних держав для порушення кримінального переслідування за злочини, вчинені на території України, направляє Генеральна прокуратура України після перевірки повноти і всебічності розслідування, проведеного за від­сутності обвинуваченого.

Доручення про здійснення кримінального переслідування має містити:

• найменування запитуючої установи;

• опис діяння, у зв'язку з яким направлено доручення про здій­снення переслідування;

• по можливості, якомога точніша вказівка на час і місце вчи­нення діяння;

• текст положення закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином, а також текст інших законодавчих норм, що мають істотне значення для провадження у справі;

• прізвище та ім'я підозрюваної особи, ЇЇ громадянство, а також інші відомості про особу;

• заяви потерпших у кримінальних справах, порушуваних за за­явою потерпілого, І заяви про відшкодування шкоди;

• указания розміру збитків, завданих злочином.

5. Якщо обвинувачений у момент направлення доручення про Здійснення переслідування перебуває під вартою на території за­питуваної Договірної Сторони, він доставляється на територію за­питуючої Договірної Сторони,

6. Запитувана Договірна Сторона повідомляє іншу про остаточне рішення. На прохання другої направляється також копія остаточ­ного рішення.

426

У разі виконання правоохоронними органами доручення про кримінальне переслідування провадження у кримінальних справах здійснюється за такими правилами'.

1) провадження у справі, прийнятій від компетентного органу іноземної держави, починається зі стадії досудового слідства та здій­снюється відповідно до законів України;

2) докази, які здобуто до передачі провадження компетентними органами іноземної держави на її території і відповідно до її зако-нздавства, мають доказову силу на території України і легалізації нр потребують;

3) відповідні органи України у прийнятій до свого провадження від іноземної держави справі можуть здійснювати будь-які перед­бачені вітчизняними законами процесуальні дії, необхідні для забез­печення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування;

4) за наявності достатніх підстав обвинувачення у справі повинно бути пред'явлено відповідно до КК і у порядку, передбаченому КПК України;

5) покарання, що призначається, не повинно бути суворішим, ніж покарання за такий самий злочин, передбачене законодавством компетентного органу іноземної держави, який передав проваджен­ня у кримінальній справі;

6) про результати провадження у справі повідомляють компетент­ний орган іноземної держави, якому надсилають копію чинного процесуального рішення. Копію рішення у справі, яке прийнято судом, він направляє Міністерству юстиції України, який і надсилає її відповідному органу іноземної держави;

7) у разі закриття кримінальної справи на стадії досудового слід­ства, орган розслідування направляє копію рішення Генеральному прокурору України, який надсилає її відповідному органу іноземної держави.

.4.3. Інші види правової допомоги

Окрім екстрадиції (видачі) та кримінального переслідування дер­жави можуть надавати одна одній і інші види правової допомоги.

/. Передача предметів:

• які було використано при вчиненні злочину, що тягне видачу особи, зокрема знаряддя злочину; які було придбано в результаті злочину або як винагороду за нього, або ж предмети, які злочинець одержав замість предметів, придбаних таким чином (якщо запитува­ній Договірній Стороні ці предмети необхідні як докази у кри­мінальній справі, їх передачу може бути відстрочено до закінчення провадження у справі);

427

• які можуть мати значення доказів у кримінальній справі; ці предмети передають і в тому разі, якщо видачу злочинця не може бути здійснено через його смерть, втечу або з інших обставин.

Права третіх осіб на передані предмети залишаються у силі. Після закінчення провадження у справі ці предмети має бути безоп­латно повернено Договірній Стороні, яка їх передала.

2. Повідолиген/Ія про обвинувальні вироки і відомості про судимість. Кожна з Договірних Сторін щорічно:

• повідомляє іншим Договірним Сторонам відомості про обви­нувальні вироки, що набрали законної сили, винесені її судапіц щодо громадян відповідної Договірної Сторони, одночасно пере­силаючи наявні відбитки пальців засуджених;

• надає іншим Договірним Сторонам безкоштовно на їх про\ хання відомості про судимість осіб, засуджених раніше її судамі. якщо цих осіб притягують до кримінальної відповідальності на тери­торії запитуючої Договірної Сторони.

3. Інформування про міжнародні злочинні терористичні організації. Орган дізнання, слідчий, прокурор при одержанні під час поперед­ньої перевірки заяви, повідомлення чи іншої інформації про злочин або розслідування справи відомостей про підготовку або вчинення терористичного акту на території іншої країни, до яких причетна міжнародна злочинна терористична організація, а також про місця переховування організаторів, підбурювачів, учасників та пособни-ків цієї організації, виявлення належних цій організації знарядь злочину, зброї, документів та грошових коштів готівкою або на банківських рахунках, повинні терміново повідомити про це Міністерство закордонних справ України для інформування керів­ництва зацікавленої країни для вжиття невідкладних заходів щодо запобігання терористичним актам чи щодо їх розкриття.

При надходженні інформації про те, що організатори, підбурю­вачі, учасники та пособники міжнародної злочинної терористичної організації, знаряддя злочину, зброя, документи та грошові кошти готівкою або на банківських рахунках перебувають на території України, орган дізнання, слідчий, прокурор повинні терміново вжити всіх можливих передбачених законом заходів щодо зриву злочинних посягань, викриття І затримання зазначених осіб, вилу­чення зброї, знарядь злочину, документів, грошових коштів, арешту банківських рахунків.

Контроль за розслідуванням кримінальних справ про тероризм, до якого причетні міжнародні злочинні терористичні організації, покладено виключно на Генеральну прокуратуру України.

Згідно зі ст. 16 Закону України від 28 листопада 2002 р. "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" центральним органом, на який покладено псжноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва у

428

запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансу­ванню тероризму, є Міністерство юстиції України — щодо судових рішень, які стосуються конфіскації доходів, і Генеральна проку­ратура України — щодо вчинення процесуальних дій під час роз­слідування кримінальних справ (провадження окремих процесуаль­них дій щодо справ про виявлення доходів). Інформація або докази, одержані центральним органом у межах міжнародного співробіт­ництва у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму без його попередньої згоди, не можуть бути використані або передані органам влади іноземної держави з метою проведення розслідування чи судового розгляду, не зазначе­ного у клопотанні. Уповноважений орган співпрацює з відповід­ними органами іноземних держав щодо обміну інформацією про ознаки легалізації (відмивання) доходів, у межах своєї компетенції забезпечує співробітництво з Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF) та іншими міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на співробітництво у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів.

Видача (екстрадиція) організаторів, підбурювачів, учасників та пособників міжнародних злочинних терористичних організацій, знарядь злочину, зброї, документів та грошових коштів проводиться відповідно до міжнародних угод за дорученням зацікавленої країни.

4. Виклик обвинуваченого або підсудного з-за кордону та їх гаран­тії. Обвинуваченого або підсудного, який має місце проживання або місце перебування в іншій державі, може за їх згодою викликати особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, з метою притягнення до відповідальності за злочинні діяння.

Викликані обвинувачений і підсудний, незалежно від громадян­ства, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані, взяті під варту, до них не можуть бути застосовані інші заходи процесуального примусу та обмеження їх особистої свободи за будь-які діяння, які вчинені до перетинання державного кордону України і які не зазначені в повістці про виклик, щодо них не може бути виконано покарання, призначене за такий злочин.

Особа втрачає гарантії, якщо не залишить територію України, хоча могла це зробити, через 15 діб Із часу, коли орган досудового слідства, прокурор або суд повідомили, що її присутність в Україні не є необхідною.

5. Виклик до органів досудового слідства або суду свідка, потерпі­лого, експерта, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх пред­ставників та їх гарантії. Свідка, потерпілого, експерта, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, які перебува­ють за межами території України, може за їхньою згодою виклика­ти особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, для

429

провадження процесуальних дій на території України. Ці особи мають такі самі гарантії, як і обвинувачений та підсудний.

Окрім того, викликаному свідкові, експертові, потерпілому від­шкодовуються витрати на проїзд і проживання в Україні, а також втрачений заробіток, а експерту, крім цього, сплачується винаго­рода за проведення експертизи.

У виклику, який вручається свідкові, експертові, потерпілому, що постійно перебуває за кордоном, роз'яснюються їхні права і гарантії. В ньому не може міститись попередження про застосу­вання заходів процесуального примусу у зв'язку з неявкою.

Повістку про виклик особи, яка перебуває за межами України, до органів дізнання, досудового слідства чи суду має бути передано відповідним органам іноземної держави у строки, достатні для її явки, але не пізніше ніж за 7 діб перед датою, встановленою для явки.

6. Вручення документів і допит громадянина України, що перебуває за кордоном. Клопотання про вручення документа громадянинові України, який перебуває за кордоном, або його допит надсилає орган розслідування до Генерального прокурора України, а суд — до Міністерства юстиції України. Ці органи звертаються через Мі­ністерство закордонних справ України до дипломатичного пред­ставництва або консульської установи України.

У разі неможливості проведення дії у такий спосіб, через Гене­ральну прокуратуру та Міністерство юстиції України можна зверну­тись до суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Для спрощення зносин між правоохоронними органами при­кордонних областей України і сусідніх регіонів суміжних держав, а також між правоохоронними органами держав СНД обмін ві­домостями оперативно-розшукового та інформаиійно-довідкового характеру може здійснюватися безпосередньо, але з обов'язковим наступним повідомленням про це Міністерства внутрішніх справ України.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Правова допомога є однією із форм міжнародного співробіт­ництва держав у боротьбі зі злочинністю.

2. Надання правової допомоги здійснюється на підставі міжна­родних угод та національного законодавства. Якщо таких угод не­має — то на засадах взаємності.

3. Запити про надання правової допомоги направляються до інших держав за підписом Генерального прокурора України.

4. Запитувана сторона зобов'язана повідомити запитуючу сторону про результати виконання запитів, доручень та клопотань про надан­ня правової допомоги.

430

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. В Україні немає систематизованих нормативно-правових актів шодо міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

2. Наявність у іноземних громадян дипломатичного імунітету зумовлює значні особливості у кримінальному судочинстві.

3. Надання правової допомоги здійснюється на підставі міжна­родних угод та національного законодавства, а також на засадах взаємності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Віденська конвенція від 18 квітня 1961 р. про дипломатичні зно­сини.

2. Віденська конвенція від 24 квітня 1963 р. про консульські зно­сини.

3. Європейська Конвенція про взаємодопомогу у кримінальних спра­вах (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 р.) // Офіційний вісник України. - 1998. — № 13.

4. Європейська Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. // Офіційний вісник України. — 1998. — № 13.

5. Європейська Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. // Збірка договорів Ради Європи. — К., 2000.

6. Європейська Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних спра­вах від 20 квітня 1959 р. // Збірка договорів Ради Європи. — К., 2000.

7. Конвенція про взаємодопомогу в кримінальних справах між держа­вами—членами Європейського Союзу від 29 травня 2000 р.

8. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, 1990 р. // Офіційний вісник України. -1998. - №13.

9. Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розлада­ми, для проведення примусового лікування, від 28 березня 1997 р.

10. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивіль­них, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.)¹.

11. Угода про взаємодію міністерств внутрішніх справ незалежних дер­жав в сфері боротьби із злочинністю (Алма-Ата, 24 квітня 1992 p.).

12. Угода між прокуратурою Російської Федерації та Генеральною проку­ратурою України про правову допомогу та співробітництво від 21 травня 1993 р.

13. Закон України від 29 листопада 2001 р. "Про визнання та виконан­ня в Україні рішень іноземних судів" // Відомості Верховної Ради Украї­ни. - 2002. — № 10.- Ст. 76.

¹ 7 жовтня 2002 р. в м. Кишинеу між державами—у Іас ни ця ми СНД ухвалено Кон­венцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах. На цей час Конвенцію Україною не ратифіковано. Нею передбачено ска­сування Конвенції СНЛ 1993р. (ч. З сг. 1201.

43 І

14. Закон України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договору України" // Урядовий кур'єр. — 2004. — № 155. — 18 серпня.

15. Положення про дипломатичні представництва та консульські ус­танови Іноземних держав в Україні, затв. Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 // Голос України. - 1993. - 26 червня.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. К? 16 "Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією" // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 11. -С. 13-15.

17. Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органа­ми прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах, затв. наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № Б/1.

18. Інструкція про порядок обробки інформації в НІДБ Інтерполу в Україні, затв. наказом МВС України від 6 вересня 1993 р. № 568.

19. Інструкція про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів, затв. наказом МВС Ук­раїни від 3 вересня 1995 р. № 600.

20. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з пи­тань кримінального судочинства, затв. наказом МІнюсту, Генпрокурора, СБУ, МВС, Верховного Суду. Державної податкової адміністрації, Дер­жавного департаменту з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/ІОЗ/5І2/326/73.

21. Наказ Генерального прокурора України від 12 серпня 1999 р. № 32 "Про стан прокурорського нагляду за додержанням вимог закону при розслідуванні кримінальних справ і розгляді повідомлень про злочини, що надійшли від іноземних компетентних установ" // Прокуратура в Ук­раїні. - К., 2000.

22. Методичні рекомендації по організації підготовки та направлення до іноземних держав запитів про видачу осіб, які вчинили злочини, і клопотань про продовження кримінального переслідування. Направлені МВС України до органів внутрішніх справ листом від 24 листопада 1995 р. № 6235.

23. Лист Генеральної прокуратури України від 20 серпня 1999 р. № 14-2-136-99 "Про додержання вимог міжнародне-правових актів при розслідуванні кримінальних справ" // Прокуратура в Україні. — К., 2000.

Наукові та навчально-методичні джерела

і. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества // Российская юстиция. — 2002. — № 7.

2. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений между­народного сотрудничества в сфере уголовного процесса. — М., 2002.

3. Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе. — М., 2002.

4. Кравчук С. Застосування законодавства, що регулює питання екстра­диції // Право України. — 199S. — № 8. — С. 64—67.

5. Кравчук С. Міжнародна правова допомога: перспективи КПК Укра­їни // Адвокатура. — 2004. — 14 січня (№ 1). — С. 2.

6. Курко М. Н., Чернега В. П. Процесуальні особливості розслідування злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України та гро­мадянами України на території інших держав: Метод, посіб. — К.., 1995.

7. Лихава С., Свистуненко М. Актуальні питання вдосконалення інсти­туту екстрадиції // Право України. — 200]. — Ns 1.

8. Лобач В. Проблемні питання правової допомоги у кримінально­му судочинстві // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 2. -С. 42-50.

9. Маляренко В. Т. Щодо міжнародного співробітництва у виконанні окремих процесуальних дій в кримінальних справах // Вісник Верховно­го Суду України. - 2001. - № 1. - С. 41-44.

10. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. — 2001. — № 9. — С. 96—100.

11. Мшшнчук В. В. Институт взаимной правовой помоши по уголов­ным делам. Действующая практика и перспективы развития. — М.. 2001.

12. Назаренко П. Г. Особливості організації і проведення окремих слідчих дій за участю іноземців // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: 36. наук, праць. — Донецьк, 2002. — № 2. — С. 247—253.

13. Негодченко О. В., Тертишпик В. М. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя. — Дніпропетровськ, 2002.

14. Олаки Ала Ха,иид Ахмед. Принцип невыдачи по политическим прес­туплениям: итоги и перспективы. — Харьков, 1996.

15. Смирнов М. Перспективи розвитку інституту взаємної допомоги в кримінальних справах // Право України. — 2004. — № 5.

16. Смирнов М. Поняття і сучасний стан інституту взаємної допомоги в кримінальних справах // Право України. — 2003. — № ІО.

17. Філяніна Л. А. Міжнародне співробітництво України у боротьбі зі чл о чинністю // Наук, вісник Дніпропетровського юрил. ін-ту МВС Укра­їни. - 2000. - № 2. - С. 21В-222.

18. Цимбал П. В. Міжнародна організація кримінальної поліції — Ін-герпол та участь у ній України. — Ірпінь, 1998.

19. Шкарупа В. К., Забарний Г. Г. Деякі питання щодо екстрадиції в Україні // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. — 2001. - № 1. - С. 155-160.

20. Шорстка Т. Видати договірній стороні. Реалізація міжнародних договорів у кримінальному судочинстві // Урядовий кур'єр. — 2004. -15 січня (№ 7). - С, 15.

21. Щелкунов О. Порядок визнання рішень іноземних судів на терито­рії України // Право України. — 2004. — № 6.

432

433

РОЗДІЛ 5.

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ЗАКОРДОННИХ ДЕРЖАВ

ЛЕКЦІЯ 28

Поиск по сайту: