СТАДІЯ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

1. Поняття, значення та загальні положення стадії порушен­ня кримінальної справи.

2. Характеристика стадії порушення кримінальної справи.

2.1. Завдання стадії.

2.2. Коло учасників стадії.

2.3. Процесуальні засоби діяльності в стадії.

2.4. Етапи стадії.

2.5. Кінцеві рішення стадії.

1. ПОНЯТТЯ, ЗНАЧЕННЯ ТА ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ СТАДІЇ ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

Термін "порушення кримінальної справи" позначає такі поняття:

1) інститут кримінальне)-процесуального права, зміст якого утво­рюють норми глави 8 КПК;

2) кримінальне-процесуальне рішення, яке приймають за ре­зультатами перевірки заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини;

3) стадія кримінального процесу.

Останнє значення найповніше відображає зміст цього терміна.

Порушення кримінальної справи — це перша стадія криміналь­ного процесу, в якій орган дізнання, слідчий, прокурор або суддя приймають, реєструють, перевіряють і вирішують заяви, повідом­лення та Іншу інформацію про злочини.

Стадію порушення не може оминути жодна кримінальна справа.

Правове значення стадії порушення кримінальної справи поділя­ють на кримінальне-правове і кримінальне-процесуальне.

Кримінально-правове значення полягає в тому, що в цій стадії роз­починається кваліфікація злочину:

• спочатку в реєстраційному документі (див. нижче);

156

• потім у постанові про порушення кримінальної справи. Крим шал ьно -процесуал ьне значення:

1) вона є своєрідним "процесуальним фільтром", завдяки якому _є неможливим порушення кримінальної справи на підставі завідо-мо неправдивих даних, шо можуть міститися в первинному джерелі інформації про злочин;

2) є правовою підставою для провадження досудового слідства (здійснення слідчих дій, застосування запобіжних заходів, вжиття заходів до відшкодування завданої злочином шкоди тощо).

Поряд із принципами кримінального процесу у стадії порушення кримінальної справи діють також загальні положення, притаманні тільки для неї, а саме:

1) обов'язковість органів дізнання, досудового слідства, проку­ратури і суду приймати повідомлення про вчинені чи підготовлю-вані злочини, в тому числі й у справах, що не належать до їх відання, незалежно від повноти відображення в повідомленні відомостей про діяння, давності його вчинення тощо;

2) своєчасність початку кримінальне-процесуальної діяльності у всіх випадках, якщо для цього є передбачені законом приводи та підстави;

3) неприпустимість провадження за анонімним повідомленням;

4) забезпечення права кожного громадянина {незалежно від його віку, стану здоров'я, національності тощо) звернутися із заявою (повідомленням) до державного органу, що веде боротьбу Із зло­чинністю;

5) заборона провадження інших, окрім перевірних, процесуаль­них пізнавальних дій;

6) нерозголошеннн даних, що їх отримано в ході провадження у стадії порушення кримінальної справи, без відома особи, яка веде процес;

7) обмеженість у часі встановленими кримінальне-процесуаль­ним законом термінами, які залежать від того, чи потребує інфор­мація, що міститься в первинному джерелі, перевірки, чи кінцеве рішення може бути прийнято за результатами розгляду цього джере­ла без Його перевірки. Залежно від цього, терміни стадії порушення справи можуть бути:

• до 3 днів (якщо первинне джерело не потребує перевірки);

• до 10 днів (якщо необхідно здійснити перевірку джерела інфор­мації).

Початковим моментом терміну стадії порушення справи є момент фактичного отримання органом дізнання, слідчим, про­курором чи суддею заяви (повідомлення) про злочин. Кінцевим — момент прийняття одного із її кінцевих рішень.

Зазначені терміни продовженню не підлягають.

157

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 1:

1. Порушення кримінальної справи є першою стадією кримі­нального процесу, яку не може оминути жодна кримінальна справа.

2. У стадії порушення справи розпочинається кримінальне-право­ва кваліфікація злочину.

3. Тільки після порушення кримінальної справи в органів дізнан­ня, досудового слідства і прокуратури виникає право на здійснення досудового слідства.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА СТАДІЇ" ПОРУШЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

2.1, Завдання стадії

Завдання стадії порушення кримінальної справи випливають із загальних завдань кримінального процесу. У цій стадії виконують такі завдання:

1) прийняття заяв, повідомлень та іншої Інформації про злочини;

2) реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини;

3) перевірка цих джерел;

4) фіксація слідів злочину;

5) вжиття заходів ло припинення злочину, що триває;

6) вжиття заходів до усунення причин і умов, шо сприяли вчи­ненню злочину;

7) прийняття відповідного кінцевого процесуального рішення.

2.2. Коло учасників стадії

Учасниками провадження в стадії порушення кримінальної справи є:

1) ініціатори кримінального процесу:

• заявник або особа, яка повідомила про злочин. — громадяни

• підприємство, установа, організація, посадові особи, представ­ники влади або громадськості;

• органи преси, шо опублікували матеріали про злочин;

• особа, яка з'явилася із повинною;

• посадові особи органів дізнання, досулового слідства, проку­ратури і суду, які безпосередньо виявили ознаки злочину;

2) державні органи і посадові особи, які ведуть кримінальний процес:

• органи дізнання (особа, яка провалить дізнання);

• слідчий (начальник слідчого відділу);

• прокурор;

158

. суддя;

3) інші особи:

, від яких відбираються пояснення;

• громадяни, підприємства, установи, організації, у яких витре­буються необхідні документи;

• особи, які провадять спеціальні дослідження, ревізії, інвента­ризації, відомчі перевірки та відомчі експертизи;

• учасники оперативно-розшуковихдій, що провадяться до пору­шення кримінальної справи відповідно до ч. 5 ст. 97 КПК;

• учасники слідчих дій, дозволених законом для проведення до порушення кримінальної справи:

огляду місця події (ч- 2 ст. 190 КПК);

накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку (ч. З ст. 187 КПК).

2.3. Процесуальні .засоби діяльності в стадії

Для виконання завдань стадії порушення кримінальної справи в ній застосовують процесуальні засоби двох видів:

1) притаманні суто для цієї стадії:

• відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб (ч. 4 ст. 97 КПК);

• витребування необхідних документів (ч. 4 ст. 97 КПК);

• оперативно-розшукові дії (ч. 5 ст. 97 КПК);

2) властиві стадії досудового слідства, але як виняток дозволені для проведення в стадії порушення справи:

• огляд місця події (ч. 2 ст. 190 КПК);

• накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку — може бути застосовано лише за наявності достат­ніх підстав вважати, що у листах, телеграфній та іншій кореспонден­ції, а також у інформації, якою обмінюються особи з допомогою засобів зв'язку, містяться дані про вчинений злочин, що мають доказове значення, і якщо Іншими способами одержати ці дані не­можливо (ч. З ст. 187 КПК).

2.4. Етапи стадії 1-й етап: Прийняття заяв, повідомлень та іншої інформації про

1-І О ЧИ НИ

Сутність цього етапу полягає у вчиненні компетентними посадо­вими особами державних органів, які ведуть кримінальний процес, сукупності дій, пов'язаних із отриманням від фізичних і юридичних осіб інформації про вчинений або підюіовлюваний злочин.

159

Усю інформацію, що надходить до компетентних державних ор­ганів, залежно від способу її подання, поділяють на дві групи:

1. Інформація про злочини, що міститься в джерелах, визначені законом (ч. 1 ст. 94 КПК) як приводи до порушення кримінальні справи:

1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;

2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, що затримали підозрювану особу на місці вчинення зло­чину або з поличним;

3) явка з повинною;

4) повідомлення, опубліковані в пресі;

5) безпосереднє виявлення органами дізнання, слідчим, про­курором або судом ознак злочину.

2, Інформація про злочини, шо надійшла телефоном чи за до­помогою інших засобів зв'язку.

2-й етап: реєстрація прийнятих джерел інформації (заяв, повідом­лень) про злочини

Це фіксація факту прийняття інформації про злочин відповідним органом з присвоєнням порядкового номера і стислим описом отри­маних відомостей у реєстраційному документі.

Реєстрація прийнятих джерел інформації про злочини виконує такі функції:

1) надання документу, що містить відомості про вчинений або підготовлюваний злочин, юридичної чинності;

2) визначення початкового моменту відліку термінів стадії по­рушення кримінальної справи;

3) фіксація юридичне значущої інформації;

4) функцію дисциплінування;

5) допоміжну (щодо наглядової і контрольної) функцію. Реєстрацію первинних джерел інформації здійснюють за такими

правилами:

1) заяви, повідомлення та іншу інформацію про злочини реєст­рують особи, спеціально призначені керівником відповідного дер­жавного органу;

2) спеціально уповноважені особи органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду повинні реєструвати всі джерела ін­формації, шо надходить до органу, про злочини без узгодження з керівником цього або органу вищого рівня;

3) заяву, повідомлення або інше джерело інформації про злочин має бути зареєстровано в органі, що їх прийняв, негайно;

4) всі джерела Інформації про злочини реєструють в єдиному длл оргзігу, шо їх приїїііяБ, ресстрацїиному документі;

160

5) джерело інформації про злочин має бути зареєстровано не­залежно від того, чи є на ньому всі реквізити документа (винятком е скарги приватного обвинувачення — див. лекцію "Особливості провадження у кримінальних справах приватного обвинувачення");

6) джерела інформації про злочини, які повторно спрямовуються к органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, не реєструють;

7) заборонено реєстрацію анонімних джерел інформації про зл очини.

3-й етап: перевірка заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини

Це пізнавальна діяльність органу дізнання, досудового слідства, прокурора, судді, здійснювана за допомогою передбачених законом засобів і спрямована на встановлення підстав до прийняття одного із кінцевих рішень стадії порушення кримінальної справи.

Кримінально-процесуальний закон передбачає можливість прий­няття кінцевого рішення І без перевірки первинних джерел інфор­мації про злочини — за результатами їх розгляду. Однак у практиці діяльності органів, які мають право на здійснення кримінально-процесуальної діяльності, жодне рішення не приймають без пере­вірки заяв, повідомлень чи іншої інформації про злочини.

Заяви і повідомлення про злочини перевіряють із використан­ням спеціальних пізнавальних дій (процесуальних засобів, про які йшлося вище).

4-й етап: вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про зло­чини

Це заключний етап стадії порушення кримінальної справи, на якому орган дізнання, слідчий, прокурор чи суддя залежно від об­ставин, встановлених ними під час перевірки заяв (повідомлень) про злочини, приймають одне із рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити в її порушенні; 3) направити заяву (повідом­лення) за належністю.

2.5. Кінцеві рішення стадії

За результатами перевірки заяв, повідомлень та іншої інформа­ції про злочини згідно з ч. 2 ст. 97 КПК може бути прийнято такі рішення.

1. Рішення про порушення кримінальної справи

Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину в діянні, на яке в первинному джерелі інформації вказано як на злочинне (ч. 2 ст. 94 КПК).

У структурі підстави до порушення кримінальної справи виок­ремлюють:

161

1) процесуальний елемент — достатні дані, що вказують на на­явність ознак злочину;

2) кримінально-правовий елемент, до складу якого належать: — ознаки злочину (суспільна небезпечність, протиправність,

винність і караність), завдяки яким можна отримати уявлення про його зовнішню характеристику;

- ознаки складу злочину (об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона), які дають уявлення про його внутрішню ха­рактеристику.

Кримінальну справу може бути порушено за наявності такого (необхідного) мінімуму ознак почину і його складу: суспільної небез­печності, протилравності, об'єкта та об'єктивної сторони злочину.

Рішення про порушення кримінальної справи приймають за такими загальними правилами:

1. Це може зробити тільки належний суб'єкт. Заборонено прий­мати такі рішення стажерам, практикантам, помічникам слідчого та іншим особам, які не обіймають посади, шо дають їм прано порушувати кримінальні справи. З 21 черинн 200! р. заборонено приймати рішення про порушення кримінальної справи публічного обвинувачення також судді (суду). Вводячи таку норму, законода­вець виходив із необхідності позбавити їх невластивої функції — кримінального переслідування, шо асоціюється із порушенням кри­мінальної справи¹.

2. Рішення про порушення справи може бути прийнято тільки за наявності передбачених законом приводів і достатніх для ІІього підстав.

3. Кримінальну справу порушують, лише якщо немає обставин, що виключають провадження у кримінальній с прані.

4. Таке рішення може бути (і повинно буїи) прийнято тільки на підставі ретельно перевірених фактичних ланих.

5. Кримінальну справу може бути порушено як за фактом вчи­неного злочину, так і щодо конкретної особи у зв'язку з безумовною очевидністю в її діях складу злочину. Закон встановлює спеціальні правила порушення кримінальних справ щодо осіб, які мають особ­ливий правовий статус. Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про адвокатуру" кримінальну справу щодо адвоката може бути порушено тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, проку-

^[ У зв'язку з цим п. 4 ст. 391 Митного кодексу Украіни, що набрав чинності з 1 січня 2004 p., суперечить вимогам КПК у частині заборони, адресованої суду щодо порушення кримінальних справ публічного обвинувачення. Згідно з цією нормою Митного кодексу України сул (суддя), шо розглядає справу про пору­шення митних правил, має право прийняти рішення про порушення криміналь­ної справи про контрабанду. Ця колізія має вирішуватися на користь норм КПК, як основних у системі правових норм у сфері регулювання кримінально-процесуальних відносин.

162

порами Республіки Крим, області, міста Києва. Щодо Уповноваже­ного Верховної Ради України з праа людини — лише Генеральним прокурором України (ч. З ст. 20 Закону України "Про Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини"),

6. Рішення, про яке йдеться, має охоплювати всі виявлені на момент його прийняття епізоди злочинної діяльності та всіх при­четних до неї осіб.

7. На момент прийняття рішення про порушення справи кри­мінально-правова кваліфікація злочинного діяння має бути не ймовірною (приблизною), а достовірною.

8. Рішення приймають своєчасно та обов'язково в межах вста­новлених законом строків.

9. Прийняття рішення про порушення кримінальної справи не може залежати від можливості (або неможливості) розкриття злочи­ну, позиції потерпілого, фізичних чи юридичних осіб, які заявили (повідомили) про вчинений або підготовлюваний злочин,

10. Рішення оформлюють документально в особливому проце­суальному акті — постанові, що виноситься для констатації факту, змісту і результатів прийнятого рішення.

Порушення кримінальної справи зумовлює настання певних правових наслідків, а саме:

1) виникнення такого специфічного процесуального утворення, як кримінальна справа — особливе документальне утворення, що формується відповідно до рішень органу дізнання, слідчого, про­курора, судді про її порушення, з метою фіксації у встановленому законом порядку факту, змісту і результатів кримінально-процесу-альної діяльності у зв'язку із вчиненням конкретного злочину для забезпечення реалізації кримінальної відповідальності винної особи, захисту прав та законних інтересів громадян, трудових колективів, держави і суспільства в цілому;

2) реєстрація кримінальної справи як об'єкта статистичного об-яіку. Систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочини та осіб, які їх учинили на території України, визначено інструкцією про єдиний облік злочинів, затв. наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації Ук­раїни, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 р. № 20; 84; 293; 126; 18/5;

3) прийняття кримінальної справи до свого провадження поса-ловою особою, яка ухвалила це рішення;

4) повідомлення заявника або посадових осіб установи, підпри­ємства і організації, шо повідомили про злочин, про характер прий­нятого рішення;

5) формування наглядового провадження прокурором згідно з правилами, встановленими Інструкцією з діловодства в органах про-

163

куратури України, затв. наказом Генерального прокурора України віл 22 грудня 1994 p. № 25;

6) Трансформація легального, відкритого (гласного) проваджен­ня за заявами і повідомленнями про злочини в секретне провад­ження у кримінальній справі (п. 4.46 ст. 4 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затв. наказом Голови Служби без­пеки України від 1 березня 2001 р. № 52);

7) правова констатація в спеціальному процесуальному акті не тільки факту вчиненого злочину, а й реального існування в кон­кретних просторово-часових межах відповідних кримінальне-пра­вових відносин, що виникли між державою і конкретною особою в момент вчинення злочинного акту;

8) застосування прокурором або судом заходів запобіжного об­меження згідно із ст. 981 КПК до особи, стосовно якої порушено кримінальну справу;

9) ненадання дозволу на імміграцію особам, щодо яких поруше­но кримінальну справу, якщо досулове слідство за нею не закінчено (ст, 10 Закону України від 7 червня 2001 р. "Про імміграцію");

10) оскарження до суду постанови про порушення криміналь­ної справи щодо приводів, підстав і порядку прийняття рішення, відображеного в цій постанові. Можливість настання такого наслідку в результаті порушення справи на досудовому провадженні з'яви­лася в заінтересованих осіб кримінального процесу після прийняття Конституційним Судом України ЗО січня 2003 р. Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо від­повідності Конституції України (конституцій но с ті) положень ч. З ст. 120, ч. б ст. 234, Ч. З ст, 236 Крим і нальн о -процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора). Цим Рішенням Конституційний Суд України визнав, що "постанова про порушення кримінальної справи щодо певної особи, винесена з недодержанням вимог КПК України, зокрема передбачених статтями 94—98, може породити наслідки, які виходять за межі кримінальне-процесуальних відносин, і завдати такої шкоди конституційним правам і свободам внаслідок несвоєчасного су­дового контролю, що поновити їх буде нездійсненним". Згідно з п. 2 згаданого Рішення положення ч. 6 ст. 234, ч. З ст. 236 КПК є неконституційними, бо унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора про порушення справи'.

¹ При викладенні праііил прийняття рішення про порушення криміналь­ної справи і Його наслідків використано положення монографії професора В. С. Зеленецького (див.. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. -Харьков, 1998. - С. 132-151, 163-173).

164

2 рішення про відмову в порушенні кримінальної справи Підставою до прийняття такого рішення є достатні дані, які вказують на наявність обставин, зазначених в ч. 1 ст. 6 КПК. Кри-ипнальну справу згідно з цією нормою не може бути порушено:

1) за відсутністю події злочину;

2) за відсутністю в діянні складу злочину;

3) внаслідок акту амністії, якщо він усуває застосування пока­рання за вчинене діяння, а також у зв'язку з помилуванням окремих

осіб;

4) шодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільне небез­печного діяння 11-річного віку:

5) за примиренням обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 4 і 5 ст, 27 КПК;

6) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли про­куророві надано право порушувати справи і за відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК);

7) шодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

8) шодо особи, про яку є вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї самої підстави;

9) шодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнан­ня, слідчого, прокурора про закриття справи за тим самим обви­нуваченням;

10) якщо про відмову в порушенні справи за тим самим фактом є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора.

Рішення про відмову в порушенні кримінальної справи оформ­люється постановою.

Відмова в порушенні кримінальної справи зумовлює систему правових наслідків.

Одні з них настають в усіх випадках закінчення провадження в стадії порушення кримінальної справи — це основні наслідки.

Настання інших залежить від результатів провадження за кон­кретною заявою або повідомленням про злочин і тому їх слід іме­нувати неосновними або факультативними наслідками відмови в порушенні справи.

Основними наслідками ухвалення рішення про відмову в пору­шенні кримінальної справи е:

1) направлення копії постанови про відмову в порушенні кри­мінальної справи прокуророві;

2) направлення повідомлення про Ііе заінтересованим особам, підприємствам, установам, організаціям;

165

3) направлення заінтересованим особам копії постанови про від­мову в порушенні кримінальної справи;

4} роз'яснення заінтересованим особам права на оскарження відмови в порушенні кримінальної справи прокуророві (ст. 99-L К ПК) або до суду (ст. 236-1 КПК) і порядку реалізації цього права.

Факультативними нагідками відмови в порушенні криміналь­ної справи є:

1) направлення заяви або повідомлення, прийнятого і зареєстро­ваного як первинне джерело інформації про злочин, але матеріали перевірки якого фактично містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного чи іншого порушення фомадського порядку, на розгляд відповідному державному органу, трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи, організації або передавання матеріалів для застосування у вста­новленому порядку заходів адміністративного стягнення;

2) притягнення осіб до іншої, крім кримінальної, юридичної иідповідальності.

3. Рішення про направлення заяви або повідомлення за належністю

Підставою до прийняття рішення про направлення заяви або поиідомлення за належністю є достатні дані, шо вказують на нена-лежнїсть цих джерел інформації за тими чи іншими ознаками органам, до яких вони надійшли.

Поняття "належність заяв і повідомлень про злочини" багато в чому є схожим з кримінальне-процесуальним и поняттями "підслід­ність" і "підсудність". Воно має два значення: 1) невід'ємна особливість, властивість¹ заяви (повідомлення); 2) те, шо належить кому-, чому-нсбудь'. У першому значенні головну роль у визна­ченні належності заяви відіграє якість інформації, що міститься в ній. У другому — межі компетенції, установленої кримінально-процесуальним законом для державних органів і посадових осіб, шо ведуть кримінальний процес. Ці два аспекти не можуть існувати ізольовано і тільки у взаємозв'язку визначають його зміст.

Рішення про направлення заяви за належністю приймають у строки, передбачені ч. 4 ст. 97 КПК (до 3 або до 10 днів). Рішення про направлення заяви або повідомлення про злочин за належ­ністю оформлюють супровідним листом на ім'я начальника . державного органу, якому є належним те чи інше джерело Інфор­мації. У відповідному державному органі направлене йому джерело інформації про злочин реєструють, перевіряють і вирішують в ті самі строки в загальному порядку.

¹ Див.: Ожегов С. Н. Словарь русского языка. — М., 1991. — С. 593. ^! Див.: Лопатин В. В., Лопатина Л. Е Малый толковый словарь русского языка. — М-, 1990. — С. 439.

166

Кількісні показники діяльності з прийняття рішень за заявами та повідомленнями про злочини можна продемонструвати на прикладі діяльності органів міліції, до яких надходить переважна їх більшість. У 2004 р. працівниками міліції прийнято рішень про порушення кримінальної справи за 503,1 тис. (19% від загальної кількості — 2,6 млн) заяв і повідомлень, ще за 1,4 млн (53%) від­мовлено в порушенні справи, 332 тис. (кожна восьма) — не під­твердилися, передано за належністю 423 тис. (16%)'.

ВИСНОВКИ З ПИТАННЯ 2:

1. Стадія порушення кримінальної справи має притаманні тільки для неї завдання, коло учасників, процесуальні засоби діяльності, етапи та рішення.

2, Стадія має пройти етапи: прийняття джерел інформації про злочини, реєстрацію їх, перевірку та вирішення. Перевірка джерел інформації про злочини згідно з законом не є обов'язковим етапом, однак практика свідчить, що рішення про порушення криміналь­ної справи та про відмову в цьому не приймають без перевірки заяв (повідомлень).

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

1. Стадія порушення кримінальної справи є першою й обов'язко­вою стадією кримінального процесу.

2.Функціональним призначенням цієї стадії є недопущення до кримінального процесу неправдивої, недостовірної інформації.

3. Порушення кримінальної справи є правовою підставою до провадження досудового розслідування.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ

Нормативно-правові акти

1. Закон України від 1 жовтня 1996 р. "Про застосування амністії в Україні" // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 48. -Ст. 263.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституцій­ним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої ст. 120, частини шостої ст. 234, частини третьої ст. 236 Кримінальне-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) від ЗО січня 2003 р. (справа № 1-12/2003) // Офіційний вісник України. -2003. — № 6. — Ст. 245.

¹ Див.: Стан правопорядку в Україні. Результати діяльності органів внутріш­ніх справ за 2004 рік, основні проблеми, прогноз: Аналітичні матеріали. — К... 2005. - С. 7.

167

3. Положення про порядок здійснення помилування, затв. Указом Пре­зидента України від 12 квітня 2000 р. № 588/2000 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 15. — Ст. 610.

4 Наказ МВС України від 4 жовтня 2003 р. № 1155 "Про вдоскона­лення реагування на повідомлення про злочини, інші правопорушення і події та забезпечення оперативного інформування в органах і підрозділах внутрішніх справ України" // Офіційний вісник України. — 2004. — № 9- — Ст. 551.

5. Інструкція про порядок приймання, реєстрації та розгляду в органах і підрозділах внутрішніх справ України заяв і повідомлень Про злочини, що вчинені або готуються, затв. наказом МВС України від 14 квітня 2004 р. !\° 400 // Офіційний вісник України. — 2004. — № 19. — Ст. 1366.

6. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в сис­темі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затв. наказом МВС України від 25 грудня 2003 р. № 1600.

7. Порядок надання Держфінмоніторингом Генеральній прокуратурі України узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів або фінансуванням тероризму, та отримання інформації про хід їх опрацювання, затв. наказом Державного департаменту фінансового моніторингу. Генеральної про­куратури України від 20 серпня 2003 р. № 98/40 // Офіційний вісник України. - 2003. - № 36. - Ст, 1957.

8. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від IS вересня 2003 р.) // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 6.

Наукові та навчальне-методичніджерела

1. Белозеров Ю. Н. Возбуждение уголовного дела. — М., 1976.

2. Зеленщкий В. С. Прокурорский надзор за исполнением органами дознания и досудебного следствия законов при приеме, регистрации, про­верке и разрешении заявлений и сообщений о преступлениях. — Харьков, 2004.

3. Зеленецкий В. С. Возбуждение уголовного дела. — Харьков, 1998.

4. Зеленецкий Б, С. Уголовно-правовые проблемы возбуждения уго­ловного дела: Монография. — Харьков, 2001.

5. Зеленецький В. С., Лобойко М. М. Проект Закону України "Про по­рядок прийняття, реєстрації, перевірки та вирішення заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини" // Питання боротьби зі злочинністю. — Еип. 3. - Харків, 1999.

6. Зешянська В. Вивчення досвіду Польщі у сфері медіації // Право України. - 2004. - № 3.

7. Кузнецов Н. П. Доказывание в стадии возбуждения уголовного дела. — Воронеж, 19SS.

8. Ліпінський В. В., Лобойко Л- М., Макаренко Є. L, Тертишник В. М., Шия» А. Г. Дізнання в органах внутрішніх справ. — Дніпропетровськ, 2003.

9. Лобойко Л. М. Мета, мотиви і способи ініціації кримінального про­цесу // Науковий вісник Юрид. акад. МВС України. — 2004. — № 2.

168

10. Лобойко Л. М. Підстави до ухвалення рішення про відмову в пору­шенні кримінальної справи // Науковий вісник Юрид. академії МВС України. - 2002. - № 3.

11. Лобойко Л. М. Поняття, правила і значення реєстрації джерел ін­формації про злочини // Наук, вісник Юрид. академії МВС України. — 2002. - № 1.

12. Лобойко Л. М. Прийняття міліцією рішень за заявами і повідом­леннями про злочини. — Дніпропетровськ, 2003.

13. Лукьянчиков Е. Д., Письменный Д. П. Разрешение органами внут­ренних дел заявлений и сообщений о преступлениях несовершеннолет­них. - К., 1987.

14. Мчхайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уголов­ном процессе. — Саратов, 1975.

15. Письменный Д. П. Законность и обоснованность отказа в возбужде­нии уголовного дела // Радянське право. — 1978. — № 10-

16. Савонкж Р. Заявник у кримінальному процесі // Право України. — 2004. - № 9.

17. Шило О., Капяінв О. Оскарження до суду постанови слідчого та прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи: акту­альні проблеми // Право України. — 2003. — № 11.

18. Яшин В. Н., Победкин А. В. Возбуждение уголовного дела: Теория, практика, перспективы. — М., 2002.

169

ЛЕКЦІЯ 8

Поиск по сайту: