Валютний ринок та валютні системи

Вивчивши цей розділ, Ви зможете;

• дати характеристику сутності, призначення та
характерних ознак валюти;

» зрозуміти сутність та механізм функціонування валютного ринку, визначити основні види операцій на цьому ринку;

• з'ясувати сутність валютного курсу та основи
курсоутворення;

*> зрозуміти роль платіжного балансу І золотова­лютних резервів у системі валютного регулювання,

• зрозуміти механізми функціонування світової та
міжнародних валютних систем;

• визначити місце і роль міжнародних ринків грошей
і капіталів у міжнародних валютних відносинах.

6.1. СУТНІСТЬ ВАЛЮТИ ТА ВАЛЮТНИХ ВІДНОСИН. КОНВЕРТОВАНІСТЬ ВАЛЮТИ

Поняття валюти широко застосовується в економіч­ній літературі та практиці. Валюта обслуговує такий широкомасштабний сектор економіки, як зовнішньо­економічні відносини. На її основі функціонує валют­ний ринок, що є елементом грошового ринку, формую­ться такі високоефективні регулятивні Інструменти, як валютний курс, платіжний баланс, золотовалютні ре­зерви тощо. Валюта обслуговує функціонування світо­вої економіки та Інтеграцію до неї національних еко­номік окремих країн.

Незважаючи на широке застосування, сутність ва­люти не знайшла однозначного трактування в літера­турі. Більшість авторів, що пишуть про валюту, визна­чають її як грошову одиницю певної країни . Проте дехто з них уточнює це визначення валюти, пов'язую­чи використання грошової одиниці як валюти з функ-

Див.: Учебник по основам экономической теории / Под ред. В. Д. Камаева. — М., 1997, —С. 326.

цією світових грошей, тобто як міжнародної розрахункової оди­ниці, засобу обігу і платежу¹, або ж для вимірювання величини вартості товару². Зведення поняття валюти до грошової одиниці у всіх цих визначеннях у кращому випадку не коректне, оскільки грошова одиниця — це лише одна незначна складова явища гро­шей, пов'язана з масштабом цін, і вона не спроможна вичерпати таку складну функцію грошей, як світові гроші.

Тим більше недопустимо ототожнювати валюту з грошовою одиницею взагалі, бо при цьому зникають будь-які відмінності між грошима і валютою, остання втрачає свої специфічні ознаки. У цьому зв'язку більш правомірно пов'язувати валюту з міжна­родною сферою використання грошової одиниці³. Проте І ця прив'язка не повинна бути надто прямолінійною, коли валюта зводиться лише до міжнародної грошової одиниці чи засобу обігу і платежу. Це занадто звужує сферу застосування валюти. Адже міжнародним засобом обігу і платежу може бути тільки вільно конвертована валюта, а тому неконвертована валюта в таке ви­значення не вписується.

Враховуючи сказане, найбільш прийнятним є визначення ва­люти як будь-яких грошових коштів, формування та викорис­тання яких прямо чи опосередковано пов 'язано із зовнішньоеко­номічними відносинами. При цьому не обов'язково, щоб ці гроші виконували всю гаму функцій світових грошей. Наприклад, український імпортер купує на ринку за національні гроші (грив­ню) певну суму доларів США, з допомогою яких оплачує куплені в ФРН товари. Німецький експортер одержану доларову виручку конвертує в німецькі марки, частину яких зберігатиме на строко­вому депозиті як накопичення. Ця зовнішньоекономічна операція обслуговується трьома видами грошей: гривнею, доларом і мар­кою. І хоч як міжнародний засіб обігу використано лише долар США, усі три види грошових коштів набувають статусу валюти.

Правомірність такого трактування валюти підтверджується і світовою валютною практикою. Остання в поняття валюта вклю­чає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готів­ки) чи депозитів у грошах тієї чи Іншої країни, які справді мо­жуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності — платіжні документи (чеки, векселі, сер­тифікати, акредитиви тощо), фондові цінності (акції, облігації) ^та

¹ Див.: Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях / За ред. Б. Л. ЛуцІва. —
Львів, 1999. —С 134.

² Див.: Иванов В. М. Деньги и кредит. — К., 1999. — С. 96.
Див.: Гальчинський Л. Теорія грошей. — К.> 1996. — С 334.

Інші фінансові інструменти іноземного походження, а також ана­логічні платіжні документи та фондові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи перехо­дять у власність нерезидентів усередині країни¹.

Валюта класифікується за кількома критеріями. Основним з них є емїтентська належність валюти. За цим критерієм виділяють:

— національну валюту, яка виражена в грошах, що емітую­
ться національною банківською системою. Для України це бу­
дуть кошти, номІновані в гривні, для Росії — в рублях, для ФРН
— у марках тощо;

— іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються бан­
ківськими системами Інших країн. Для України це будуть кошти,
номіновані в усіх національних грошових одиницях, крім гривні;

— колективну валюту, виражену в особливих міжнародних
грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-
кредитними установами і функціонують за міждержавними уго­
дами. Зараз найбільш відомі дві такі валюти — СДР, запровадже­
на в міжнародний оборот МВФ, та євро, що запроваджена в між­
народний оборот 11 країнами Західної Європи.

За режимом використання валюти поділяються на: з; — неконвертовані;

— конвертовані.

Неконвертованими є валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом, їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. Такими звичайно є валюти слаборозвинутих країн чи країн, які переживають глибоку і хронічну економічну І фі­нансову кризу. До 1997 р. типово неконвертованою була і націо­нальна валюта України — гривня.

Конвертованими є валюти, які вільно обмінюються на валю­ти Інших країн, за курсом, що формується у встановленому по­рядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертова-ність — надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти.

Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнен­ня товарно-грошової збалансованості, розвиток вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання тощо. ЦІ зусилля повинні створити такі передумови запровадження конвертованості валюти:

На практиці поняття «валюта» застосовується також для позначення того типу грошей, який буде використовуватися в тій чи іншій економічній операції, наприклад «валюта ціни», «валюта платежу», «валюта векселя» тощо, У таких випадках мова йде не про валютні кошти, а про валюту як грошову одиницю.

— зниження Інфляції до помірного рівня, за якого національні
гроші починають задовільно виконувати всі функції, особливо
функцію накопичення вартості. Інакше резиденти будуть постій­
но переводити свої заощадження у вільно конвертовану Іноземну
валюту, що провокуватиме надмірний попит на цю валюту І зне­
цінення національної;

— формування ринкового механізму ціноутворення, за якого
ціни будуть вільно реагувати на зміни в попиті і пропозиції;

— лібералізація зовнішньоекономічних відносин;

— накопичення достатнього золотовалютного резерву;

— відмова від широкомасштабного датування цін на товари
та послуги, створення рівних конкурентних умов на ринку для
всіх економічних суб'єктів.

У міру забезпечення вказаних передумов уряд країни створює відповідний органІзацІйно-правовий механізм для конвертації на­ціональної валюти та оголошує про приєднання до статті VIII Ста­туту МВФ, яка вимагає від країн—членів Фонду запровадження конвертованості валюти за поточними операціями. Україна оголо­сила про своє приєднання до цієї статті як підтвердження запрова­дження поточної конвертованості гривні лише в 1997 р.

Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями:

1. За повнотою конвертації:

— повна конвертованість;

— часткова конвертованість.

2. За видами суб'єктів:

— зовнішня;

— внутрішня.

3. За характером економічних операцій, що обслуговуються
конвертованою валютою:

— за поточними операціями;

— за переміщенням капіталу.

Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всі­ма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами).

На початок 2000 р. більше як 20 валют були вільно конверто­ваними чи впритул наблизились до цього статусу: австралійські долари, австрійські шилінги, англійські фунти стерлінгів, бель­гійські франки, голландські гульдени, грецькі драхми, датські крони, долари США, ірландські фунти, Іспанські песети, ісланд-

ські крони, італійські ліри, канадські долари, лкжсембургськІ франки, німецькі марки, норвезькі крони, португальські ескудо, фінські марки, французькі франки, шведські крони, швейцарські франки, японські єни, евро, СДР.

Проте не всі ці валюти користуються однаковою довірою на світовому ринку і мають однакову сферу застосування в міжна­родних розрахунках. Найбільшу довіру і найширше застосування мають валюти країн з найвищими економічними потенціалами: долар США, німецька марка, японська єна, англійський фунт стерлінгів, французький франк. Ці валюти не тільки вільно вико­ристовуються у міжнародних платежах, а й вільно накопичують­ся в резервах міжнародної ліквідності, за що вони дістали назву резервних валют. Найавторитетнішою резервною валютою є до­лар США. В останні роки він вийшов на перше місце в структурі державних золотовалютних резервів країн світу і обслуговує бли­зько 2/3 всіх міжнародних розрахунків за зовнішньою торгівлею.

Використання вільно конвертованої валюти як резервної надає їй чимало переваг. Насамперед це виявляється у зростанні на неї попиту на світовому ринку, що дає можливість уряду відповідної країни розширювати емісію своєї валюти, збільшуючи сеньйораж як джерело фінансування національної економіки, підвищуючи її конкурентоспроможність на світовому ринку.

Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Напри­клад, для одних осіб її обмін дозволений, а для інших — ні, так само для одних видів операцій обмін дозволений, для інших— ні тощо. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для ре­зидентів — внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу — капітальною.

Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти відбу­вається через часткову конвертацію, насамперед за поточними операціями. Ця конвертація може бути або зовнішньою, або вну­трішньою, або і першою, і другою одночасно. Поточна конверта­ція для резидентів і нерезидентів дає поштовх до розвитку зовні­шньої торгівлі, відкриває шлях для посилення конкуренції між національними й Іноземними товаровиробниками, сприяє вирів­нюванню національних і світових цін, розширенню споживання за рахунок збільшення імпорту тощо. Після досягнення певних успіхів на цих напрямах зовнішньоекономічної діяльності країна може переходити до більш високого рівня конвертації своєї ва-

люти. По такому шляху розвиває конвертованість своєї валюти Україна.

Використання валюти для обслуговування зовнішньоекономі­чних відносин надає останнім специфічну форму валютних від­носин. Характерними особливостями валютних відносин є такі:

— вони складаються між економічними суб'єктами різних
країн, які мусять дотримуватися вимог національного законодав­
ства цих країн;

— ці відносини реалізуються в складі відповідних сегментів
світового ринку і тому зазнають впливу традицій, нормативних
вимог, правил, передбачених міжнародними угодами та іншими
регулятивними документами міжнародного характеру;

— оскільки вони обслуговуються кількома валютами (нерідко
трьома — національною валютою імпортера, валютою міжнародно­
го платежу і національною валютою експортера), то істотний вплив
на них справляють чинники, пов'язані з валютними ризиками;

— у них переплітаються і вступають у суперечність економі­
чні інтереси різних держав. Нерідко ці суперечності зачіпають
національні інтереси в цілому, що надає валютним відносинам
особливого значення в економічних системах відповідних країн.

Зазначені особливості роблять валютні відносини надзвичай­но складними і такими, які важко регулювати. Водночас управ­ління ними — надзвичайно актуальна проблема. Тому в більшос­ті країн світу прийняті спеціальні закони, що регламентують механізм державного регулювання валютних відносин, щоб захи­стити національні інтереси від неправомірних дій внутрішніх І зовнішніх їх учасників.

Отже, за своїм економічним змістом валютні відносини — це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних гос­подарств і обслуговуються валютою. Вони тісно переплітаю­ться з внутрішніми грошовими відносинами, є їх продовжен­ням, коли вони переходять межі національних митних кордо­нів. У цей момент національні гроші набувають форми валюти. Тому національний валютний ринок кожної країни є складо­вою її грошового ринку, валютне законодавство тісно корес­пондує з грошовим законодавством, а розвиток валютних від­носин значною мірою повторює розвиток внутрішніх грошо­вих відносин країн.

Рівень розвитку валютних відносин країни залежить від рівня Інтеграції її економіки у світове господарство. Чим вище розви­нута в країні зовнішня торгівля, її кредитні та інвестиційні, куль-

турні та інші зв'язки Із зовнішнім світом, тим масштабнішими будуть і її валютні відносини. 1 навпаки, високий рівень розвитку валютних відносин позитивно впливає на розвиток національної економіки, на зміцнення її зв'язків із зовнішнім світом.

Учасниками валютних відносин з боку кожної країни можуть бути: уряд та його окремі структури, центральний банк, юридич­ні особи, включаючи банки, фізичні особи. Крім того, їх учасни­ками можуть бути міжнародні організації, у тому числі міжнаро­дні фінансові інститути (МВФ, МБРР, ЄБРР та ін.).

Залежно від економічного призначення валютних платежів у валютних відносинах можна виділити такі складові:

— міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними опера­
ціями;

— одержання і погашення різних видів міжнародних позичок;

— переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій;

— переміщення валюти при наданні економічної і технічної
допомоги;

— операції з купІвлі-продажу валюти на внутрішньому і зов­
нішніх валютних ринках.

Поиск по сайту: