Протирадіаційні укриття (ПРУ)

Протирадіаційне укриття (ПРУ) – це захисна споруда, яка забезпечує захист у ній людей від радіоактивних речовин і опромінення в зонах радіо-активного забруднення місцевості, отруйних і сильнодіючих отруйних ре-човин, біологічних засобів у краплинно-рідинному вигляді та світлового випромінення ядерного вибуху, наслідків урагану. ПРУ будуються в зоні можливих слабких руйнувань або в заміській зоні.

Таблиця 5.2 – Захисні властивості ПРУ

У ПРУ є приміщення для розміщення людей, санвузол, вентиляційне приміщення (у великих ПРУ), приміщення для зберігання забрудненого верхнього одягу (часто сполучається з тамбуром).

Вимоги до ПРУ спрощені:

припускається 1 вхід, якщо місткість менш 50 чіл.;

припускається одноярусне розташування нар-сидінь і висота при-

міщення 1,7...1.9 м;

вентиляція спрощена – з піщаним фільтром з ручним приводом. Під ПРУ можуть бути пристосовані різні заглиблені приміщення –

підвали, льохи, овочесховища й інші приміщення – після герметизації, пристрою вентиляції й робіт з підвищення К_осл..

Захисні властивості протирадіаційних укриттів оцінюються коефіці-єнтом ослаблення, який вказує, у скільки разів доза радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м від землі більша від дози радіації в укритті, тобто коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а відповідно і дозу опромінення людей.

Протирадіаційні укриття можуть обладнуватись насамперед у підва-льних поверхах будинків і споруд. Підвали в дерев'яних одноповерхових будинках ослаблюють дозу радіації в 7 разів, а в житлових одноповерхових

кам'яних (цегляних) будинках – у 40, у двоповерхових – у 100, середня ча-стина підвалу кількаповерхового кам'яного будинку – у 800–1000 разів. При невисоких рівнях радіації, а також для захисту від бактеріальних засо-бів, парів отруйних і сильнодіючих ядучих речовин можна використовува-ти кам'яні (цегляні) або дерев'яні будівлі.

При виборі й підготовці укриттів для захисту від радіоактивних ре-човин слід враховувати захисні властивості будівельних матеріалів та окремих конструкцій.

Здатність будівельного матеріалу ослаблювати потік радіоактивних випромінювань характеризується щільністю і товщиною шару половинно-го ослаблення матеріалу, тобто певною товщиною шару матеріалу, при проходженні через який інтенсивність радіоактивних випромінювань зме-ншується у два рази. Величина шару половинного ослаблення різних буді-вельних матеріалів наведена в таблиці 5.3.

За шаром половинного ослаблення матеріалу можна визначити кое-фіцієнт ослаблення для будь-якої товщини, знаючи, що потік радіоактив-них випромінювань буде зменшено вдвічі стільки разів, скільки шарів по-ловинного ослаблення є в товщі матеріалу:

де: К_осл – коефіцієнт ослаблення;

h – товщина шару кожного будівельного матеріалу;

d – товщина шару половинного ослаблення кожного матеріалу. Наприклад укриття накрите деревом (20 сантиметрів, шар половин-

ного ослаблення d₁ = 20 сантиметрів) і ґрунтом (40 сантиметрів, шар поло-винного ослаблення d₂ = 8,1 сантиметрів). Тоді:

Якщо додати ще шар ґрунту 25 сантиметрів, то

Оцінюючи захисні властивості будинків та укриттів, слід звернути увагу на ті місця, де можливе проникнення радіоактивного пилу, небезпе-чних хімічних речовин. Такими місцями в будинках є вікна, двері, венти-ляційні отвори і продухи в цоколі будинку, пічні труби, димарі, топкові отвори. Небезпечним є потрапляння радіоактивного пилу на горища, бо це

збільшить дозу опромінення людей, які перебувають у будинку.

Таблиця5.3 – Шар половинного ослаблення радіації різних матеріалів, d, см

Примітка.Для інших матеріалів,яких немає в табл.,товщина шаруполовинного ослаблення розраховується приблизно як відношення товщини шару половинного ослаблення води до густини матеріалу.

У селі більшість будинків придатна для захисту людей від радіоакти-вного пилу. Крім цього, у сільській місцевості є багато заглиблених у зем-лю підвалів, погребів, овочесховищ та інших споруд.

Оцінивши захисні властивості наявних приміщень і виходячи з конк-ретної обстановки та реальної потреби в кожному окремому випадку, мо-жна розраховувати і завчасно підготувати необхідну кількість укриттів, для захисту людей в умовах сильного забруднення місцевості радіоактив-ними речовинами.

Готуючи приміщення для укриття від радіоактивних речовин, треба вжити заходів проти потрапляння радіоактивного пилу в приміщення. Для запобігання проникнення радіоактивного пилу і небезпечних хімічних ре-човин в укриття потрібно виконати найпростішу герметизацію приміщень, усуваючи всі нещільності, місця слабкої герметизації. З цією метою в де-рев'яних будинках проконопачують і замазують глиною тріщини. Великі щілини забивають рейками. Щілини у стінах замазують шпаклівкою або штукатурним розчином. Особливу увагу звернути на герметизацію дверей

і вікон. Димарі, пічні отвори, дверцята топок, піддувал, тріщини і продухи в цоколі – всі ці місця треба зробити непроникними для радіоактивних і хімічних речовин.

Необхідно мати запас скла, фанери, толю або поліетиленової плівки для швидкого закривання вікон, дверей та інших отворів. Перекриття мож-на підсилити шаром піску, шлаку або просто землею товщиною до 20 см.

Якщо можливо, обладнати один припливний і один витяжний короби у підвалах, погребах та інших підземних спорудах. Для забезпечення тяги витяжний короб має бути встановлений на 1,5–2 м вище припливного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, в інших будівлях капітального типу – існуючі вентиляційні канали. У прип-ливний короб або щілину слід закласти фільтр із мішковини, солом'яної сі-чки, марлі.

Для обладнання під протирадіаційне укриття погреба необхідно по-силити його перекриття, потім на перекриття насипати шар ґрунту 60–70 см, щільно підігнати кришку люка і зробити вентиляційний короб.

У разі потреби необхідно побудувати швидкоспоруджувані ПРУ з місцевих (ліс, камінь, саман, очерет) будівельних матеріалів (рис. 5.4) або промислових збірних залізобетонних елементів, цегли, прокату, труб, ар-матури (рис. 5.5).

Рисунок 5.4 – Протирадіаційне укриття з тонких колод або жердин

1 – вхід; 2 – витяжна шахта; 3 – перекриття; 4 – обсипка ґрунтом; 5 – припливна шахта; 6 – завіса при вході

Рисунок 5.5 – Протирадіаційне укриття з перекриттям із залізобетонних плит

Для будівництва ПРУ копають котлован, зводять стіни і перекриття. Проміжки між стінами котловану і споруди засипають ґрунтом, який через кожних 20…30 см трамбують. Потім ґрунт насипають у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям обла-днують гідроізоляцію з руберойду, толю, поліетиленової плівки або глини товщиною 10 см. Глину зволожують, перемішують як тісто і укладають випуклим шаром. На гідроізоляцію насипають шар ґрунту 60…70 см.

Під кутом 90° до основного приміщення обладнують вхід у вигляді

герметичного тамбура, місця стикування рам тамбура до стін проконопа-чують ганчір'ям, клоччям або мохом. На вхід у тамбур і вихід із нього на-вішують завісу з щільного матеріалу. При вході замість завіси можуть бути щільні двері.

Внутрішнє обладнання протирадіаційного укриття, призначеного для укриття людей, аналогічне обладнанню приміщень сховища (табл. 5.4).

Таблиця 5.4 – Об'ємно-планувальні норми при будівництві ПРУ

Найпростіші укриття

Найпростішим укриттям для захисту населення у сільській місцевос-ті є щілини і землянки, які певною мірою захищають від ударної хвилі, сві-тлового випромінювання, радіаційного ураження. Для будівництва щілин і землянок вибирають сухі підвищені місця.

Щілину роблять глибиною близько 2 метра (рис. 5.6). Стіни щілини укріплюють дошками, жердинами, хмизом, очеретяними фашинами або іншим підручним матеріалом. Входи в щілини роблять східчасті, під пря-мим кутом до осі щілини, і закривають дверима. Перекриття щілини роб-лять з накату колод, потім шар глини товщиною 10…15 см, який захищає щілину від потрапляння дощових вод, і шар ґрунту 20…40 сантиметрів. 3верху все вкривають дерном. Поверхневі води відводять у бік щілини по стічних канавках. Якщо можна, щілини будують також зі збірних залізобе-тонних конструкцій.

240

100...120

40 - 20

50

Рисунок 5.6 – Перекрита щілина

Надійнішим і зручнішим укриттям є землянка, призначена для три-валого перебування людей. Будують землянку так само, як і щілину, але з підлогою, опаленням, місцями для сидіння і лежання. Ширина землянки

2…2,5 м.

Евакуаційні заходи

В умовах неповного забезпечення захисними спорудженнями в міс-тах й інших населених пунктах, що мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його в заміській зоні.

Евакуація – це організоване вивезення або виведення населення з ра-йонів можливого впливу наслідків НС, якщо може створитися загроза жит-тю й здоров'ю людей. Окрім людей евакуюють також матеріальні цінності, документи та архівні матеріали.

Залежно від обстановки, яка склалася внаслідок НС, може бути про-ведена повна або часткова евакуація населення тимчасового або безпово-ротного характеру. У випадку якщо евакуація провадиться на строк до 3 місяців, організуються пункти тимчасового розміщення; якщо на строк бі-льше 3 місяців – створюються пункти розселення.

Повна (загальна) евакуація в особливий період проводиться в окре-мих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення й планується на випадок:

небезпечного радіоактивного забруднення навколо АЕС (якщо ви-никає безпосередня загроза життю і здоров'ю населення, що проживає в зоні ураження);

погрози катастрофічного затоплення місцевості із чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

погрози або виникнення збройного конфлікту в районі п’ятидесятикілометрової прикордонної зони.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення системи захисту населення й територій за рішенням Кабінету Міністрів України на воєнний стан до початку застосування агресором сучасних за-собів ураження, а в мирний час – у випадку погрози або виникнення сти-хійного лиха, аварії, катастрофи. При проведенні часткової евакуації вчас-но вивозиться не зайняте у виробництві й сфері обслуговування населення: студенти, учні навчальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіоне-ри й інваліди, що утримуються в будинках для літніх осіб, разом з викла-дачами й вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їхніх родин.

У мирний час евакуація населення планується на випадок: загальної аварії на АЕС; всіх видів аварій з викидом СДОР;

погрози катастрофічного затоплення місцевості;

більших лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших ге-офізичних і гідрометеорологічних явищ із важкими наслідками, що загро-жують населеним пунктам.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів ви-конавчої влади, виконкомів рад, уповноважених органів з питань НС і ЦЗ відповідного рівня.

Евакуація населення здійснюється комбінованим способом, що пе-редбачає в мирний час вивезення основної частини населення з міст і небе-зпечних районів всіма видами наявного транспорту, а у воєнний час – тра-нспортом, що не передається до складу Збройних Сил України, у поєднан-ні з виведенням найбільш витривалої частини населення пішки.

У випадку воєнних дій при евакуації все населення ділиться на на-ступні категорії:

1 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких триває у воєнний

час;

2 робітники та службовці об'єктів, діяльність яких переноситься в заміську зону;

3 робітники та службовці об'єктів, що припиняють свою діяльність на час НС;

4 населення, не пов'язане із трудовою діяльністю.

Райони розселення першої категорії населення вибираються так, щоб дорога на роботу й назад займала не більше 4 годин.

Планування евакуаційних заходів й їхнє здійснення проводяться за виробничо-територіальним принципом. Виробничий принцип – по главі родини. Непрацююче населення –за місцем проживання через домоуправ-ління.

Таблиця 5.5 – Строки евакуації

ЗЕП

1 – зона можливих сильних руйнувань; 2 – зона можливих слабких руйну-вань; 3 – заміська зона; 4 – міська територія; ЗЕП – збірний евакопункт; ПЕП – прийомний евакопункт; ППЕ – проміжний пункт евакуації; ПМ – пішохідний маршрут; АМ – автомобільний маршрут (умовно, тому що можуть бути маршрути для будь-якого виду транспорту)

Рисунок 5.7 – Схема евакуації

Евакуаційні органи

Евакуаційні органи – органи ЦЗ і виконавчої влади, що планують, організують й контролюють евакуацію. До них ставляться: евакуаційні ко-місії, збірні евакопункти (ЗЕП), прийомні евакопункти (ПЕП), проміжні пункти евакуації (ППЕ). Евакуаційні комісії (міські, районні, об'єктові) планують евакуацію на заздалегідь розподілені території (населені пунк-ти), складають списки евакуйованих по об'єктах, створюють ЗЕПи, визна-чають способи евакуації, склад піших колон, їхні маршрути, вирішують питання транспортного забезпечення, готовлять ППЕ, ПЕПи та ін.

ЗЕПи організуються евакуаційними комісіями. Їм надається постій-ний номер, вони розвертаються в громадських будинках поблизу місць по-садки на транспорт або місць формування піших колон. До ЗЕПу припи-суються, як правило, кілька об'єктів (чисельність евакуйованих – 10...15тисяч осіб, максимально – 30тисяч).

Завдання ЗЕП:

збір, реєстрація, підготовка до відправлення евакуйованих;

організація посадки на транспорт, формування й відправлення ко-

лон;

інформація евакуйованих про обстановку в районах розміщення;

організація укриття евакуйованих при повітряній тривозі;

надання відомостей в евакуаційні комісії про кількість евакуйова-

них.

Для організації прийому і розміщення евакуйованого населення, а також для забезпечення його всім необхідним створюються приймальні комісії і приймальні евакуаційні пункти сільських районів. Приймальні евакуаційні комісії проводять свою роботу разом зі штабами і службами ЦЗ. До складу приймальної евакуаційної комісії села чи сільськогосподар-ського об'єкта входять відповідальні працівники державної адміністрації, представники торгівлі, громадського харчування, освіти, медичних, побу-тових та інших організацій.

Приймальна евакуаційна комісія району, села, об'єкта встановлює зв'язок з евакуаційною комісією міста і уточнює питання прийому і розмі-щення населення, графік руху ешелонів і автомобільних колон, чисель-ність людей.

Для прийому населення, що прибуває, влаштовують приймальні ева-

куаційні пункти (ПЕП) у школах, дитячих садках, клубах та інших громад-ських будівлях, бажано поблизу пунктів прибуття евакуйованого населен-ня. На ПЕП зустрічають евакуйованих, розподіляють за населеними пунк-тами, надають першу медичну допомогу, розселяють людей.

Розселяють евакуйованих у будинках і квартирах місцевих жителів (у порядку підселення), гуртожитках, клубах, пансіонатах та інших прида-тних для житла приміщеннях.

Підвали, погреби необхідно пристосувати під ПРУ. Місцеві жителі повинні бути готові поділитися з прибулими продуктами харчування, осо-бливо в перші дні приїзду, до того, як буде організоване їх постачання.

Завдання ПЕП:

прийом і реєстрація евакуйованих;

розміщення (розселення); створення необхідних умов для життя й побуту;

захист евакуйованих у випадку радіоактивного зараження місце-

вості.

У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотри-муватися розпоряджень місцевої адміністрації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємствах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу в заміській зоні. У місцях розселення евакуйоване населення повинне суворо дотримуватися розпоряджень місцевої адмініст-рації, органів ЦЗ. Його залучають до роботи в сільському господарстві, на лісогосподарському виробництві, на місцевих підприємствах і підприємст-вах, вивезених із небезпечної зони, які продовжують роботу в заміській зо-ні.

Способи евакуації

Існують два способи евакуації:

1 Всіма видами транспорту.

2 Комбінований спосіб – із зони можливих сильних руйнувань у за-міську зону пішки (до ППЕ), потім при наявності транспорту до ПЕП – на транспорті. Піший маршрут – на відстань добового переходу (10…12 го-дин, до 30 км). Формуються колони чисельністю по 500...1000 осіб за ви-робничо-територіальним принципом на чолі з начальником колони, відс-

тань між колонами близько 500м, середня швидкість руху – 4...5км/год. Через 1...1,5 години організуються малі привали (до 15 хвилин); у другій половині маршруту – великий привал (1,5...2 години) за межами небезпеч-ної зони. При евакуації пішки необхідно виконувати всі команди і сигнали начальника колони, дотримувати вказаний темп руху дистанцію, бути го-товими до захисту при введенні сигналів ЦЗ. У дорозі необхідно надавати допомогу один одному, особливо хворим і тим, хто відстав. При поганому самопочутті потрібно звернутися до медичного працівника, який супрово-джує колону.

Поиск по сайту: