ЛЕКЦІЯ 26 РЕАБІЛІТАЦІЯ

1. Поняття та значення реабілітації в кримінальному процесі.

2. Підстави реабілітації.

3.Види відшкодування шкоди.

4. Порядок реабілітації.

І. ПОНЯТТЯ ТА ЗНАЧЕННЯ РЕАБІЛІТАЦІЇ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

"Реабілітація" (від пізньолат. — "відновлення") — термін, який широко використовують у медицині для позначення комплексу медичних (у т. ч. профілактичних) заходів, спрямованих на від­новлення або компенсацію порушених функцій організму і працездатності хворих та Інвалідів.

В юриспруденції під терміном "реабілітація" (відновлення в правах) розуміють:

1) рішення про закриття справи щодо громадянина або поста­новления виправдувального вироку у зв'язку з відсутністю в його діях події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КГЖ), складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК), недоведеністю його участі у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК);

2) вид відповідальності держави перед громадянами за діяльність створених нею органів;

3) процес (процедуру), яку здійснюють відповідні державні ор­гани з приводу відшкодування шкоди;

4) стан, коли шкоду вже відшкодовано (реабілітація "відбулася");

5) правовий інститут.

Реабілітацію доцільно розглядати в останньому значенні, бо саме через норми правового інституту регламентуються і підстави та порядок прийняття реабілітаційного рішення, і відповідальність держави перед громадянами, і процедура відшкодування завданої шкоди, і правовий стан після її відшкодування.

Галузеву належність інституту реабілітації остаточно не визна­чено. В юридичній літературі, переважно в навчальній, відомостей про цей інститут або взагалі немає, або вони настільки незначні за обсягом, що просто не дають навіть загального уявлення про його сутність. Пояснити таке "неуважне" ставлення до інституту реабілі­тації можна, зокрема, й тим, шо він, висловлюючись мовою військо­вих, перебуває на "нічийній смузі" — на межі, переважно, таких галузей права, як цивільне, кримінально-процесуальне, цивільне

401

процесуальне, трудове, житлове. Тому представники відповідних галузей науки І навчальних дисциплін не вважають його "своїм".

Реабілітація — це міжгалузевий правовий інститут, що регламен­тує процесуальний механізм реалізації відповідально с ті держави пе­ред особою, метою якого є повне поновлення майнових, трудових, пенсійних, житлових, службових, інших особистих прав незалежно від вини посадових осіб державних органів, які порушили ці права в ході провадження у кримінальній справі.

На значення інституту реабілітації впливає низка чинників, які зумовлюють необхідність його вивчення.

1. Масштаби, в яких він має реалізовуватися. За даними Верхов­ного Суду України, Генеральної прокуратури України, МВС Ук­раїни, Слідчого управління СБУ в 1998 р. виправдано і закрито кримінальних справ за підставами, що реабілітують, щодо 875 осіб. Із них за повідомленнями Державного казначейства України лише 49 (близько 5%, тобто 1 із 20) звернулися за відшкодуванням майно­вої і моральної шкоди.

Щорічно в Україні у кримінальних справах публічного і приват­ного обвинувачення виносять близько 1000 виправдувальних вироків, закривають за підставами, що реабілітують, суди І органи розсліду­вання — до 300 кримінальних справ. За повідомленнями ГСУ МВС України з 1994 по 1998 рік під вартою утримували 202 особи, шодо яких було прийнято реабілітаційні рішення.

У виступі на розширеному засіданні колегії Генеральної проку­ратури України, що відбулося 23 липня 2004 p., Генеральний про­курор України зазначив, що за перше півріччя 2004 р. "на стадії досудового слідства слідчими органів внутрішніх справ закриті кримі­нальні справи за відсутністю складу злочину стосовно 23 осіб, ще 12 осіб виправдано судами"'.

2. Основною причиною неналежної реалізації норм інституту реабілітації є незнання або недостатнє знання практичними праців­никами судових і правоохоронних органів, які здійснюють дізнання і досудоае слідство, чинного законодавства І практики його засто­сування. Серед них панує думка, що шкоду, спричинену незакон­ними діями, має у всіх випадках бути відшкодовано із їх власної кишені або за рахунок того органу, де вони працюють. І те, й інше має для них небажані наслідки:

- у першому випадку постраждає сімейний бюджет; — у другому — розгнівається керівництво, невдоволене незапла-нованими витратами.

Якщо ж у працівників немає таких побоювань, то вони часто просто не знають, що і як потрібно зробити для того, щоб допо­могти громадянинові, якому їх діями завдано шкоди.

3. Для постраждалих від зловживань і помилок суддів та пра­воохоронних органів, їх посадових осіб факт виправдання або закриття кримінальної справи у зв'язку з обставинами, що реабілі­тують, є надзвичайно важливим; 'їх репутація повністю відновлю­ється, вони знову набувають "статусу" порядних і законослухня­них громадян.

Однак цього замало: реабілітація має також передбачати усунен­ня, по можливості, будь-яких (бажано всіх) негативних наслідків, допущених унаслідок помилок чи зловживань під час провадження у кримінальній справі.

Це потрібно:

— особам, яких реабілітують;

- суду і правоохоронним органам для підтримання 'їх престижу (і головне — держави).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Сутність реабілітації в кримінальному процесі полягає у від­новленні всіх порушених у результаті провадження у криміналь­них справах прав громадян, щодо яких здійснювалося кримінальне переслідування.

2. Реабілітація є міжгалузевим правовим інститутом.

3. Норми інституту реабілітації застосовують вкрай рідко (за під шкодуванням шкоди звертається тільки І із 20 громадян, шодо яких прийнято реабілітаційні рішення).

2. ПІДСТАВИ РЕАБІЛІТАЦІЇ

Підстави реабілітації в кримінальному процесі залежно від того, в нормативному джерелі якої сили їх закріплено, поділяють на по-літико-правові та правові.

/. Політико-правоеа підстава — ст. З Конституції України, згідно з якою "держава відповідає перед людиною за свою діяльність"*.

//. Правові підстави:

1) ст. 62 Конституції України: "У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну І державну шкоду, завдану безпідставним засудженням";

¹ Див., Підбито підсумки діяльності прокуратури України у першому г.іврі'-2004 року // Прокуратура. Людина. Держава. — 2004. — № 7. — С. 3.

402

Конституція України закріплює такі важливі положення шодо відносин -І'ржави І громадянина, що ц цілком слушно можна називати політико-правовим Документом.

403

2) ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права: "Якшо будь-яка особа остаточним рішенням була засуджена за кримінальний злочин і якщо винесений їй вирок був згодом ска­сований або їй було дароване помилування на тій підставі, що якась нова чи нововиявлена обставина незаперечне доводить наявність судової помилки, то ця особа, котра зазнала покарання в результаті такого засудження, одержує компенсацію згідно з законом, якщо не буде доведено, що вказана невідома обставина не була свого часу виявлена виключно або частково з її вини";

3) ст. 53-1 КПК: "У разі закриття кримінальної справи за відсут­ністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановления виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного пока­рання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності";

4) ст. 1167 ЦК:

"1. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодову­ється особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

2. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, орга­ну місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

І)-..;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідаль­ності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, не­законного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт";

5) частина 1 ст. 50 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про власність": "Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна із чужого незаконного володіння";

6) Закон України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури І суду" (далі — Закон від 1 грудня 1994 p.);

404

7) Положення про застосування цього Закону (затверджене спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України бід 4 березня 1996р. №6/5/3/41).

Завдану громадянам шкода відшкодовують у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Юридичними фактами, з настанням яких виникає право на від­шкодування шкоди (ст. 2 Закону України "Про порядок відшкоду­вання шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду"), є:

1) постановления виправдувального вироку суду;

2) закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину або недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (це — підстави закриття кримінальної справи, шо реабілітують);

3) відмова в порушенні кримінальної справи за відсутністю події або складу злочину;

4) непорушення протягом 6 місяців кримінальної справи (або скасування такого рішення) після проведення олеративно-роз-шукових заходів). Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 9-1 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" строк ведення оперативно-розшукових справ щодо осіб, стосовно яких є дані про участь у підготовці або вчиненні злочину, становить до б місяців.

Право на відшкодування шкоди у сфері кримінального процесу мають: 1) громадяни, яким цю шкоду завдано незаконними діями орга­нів дізнання, досудового слідства, прокурора та суду, до числа яких згідно зі ст. 1 Закону України від І грудня 1994 р. належать:

— незаконне засудження;

— незаконне притягнення як обвинуваченото;

— незаконне взяття та утримання під вартою;

— незаконне проведення в ході розслідування чи судового роз­гляду кримінальної справи обшуку, виїмки, накладання арешту на майно, незаконне усунення від посади та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (наприклад, незаконне застосування примусових заходів медичного характеру за рішенням суду; неза­конне порушення справи шодо особи тощо).

У частині 3 ст. 13 Закону України від 1 грудня 1994 р. йдеться про громадян, які перебували "під слідством і судом", однак не розтлумачено, що це означає. На думку В. М. Тертишника, "особа вважається під слідством або судом з моменту порушення щодо неї кримінальної справи, її затримання, арешту чи визнання її обвинуваченим до постановления щодо неї виправдувального вироку або закриття справи за реабілітуючими підставами. У цей термін включається як час відбування покарання, так і час, протягом якого

405

особа вважається сулимою, до того часу, доки вона не визнана не­винною, виправдана і реабілітована".

Згідно з ч, 2 ст. ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає в разі прийняття таких кримінальне-процесуальних рішень:

— постановления судом виправдувального вироку;

- скасування незаконного вироку суду;

- закриття кримінальної справи органом досудового слідства. Якшо кримінальну справу закрито на підставі закону про ам­ністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає (ч. З ст. 1176 ЦК).

Фізична особа, яка у процесі дізнання, досудового слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини І цим сприяла незаконному засудженню, незаконному при­тягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосу­ванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, не має права на відшкоду­вання шкоди (ч. 4 ст. 1176 ЦК);

2) у разі смерті громадян, яким слід було відшкодовувати шкоду, право на її відшкодування переходить до їх спадкоємців.

Для позначення поняття реабілітованої особи в теорії вжива­ють такі терміни: "постраждалий"; "потерпілий"; "реабілітант"; "невинно потерпілий"; "реабілітований".

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Підстави реабілітації в кримінальному процесі поділяють на по л іти ко-правові (передбачені Конституцією України) та правові (регламентовані іншими законами та підзаконними нормативно-правовими актами).

2. Юридичними фактами, з настанням яких виникає право на реабілітацію, є прийняття (в деяких випадках — неприйняття) кри­мінально-процесуальних рішень.

3. Право на відшкодування завданої шкоди мають не тільки гро­мадяни, яким її було безпосередньо завдано в ході провадження у кримінальній справі, а й їх спадкоємці.

3. ВИДИ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ

/. Повернення:

\ ) заробітку та інших грошових доходів, які громадянин втратив внаслідок незаконних дій;

2) майна (в т. ч. грошей, грошових вкладів і відсотків за ними, цінних паперів та відсотків за ними, частки у статутному фонді

господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибутку, який він не отримав відповідно до цієї частки, інших цінностей), конфіскованого або зверненого в дохід держави судом, вилученого органом дізнання чи досудового слідства; а також майна, на яке накладено арешт;,

3) штрафів, стягнутих на виконання вироку суду, судових витрат та інших витрат, сплачених громадянином;

4) сум, сплачених громадянином у зв'язку з наданням йому юри­дичної допомоги.

//. Компенсація:

• моральної шкоди*. Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди фізичній особі завдано внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідаль­ності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, не­законного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то ця шкода, так само як і майнова, відшко­довується незалежно від вини органу державної впади.

Ш. Поновлення порушених прав:

1) трудових:

• поновлення на колишній роботі (посаді), а в разі неможли­вості цього (наприклад, через ліквідацію підприємства, скорочення посади) — надання державною службою зайнятості іншої відповід­ної роботи;

• визнання недійсним запису про звільнення з роботи (посади), зробленого у трудовій книжці;

• зарахування терміну перебування під вартою, терміну відбуття покарання, а також часу, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним усуненням від роботи (посади), до загаль­ного трудового стажу та до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, безперервного стажу;

• врахування при наданні робітникам, службовцям різних пільг і переваг, в т. ч. при призначенні пенсій і допомоги за державним соціальним страхуванням, трудового стажу, обчисленого із зара­хуванням періодів перебування під вартою, усунення від роботи тощо;

2) пенсійних:

• прирівнювання до роботи, яка передувала незаконному за­судженню чи незаконному притягненню до кримінальної відпо­відальності або яку громадянин має після звільнення від кримі­нальної відповідальності чи після відбування покарання, періодів

Підстави і розмір віл шкодування моральної шкоди регламентовано ст. 23

406

4U7

перебування під вартою, відбування покарання, усунення від по­сади при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах(на вибір громадянина);

3) житлових:

• повернення громадянинові, який втратив право користува­тися житловим приміщенням внаслідок незаконного засудження житлового приміщення, яке він займав раніше, а якшо воно не збереглося в натурі, то надання позачергово в тому самого населе­ному пункті рівноцінного впорядкованого житлового приміщення з урахуванням складу сім'ї та чинних норм житлової площі (це роблять місцеві органи влади і самоврядування);

4) інших особистих прав:

• поновлення військових або інших звань, а також повернення державних нагород;

• повідомлення в пресі (на вимогу громадянина, а в разі смерті — родичів чи органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду) про рішення, шо реабілітує громадянина (відповідно до ст. 37 Закону України від 16 листопада 1992 р. "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"), якшо відомості про за­судження або притягнення громадянина до кримінальної відпо­відальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту було опубліковано раніше;

• повідомлення про рішення (постановления виправдувального вироку, закриття кримінальної справи) трудового колективу або громадської організації за місцем проживання громадянина (це роблять на прохання останнього).

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Відшкодування шкоди має кілька видів, передбачених різними галузями права,

2. Комплексний порядок правового регулювання відшкодування шкоди забезпечує повноту поновлення прав громадян.

4. ПОРЯДОК РЕАБІЛІТАЦІЇ

Реабілітація здійснюється в певному порядку після прийняття реабілітаційного рішення. Орган, що його прийняв, зобов'язаний роз'яснити громадянинові порядок поновлення порушених прав і відшкодування шкоди, направивши йому повідомлення або склав­ши про це протокол.

Питання при аідшкодуаиння шкоди, яку можна визначити в гро­шовому еквіваленті,вирішують у такому порядку.

408

1 Протягом б місяців після направлення громадянинові повідом­лення, він для визначення розміру завданої шкоди (пункти 1, 3, 4 .. З Закону України від 1 грудня 1994 р.) може звернутися:

— лри закритті кримінальної справи — до відповідних органу дізнання чи досудового слідства;

— при постановленні виправдувального вироку або закритті кри­мінальної справи судом першої інстанції чи в апеляційному або касаційному порядку — до суду, який розглядав справу по першій інстанції.

Пропущений із поважних причин термін звернення поновлю-ється органом, до якого звернувся громадянин (реабілітант).

2. У місячний строк із дня звернення громадянина один із органів, який здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, шо мають значення для встановлення розміру завда­ної шкоди, і виносить постанову (суд — ухвалу) про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями, в якій зазначає:

- найменування органу (дані посадової особи);

- дату винесення постанови, в якій викладено реабілітаційне рішення;

- дату незаконного засудження громадянина або прийняття інших незаконних рішень чи незаконного провадження процесуаль­них дій;

— зміст вимог громадянина (стягнення заробітку, виплачених штрафів, судових витрат тощо)';

— докладний розрахунок втраченого заробітку (доходу) з поси­ланням на документи, на підставі яких його проведено;

— розмір штрафів, судових витрат та інших сум, що виплачені у зв'язку з незаконними діями чи рішеннями;

- розмір сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) на користь установи (адвоката), яка надала юридичну допомогу;

— загальну суму, що підлягає виплаті громадянинові, і порядок її виплати;

- порядок і термін оскарження постанови (ухвали). У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуаль­ного законодавства може оскаржити її до суду, а ухвалу суду — до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Суд розглядає скаргу громадянина в порядку, встановленому для розгляду скарг на непра­вомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись зі скаргою до відповідного прокурора.

Відшкодування шкоди здійснюється в межах заявлених реабілітантом ви-'•'ог. В цьому випадку діє принцип диспозитивності, характерний для цивільною ¹ Цивільного процесуального права.

409

3. Не пізніше 3 діб після винесення постанови (ухвали) про роз­мір шкоди завірену гербовою печаткою її копію надсилають громадянинові (його спадкоємцям), останні — подають її до від­повідного територіального органу Державного казначейства за місцем проживання для одержання чека.

4. Територіальний орган Державного казначейства, до якого звернувся громадянин, надсилає до Управління Державного казна­чейства в АРК., областях, містах Києві, Севастополі заявку, r якій вказує суму відшкодування, а Управління надсилає заявку до Голов­ного управління Державного казначейства України.

5. Головне управління перераховує зазначені в заявці кошти на рахунок Управління Державного казначейства в області, а ос­таннє — на рахунок відповідного територіального органу держав­ного казначейства для виплати їх громадянинові.

6. Суму відшкодування громадянинові виплачує установа банку на підставі чека, виданого органом Державного казначейства після подання громадянином копи постанови органу дізнання, слідчого, прокурора чи ухвали суду за умов наявності коштів на рахунку від­повідного територіального органу Державного казначейства. Згідно

з упровадженою з 1998 р. новою бюджетною класифікацією України І видатки на відшкодування шкоди, завданої громадянам, класифіку­ють як "інші види соціальної допомоги" (код № 090402 функціональ­ної класифікації видатків бюджету).

Копія постанови (ухвали) залишається у справі органу Держав­ного казначейства. На ній роблять відмітку із зазначенням дати, номера і суми чека, виданого громадянинові для отримання ним коштів.

Повернення майна здійснюють у натурі ті установи чи органи, у яких воно міститься, у місячний термін із дня звернення громадя­нина або його спадкоємців, якщо ІІе звернення відбулося протягом 6 місяців після направлення їх повідомлення. Пересилання і достав­ления майна провадиться за рахунок цих установ (органів).

Якшо повернути майно в натурі неможливо, то за рахунок під­приємств, установ, організацій, яким його було передано безоплатно, відшкодовують його вартість.

Якщо вимогу про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволене або громадянин не згідний із прийнятим рішенням (постановою чи ухвалою), він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Повернення житла здійснюють місцеві органи влади і самовря­дування протягом 1 місяця з дня звернення. Вони повертають громадянинові раніше займане ним жиле приміщення, а в разі неможливості — надають йому поза чергою протягом 6 місяців з дня звернення в тому самому населеному пункті рівноцінне, впоряд­коване жиле приміщення,

410

Військові та інші звання, ордени і медалі. Суд, який скасував вирок із закриттям справи, не пізніше 3 діб після винесення ухвали направляє подання до органу, який розглядав клопотання про позбавлення громадянина військових або Інших звань, а також орде­нів і медалей, про їх поновлення і повернення.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Розмір і порядок відшкодування шкоди залежить від реабілі-танта, який діє в межах міжгалузевого принципу дис позитивності.

2. Розмір шкоди і порядок її відшкодування визначає орган, який ухвалив реабілітаційне рішення.

3. Порядок визначення розміру шкоди та її відшкодування чітко регламентовано нормами права, що є гарантією реалізації права громадянина на поновлення своїх прав.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Реабілітація є міжгалузевим правовим інститутом, правильне застосування норм якого забезпечує не тільки поновлення прав громадян, а й поновлення престижу (іміджу) суду та правоохоронних органів, що уповноважені державою на ведення кримінального процесу, а, отже, і держави в цілому.

2. Відшкодування шкоди здійснюється за рахунок держави, що є гарантією її повернення громадянам.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правоеі акти

1. Закон України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури і суду" // Відомості Верховної Ради Укра­їни. - 1995. - № 1. - Ст. І.

2. Закон України від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політич­них репресій на Україні" // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 22.

3. Положення про застосування Закону України від 1 грудня 1994 р. "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незакон­ними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", затв. спільним наказом Міністерства юстиції України, Генеральної про­куратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. N° 6/5, 3, 41.

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Безлепкин Б. Т. Возмещение вреда, причиненного гражданину су-дебно-следственными органами. — М., І979.

411

2. Бойко О. Сильна держава має поважати право (відшкодування шко­ди, завданої незаконними діями правоохоронних органів) // Урядовий кур'єр. - 2004- - 20 березня (№ 53). - С. 5.

3. Капліна О. Поняття реабілітації у кримінальному процесі // Право України. — 1997. — № 1.

4. Озерський І. Реабілітація у кримінальному процесі // Право України. — 2004. - № 5.

5. Онопенко В. Судове приборкання незаконного кримінального пе­реслідування // Віче. — 2003. — N° 8,

6. Реабілітація репресованих: законодавство та судова практика: Офі­ційне видання / Укладачі В. Т. Маляренко, Є. І. Овчиннікав. — К., 1997.

7. Роеатюк І. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок не­обгрунтованої реалізації функції обвинувачення // Право України. 2003. - № 5.

8. Тертишник В. М. Кримінальне-процесуальне право України: Під­ручник. — 4-те вид., доп. і перероб. — К., 2003.

9. Тертишник В. М. Hay ко во-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. — К.., 2002.

10. Шумим М. Є. Реабілітація у кримінальному процесі. — Харків, 2001.

ЛЕКЦІЯ 27

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ

Поиск по сайту: