СТАДІЯ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

1. Поняття, значення та загальні положення стадії судового розгляду.

2. Характеристика стадії судового розгляду.

2.1. Завдання стадії.

2.2. Учасники судового розгляду.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.

2.4. Етапи стадії.

2.5. Кінцеві рішення стадії.

І. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

Судовий розгляд — це стадія кримінального процесу, в якій суд першої інстанції за активної участі сторін обвинувачення і захисту на підставі повного, всебічного й об'єктивного дослідження обста-иин кримінальної справи остаточно вирішує питання про винува­тість підсудного і його покарання.

Стадія судового розгляду має такі ознаки:

1) судовий розгляд справи і вирішення її по суті є єдиним спосо­бом правосуддя у кримінальних справах;

2) вона є основною і визначальною стадією кримінального процесу;

3) у цій стадії виявляються всі принципи кримінального процесу. Сгадія судового розгляду має кримінальне-правове і кримі­нал ьно-процесуальне значення.

Кримінально-правове значення полягає в тому, що у вироку суду здійснюється остаточна кваліфікація злочину.

Кримінально-процесуальне значення стадії судового розгляду полягає в тому, що:

1) тільки в цій стадії може бути вирішено по суті кримінально-правовий спір між державою (потерпілим) та підсудним;

2) у разі постаноилення обвинувального вироку втрачає чинність презумпція невинуватості;

3) тільки в ній дістає остаточне вирішення завдання кримі­нального процесу, зміст якого полягає в забезпеченні правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто зчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був пока­раний;

282

283

4) у цій стадії підсумовують всю досудову кримінальне-проце­суальну діяльність;

5) стадія судового розгляду виконує контрольні функції Іподо стадій досудового провадження.

Загальні положення сталії судового розгляду — це встановлені зако­ном (гл. 24 КПК.) і обумовлені принципами кримінального процесу правила, що відбивають найважливіші типові властивості цієї стадії і виявляються протягом усього періоду її реалізації.

Уперше в теорії кримінального процесу загальні положення судо­вого розгляду справи сформулював І. Д. Перлов у 1955 р.¹

Згідно з чинним кримінально-процесуальним законом це такі положення.

1. Незмінність складу суду (ст. 258 КПК) — основне положення судового розгляду, згідно з яким у вирішенні кримінальної справи по суті можуть брати участь тільки ті судді, які брали участь у її] розгляді від початку до кінця. Зміст цього положення полягає у такому:

• розгляд кожної кримінальної справи має бути розпочато і за­вершено одним і тим самим судом (мета цієї вимоги пов'язана з тим, що судді мають бути "в курсі справи" протягом всього часу її слухання);

• якщо професійний суддя через тривалу хворобу, заявления і задоволення відводу тощо позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, його замінюють іншим суддею і розгляд справи починають із початку;

• попереднє положення поширюється і на народних засідателів. Однак щодо цих учасників з метою економії часу закон у справі, для розгляду якої потрібен значний час, передбачає можливість виклику запасного народного засідателя. Він перебуває в залі судо­вого засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його. Розгляд справи в цьому разі може бути продовжено лише за умови, шо запасний засідатель, який вступив у справу замість вибулого, не вимагає відновлення судових дій із початку;

• якщо через нетривалу хворобу, нещасний випадок у сім 'ї тощо зі складу суду вибуває головуючий, то розгляд справи відкладають;

• порушення положення про незмінність складу суду є безумов­ною підставою для скасування вироку чи іншого судового рішення судом апеляційної інстанції (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

2. Безпосередність судового розгляду (ст. 257 КПК) — загальне положення, згідно з яким на суддів покладено обов'язок вирішувати кримінальну справу не за паперами, наданими органами досудово-

¹ Див.: Перлов И Д. Судебное следствие в советском уголовном процессе. — М, 1955. -С. 17.

284

го слідства, а, головним чином, на підставі того, шо кожному судді самому безпосередньо доведеться почути, побачити і з'ясувати в судовому засіданні.

Зміст нього положення:

• правильне і справедливе вирішення кримінальної справи може бути забезпечено тільки в тому разі, якщо суддя сприйме інфор­мацію не з чужого голосу, а, насамперед, із джерела відповідної інформації, тобто з'ясує обставини справи із доказів, отриманих із "перших рук" (при цьому він спостерігає за реакцією допитуваних);

• письмові матеріали досудового слідства мають для судового розгляду попередній, допоміжний характер (до того ж учасники іноді змінюють в суді показання, які вони давали під час досудового слідства).

Із положення про безпосередність дослідження доказів є винятки. Всі вони пов'язані із оголошенням показань деяких учас­ників процесу. Показання оголошують у таких випадках:

1) якщо явка свідка чи потерпілого в судове засідання є неможли­вою з поважних причин (смерть, тяжка тривала хвороба, невстанов-лення місця перебування, стихійне лихо, тривале відрядження то­що) — статті 306, 308 КПК. Показання оголошують за постановою (ухвалою) судді (суду);

2) якщо суд звільняє потерпілих (ч. 2 ст. 290 КПК) і свідків (ч. 2 ст. 292 КПК),щодо яких застосовано заходи забезпечення безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за умови письмового під­твердження ними показань, шо їх вони давали раніше;

3) за наявності істотних суперечностей у показаннях підсудного (ст. ЗОЇ КПК), свідка (ст. 306 КПК), потерпілого (ст. 308 КПК) на суді та під час досудового слідства,

Істотними є суперечності, що стосуються важливих обставин кримінальної справи і можуть інакше впливати на вирішення як справи в цілому, так і окремих питань, що мають значення для справи:

— зміна мотивів і обставин вчиненого злочину;

— інше висвітлення наслідків діяння і ролі його учасників;

— відмова підсудного від участі у вчиненні злочину тошо. Якщо суперечності неістотні, оголошення показань не прово­дять, а суперечності уточнюють шляхом допиту в суді.

Порядок оголошення показань:

• показання оголошують головуючий або за його розпоряджен­ням — народний засідатель чи секретар судового засідання із посиланням на аркуші справи, де ці показання містяться (а не інші Учасники процесу за своїми записами);

• після оголошення показань головуючий запитує в учасника судового розгляду про те, чим зумовлено розбіжності у показаннях;

285

• пояснення учасника докладно фіксують у протоколі судового засідання;

4) якщо підсудний відмовляється давати показання на судовому слідстві (п. 2 ст. ЗО І КЛІК).В цьому разі суд діє в такому порядку;

— з'ясовує у підсудного причину відмови давати показання;

— фіксує пояснення підсудного з цього приводу в протоколі судо­вого засідання;

— усуває причини відмови від давання показань, якщо їх виклав підсудний;

— оголошує показання в повному обсязі;

задовольняє бажання підсудного дати показання або відповіда­ти на запитання, якщо таке бажання він висловив;

5) якщо справу розглядають у відсутності підсудного. Показання цього учасника судового розгляду, які він давав під час досудового слідства, оголошують повністю.

Безпосередньо досліджують також інші докази:

• речові докази;

— документи;

• протоколи слідчих дій;

— висновки експертиз тощо.

3. Усність дослідження доказів (ст, 257 КПК) — це основне поло­ження судового розгляду, сутність якого полягає в тому, що всі докази, які є у кримінальній справі, підлягають усному обговорен­ню в судовому засіданні. У ст. 257 КПК термін "усність" згадано тільки в назві, а в тексті не розкрито.

Усність дослідження доказів є гарантією дотримання засади без посередності їх дослідження.

Зміст цього положення полягає в тому, що:

• дослідження обставин справи відбувається шляхом обгово­рення;

• усі учасники судового розгляду спілкуються із судом усно;

• письмові матеріали обов'язково оголошують. Положення щодо усності дослідження доказів винятків не має.

4.Межі судового розгляду — основне положення, сутність якого полягає в тому, що суд розглядає і вирішує кримінальну справу тільки щодо підсудних і лише в межах пред'явленого на досудовому слідстві обвинувачення.

Розгляд справи обмежується:

• обвинувальним висновком — у справах публічного і приватно-публічного обвинувачення;

• скаргою потерпілого — у справах приватного обвинувачення. Межі судового розгляду остаточно визначаються в стадії поперед­нього розгляду справи суддею.

Правильне визначення меж судового розгляду: 1) забезпечує цілеспрямованість у діяльності суду;

286

2) гарантує підсудному здійснення ним права на захист;

3) унеможливлює засудження особи за злочин, у вчиненні якого її обвинувачують;

4) унеможливлює засудження осіб, щодо яких справу попередньо не розслідували.

Кримінально-процесуальний закон (ст. 277 КПК) передбачає можливість зміни обвинувачення під час судового розгляду, при­чому навіть у разі, якщо це погіршить становище підсудного.

Зміна прокурором обвинувачення в суді допускається за наяв­ності як матеріальних (кримінально-правових), так і процесуальних умов.

Матеріальні умови зміни обвинувачення у суді:

1) зміна обвинувачення (як у бік пом'якшення, так і у бік по­гіршення становиша підсудного) має стосуватися виключно того злочину, у вчиненні якого обвинувачують підсудного (умисел — необережність; кваліфікуючі ознаки злочину тошо);

2) прокурор не може доповнити обвинувачення новими епізода­ми злочинної діяльності або звинуватити підсудного у вчиненні іншого злочину.

Процесуальні умови зміни обвинувачення пов'язані з тим, що в результаті зміни обвинувачення не буде порушено правила про:

1) підсудність (наприклад, місцевий — апеляційний суд);

2) обов'язковість проведення досудового слідства (наприклад у справах, порушених прокурором за матеріалами протокольної форми).

Якщо ці правила може бути порушено, то прокурор заявляє клопотання про повернення справи на додаткове досудове слідство.

Зміна обвинувачення може мати місце тільки до закінчення судового слідства.

Процесуальний порядок зміни прокурором обвинувачення у суді:

1) прокурор складає постанову про зміну обвинувачення;

2) оголошує її і вручає копії підсудному та його законному представникові; захисникові; потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам;

3) якщо в постанові ставиться питання про пом'якшення ста­новища підсудного, суд роз'яснює потерпілому та його представ­никові право підтримувати обвинувачення у раніше пред'явленому обсязі;

4) суд роз'яснює підсудному, що той захищатиметься від нового обвинувачення;

5) суд відкладає розгляд справи не менше ніж на три доби — для підготовки підсудного, захисника і законного представника до захисту (цей строк за клопотанням підсудного може бути скоро­чено;

287

6) після закінчення строку підготовки до захисту розгляд справи продовжується.

5. Розпорядок судового засідання (ст. 271 КПК) — це правила судо­вого ритуалу (етикету), призначенням яких £ виховання у громадян поваги до суду і забезпечення нормального ходу розгляду кримі­нальної справи.

Ці правила поділяють на такі, що:

1) вироблені судовою практикою (наприклад, коли судді входять до зали судового засідання, всі присутні в ній встають);

2) встановлені кримінальне-процесуальним законодавством (наприклад, всі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають свої пояснення і роблять заяви стоячи, за винятком тих ви­падків, коли головуючий дозволив відхилитися від цього правила, — ст. 271 КПК).

За порушення зазначених правил настає юридична відповідаль­ність двох видів:

1) криміна,гьно-процесуальна:

• шодо підсудного у вигляді: 1) попередження головуючим про недопустимість порушення розпорядку судового засідання; 2) вида­лення із зали судового засідання за повторного порушення цього порядку — тимчасово або на весь час судового розгляду справи;

• щодо прокурора і захисника у вигляді попередження. За по­дальшого непідкорення 'їх розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено, якщо неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідом­ляє про це відповідно прокурора вищого рівня або кваліфїкаційно-дисциплінарну комісію адвокатури;

2) адміністративно-правова:

• шодо свідка, потерпілого, цивільного позивача, цивільного від­повідача та інших громадян за ч. 1 ст. 185-3 КпАП (штраф від 3 до 8 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністра­тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб) за:

• непідкорення зазначених осіб розпорядженням головуючого;

— порушення порядку під час судового засідання;

— вчинення дій, що свідчать про явну неповагу до суду або до встановлених у суді правил.

Факти порушення встановленого порядку судового засідання та інші прояви неповаги до суду відображають у протоколі цього су­дового засідання.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Стадія судового розгляду кримінальної справи є основною стадією кримінального процесу, бо тільки в ній може бути оста­точно вирішено питання про винуватість особи у вчиненні злочинута її покарання.

288

2. У стадії судового розгляду найповніше виявляється дія прин­ципів кримінального процесу. В ній також діють загальні положення, що € притаманними тільки для судового розгляду.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

2.1. Завдання стадії

Завдання стадії судового розгляду поділяють на:

• основне — вирішення питання про винуватість підсудного і його покарання;

• похідні — вирішення питання про:

— цивільний позов;

— долю речових доказів;

— запобіжний захід;

— необхідність застосування до підсудного примусового ліку­вання;

— необхідність застосування до підсудного заходів безпеки;

— Інші питання, визначені ст. 324 КПК.

2.2. Учасники судового розгляду

Усіх учасників судового розгляду залежно від виконуваних у цій стадії функцій поділяють на чотири групи, а саме на тих, що вико­нують:

1) юрисдикційну функцію (функцію вирішення справи, функцію правосуддя у кримінальній справі);

2) функцію обвинувачення (сторона обвинувачення);

3) функцію захисту (сторона захисту);

4) допоміжну функцію.

До першої групи належить сул. Судді, шо входять до складу суду, мають однакові повноваження. Однак залежно від того, є суддя головуючим у судовому засіданні чи суддею, професійним суддею чи народним засідателем, їх наділено окремими специфічними функціями для реалізації своїх повноважень. Зокрема, головуючий суддя:

— керує засіданням;

— підтримує порядок у судовому засіданні.

Якщо хтось із учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, то це заперечення вносять до протоколу засідання. Суд має право:

289

— поставити питання перед прокурором про порушення кримі­нальної справи шодо підсудного за новим обвинуваченням (сі, 276 КПК) або щодо нової особи (ст. 278 КПК);

— поставити питання перед прокурором про порушення кримі­нальної справи щодо свідка, потерпшого, експерта або перекла­дача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправдивий переклад (ст. 279 КПК);

- досліджувати докази, маючи при цьому активну позицію (наприклад, згідно зі ст. 300 КПК допит підсудного починає го­ловуючий у судовому засіданні, а вже потім підсудного допитують прокурор та захисник);

— обрати або скасувати запобіжний захід щодо підсудного (ст. 274 КПК);

— застосувати примусові заходи щодо учасників судового розгляду, які порушують розпорядок судового засідання (див. вище);

— ухвалювати кінцеві рішення у кримінальній справі (про поста­новления вироку; про закриття справи; про направлення її на додаткове розслідування).

Усі питання, що виникають під час судового розгляду справи, суд вирішує після з'ясування думки його учасників.

До тих, що виконують функцію обвинувачення (сторони обви­нувачення) належать такі учасники судового розгляду.

!. Прокурор. Участь прокурора в судовому засіданні є обов'язко­вою, крім випадків:

1) якщо розглядають справи про злочини, передбачені ч. 1 ст. 27 КПК;

2) якщо він відмовився від підтримання державного обвинува­чення.

У разі неявки прокурора у кримінальній справі, де його участь є обов'язковою, справу відкладають, однак якщо його можна замінити іншим прокурором, то так і вчиняють і розгляд справи продов­жують.

Щодо прокурора, який без поважних причин не з'явився в судове засідання, суд робить повідомлення прокуророві вищого рівня.

У Кримінальне-процесуальному кодексі є окрема стаття, присвя­чена участі прокурора в стадії судового розгляду. Повноваження цього учасника визначаються його функцією, яку він реалізує в судовому засіданні, — обвинувачення (ст. 261), і яку він здійснює, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням-Прокурор під час судового розгляду кримінальної справи:

• підтримує перед судом державне обвинувачення;

• оголошує обвинувальний висновок на початку судового слідства;

• подає докази;

290

• бере участь у дослідженні доказів (допитує підсудного, свідка, потерпілого; подає у письмовому вигляді питання, які бажає поста­вити експертові; допитує експерта; бере участь в огляді місця події тошо);

• заявляє клопотання;

• висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судо­вого розгляду;

• пред'являє або підтримує пред'явлений цивільний позов, якщо цього вимагає охорона прав фізичних чи юридичних осіб або дер­жавних Інтересів;

• змінює пред'явлене особі обвинувачення до закінчення судо­вого слідства (ст. 277 КПК);

• відмовляється від обвинувачення, якщо під час судового роз­гляду дійде переконання, що дані судового слідства не підтверджу­ють пред'явленого підсудному обвинувачення, про що складає постанову, в якій викладає мотиви відмови;

• має право вимагати надання часу, необхідного для ознайом­лення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні (прокурор, який вперше вступив у справу замість того, що вибув);

• робить висновок щодо можливості закриття кримінальної спра­ви за підставами, передбаченими пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. б і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК;

• бере участь у судових дебатах;

• викладає свої міркування з приводу застосування криміналь­ного закону і міри покарання шодо підсудного.

2. Потерпілий. Його участь у стадії судового розгляду криміналь­ної справи регламентовано в ст. 267 КПК. Згідно із цією статтею потерпілий під час судового розгляду має право:

• давати показання;

• заявляти відводи і клопотання;

• висловлювати свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду;

• давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи;

• подавати докази;

• ставити запитання свідкам, експертові, спеціалістові та під­судним;

• брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових дока­зів, документів;

• підтримувати обвинувачення в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК (справах приватного обвинувачення);

• брати участь у судових дебатах;

291

• вимагати продовження розгляду справи (у разі відмови про­курора від обвинувачення). У цьому випадку потерпілий підтримує обвинувачення.

3. Цивільний позивач і його представник піл час судового розгляду справи мають право (ст. 268 КПК):

• бути присутніми при розгляді справи в суді;

• заявляти відводи і клопотання;

• висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду;

• давати пояснення;

• брати участь у дослідженні доказів;

• брати участь у судових дебатах шодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.

До тих, що виконують функцію захисту (сторони захисту), на­лежать такі учасники судового розгляду.

1. Підсудний. У судовому засіданні він має права, передбачені ст. 263 КПК.

Участь підсудного у судовому засіданні є обов'язковою, однак у деяких випадках судовий розгляд справи може відбуватися і без його участі, а саме якщо:

• підсудний перебуває за межами України та ухиляється від явки до суду;

• справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності (проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсуд­ного обов'язковою);

• підсудний після попередження головуючого повторно пору­шив розпорядок судового засідання і був видалений із зали цього засідання до оголошення вироку (ч. 1 ст. 272 КПК);

• неможливо допитати свідка із використанням технічних засо­бів із метою забезпечення його безпеки в присутності підсудного (ч. 8 ст. 303 КПК);

• із метою запобігти негативному впливу на неповнолітнього суд видаляє його із зали судового засідання на час дослідження обста­вин, що можуть зумовити такий вплив. Суд попередньо заслуховує думку захисника і законного представника підсудного та прокурора, а потім приймає рішення про видалення неповнолітнього.

!. Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник згідно зі ст. 266 КПК має право:

• на побачення з підсудним;

• брати участь у дослідженні доказів;

• порушувати перед судом клопотання про витребування і при­єднання до справи нових доказів, що виправдовують підсудного або пом'якшують його відповідальність;

• заявляти клопотання;

292

• викладати суду свою думку шодо клопотань Інших учасників судового розгляду;

• брати участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідаль­ність, а також свої міркування з приводу застосування криміналь­ного закону та міри покарання.

Маючи зазначені права, захисник має змогу надати підсудному допомогу у здійсненні ним захисту від обвинувачення прокурора і (або) потерпілого.

Заміна одного захисника іншим допускається тільки за згодою підсудного. На цей час розгляд справи відкладають, а якщо справа є нескладною — оголошують перерву. Якщо захисника замінено, то суд надає йому змогу ознайомитися з матеріалами справи і підготу­ватись до участі в її розгляді. Час для ознайомлення захисника із матеріалами справи законом не встановлено, однак у ст. 289 КПК зазначено, що він має бути необхідним.

Якщо захисник не з'явився в судове засідання з неповажних при­чин, то суд (суддя) повідомляє про цей факт керівника юридичної консультації, голову колегії адвокатів тощо.

У випадках, коли слухають справу щодо декількох підсудних, щоб не відкладати розгляд справи, суд може запропонувати захисникові одного із них взяти захист іншого (інших) підсудного (підсудних). При цьому треба зважати на таку обов'язкову умову: інтереси під­судних не повинні бути протилежними.

3. Законний представник підсудного має в судовому засіданні такі самі права, як і захисник.

4. Цивільний відповідач і його представник під час судового роз­гляду справи мають ті самі права, що передбачені кримінально-процесуальним законом (ст. 268 КПК) для цивільного позивача і його представника.

До учасників, які виконують допоміжну функцію к стадії судового розгляду, належать перекладач (статті 270, 285); спеціаліст (ст. 270-1 КПК); свідок (статті 292, 302, 303—305, 307); експерт (статті 292, 310-312 КПК).

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії

Для вирішення завдань стадії судового розгляду кримінальної справи законодавець передбачив специфічні процесуальні засоби діяльності суду. Як і в стадії досудового слідства, стрижнем кри­мінальне-процесуальної діяльності під час судового розгляду € до­казування обставин злочину. З огляду на це переважна більшість процесуальних засобів — це засоби пізнавальної діяльності, а саме:

293

• судові слідчі дії:

— допит підсудного (ст. 300 КПК);

- допит свідка (статті 303—305, 307 КПК);

— допит потерпілого (ст. 308 КПК);

— пред'явлення для впізнання (ст. 309 КПК);

— проведення експертизи (статті 310, 312 КПК);

— допит експерта (ст. 311 КПК);

— огляд (речових доказів — ст. 313; документів — ст. 314; місця події-ст. 315 КПК);

• оголошення протоколів та інших документів (ч. І ст. 257 КПК);

• прийняття доказів, поданих сторонами (ст. 261 КПК);

• витребування доказів (п. 4 ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 280, частини 1 і 2 ст. 296 КПК);

• судові доручення органам розслідування на провадження слідчих дій у порядку, передбаченому главами 11—18 КПК (ст. 315-1 КПК).

Окрім пізнавальних у стадії судового розгляду застосовують суто процесуальні засоби:

1) процесуальні дії (роз'яснення прав учасникам судового роз­гляду; ознайомлення заінтересованих учасників із матеріалами кри­мінальної справи; відкриття судового засідання; перевірка явки учасників судового розгляду; видалення свідків із зали судового засі­дання; встановлення особи підсудного і часу вручення йому копії обвинувального висновку тошо);

2) процесуальні рішення (про відкладення розгляду справи; про обрання запобіжного заходу тощо).

2.4. Етапи стадії

Якщо розглядати судовий розгляд кримінальної справи як сис­тему процесуальних дій, шо їх провадять у певній послідовності, то можна виокремити кілька етапів, які в Кримінально-процесуаль­ному кодексі та в теорії процесу називають частинами судового розгляду.

Завданням 1-го етапу — підготовчої частини судового засі­дання — е остаточна перевірка наявності умов для:

• проведення судового слідства;

• належного дослідження та оцінки доказів;

• постановления законного й обґрунтованого вироку.

Якшо суд встановить перешкоди для проведення судового слід­ства, він зобов'язаний вжити заходів щодо їх усунення. Послідовність (порядок) дій у підготовчій частині: /. Відкриття судового засідання: — головуючий оголошує, яку справу розглядатимуть;

294

— суд з'ясовує у підсудного (якщо слухають справу про злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком більше, ніж на 10 років), чи погоджується він на розгляд справи суддею одноособово, чи бажає, щоб суд розглядав справу у складі З суддів.

2. Перевірка явки учасників судового розгляду:

— головуючий оголошує, хто Із учасників з'явився, а хто — ні, і повідомляє про причини неявки відсутніх, якшо вони йому відомі;

— після цього учасники процесу можуть поставити запитання головуючому чи секретареві судового засідання для уточнення ого­лошеної Інформації;

— у разі необхідності суд (суддя) вживає заходів до явки учасни­ка до суду (якшо це можливо).

3. Роз 'яснення перекладачеві (якщо він бере участь у розгляді справи) його обов'язків і попередження про кримінальну відпові­дальність за ст. 384 КК за завідомо неправильний переклад.

4. Встановлення особи підсудного:

— головуючий з'ясовує анкетні дані підсудного;

— ставить підсудному запитання про те, чи вручено йому і якщо так, то коли, обвинувальний висновок (повістку у справах приватно­го обвинувачення), постанову прокурора про зміну обвинувачення;

— якщо ці документи не вручено (або вручено менше ніж за З дні до початку судового засідання), то суд вручає їх і відкладає розгляд справи на 3 дні (але якшо підсудний просить про розгляд справи без її відкладення, то суд може розпочати розгляд і за несвоєчасного вручення цих документів).

5. Оголошення складу суду і роз'яснення права відводу. Головуючий:

— оголошує склад суду (в тому числі і прізвище запасного на­родного засідателя);

— називає прізвища прокурору захисника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання;

— роз'яснює сторонам їх право на відвід цих учасників (у разі заявления відводу суд (суддя) вирішує це питання у нарадчій кім­наті, оформляючи рішення ухвалою (постановою).

6. Вирішення питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь із учасників. Якщо хтось із учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб не з'явився, то суд:

— з'ясовує причини неявки;

— вислуховує думку учасників судового розгляду;

— вирішує питання про можливість розгляду справи, тобто про його продовження або відкладення.

7. Видалення свідків із залу суду. П ісля того, як суд визнає можли­вим почаїи слухання справи, головуючий:

295

— дає розпорядження про видалення свідків із залк судового засідання до окремої кімнати;

— вживає заходів, щоб допитані свідки не спілкувалися з недо­пита ними.

& Роз 'яснення прав і обоє 'язків учасникам судового розгляду. Голо­вуючий спочатку роз'яснює права підсудному, а потім потерпілому, цивільному позивачеві, спеціалістові, експертові.

9. Заявления і розв'язання клопотань учасників. Головуючий опи­тує учасників судового розгляду, чи не мають вони клопотань про виклик нових свідків і експертів та витребування і приєднання до справи нових доказів (документів, речових доказів та ін,).

Якщо клопотання заявлено, то учасник, який їх заявив, має по­яснити, на встановлення яких обставин вони спрямовані.

Після нього суд (суддя) вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду з приводу заявлених клопотань і розв'язує їх своєю ухвалою (постановою). Відхилення клопотання не позбавляє учасника розгляду справи права заявити його під час судового слідства. Заявлені клопотання не можна залишати "від­критими" або відкладати їх вирішення. Своєчасне вирішення клопо­тань є гарантією:

• забезпечення прав учасників стадії судового розгляду;

• повного, всебічного й об'єктивного дослідження обставин справи.

Суд може і з власної ініціативи винести ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, витребування документів та Інших доказів, про призначення експертизи тощо,

2-й етап стадії судового розгляду — судове слідство.

Судове слідство — це частина судового розгляду, в ході якої суд з участю сторін досліджує докази, необхідні для вирішення питання про винність і покарання підсудного. Це найбільша за обсягом вико­нуваної роботи частина судового розгляду, в ході якої формуються підвалини майбутнього вироку.

Судове слідство є самостійним глибоким, повним, всебічним, об'єктивним дослідженням обставин справи. Воно відрізняється від досудового за змістом і за обсягом.

Відмінність судового слідства від досудового за змістом полягає в тому, шо перше:

— не є повторенням дослідження, проведеного в стадії досудо­вого слідства;

• не можна розглядати як просту перевірку матеріалів досудо­вого слідства;

— відбувається у зовсім нових, відмінних від тих, що існували в досудовому слідстві, умовах (активна участь сторін — право до­питувати підсудного, свідка, потерпілого має не тільки суд, а й

296

представники сторін; відкритий судовий розгляд; повне фіксування судового процесу технічними засобами тощо).

Судове слідство не збігається з досудовим і за обсягом. У суді зазвичай не досліджують:

— версії, що відпали на досудовому слідстві;

— окремі докази, які "відсіялися" в пій стадії.

Однак в окремих випадках судове слідство може вийти за межі досудового. Це має місце у разі, якшо:

1) у суді з'являться нові дані на підтвердження версій, що уже, здавалося б, відпали (тоді їх піддають повній, глибшій перевірці із залученням як тих доказів, що "відсіялися", так і нових);

2) виникають нові версії, нові обставини, нові докази. Судове слідство охоплює багато судових (процесуальних) дій,

які об'єднують у три порівняно самостійні групи. Оскільки кожна наступна група дій послідовно змінює попередню, їх можна вважати підетапами етапу судового слідства.

1-й підетап. Початок судового слідства.

Початок судового слідства — це його підетап, на якому визна­чають:

— дослідницькі завдання, що ставляться перед судом і сторонами;

— порядок дослідження доказів. Послідовність дій у цьому етапі:

1) початковий момент:

— оголошення прокурором обвинувального висновку (за згодою сторін — тільки його резолютивної частини) або

— потерпілим чи його представником — скарги у справах при­ватного обвинувачення;

— цивільним позивачем чи його представником — позовної заяви;

2) роз 'яснення підсудному сутності обвинувачення і з 'ясування у нього:

— чи зрозумів сутність обвинувачення;

— чи визнає себе винним;

— чи бажає давати показання.

Якщо у справі заявлено цивільний позов, то суд з'ясовує у ци­вільного позивача, чи підтримує він його, а у підсудного і цивільного відповідача — чи визнають вони цей позов;

3) з 'ясування думки учасників судового розгляду щодо того, які до-' кази та в якому порядку треба дослідити. Обсяг доказів і порядок їх

дослідження визначаються постановою судді (ухвалою суду).

Суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судово­го розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніхто не оспорює. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють під­судний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права

297

оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного по­зову в апеляційному порядку.

Якщо для визначення обсягу доказів, які досліджуватимуть, не­обхідно допитати підсудного, суд вирішує це питання після такого допиту. Підсудного допитують обов'язково, якщо тільки він не від­мовляється від дачі показань.

2-й підетап. Дослідження доказів.

Порядок дослідження доказів кримінально-процесуальним законом не встановлено. Законодавець надає судову можливість самостійно після з'ясування думки учасників судового розгляду визначити порядок дослідження доказів. Однак практика йде таким шляхом:

— якщо підсудний визнає себе винним І бажає давати показання, то дослідження доказів починають із його допиту;

— якщо ж не визнає себе винним і показань да вати не бажає, то суд починає дослідження з допиту потерпілого, потім досліджує інші докази, а вже потім заслуховує показання підсудного, якщо він по­бажає їх давати;

- у складних, багатоепізодних справах дослідження доказів провадять поепізодно (за хронологічною, предметною або іншими ознаками);

— у справах із кількома підсудними першими зазвичай допитують тих, хто визнає вину і бажає давати показання.

Суд досліджує докази із застосуванням пізнавальних засобів про­цесуальної діяльності (див. вище).

3-й підетап. Закінченнясудового слідства.

Суд (судді), закінчуючи судове слідство, діють у такій послідов­ності:

1) головуючий запитує в учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме;

2) у разі заявления клопотань суд (суддя) обговорює їх і вирішує, про що складає ухвалу (постанову);

3) після виконання додаткових дій із вирішення клопотань го­ловуючий оголошує судове слідство закінченим.

3-й етап стадії судового розгляду — судові дебати.

Судові дебати — це самостійна частина судового розгляду кри­мінальної справи, в якій його учасники дають оцінку діям підсуд­ного, аналізують досліджені в суді докази, висловлюють висновки щодо винуватості чиневинуватості підсудного, щодо кваліфікації дій, міри покарання та інших питань, що їх повинен вирішити суд при постановленні вироку.

Судові дебати провадять за такими правилами:

1 Учасники судових дебатів виступають у визначеному порядку, що передбачений ст. 318 КПК: прокурор, потерпілий і його пред­ставник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представ-

298

ники, захисник, підсудний. Порушення цього порядку, так само, _як і позбавлення учасника судового розгляду (підсудного) слова у дебатах, є істотним порушенням процесуального закону і зумов­лює скасування вироку (п. 13 ч. 2 ст. 370 КПК).

Якщо у справі беруть участь кілька захисників, то послідовність їх виступів у дебатах визначають ці особи за домовленістю між собою. Якщо такої домовленості не досягнуто — це питання вирі­шує головуючий.

2. Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які було досліджено в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд за клопотанням учасника судового розгляду або з власної ініціативи відновлює судове слідство. Останнє провадить тільки в межах дослідження того доказу, у зв'язку із яким його було відновлено (провадити додаткову перевірку інших доказів суд не вправі). Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставині надає можливість виступити із промовою всім учасникам судового розгляду (як тим, що вже виступили раніше, так і тим, які не встигли цього зробити).

3. Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише у разі, якщо вони:

• у промовах виходять за межі розглядуваної справи;

• неетично висловлюються на адресу окремих осіб;

• розголошують інтимні сторони життя тощо.

Закон не дозволяє встановлювати регламент судових дебатів. Однак їх учасники у значних за обсягом справах вправі повідомити головуючому для планування проведення наступних частин судо­вого розгляду свою думку про час, який потрібен для їхньої промови.

4. Підсудний, якого видалили із зали судового засідання за пору­шення його розпорядку, у судових дебатах участі не бере.

5. Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками.

Репліка — це повторний виступ у судових дебатах із заперечен­ням на виступ іншого учасника судових дебатів. Обмін репліками здійснюють за такими правилами:

• учасник судових дебатів, який виявив бажання виступити із реплікою, повинен пояснити, з приводу чиєї промови і в якій саме частині він бажає виступити;

• заперечення можуть стосуватися будь-якого питання, що стосу­ється суті обвинувачення, характеру злочину, тлумачення окремих Доказів, висловлювань, які зачіпають інтереси підсудного, потерпі­лого, цивільного позивача чи цивільного відповідача;

299

• заборонено користуватися правом репліки з метою доповнити чи змінити свій виступ;

• репліка не обмежується в часі, але головуючий може зупинити виступ учасника, який:

— повторює раніше сказане;

— виходить за межі справи;

— допускає неетичні висловлювання на адресу Інших учасників тошо;

• відмова скористатися реплікою не означає згоди з висловле­ним у судовому засіданні;

• правом обмінятися репліками користуються не тільки у від­повідь на виступ прокурора, потерпшого, а й у відповідь на виступ іншого захисника, якщо у справі є кілька підсудних та інтереси одного суперечать інтересам інших;

• реплікою можна скористатися лише один раз;

• право останньої репліки належить підсудному.

Після закінчення виступів з репліками головуючий оголошує судові дебати закінченими.

4-й етап стадії судового розгляду — останнє слово підсудного.

Останнє слово підсудного — це самостійна частина судового роз­гляду, s якій підсудний реалізує своє конституційне право на захист безпосередньо перед видаленням суду до нарадчої кімнати для вирішення питання про його винуватість і покарання та постанов­ления вироку.

Виступ підсудного із останнім словом здійснюється за такими правилами.

1. Проголошення останнього слова — це право, а не обов'язок підсудного. Він може відмовитися від цього, не пояснюючи причин. Заяву про відмову обов'язково заносять до протоколу судового за­сідання.

2. Право на останнє слово зберігається у всіх випадках, в тому числі:

— якщо він відмовився від захисника;

— якщо він відмовився від давання показань;

• за тимчасового видалення його із зали судового засідання за порушення порядку (ч. 1 ст. 272 КПК).

3. Підсудний може бути позбавлений останнього слова у випадках:

— заочного розгляду справи (ст. 262 КПК);

— видалення за порушення порядку на весь час судового роз­гляду (ч. 1 ст. 272 КПК).

4. Порушення судом права підсудного на останнє слово є істот­ним порушенням кримінально-процесуального закону, наслідком цього є скасування вироку (п. ІЗ ч. 2 ст. 370 КПК).

5. Зміст останнього слова І час його проголошення не регла­ментовано. Однак головуючий може зупинити підсудного, якщо той

300

попускає нецензурні висловлювання, образи на адресу суддів та інших учасників, погрози шодо них тощо. В таких випадках голову­ючий попереджає підсудного про наслідки його подібної поведінки, якими можуть бути:

— позбавлення останнього слова;

— видалення із зали судового засідання.

6. Підсудний вправі наводити на свій захист будь-які аргументи.

7. Запитання до підсудного не ставлять.

8. Пояснення підсудного в останньому слові не розцінюють як докази і суд не може посилатися на них у вироку. Якшо підсудний у останньому слові посилається на:

— нові докази;

— участь інших осіб;

— нові докази, які не були предметом дослідження, то

суд поновлює судове слідство для перевірки викладеної підсуд­ним інформації.

9. Зміст останнього слова підсудний визначає самостійно, в тому числі без допомоги захисника. Тому клопотання з боку підсудного або його захисника щодо оголошення перерви для спільного форму­вання змісту останнього слова суд має визнавати безпідставним.

Значення останнього слова підсудного полягає в тому, що під його впливом значною мірою формується внутрішнє переконання суддів. Суд, видаляючись до нарадчої кімнати для постановления вироку, зберігає враження від останнього звернення до нього під­судного, його оцінки вчиненого, висловлених прохань і обіцянок. Саме тому після останнього слова підсудного суд негайно (з метою збереження вражень) видаляється до нарадчої кімнати.

Якщо суду потрібно зробити перерву у роботі перед видаленням до нарадчої кімнати, то її доцільно оголосити перед останнім словом підсудного, а якщо їх кілька — перед останнім словом одного із останніх підсудних.

Перед видаленням до нарадчої кімнати головуючий оголошує присутнім, коли орієнтовно суд повернеться для проголошення вироку.

5-й етап сталії судового розгляду — постановления вироку.

Постановления вироку — заключний етап стадії судового розгляду, зміст якого становлять нарада суддів в умовах, які унеможливлю­ють сторонній вплив на них, прийняття рішення і оформлення його вироком та проголошення вироку.

Процесуальний порядок постановления вироку.

1. Проведення наради суддів. Видалившись до нарадчої кімнати, ^СУД під керівництвом головуючого проводить нараду, в ході якої обговорюють всі питання, які підлягають вирішенню при постанов-•тенні вироку (ст. 324 КПК). Вирок постановляють тільки в нарадчій кімнаті.

ЗОЇ

Народна кімната — це ізольоване приміщення суду або інше спеціальне приміщення (в разі, якщо справу розглядають не в приміщенні суду), в якому суд колегіальне чи суддя одноособове постановляють вирок і яке є пристосованим для зосередженої і тривалої роботи суддів та убезпечує від можливого стороннього впливу на них.

Робота суддів в нарадчій кімнаті здійснюється за такими прави­лами:

• заборонено присутність сторонніх осіб (порушення цього пра­вила є безумовною підставою для скасування вироку, незалежно від тривалості перебування в нарадчій кімнаті сторонньої особи і від того, чи вплинув цей факт на суддів, чи ні);

Ф при постановленні вироку в нараді беруть участь лише судді, що входять до складу судової колегії у розглядуваній справі. Зміна складу суддів не допускається.

Якщо хтось із суддів не може продовжувати участь у нараді, його замінюють іншим суддею і розгляд справи розпочинають спочатку.

Запасний народний засідатель може бути включений до складу суду замість вибулого народного засідателя. Тоді суд відновлює роз­гляд справи і якщо народний засідатель не вимагає відновлення судових дій, суд видаляється до нарадчої кімнати, де нарада суддів починається спочатку;

• заборонено розголошувати міркування, що висловлювалися в нарадчій кімнаті. Тому суддя не може використовувати телефон­ний зв'язок ані для вирішення питань, пов'язаних зі справою, ані для вирішення особистих питань;

• всі питання обговорюють колегіальне в умовах рівноправнос­ті суддів, що запобігає однобічності висновків у кримінальній справі та допомагає уникнути судових помилок;

• головуючий подає свій голос останнім;

• заборонено залишати нарадчу кімнату до моменту проголо­шення вироку. Якщо протягом одного дня неможливо постано­вити вирок, то з настанням ночі суд вправі перервати нараду для відпочинку — до початку наступного робочого дня в суді.

Питання, з приводу яких проводиться нарада суддів, поділяють на такі групи:

1) група питань, пов 'язшшх із подією злочину:

— чи мало місце діяння;

• чи містить воно склад злочину;

— чя вчинив це діяння підсудний;

— чи винен він у вчиненні цього діяння тощо;

2) група питань, пов 'язаних із покаранням:

— чи підлягає підсудний покаранню;

— чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання і які саме;

302

якою має бути міра покарання;

.—- визначення виду установи виконання покарань тощо;

3) група питань, пов'язаних із цивільно-правовими наслідками злочину:

— чи підлягає задоволенню цивільний позов;

— якщо так, то на чию користь і в якому розмірі;

— чи підлягають відшкодуванню збитки, завдані злочином, якщо цивільний позов не було заявлено;

— як учинити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову тощо;

4) група питань, пов 'язаних із:

— охороною майна засудженого;

— влаштуванням його неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду;

5) питання, що гарантує виконання вироку:

— обрання запобіжного заходу щодо підсудного до вступу вироку в законну силу.

2.Відновлення судового слідства(ст. 326 КПК). Підставою до відновлення судового слідства є визнання судом необхідності з'ясувати будь-яку обставину, що має значення для справи.

3.Складання вироку(ст. 332 КПК). Вирок пише один із суддів мовою, якою провадилося судове засідання. Виправлення застеріга­ються І підписуються всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголо­шення вироку.

4.Підписання вироку(ст. 339 КПК). Вирок підписують всі судді. Якшо у вироку немає підпису хоча б одного із суддів, незалежно від причини цього, — це безумовна підстава до скасування вироку. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яку приєднують до справи, однак не оголошу­ють. Право на окрему думку зобов'язує суддів, які прийняли інше рішення, обґрунтовано відхилити думку судді, який залишився в меншості. Це посилює взаємний контроль суддів за правильністю рішень з будь-якого питання, обговорюваного при постановленні вироку.

5.Проголошення вироку(ст. 341 КПК). Вирок суду проголошують у залі судового засідання. Тільки з моменту проголошення вирок набуває силу акта правосуддя. Виходячи із цього законодавець вста­новив, що навіть при розгляді кримінальної справи в закритому засіданні вирок проголошують публічно. Всі присутні заслуховують вирок стоячи. Після проголошення вироку головуючий роз'яснює засудженому або виправданому:

— строк і порядок оскарження вироку;

— його право на ознайомлення з протоколом судового засідання і на подання зауважень на нього.

303

6. Вручення копії вироку засудженому або виправданому (ст. 344 КПК). Вирок вручають засудженому (виправданому) і направля­ють прокуророві в триденний строк після проголошення.

2.5. Кінцеві рішення стадії

У результаті розгляду кримінальної справи суд може ухвалити одне із таких кінцевих для цієї стадії рішень.

1. Вирок — це рішення суду першої (а в окремих випадках і апе­ляційної) інстанції, постановлене в судовому засіданні з питання про винуватість чи невинуватість підсудного та про призначення або непризначення йому покарання. Вирок може вирішувати й інші питання (про цивільний позов, речові докази тощо).

Ознаки вироку:

1) це єдине рішення в державі, згідно із яким особу може бути визнано винною у вчиненні злочину;

2) справедливість (справедливим є вирок, в якому правильно (із соціальних І особистих позицій) визначено міру рівності громадян перед законом і судом, міру злочинного діяння і покарання за нього);

3) із набранням вироком чинності втрачає правове значення презумпція невинуватості;

4) вирок є найавторитетнішим в кримінальному процесі рішен­ням, бо постановляється іменем держави;

5) він є обов'язковим до виконання всіма юридичними і фізич­ними особами;

6) це гарантія прав і законних інтересів громадян, бо постанов­ляється в процесуальній формі, що забезпечує його законність і обгрунтованість;

7) він має преюдиційне значення (див. п. 9 ч. 1 ст. 6 КПК). Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок суд постановляє лише за умови, якщо в

ході судового розгляду винуватість підсудного у вчиненні злочину доведено. Цей вирок не може грунтуватися на припущеннях. Обви­нувальний вирок може бути двох видів:

1} із призначенням покарання;

2) зі звільненням засудженого від відбування покарання на під­ставах, передбачених ст. 80 КК.

Виправдувальний вирок постановляють у випадках, якщо:

— не встановлено події злочину;

— у діянні підсудного немає складу злочину;

- не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведе­ністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається невиявленою, суд після набрання вироком

304

законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

Вирок має певну структуру, яку визначено кримінальне-про­цесуальним законом. Цей процесуальний акт складається із трьох частин: 1) вступна (ст. 333 КПК); 2) мотивувальна (ст. 334 КПК); 3) резолютивна (ст. 335 КПК).

2. Рішення про направлення кримінальної справи на додаткове до-судове слідство (ст. 281 КПК).

3. Рішення про закриття кримінальної справи (ст. 282 КПК) прий­мається судом за наявності таких підстав:

• наявність обставин, передбачених пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 ст. 6 і статтями 7, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 КПК;

• відмова прокурора підтримувати державне обвинувачення і не­бажання потерпілого скористатися правом продовжувати підтри­мувати обвинувачення (ч. 2 ст. 267 КПК);

• примирення сторін або неявка потерпілого в судове засідання без поважних причин (у справах про злочини, зазначені у ч. 1 ст. 27 КПК.

Рішення про направлення справи на додаткове досудове слідство і про закриття справи суд оформлює ухвалою, а суддя — постано­вою. Ухвала (постанова) виноситься судом (суддею) у нарадчій кім­наті і викладається у вигляді окремого документа, який підписує весь склад суду.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Основним завданням стадії судового розгляду є вирішення судом питання про винуватість підсудного і його покарання. В цій стадії вирішують й інші питання: про застосування до підсудного запобіжного заходу, про цивільний позов, долю речових доказів та інші.

2. У стадії судового розгляду учасники кримінального процесу набувають додаткових прав.

3. Під час судового розгляду справи прокурор має право змінити обвинувачення.

4. За результатами розгляду кримінальної справи суд може поста­новити вирок (обвинувальний або виправдувальний), направити справу на додаткове розслідування, закрити справу.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія судового розгляду кримінальної справи є основною (центральною) в системі стадій вітчизняного кримінального процесу.

2. У цій стадії перевіряють всі докази, за винятком випадків, коли сторони погоджуються на скорочене судове слідство.

305

3. Основним підсумковим кримінально-процесуальним рішен­ням стадії судового розгляду є вирок.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативи о-правові акти

1. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституцій нос ті) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) від 2 листопада 2004 р. № І5-рп/2004 // Вісник Конституційного Суду України. — 2004. — № 5.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 лютого 1991 р. № 1 "Про завдання судів України по підвищенню рівня правосуддя" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К., 2004.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 березня 1988 р. № 3 "Про застосування судами України кримінально-процесуаль­ного законодавства, шо регулює повернення справ на додаткове розсліду­вання".

4. Про практику застосування судами законодавства, шо регулює закрит­тя кримінальних справ (узагальнення Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України) // Вісник Верховного Суду України. — 2004. - № 2.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 грудня 1996 р. № 15 "Про практику призначення військовослужбовцям покарання у ви­ді тримання в дисциплінарному батальйоні" // Постанови Пленуму Вер­ховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 грудня 1985 р. № II "Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ" // Постанови Пле­нуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офі­ційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.

S. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 червня 1990 р. № 5 "Про виконання судами України законодавства І постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановления вироку" // Постанови Пленуму Верховного Суду Укра­їни у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.. 2004.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України від і квітня 1994 р. № 3 "Про строки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ".

10. Постанова Президії Верховного Суду України від 20 лютого 2004 р. № 5 "Про стан здійснення судочинства у 2003 році і завдання на 2004 рік" // Вісник Верховного Суду України. — 2004. —- № 4.

11. Наказ Генерального прокурора України від 2S жовтня 2002 р. № 5 "Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, за-

306

безпечення його відповідності кримінальному та кримінально-процесу­альному законодавству"

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Ахундов Н. А. Справедливость приговора. — М., 1990.

2. Буиіуее Г. И. Совещание судей при постановлении приговора. — М., 1988.

3. Грошевім Ю. М. Правовые свойства приговора — акта социалисти­ческого правосудия. — Харьков, 1978.

4. Грошевой Ю. М. Сущность судебных решений в советском уголов­ном процессе. — Харьков, 1979.

5. Грошевий Ю. М. Судове слідство за статутом кримінального судо­чинства 1S64 року // Вісник Академії правових наук України. — 1995. -№ 4.

6. Грошевой Ю. М., Альперт С. А. Обвинительный уклон судебной прак­тики: причины, пути устранения // Актуальные проблемы формирования правового государства. — Харьков, 1990.

7. Загорский [. И. Судебное разбирательство по уголовному делу. -М., 1985.

8. Зененецкий В. С. Отказ прокурора от государственного обвинения. — Харьков, 1979.

9. Искандеров Р. Г. Правовое и социальное значение правосудного при­говора. — Харьков, 1990.

10. Кобликов А- С. Судебный приговор. — М., 1966.

11. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебно­го разбирательства. — М., 1975.

12. Лобоико Л. М. Допустимість спрощення порядку судового розгляду справи у кримінальному процесі змішаної форми // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи. — К. — Харків, 2002.

13. Маликов М. Ф. Эффективность приговора в советском уголовном процессе (вопросы теории и практики). — Саратов, 1982.

14. Мартынчик Е. Г. Основы формирования приговора в советском уголовном процессе. — Кишинев, 1989.

15. Марецкий С. Г. Приговор суда. — М., 1989.

16. Михайяенко О. Р. Провадження кримінальних справ у суді. — К., 1992.

17. Морщакова Т. Г., Петрухин И. Л. Оценка качества судебного разби­рательства (по уголовным делам). — М., 1987.

18. Надь Л. Приговор в уголовном процессе: Пер. с венг. — М., 1982.

19. Нор В. Т. Защита имущественных прав в уголовному судопроиз­водстве. - К., 1989.

20. Перлов И. Д. Приговор в советском уголовном процессе. — М., 1960.

21. Побегайло Г. Д. Судебные прения в советском уголовном про­цессе. — М., 1982.

22. Сергейко П. Н. Законность, обоснованность и справедливость судеб­ных актов. — Краснодар, 1974.

23. Толочко А. Н. Судовий вирок та його мотивування. — К., 1991.

24. Ціркаль В. Проведення судом відтворення обстановки і обставин події // Право України. — 2004. — № 10.

25. Черечукіна Л. Протокол судового засідання: оптимізація кримінально-"роцесуальнмх аспектів // Право України — 2000 — № 1

307

ЛЕКЦІЯ 18

Поиск по сайту: