ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

1. Сутність і значення притягнення особи як обвинуваченого.

2. Підстави та умови притягнення особи як обвинуваченого.

3. Процесуальний порядок (процедура) притягнення особи як обвинуваченого.

4. Зміна і доповнення обвинувачення на досудовому слідстві.

1. СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Викриття винних і забезпечення правильного застосування за­кону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності, і жоден невинний не був покараний, є завданнями кримінального судочинства (ст. 2 КПК).

Досудове слідство спрямовано на виконання цих завдань, а точ­ніше — на встановлення конкретної особи, винної у вчиненні злочину, за ознаками якого порушено кримінальну справу.

У разі виконання цього завдання повною мірою починає реалі­зовуватися функція обвинувачення в кримінальному процесі.

Притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи до кримі­нальної відповідальності — тісно пов'язані, але не тотожні поняття.

Кримінальна відповідальність — кримінально-правове поняття, пов'язане з кримінальним покаранням особи. В основі її в пра­вовій державі містяться правовідносини, однією із сторін яких є особа, що вчинила злочин, а тому зобов'язана зазнати певних правових обмежень, а іншою — держава з її правом публічного засудження винного і призначення законного, обгрунтованого і справедливого покарання. Ці правовідносини виникають Із моменту вчинення злочину. Отже, не органи держави, а закон покладає на винного кримінальну відповідальність. Суд своїм обвинувальним нироком лише констатує наявність кримінально-правових відносин і від імені держави покладає на винного покарання. Кримінальна відповідальність реалізується в стадії судового розгляду.

Загальним об'єктом всієї сукупності кримінальне-процесуаль­них відносин є зазначені вище відносини між особою і державою. У зв'язку з цим притягнення особи як обвинуваченого — це кримі­нально-процесуальне поняття, це лише наявність претензій держави На реалізацію свого права щодо публічного визнання особи винною. Притягнення особи як обвинуваченого означає попереднє визна-

216

217

чення змісту кримінально-правового спору між державою та обви­нуваченим', однак не передбачає визнання останнього винним, зло­чинцем. Акт притягнення особи як обвинуваченого може мати міс­це лише в стадії досудового слідства.

Сутність акту притягнення особи як обвинуваченого, який здій­снюється в стадії досудового слідства, полягає в тому, що слідчий робить попередній висновок про наявність між конкретною особою і державою кримінальне-право в их відносин.

Особа, вчинивши злочин, ставить себе в особливі відносини з державою, бо з моменту вчинення злочину вона зобов'язана відпо­відати за свої дії перед державою, до того ж:

• кримінальна відповідальність як визначений законом обоє 'язок понести відповідальність виникає з моменту вчинення злочину, не­залежно від того, чи знають про вчинення злочину відповідні органи державної влади;

• слідчий спеціальним процесуальним актом ставить особу в умови, за яких обоє 'язок понести кримінальну відповідальність тран­сформується в реальну необхідність (таким актом є постанова слід­чого про притягнення особи як обвинуваченого);

• висновок слідчого про винність особи має попередній характер (остаточно питання про винність вирішує суд, який І призначає покарання за вчинений злочин):

• у разі постановления обвинувального вироку суд встановлює покарання як матеріальне вираження кримінальної відповідаль­ності особи;

• якщо постановлено виправдувальний вирок, то це означає, що між особою, притягнутою як обвинувачений, і державою в дійсності не було розглядуваних у межах кримінальної справи кри­мінально-правових відносин, а висновки слідчого про наявність підстав для кримінальної відповідальності не було підтверджено.

Відповідно до викладених положень, обвинувачення слід визна­чати таким чином.

Обвинувачення — це вимога спочатку органів досудового слідства, а потім — прокурора (в справах приватного обвинувачення — ви­мога потерпілого) щодо судового визнання належного державі права

' Головними учасниками (сторонами! нього спору є. з одного боку, органи обвинувальної влади (слідчий, прокурор], а з іншого — особа, притягнута як обвинувачений. Змагальна конструкція кримінального процесу передбачає ве­дення такого спору перед незалежним і неупередженим арбітром — судом. На досудовому слідстві змагальні елементи виявляються поки незначною мірою, хоча і поступово розширюються. Вони стосуються в основному контролю суду за прийняттям органами обвинувальної влади рішень, якими суттєво обмежу­ються ПраВл уЧаСниКів КрйміНаЛЬНОГО ПрОЦССу ^ДаВаННЯ ЛОЇВОЛу На ПрОБйДЖсп-

ня обшуку в житлі або іншому володінні особи, арешт, зняття інформації з каналів зв"язку тощо).

218

публічно оголосити притягуваного до суду злочинцем і обгрунто­вано, відповідно до закону, справедливо його покарати.

Обвинувачення в кримінальному процесі виконує роль позову, який заявляють до конкретної особи слідчий і прокурор від імені держави в справах публічного обвинувачення, а потерпілий — від свого імені в справах приватного обвинувачення.

Обвинувачення є рушійною силою процесу. Наслідком відмови прокурора від підтримання обвинувачення і небажання потерпі­лого підтримувати обвинувачення перед судом є закриття судом кримінальної справи (ч. 2 ст. 282 КПК).

Обвинувачення в кримінальному процесі має такі ознаки:

1} розподіл обвинувачення у більшості кримінальних справ' на первинне та остаточне (назва первинного обвинувачення за Статутом кримінального судочинства 1864 p. (CKC) — "судовепереслідування" (статті 1 і 2 СКС), в юридичній літературі — "кримінальне пересліду­вання"; остаточне обвинувачення в законодавстві — "викриття обвинувачених перед судом " (статті 3 і 4 СКС), а в літературі — "під­тримання обвинувачення перед судом "І;

2) зближення діяльності з первинного обвинувачення І діяль­ності з розшуку і припинення злочинів (обмеження гласності, усності, тісна взаємодія з оперативно-розшуковими органами тощо);

3) має суворо Індивідуальний характер. У разі смерті обвинува­ченого обвинувачення не може переходити на інших осіб, а справу закривають на підставі п, 8 ч. 1 ст. 6 КПК. Однак близькі родичі та громадські організації вправі з метою реабілітації померлого про­сити про доведення досудового слідства до кінця (ч. З ст. 215 КПК). В цьому разі принцип змагальності має особливості реалізації. Змагання сторін здійснюється без участі обвинуваченого;

4) забезпечення обвинувачення державною підтримкою і підко­рення його державному контролю.

Обвинувачення має як якісні, так і кількісні характеристики.

Якісні характеристики обвинувачення визначаються кваліфіка­цією злочину (ів), що ставляться в вину особі, а кількісні — обся­гом обвинувачення, тобто кількістю злочинів, у вчиненні яких її обвинувачують. Ці характеристики мають значення для вирішення питань про зміну і доповнення обвинувачення (ч. І ст. 141, статті '5—277 КПК), про закриття справи в частині пред'явленого обви­нувачення (ч. 2ст. 141 КПК.) та в деяких інших випадках.

Залежно від того, хто здійснює обвинувачення, його поділя­ють на:

державне — прокурор; приватне — потерпілий;

За винятком справ приватного обвинувачення і справ, за якими допуска­ться досудова підготовка матеріалів у протокольній формі.

219

додаткове — поряд із прокурором чи потерпілим (основним об­винувачем) інші особи — представник потерпілого, громадський обвинувач' тощо;

субсидіарне (заміщаюче) обвинувачення — замість основного обвинувача іншими особами". Наприклад, якщо із кримінальної справи вибуває прокурор, а потерпілого, який би міг "підхопити" обвинувачення, у справі немає, то замість нього обвинувачем може бути будь-який громадян, якому не байдужі суспільні (публічні) інтереси.

Термін "притягнення особи як обвинуваченого" має в теорії кримінального процесу кілька значень:

1) процесуальний акт (дія);

2) етап стадії досудового слідства;

3) кримінальне-процесуальна процедура (певна послідовність дій слідчого);

4) форма первинної процесуально-обвинувальної діяльності дер- , жави щодо конкретної особи.

Притягнення слідчим особи як обвинуваченогов сучасному україн­ському кримінальному процесі слід розуміти як первинну форму процесуально-обвинувальної (процесуальної) діяльності щодо кон­кретної особи або як здійснення первинного (слідчого) обвинува­чення, що полягає у винесенні слідчим постанови про притягнення особи як обвинуваченого, пред'явленні їй обвинувачення з роз'яс­ненням прав і допиті обвинуваченого.

Після притягнення особи як обвинуваченого слідчий продовжує обвинувальну діяльність, спрямовану на підтвердження пред'явле­ного обвинувачення, до направлення кримінальної справи з обви­нувальним висновком до прокурора, який здійснюватиме остаточне (державне) обвинувачення.

Остаточне (державне) обвинувачення до набрання чинності об­винувальним вироком суду проходить два етапи:

1) порушення державного обвинувачення прокурором шляхом затвердження обвинувального висновку після надходження від слід­чого кримінальної справи в порядку ст. 225 КПК (див. лекцію "Стадія порушення державного обвинувачення");

2) підтримання прокурором порушеного ним обвинувачення перед судом (у разі відмови прокурора від обвинувачення в стадії судового розгляду обвинувачення вправі підтримувати потерпілий — ч. З ст. 264, ч. 2 ст. 267 КПК).

Значення притягнення особи як обвинуваченого полягає в тому, що цей акт є по суті центральним актом стадії досудового слідства. Воно

Інститут громадського обвин\'вачеккя існував s Україні до 21 череня 2001 р.

" В Україні такого виду обвинувачення не існує.

220

_значугдим не лише для цієї стадії, а й для всього кримінального процесу в цілому.

Головні положення притягнення особи як обвинуваченого:

1. На етапі притягнення як обвинуваченого вперше формується первинне офіційне (публічне) обвинувачення. Надалі сформульо­вана на цьому етапі процесу обвинувальна теза може змінюватися, удосконалюватися ("шліфуватися"), однак І в первинному вигляді вона відіграє суттєву роль для всього подальшого процесу досліджен­ня обставин справи в стадії досудового слідства.

2. Акт притягнення як обвинуваченого свідчить про виникнення примінально-процесуальних правовідносин між обвинуваченим і орга­нами обвинувальної влади.

3. Він визначає загальний напрям подальшого розслідування (перевір­ка пояснень обвинуваченого; деталізація обвинувачення; вста­новлення обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання; встановлення розміру завданої злочином шкоди тощо).

4. Є основою для складання слідчим обвинувального висновку (зміст описової частини повністю витворюється в обвинувальному виснов­ку), більше того, обвинувачення, сформульоване в постанові про притягнення як обвинуваченого, зберігає своє значення до прийнят­тя остаточного рішення в справі (якшо його не змінить прокурор у суді).

Підпорядковані головним положення:

1. Із появою офіційного обвинувачення в кримінальній справі з'являється і конкретна особа, якої воно стосується, — обвинувачений (див. ст. 43 КПК).

2. Обвинувачений наділяється правами, які дозволяють йому за­хищатися від обвинувачення (ст. 43 КПК).

3. Слідчий зобов'язаний забезпечити обвинуваченому можливість здійснювати надані йому права (ст. 53 КПК).

4. У обвинуваченого виникають певні процесуальні обов'язки, за неви­конання яких до нього застосовують заходи кримінально-про­цесуального примусу (привід, запобіжні заходи, відсторонення від посади тощо).

5. У слідчого виникають процесуальні повноваження: на отримання від обвинуваченого шляхом допиту фактичних даних, на застосу­вання заходів процесуального примусу тощо.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Притягнення особи як обвинуваченого і притягнення особи До кримінальної відповідальності не є тотожними поняттями.

2. Обвинувачення — це звернена до суду вимога органів досудо­вого слідства І прокуратури (або потерпілого) про визнання особи винною у вчиненні злочину.

221

3. Після притягнення особи як обвинуваченого її вважаюі-невинною (бо діє презумпція невинуватості), а обвинувачення] пред'явлене слідчим, слід розглядати лише як версію обвинуваль ної влади.

2. ПІДСТАВИ ТА УМОВИ ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

У ст. 5 КПК зазначено: "Ніхто не може бути притягнутий які обвинувачений інакше, ніж на підставах і в порядку (курсив мій. —| Авт.), встановленому законом".

Тому необхідно розрізняти: 1) підстави притягнення як обвину-| ваченого і 2) порядок притягнення як обвинуваченого (про це — пит. З лекції).

Уст. 131 КПК підстави до притягнення як обвинуваченого сфор-| мульовано таким чином: "Коли є досить доказів, які вказують ._. вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану поста­нову про притягнення цієї особи як обвинуваченого ".

Поняття підстав до притягнення особи як обвинуваченого, як випливає зі змісту цієї норми, містять дві взаємопов'язані категорії:

1) матеріально-правові (злочин, винність);

2) процесуальне-правові (доведеність вчинення злочину, межі доказування).

Достатність доказів означає таку їх сукупність, що викриває певну. особу у вчиненні злочину і встановлює (доказує) в її діях скл) злочину (в теорії процесу використовують і поняття "недостат

сукупність доказів", тому доказів має бути саме стільки, щоб у •___

чого виникло суб'єктивне переконання в тому, що в діях особи," яка підлягає притягненню як обвинувачений, є склад злочину).

"Достатність доказів", так само, як і "недостатність", е оціноч-: ними поняттями (див. лекцію "Докази і доказування").

Отже, підставами для притягнення особи як обвинуваченого є на-і явність достатньої сукупності доказів, які вказують на вчинення] злочину певною особою.

Щоб притягнення обвинуваченого було обгрунтованим, у будь-] якому разі має бути доказано:

1) склад злочину (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктив-І на сторона). Якшо склад злочину не встановлено — справа підлягає] закриттю за п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК;

2) вчинення нього діяння конкретною особою, яка за своїми' характеристиками може бути суб'єктом злочину (фізична; осудна; та, шо досягла віку кримінальної відповідальності);

3) характер і розмір завданої шкоди;

222

4) обставини, шо впливають на ступінь і характер відповідаль­ності (покарання) обвинуваченого: зазначені в статтях 66, 67 КК; ознаки злочину, шо кваліфікують (наприклад повторність).

Водночас законодавець не вимагає від слідчого обов'язкового встановлення всіх елементів предмета доказування. На момент прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого має бути, встановлено обов'язково ті елементи, що впливають на квалі­фікацію діяння.

Не можуть бути підставами до притягнення особи як обвинува­ченого:

1) припущення, здогадки слідчого (випливає із презумпції не­винуватості);

2) визнання обвинуваченими своєї вини без підтвердження цього сукупністю доказів, що є в справі (ч. 2 ст. 72 КПК).

Поряд з підставами, є й умови притягнення як обвинуваченого:

1) у справі немає обставин, що виключають у ній провадження (ч. 1 ст. 6 КПК);

2) у слідчого немає сумнівів щодо необхідності притягнення як обвинуваченого;

3) одержання фактичних даних із процесуальних джерел, з вико­ристанням процесуальних засобів.

Незаконне (безпідставне) притягнення особи як обвинуваченого зумовлює:

1) кримінальну відповідальність за ст. 372 КК';

2) відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконним притягненням до кримінальної відповідальності (див. лекцію "Реа­білітація").

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Притягнення особи як обвинуваченого має здійснюватися на підставах і в порядку, встановленому законом, за наявності відпо­відних умов.

2. Безпідставне притягнення особи як обвинуваченого зумовлює кримінальну відповідальність для слідчого і відшкодування завданої шкоди незаконно притягненому в такій якості.

" Диференціацію кримінальної відповідальності проведено за ознакою тяж­кості злочинів, що були поставлені s вину особі (ч 1 ІІієї статті передбачає відповідальність за притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідаль­ності, поєднане з обвинуваченням у вчиненні злочину невеликої або середньої тнжкості, а ч. 2 — тяжкого або особливо тяхкого злочину). Доволі оригінальне питання кримінальної відповідальності за незаконне притягнення як обвинува­ченого (за неправильний кримінальний позов) вирішувалося в дореволюційній Росії. Згідно зі статтями 66 та 67 ч. 2 т. XY Зводу законів за вид. 1857 р. винні чрокурори піддавалися "тому покаранню, під яке обвинуваченого підвести намагалися".

223

3. ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ ПОРЯДОК

(ПРОЦЕДУРА) ПРИТЯГНЕННЯ ОСОБИ

ЯК ОБВИНУВАЧЕНОГО

Якшо у справі здобуто докази, що вказують на вчинення злочину конкретною особою, слідчий зобов'язаний пред'явити їй обвину­вачення. Відкладення прийняття такого рішення є порушенням прав особи, щодо якої здійснюється провадження. Чим раніше (за наявності до того підстав) особу буде притягнуто як обвинуваче­ного, тим скоріше вона дістане можливість реалізувати права із захисту під обвинувачення. На жаль, у слідчій практиці непоодино­кими є випадки, коли обвинувачення пред'являють безпосередньо перед закінченням досудового слідства, а Іноді й одночасно з озна­йомленням особи з матеріалами слідства. Така ситуація стає мож­ливою через те, що законом не врегульовано, коли саме слідчий повинен пред'явити обвинувачення. Цьому сприяє й об'єктивна при­чина: слідчий оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке не піддається регламентації.

Корисним для українського законодавця був би досвід регламен­тації цих питань у Кримінальне-процесуальному кодексі Франції. За французьким законом особа, щодо якої здійснюються слідчі дії, має право звернутися до слідчого із заявою про визнання її обвину­ваченим. З моменту подання заяви слідчому особа набуває всіх прав об винуваченого.

Встановивши підстави до притягнення особи як обвинуваченого, слідчий здійснює сукупність дій, які фіксуються у відповідних про­цесуальних документах.

Дії слідчого

1. Прийняття рішення про притягнення особи як обвинуваченого

2. Пред 'явлення обвинувачення. Має відбутися (правила):

* не пізніше двох днів з моменту ви­несення постанови і будь-якому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу;

• з обов'язковою участю захисника, за ви­нятком випадків, коли обвинувачений від­мовився від нього і таку відмову прийняв слідчий.

Документ, в якому вони фіксуються

Постанова про при­тягнення як обвинува­ченого (ст. 132 КПК)

Протокол про від­мову від участі за­хисника з ухазанням мотивів відмови. Про прийняття відмови чи її відхилення слідчий складає постанову (ч. 2 ст. 46 КПК)

Послідовність:

1) упевнитися в особі обвинуваченого;

2) оголосити йому постанову;

3) роз'яснити обвинуваченому суть обви­нувачення і всі його права; вручити копію постанови.

3. Допит обвинуваченого.

Здійснюється негайно після явки обвину­ваченого або приводу і в будь-кому разі не пізніше доби після пред'явлення обвинува­чення.

Процесуальна характеристика допиту об­винуваченого:

1) провадиться без постанови слідчого;

2) провадиться без санкції прокурора і без рішення суду,

3) провадиться без понятих;

4) мета допиту:

• з'ясувати ставлення обвинуваченого до пред'явленого обвинувачення;

• одержати фактичні дані щодо юридич­не значущих обставин кримінальної справи;

5) підстава до провадження допиту: факт пред'явлення обвинувачення;

6) місце допиту:

• місце провадження досудового слідства;

• місце перебування обвинуваченого (в ра­зі необхідності);

7) правила допиту:

• допит треба здійснити негайно після явки або приводу обвинуваченого і в будь-якому разі не пізніше доби після пред'яв­лення обвинувачення — ч. 1 ст. 143 КПК;

• обвинувачених допитують окремо (за відсутності інших обвинувачених) — ч. 5 ст. 143 КПК;

І обов'язковим є вжиття слідчим заходів до того, щоб обвинувачені в одній і тій самій справі не могли спілкуватися між собою -ч. 5 ст. 143 КПК;

• слідчому заборонено ставити навідні запитання (запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї) — ч. 6 ст. 143 КПК;

8) процесуальний порядок (процедура) до-"Іиту:

Протокол про пре­д'явлення обвинува­чення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови

Протокол допиту обвинуваченого

224

225

• на початку допиту слідчий запитує об­винуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні;

• обвинувачений дає показання у вільній формі по суті пред'явленого обвинува­чення;

• в разі необхідності слідчий ставить за­питання;

• процесуальне оформлення факту, змісту і результатів допиту (складання протоколу; ознайомлення з ним обвинуваченого та інших осіб, якщо вони були присутні; внесення до протоколу доповнень, заува­жень).

9) учасники допиту:

обоє 'язкові: слідчий, обвинувачений; необов 'язкові: Ф прокурор;

• захисник (за винятком випадків, коли його участь у справі є обов'язковою, — ч. 1 ст. 145 КПК);

• перекладач;

• спеціаліст;

• особа, яка розуміє знаки глухих і німих;

• педагог або лікар, батьки чи інші за­конні представники неповнолітнього, який не досяг віку 16 років або якщо його виз­нано розумово відсталим — ч. 2 ст. 438 КПК);

10) способи фіксації:

• основний: протокол допиту обвинува­ченого (ст. 145 КПК);

• додаткові: застосування фото-, кіно­зйомки; звуко-, відеозапису; складання планів, схем та інших матеріалів, які по­яснюють його зміст.

Таким є загальний порядок притягнення особи як обвинува­ченого.

Є й особлива процедура здійснення цього акту, що пов'язана із особливим правовим статусом особи, щодо якої у справі зібрано достатні докази, які вказують на вчинення нею злочину:

• Президента України притягають як обвинуваченого згідно зі ст. 111 Конституції'України за спеціальною процедурою ("процедура імпічменту");

• народного депутата України не може бути притягнуто як об­винуваченого без згоди Верховної Ради України (ч. З ст. 80 Консти­туції України; ч. 1 ст. 27 Закону України "Про статус народного депутата України");

• суддю не може бути притягнуто без згоди Верховної Ради України (ч. 2 ст. 13 Закону України "Про статус суддів"; ч. 2 ст. 28 Закону України від 16 жовтня 1996 р. "Про Конституційний Суд України").

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 3:

1. Притягнення особи як обвинуваченого здійснюється в чітко визначеному законом порядку.

2. Виконання слідчим дій, що становлять у своїй єдності поря­док (процедуру) притягнення як обвинуваченого, відбувається в стислі строки,

3. Окрім загального, є й особливий порядок притягнення осіб до кримінальної відповідальності, підставою до застосування якого є наявність у осіб особливого правового статусу.

4. ЗМІНА І ДОПОВНЕННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

Оскільки після пред'явлення обвинувачення формування су­купності доказів триває, може бути встановлено нові обставини вчинення злочину, обвинувачення у якому пред'явлено, або факт вчинення іншого злочину. Це потребує уточнення обвинувачення шляхом його зміни або доповнення.

Зміна обвинувачення — Іде зміна його на обвинувачення у вчи­ненні:

• більш тяжкого злочину, тобто кваліфікованого за законом, шо передбачає більш суворе покарання. Наприклад, зміна обвину­вачення з ч. І ст. 122 КК "Умисне середньої тяжкості тілесне уш­кодження" на ч. 2 цієї ж статті;

• злочину, що істотно відрізняється за своїми фактичними об­ставинами (зміна формулювання обвинувачення — наприклад, формулюють обвинувачення у замаху на злочин замість підготовки до злочину; ставлення в вину іншого злочину — наприклад, за­мість ст. 186 КК "Грабіж" ст. 187 КК "Розбій");

• менш тяжкого злочину. Наприклад, замість ст. 187 КК -186 КК.

Доповнення обвинувачення — це одночасне ставлення у вину обвинуваченому первинного обвинувачення та у вчиненні іншого,

227

самостійного злочину. Наприклад, одночасно із первинним обви­нуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 КК, ста-; виться у вину ще й злочин, передбачений ст. 187 КК.

У зазначених вище випадках слідчий зобов'язаний виконати всю процедуру притягнення як обвинуваченого (ч. 1 ст. 141 КПК).

Якщо ж частину пред'явленого обвинувачення не було під­тверджено, слідчий своєю постановою закриває кримінальну справу в цій частині, про що оголошує обвинуваченому. Виконання дій з притягнення як обвинуваченого закон не передбачає. Частину первинного обвинувачення, шо не підтвердилася, до обвинуваль­ного висновку не включають.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 4:

1. Пред'явлене обвинувачення до моменту закінчення досудо-вого слідства можуть змінювати або доповнювати.

2. У разі зміни та доповнення обвинувачення слідчий повинен виконати нею сукупність дій із притягнення особи як обвинуваче­ного.

3. Якшо із обвинувачення вилучають якусь його частину, справу в ній частині закривають постановою слідчого.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Висновок слідчого про винність особи і пред'явлення їй у зв'язку з цим обвинувачення має попередній характер, а тому об­винуваченого і далі вважають невинуватим.

2. Притягнення особи як обвинуваченого має бути здійснено одразу після встановлення до того підстав, в певному порядку і в] стислі строки.

3. Обвинувачення, пред'явлене слідчим, не є остаточним, воно може змінюватися і доповнюватися до моменту закінчення досу-дового слідства.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Наукові та навчальне-методичні джерела

1. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе. — Харьков, 1974.

2. Давыдов П. М. Обвинение в советском уголовном процессе. — Сверл- | ловск, 1974.

3. Дудинский А. Я., Сербулов В. А. Привлечение в качестве обвиняемо­го. - К., 1989.

4. Kvpni>ea 3. И. Общественное обвинение и общественная зашита в суде. - М., 1974.

228

5. Матієк С. Щодо визначення поняття "обвинувачення" // Вісник прокуратури. - 2002. - № 5.

6. Михаіїлєнко О- Публічне та приватне обвинувачення. Історія за­родження, співвідношення та розвиток // Прокуратура. Людина. Держава. -2004. - № 3.

7. Михайлеика О., Юрчишин В. Обвинувачення. Його види і значення в кримінальному судочинстві України // Вісник прокуратури. — 2003. -

№ 5.

8. Михеєнко М., Сейтназарое К. Про момент виникнення функції обвинувачення у кримінальному процесі // Право України. — 1995. -

№ 11.

9. Михеєнко М. М. Громадське обвинувачення і громадський захист у радянському кримінальному судочинстві. — К., 1983.

10. Мікулін В. Підстави для формулювання обвинувачення в світлі ви­мог Конституції України // Право України. — 1997. — № 12.

11. Парадиев В. М. О понятии обвинения // Уголовно-процессуальные формы борьбы с правонарушениями. — Свердловск, 19S3.

12. Петрова Н. Е. Частное и субсидиарное обвинение. — Самара, 1999.

13. Рогатюк І. Перекваліфікація злочинних ДІЙ у кримінальному процесі: проблема юридична чи статистична // Право України. — 2004. -№ 12.

14. Рогатюк І. В. Зміна обвинувачення у досудовому слідстві та суді. Практичні аспекти // Підтримання державного обвинувачення у суді. — К., 2003.

15. Тимербаев А. Т., Чернявский В. С. Процессуальные и криминалисти­ческие вопросы привлечения в качестве обвиняемого: Пособие для сле­дователей и дознавателей. — Одесса, 1987.

16. Фаткуллин Ф. Н. Изменение обвинения. — М., 1971.

229

ЛЕКЦІЯ 11

Поиск по сайту: