ГРОШОВИЙ ОБОРОТ І ГРОШОВА МАСА, ЩО ЙОГО ОБСЛУГОВУЄ

Після вивчення цього розділу Ви зможете:

• зрозуміти сутність та взаємозв'язок таких еко­
номічних явищ, як грошовий оборот, грошовий обіг,
фінанси, кредит;

• засвоїти механізм взаємозв'язків через грошовий
оборот основних груп економічних суб'єктів та голов­
них ринків, а також головні грошові потоки між ними;

• розібратися в усіх основних показниках, що хара­
ктеризують обсяг грошової маси;

• зрозуміти механізм зміни маси грошей в обороті;

• визначити фактори впливу на швидкість обігу
грошей та її значення для економіки.

2.1. СУТНІСТЬ ТА ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

Серед понять, що характеризують грошові відноси­ни в суспільстві, провідне місце займають грошовий оборот, грошовий обіг, фінанси, кредит, маса грошей, швидкість обігу грошей. Якщо останні чотири з них знайшли в літературі досить повне й однозначне тлу­мачення, то поняття грошового обороту і грошового обігу досі залишаються дискусійними. Дискусії веду­ться щодо сутності цих понять, їх взаємозв'язку, сфер використання тощо.

У багатьох виданнях грошовий оборот трактується як сукупність усіх грошових платежів у народному го­сподарстві¹. Таке визначення має той істотний недолік, що фіксує лише кількісний бік грошового обороту, йо­го результативний аспект. Сутність же його як руху грошей у процесі відтворення залишається поза ува­гою. Цей недолік спричиняє формальний підхід І до визначення поняття грошового обігу, який трактується лише як готівкова сфера грошового обороту.

¹ Див.: Лагутш В Д Гроші та грошовий обіг. — К., ] 998. — С 20; Денеж­ное обращение и кредит / Под ред. В.С.Геращенко. — М., 1986. — С. Ш.

Уперше визначення грошового обороту і грошового обігу з від-творювальних позицій було дано в першому виданні цього підру­чника, що був опублікований у 1992 р.¹ Такий підхід підтримали автори фундаментального російського підручника «Деньги, кре­дит, банки», виданого за редакцією О. І. Лаврушина в 1998 р.² Проте вІдтворювальна позиція у трактуванні грошового обороту в підручнику російських авторів не була послідовною, й у визначен­ні грошового обігу автори повернулися до формальних ознак, зві­вши його лише до обороту готівки на тій підставі, що лише готівка здійснює обіг поза банками³. Насправді рух грошей при реалізації цінностей однаково здійснюють як готівкові, так і безготівкові гроші, переходячи від одного учасника сфери обігу до іншого. Відмінність лише в тому, що готівка переміщується з рук платника в руки одержувача, а безготівкові гроші переміщуються з рахунку платника на рахунок одержувача. Але ця відмінність не змінює су­тності явища грошового обігу, що обслуговує реалізацію реальних благ (детальніше це питання буде розглянуто в розділі 2.3).

У ринковій економіці суспільне виробництво має товарну форму, що зумовлює двоякий вираз руху валового сукупного продукту — натурально-речовий та грошовий. У процесі відтво­рення рух вартості в цих двох виразах проявляється як два само­стійні процеси — як рух продуктів і як рух грошей чи грошових доходів. Проте вони нерозривно пов'язані, у них спільна субста­нція — вартість сукупного продукту. Гроші базуються на цій вартості, вона визначає реальну цінність маси грошей, що пере­буває в обороті, незалежно від її номінальної величини. Водночас рух грошей обслуговує переміщення цієї вартості в процесі від­творення, окремі грошові операції суб'єктів економічних відно­син спричинюють відповідне переміщення між ними реальної вартості, тобто мають реальний економічний зміст.

Процес суспільного відтворення відбувається безперервно, тому безперервним є і рух грошей, що його обслуговує. Взятий сам по собі цей проще безперервного руху грошей між суб'єк­тами економічних відносин у суспільному відтворенні являє со­бою грошовий оборот.

¹ Див.: Гроші та кредит / Кер. авт. кол, М. І. Савлук. — К., 1992. — С 42,47.

Див.: Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. — М., 1998. — С. 59—60.

³ Див.: Там же. С. 60—61. Подібний формальний підхід властивий І вказа­ному вище посібнику В. Д. ЛагутІна, автор якого, розділивши грошовий оборот на дві сфери — готівкову і безготівкову, називає кожну з них уже обігом, ніби простий поділ міг змінити сутність явища.

Грошовий оборот — явище макроекономічного порядку. Він обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподІ-лІ, обміні і споживанні. Тому нерідко його називають сукупним грошовим оборотом.

Через авансування грошей на придбання засобів виробництва і оплату робочої сили капітал спрямовується у сферу виробництва і забезпечує виготовлення валового національного продукту. Че­рез оплату виготовленої продукції та послуг гроші обслуговують реалізацію національного продукту і вивільнення суспільного ка­піталу в грошовій формі. У процесі використання грошової виру­чки від реалізації продукції та послуг здійснюється розподіл вар­тості національного продукту між власниками факторів вироб­ництва (кредиторами, акціонерами, найманими працівниками) та державою, якій належать установлені податки. В усіх економіч­них суб'єктів формуються грошові доходи, за рахунок яких вони спрямовують капітал у сферу споживання — виробничого та осо­бистого. Тим самим забезпечується новий цикл суспільного відт­ворення.

Грошовий оборот як макроекономічне явище слід відрізняти від обороту грошей у межах кругообороту окремого Індивідуаль­ного капіталу, тобто на мікрорівні. В останньому випадку гроші є однією з функціональних форм капіталу, його складовою та еле­ментом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. У цьому випадку гроші являють собою капітал, вони вимагають для себе відповідної норми прибутку (доходу) подібно до інших форм капіталу. Чим більшою масою грошей володіє да­ний індивідуальний власник, тим він багатший, тим більші його можливості «заробити» прибуток чи дохід.

Зовсім іншу роль відіграють гроші в сукупному грошовому обороті. Тут вони функціонують виключно як гроші і не є функ­ціональною формою капіталу. Тому їх масу в обороті не можна вважати частиною багатства країни, тобто її зростання не збіль­шує сукупного капіталу суспільства подібно до капіталу окремо­го індивіда. Якби грошова маса, що перебуває в обороті, раптово збільшилася вдвічі, то загальний обсяг багатства країни не тільки не збільшився, а міг би навіть зменшитися у зв'язку зі зростанням витрат на виготовлення додаткових грошей чи провокуванням інфляції їх випуском в оборот.

Цього положення не змінює той факт, що значна частина маси грошей, яка обслуговує сукупний оборот, капіталізується І пере­творюється в позичковий капітал. Капіталізація частини грошо-

воі маси сприяє прискоренню реалізації сукупного валового про­дукту, а отже — збільшенню його обсягу, тобто зростанню суспі­льного багатства, але самі гроші на макрорівні в таке багатство не перетворюються. Завдяки капіталізації гроші в межах наявної маси швидше передаються від одного економічного суб'єкта до іншого, ніби швидше «тасуються», але якісно вони не змінюють­ся, залишаючись лише віддзеркаленням реального багатства. Де­тальніше роль позичкового капіталу буде розглянута в розділі 9.

Сукупний грошовий оборот і оборот грошей у межах індиві­дуального капіталу істотно відрізняються також механізмами формування грошової маси, необхідної для їх обслуговування.

Грошові кошти, необхідні для обслуговування кругообороту індивідуального капіталу, значною мірою вже є в розпорядженні відповідного власника, тобто це його власні кошти. Якщо ж їх недостатньо, то додаткові кошти мобілізуються на грошовому ринку. Грошовий ринок займає важливе місце в кругооборот! Ін­дивідуального капіталу, з нього починається оборот грошей, що обслуговує індивідуальний капітал, на ньому й завершується ко­жний окремий цикл його кругообороту. Частина грошового до­ходу кожного економічного суб'єкта спрямовується на погашен­ня боргів і повертається на грошовий ринок. Інша частина, що становить тимчасово вільні кошти, спрямовується на грошовий ринок як ресурс для кредитування Інших суб'єктів.

Сукупний грошовий оборот обслуговується переважно теж за рахунок наявної в обороті грошової маси, тобто тих грошей, які є в розпорядженні окремих економічних суб'єктів. Грошовий ри­нок перетворюється у внутрішній елемент цього обороту і забез­печує перерозподіл наявної грошової маси з метою прискорення її обігу і найповнішого забезпечення потреб обороту в грошах у межах наявної їх маси. Завдяки грошовому ринку значно поси­люється еластичність грошового обороту, зростає здатність даної маси грошей обслужити зростаючі обсяги обороту.

Проте вказані можливості грошового ринку не безмежні, і не­минуче виникають потреби в поповненні обороту додатковою масою грошей. На відміну від кругообороту індивідуального ка­піталу, ці потреби можуть бути задоволені лише за рахунок дода­ткової емісії грошей.

Потреби в додатковій емісії можуть бути зумовлені кількома факторами:

♦ зростанням обсягів валового національного продукту, для реалізації яких банківська система повинна розширювати креди­тування суб'єктів обороту;

• зростанням чистого Імпорту (перевищенням імпорту над
експортом);

• зниженням перерозподільної функції грошового ринку, вна­
слідок чого наявна грошова маса буде повільніше обертатися І не
зможе забезпечити всі потреби обороту;

• іншими чинниками, що можуть уповільнити швидкість руху
грошей по каналах обороту.

В усіх цих випадках додатково випущені гроші надходять у сукупний оборот через грошовий ринок, що відповідає їх кредит­ній природі та забезпечує відповідність емісії потребам обороту.

З усього сказаного випливає висновок, що сукупний грошовий оборот не є механічною сумою оборотів грошей у межах індиві­дуальних капіталів, а являє собою самостійне економічне явище, безпосередньо пов'язане з процесом суспільного відтворення в цілому. Це одне з найбільш широких, абстрактних і узагальнених явищ економічного життя суспільства.

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловос­ті, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, тор­гівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кре­дитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економіч­ні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Якщо абстрагуватися від відтворювального аспекту, то гро­шовий оборот можна уявити просто як безперервний процес пе­реміщення грошей у функціях засобів обігу і платежу між окре­мими його суб'єктами. Це, зокрема, переміщення грошей між:

• окремими підприємствами та організаціями;

• підприємствами та організаціями і населенням;

• окремими фізичними особами;

• комерційними банками і підприємствами та організаціями;

• комерційними банками і населенням;

• окремими комерційними банками;

• комерційними банками і центральним банком;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного
призначення, з одного боку, і підприємствами, організаціями та
установами — з іншого;

• небанківськими фінансово-кредитними установами різного
призначення і банками;

• окремими небанківськими фінансово-кредитними установа­ми різного призначення.

На кожній із цих ділянок можуть мати місце зустрічні грошові вимоги між суб'єктами обороту, що створює можливість їх взає­много погашення (заліку). Залік зменшує обсяг грошового оборо­ту і потребу в реальних грошах для його обслуговування.

Економічною основою грошового обороту є процес суспіль­ного відтворення. Суб'єкти цього процесу постійно одержують грошові доходи від реалізації належних їм ресурсів чи виготов­лених ними продуктів, що спричинює відповідні грошові потоки. Водночас потоки руху грошей є не тільки результатом відтворю-вального процесу, а й важливою передумовою його успішного здійснення. Надмірні затримки в русі грошей неминуче виклика­ють гальмування товарних потоків, погіршення кон'юнктури рин­ків, посилення стагнації виробництва.

Внутрішня обумовленість грошового обороту процесом суспі­льного відтворення визначає його сутнісну єдність і безперерв­ність, які можна назвати конституційними ознаками грошового обороту. Це положення має важливе значення для практики управління і використання грошового обороту. У ній не повинно допускатися зведення непереборних перепон на шляху грошових потоків, як і непрохідних меж між окремими потоками грошей.

2.2. МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ. ГРОШОВІ ПОТОКИ ТА ЇХ БАЛАНСУВАННЯ

Для з'ясування закономірностей та особливостей руху грошей у процесі суспільного відтворення побудуємо умовну модель грошового обороту, скориставшись для цього методикою побу­дови моделі доходів та продуктів, широко відомої в іноземній лі­тературі¹.

Для спрощення побудови моделі грошового обороту згрупу­ємо всі його суб'єкти у чотири укрупнені групи: фірми, сімейні господарства, уряд, фінансові посередники.

До групи «Фірми» віднесені всі юридичні і фізичні особи, які беруть участь у створенні та реалізації валового національного продукту.

До групи «Сімейні господарства» входять усі сімейні одиниці, які мають самостійні грошові доходи та витрати і ведуть спІль-

¹ Див.: ЕдеіиДж, Долан. Макроекономіка. — СПб., 1994. — С. 27—51.

ний сімейний бюджет. До такої одиниці може входити як одна, так і кілька осіб. Ця група протистоїть в обороті групі «фірми», забезпе­чуючи її ресурсами (робочою силою, засобами виробництва тощо) І формуючи на цій підставі грошові доходи (національний дохід) як основне джерело платоспроможного попиту для реалізації виготов­леної фірмами продукції (національного продукту).

До групи «Уряд» входять юридичні особи — державні управ­лінські та інші структури, які забезпечують розподіл та перероз­поділ національного доходу та національного продукту, здійс­нюючи вплив на реалізацію та споживання останнього.

До групи «Фінансові посередники» входять суб'єкти грошо­вого ринку, які, виступаючи в ролі посередників, акумулюють на цьому ринку вільні грошові кошти і розміщують їх від свого Іме­ні і за свій рахунок (банки, страхові, інвестиційні, фінансові ком­панії тощо).

Усе розмаїття доходів і витрат кожної групи суб'єктів обороту згруповане в кілька економічно відособлених основних грошових потоків, які опосередковують відносини між цими групами суб'єктів. Грошові платежі здійснюються також між окремими суб'єктами всередині кожної групи, зокрема між фірмами, між сімейними господарствами тощо. Вони становлять частину суку­пного грошового обороту, проте в даній моделі ми змушені від них абстрагуватися.

Оскільки більшість відносин між економічними суб'єктами здійснюється через ринки, в моделі виділено чотири види ринків: ринок продуктів, на якому реалізується створений фірмами на­ціональний продукт; ринок ресурсів, на якому фірми купують не­обхідні для забезпечення виробництва ресурси (робочу силу, зе­мельні ділянки, будівлі тощо); грошовий ринок, на якому реалі­зуються вільні грошові кошти; світовий ринок. Грошові потоки пов'язують між собою не тільки всі групи економічних суб'єктів, а й усі види ринків, забезпечуючи тим самим функціонування єдиного ринкового простору країни.

З метою спрощення схеми грошових потоків при побудові мо­делі грошового обороту зроблено кілька умовних припущень, які не відповідають реальним умовам перехідної економіки Украї­ни . Найістотнішими з них є:

Подібні припущення мають місце і в західних моделях кругообороту про­дуктів та доходів, проте ступінь неадекватності їх реальній дійсності в розви­нутих ринкових системах значно менша, ніж у сучасних умовах України, де переважає поки що державна власність, заощадження населення та грошовий ринок розвинуті слабо.

1)в економічній системі панує приватна власність, тому всі виробничі ресурси є власністю сімейних господарств, які прода­ють їх через ринок ресурсів фірмам;

2) з тієї ж причини самі фірми перебувають у власності сімей­
них господарств і тому весь прибуток фірм надходить останнім у
вигляді дивідендів як плата за ресурси;

3) у зв'язку з припущенням 2) уряд одержує всі податкові над­
ходження тільки від сімейних господарств І в моделі врахована
тільки їх чиста сума (чисті податки), тобто за винятком транс­
фертних виплат їм з державного бюджету;

4) уряд має можливість усі свої витрати, які не покриваються
надходженнями чистих податків, забезпечити за рахунок коштів,
які можна позичити на внутрішньому грошовому ринку, тобто не
вдаватися до емісійних кредитів центрального банку чи запози­
чень на світовому ринку;

5) у зв'язку з припущенням 2) фірми всі свої інвестиційні
потреби, пов'язані з розширенням виробництва, задовольня­
ють за рахунок мобілізації коштів на внутрішньому грошовому
ринку;

6) у потоках, що відображають рух заощаджень сімейних гос­
подарств, ураховані чисті заощадження та кредити, тобто за ви­
нятком зустрічних потоків, пов'язаних з поверненням позичок та
вкладів, а також зі сплатою процентів;

7) у потоках, що пов'язують внутрішній ринок зі світовим, ві­
дображені тільки платежі, що опосередковують чистий експорт
чи чистий імпорт.

З урахуванням названих семи припущень модель сукупного грошового обороту можна побудувати у вигляді кругообороту доходів і витрат (рис. 2.1).

У наведеній моделі сукупного грошового обороту виділено 16 окремих грошових потоків. Першим (під номером 1) визначено сукупність платежів (витрат) фірм, пов'язаних з купівлею вироб­ничих ресурсів, насамперед робочої сили, земельних ділянок:, споруд, інших засобів виробництва. Назустріч цьому потоку гро­шей рухаються в напрямку фірм куплені ресурси, що позначено тонкою зустрічною лінією. Звичайно, щоб цей потік відбувався, фірми повинні мати необхідну кількість грошей. Звідки вони їх беруть? У попередньому параграфі ми вже розглядали це питан­ня стосовно кругообороту індивідуального капіталу. Тому при­пустимо на цьому етапі аналізу, що фірми мають гроші й успіш­но оплатили всі закупівлі виробничих ресурсів. Простежимо подальший рух грошей у моделі (рис. 2.1).

ГІІП'СЖІШ І'ІІІІОК

ВНУТРІШНІЙ РИНОК

РИНОК ПРОДУКТІВ

7 9

ФІРМИ

УРЯД

грошовий ринок

(фінансові посередники)

СІМЕЙНІ [ГОСПОДАРСТВА

16

ЦЕНТРОБАНК

Рис. 2.1. Модель сукупного грошового обороту

У результаті грошового потоку 1 відбудеться реалізація ре­сурсів, запропонованих на ринок сімейними господарствами, та сформуються грошові доходи останніх, які відображені в моделі як потік 2. У цьому потоці враховані такі види доходів сімейних господарств: заробітна плата, гонорари, виручка від продажу ма­теріальних цінностей (сільськогосподарської продукції, земель­них ділянок, будівель тощо), рента, доходи за акціями, паями та Ін. У сукупності вони складають національний дохід країни.

У подальшому національний дохід розподіляється на три час­тини, кожна з яких породжує окремий грошовий потік. Більша його частина витрачається сімейними господарствами на спожи­вання, у зв'язку з чим оплачується закупівля продуктів на внут­рішньому ринку продуктів і на світовому ринку. ЦІ платежі ство-

рюють потоки 3 та 10, Певна частина національного доходу сплачується сімейними господарствами уряду у вигляді податків, що створює потік 4. Цей потік істотно відрізняється від попере­дніх потоків — він не супроводжується зустрічним переміщен­ням реальних цінностей¹, тобто він належить до групи суто фі­нансових потоків. Не витрачена на споживання та сплату податків частина національного доходу становить заощадження сімейних господарств, які надходять на грошовий ринок і ство­рюють потік 5.

Заощадження населення в даній моделі виступають узагаль­нюючим джерелом надходження коштів на грошовий ринок, а отже — узагальнюючим джерелом інвестування розширення ви­робництва в секторі «фірми». Це зумовлено тим, що, згідно з на­шим припущенням, весь прибуток фірм надходить сімейним гос­подарствам як їхнім власникам у вигляді дивідендів та процентів, тобто входить до складу національного доходу. Тому у фірм не залишається коштів для розширення свого капіталу і вони мобілі­зують їх на грошовому ринку.

У зв'язку з цим формується грошовий потік 6, в якому врахо­вані кредити, одержані фірмами у фінансових посередників, до­ходи від емісії цінних паперів (акцій та облігацій).

Мобілізовані на грошовому ринку кошти фірми Інвестують на розширення виробництва, для чого витрачають їх на закупівлю необхідних матеріальних цінностей (будівельних матеріалів, об­ладнання, пристроїв тощо). У зв'язку з їх оплатою формується новий грошовий потік 7.

До послуг грошового ринку, крім фірм, звертається також уряд, коли йому недостатньо податкових надходжень для по­криття своїх витрат. Розміщуючи на грошовому ринку свої зо­бов'язання (облігації, бонди, казначейські векселі тощо), уряд по­зичає гроші для оплати покупок на ринку продуктів. Мобілізація урядом коштів на грошовому ринку спричинює появу грошового потоку 8, а витрачання цих коштів для оплати державних закупі­вель зумовлює формування грошового потоку 9.

Таким чином, грошові кошти, які одержали сімейні господар­ства за потоком національного доходу, після розподілу і певних трансформацій, надійшли на ринок продуктів за потоками 3, 7, 9, сформувавши там відповідний обсяг попиту. Якби сімейні госпо­дарства всі закупівлі, пов'язані з їх споживанням, здійснили на внутрішньому ринку продуктів, то грошових коштів, що надІ-

¹ Про це свідчить відсутність у моделі зустрічної паралельної лінії.

йдуть на цей ринок за вказаними трьома потоками, було б доста­тньо, щоб реалізувати весь обсяг національного продукту, запро­понованого фірмами на цьому ринку. Одержана фірмами виручка сформувала б останній грошовий потік (на схемі він позначений номером 12), який «замкнув» би кругооборот грошових коштів. Обсяг цього потоку визначається обсягом реалізованого валового національного продукту і дорівнює обсягу національного доходу, відображеного в потоці 2. Балансування вказаних потоків — до­ходів фірм від реалізації національного продукту (12) та націо­нального доходу, одержаного сімейними господарствами (2) — має вирішальне значення для нормального функціонування гро­шового обороту і всієї економічної системи, для забезпечення сталості грошей і кон'юнктури ринку.

Проте вказане припущення можливе лише для закритої еко­номіки. Оскільки економіка України відкрита і її зв'язки зі світо­вим ринком інтенсивно розвиваються, в модель уведені грошові потоки, які зв'язують внутрішній оборот зі світовим ринком. Вище вже був названий один із таких потоків (10), який обслуго­вує споживання сімейних господарств за рахунок Імпорту. В об­сязі цього потоку сімейні господарства зменшують попит на вну­трішньому ринку продуктів І переключають його на зовнішній ринок. Частина грошей залишає сферу внутрішнього обороту і не надійде на внутрішній ринок продуктів¹.

Зв'язок національної економіки зі світовим ринком не обмежу­ється імпортом, а неминуче включає й експорт, завдяки якому час­тина виробленого національного продукту надходить на світовий ринок, минаючи внутрішній. Оплата іноземними покупцями екс­портних поставок фірм створює новий грошовий потік 11, за яким у внутрішній оборот надходить додаткова маса грошей. Ці гроші можуть бути у формі національної валюти, якщо вона вільно кон­вертована і широко застосовується у міжнародних розрахунках, або ж у формі іноземної валюти. В останньому випадку фірми продадуть цю валюту на валютному ринку за національні гроші, внаслідок чого й збільшиться їх маса в обороті завдяки потоку 11.

Якби обсяги імпорту й експорту в країні балансувалися, то ба­лансувалися б грошові потоки 10 І 11, тобто у внутрішній оборот

Якщо національна валюта вільно конвертована, то в обсязі оплати імпорту вона може в натуральному виразі виходити за межі внутрішнього обороту і надходити в оборот світового ринку. Якщо ж вона не конвертована чи обмеже­но конвертована, то імпорт оплачується іноземною валютою, яку імпортери купують на валютному ринку, внаслідок чого відповідна її маса також надійде на внутрішній ринок продуктів.

каналами експорту повернулося б грошей стільки, скільки їх ви­було по каналах імпорту. Проте така рівність можлива тільки ви­падково. Як правило, обсяги їх не балансуються, що створює пе­вні труднощі в грошовому обороті та в реалізації національного продукту.

Якщо обсяг Імпорту перевищує обсяг експорту, то в сумі чис­того імпорту відтік грошей з внутрішнього ринку за потоком 10 перевищить їх надходження зі світового ринку за потоком 11. У цьому обсязі бракуватиме грошового попиту на ринку продуктів, виникнуть ускладнення з реалізацією відповідної маси націо­нального продукту, виготовленого в країні.

Ліквідувати вказаний дефіцит платоспроможного попиту на ринку продуктів можна двома способами:

1) додатковою кредитною емісією, завдяки якій фірми та уряд
зможуть мобілізувати на грошовому ринку (потоки 6 та 8) більше
грошей, ніж туди надійде за потоком заощаджень сімейних гос­
подарств (потік 5);

2) залученням грошових коштів у внутрішній оборот зі світо­
вого ринку.

Перший Із цих способів має ті переваги, що додатковий попит можна сформувати швидко, без втрати національного продукту на виплату процентів нерезидентам. Але цей спосіб містить у собі загрозу Інфляційного зростання цін. Адже в обсязі чистого Імпор­ту зменшаться валютні запаси країни чи ЇЇ національна валюта опиниться за кордоном і в будь-який час може бути використана для закупівлі національного продукту, що призведе до розбалан-сування попиту і пропозиції на ринку продуктів.

Тому надійнішим і доцільнішим, хоч І не таким оперативним І дешевим як перший, є другий спосіб — залучення грошових кош­тів на світовому фінансовому ринку. Воно може бути здійснене у вигляді одержання позичок в іноземних банках для оплати закупі­вель по Імпорту або шляхом продажу на закордонних ринках наці­ональних фінансових активів (акцій, облігацій тощо), або обома способами одночасно. В усіх випадках формується новий грошо­вий потік 13, за яким зі світового ринку на внутрішній грошовий ринок надходить додатковий капітал. На суму цих надходжень фі­рми та уряд зможуть мобілізувати на грошовому ринку коштів більше, ніж туди надійшло заощаджень сімейних господарств, і збільшити свої закупівлі на ринку продуктів до рівня пропозиції, що забезпечить реалізацію всього національного продукту.

Якщо обсяг експорту перевищує обсяг імпорту, тобто виникає чистий експорт, то у величині останнього на внутрішній грошо-

вий ринок за потоком 11 надійде грошових коштів зі світового ринку більше, ніж було спрямовано туди у зв'язку з оплатою ім­порту (потік 10). У зв'язку з цим у внутрішньому обороті вияви­ться грошей більше, ніж потрібно, щоб сформувати платоспро­можний попит на ринку продуктів, достатній для реалізації тієї частини національного продукту, яка надійде на внутрішній ри­нок. Виникне загроза розбалансування попиту і пропозиції на ринку продуктів І зростання цін. Уникнути цієї загрози можливо двома способами:

1) уповільненням руху грошей по каналах обороту, внаслідок
чого додаткове надходження грошей за потоком 11 осяде в пото­
чній касі¹ фірм та сімейних господарств І не буде пред'явлене на
грошовий ринок і не надійде на ринок продуктів. У цьому випад­
ку нові потоки грошей не виникнуть;

2) спрямуванням частини грошових коштів із внутрішнього
грошового ринку на світовий. Воно може бути здійснене тими ж
способами, якими імпортери даної країни позичали кошти на іно­
земних ринках: наданням банківських позичок іноземним імпор­
терам та купівлею іноземних фінансових активів.

Оскільки перший Із цих способів можливий за умови збіль­шення попиту на гроші на внутрішньому ринку, його застосуван­ня вимагає істотного поліпшення економічної, соціальної та по­літичної обстановки в Україні, що малоймовірно протягом корот­кого проміжку часу. Тому реальнішим є другий спосіб, коли ві­льні кошти, насамперед валютні, розміщуються на світових рин­ках. У такий спосіб формується потік відпливу грошового капіта­лу за кордон, який позначений у моделі грошового обороту під номером 14.

Отже, через механізм урівноваження чистого імпорту прито­ком грошових коштів іззовні і чистого експорту відпливом гро­шових коштів за межі внутрішнього ринку досягається збалансу­вання грошових потоків, які зв'язують національну економіку зі світовим ринком І, врешті-решт, збалансування всього грошового обороту країни.

Збалансування грошового обороту, а отже його нормальне функціонування, забезпечується вирівнюванням двох ключових потоків — національного доходу та реалізації національного продукту. Між цими потоками існує внутрішній зв'язок, зумовле­ний єдністю процесу суспільного відтворення, що створює об'єк-

Під поточною касою мається на увазі сума грошей у касах та на поточних рахунках фірм і сімейних господарств.

тивну основу для їх вирівнювання. Ця обставина викликає фор­мування в процесі розподілу І використання національного дохо­ду двох видів грошових потоків, які відносно національного до­ходу можна назвати потоками відпливу (втрат) і потоками прип­ливу (ін'єкцій).

До потоків відпливу належать: чисті податки (потік 4), заоща­дження сімейних господарств (потік 5) та оплата імпорту (по­тік 10). До потоків припливу відносять: інвестиційні витрати фірм (потік 7), державні закупівлі урядових структур (потік 9), надходження за експортом (потік 11). В обсязі потоків відпливу зменшується використання сімейними господарствами націо­нального доходу на внутрішньому ринку продуктів, що звужує можливості реалізації виробленого національного продукту. В обсязі потоків припливу збільшується надходження грошей на внутрішній ринок, вони неначебто повертаються в основне русло свого руху, що розширює можливості реалізації національного продукту. Якщо обсяги потоків відпливу і припливу грошей бу­дуть урівноважуватися, то потоки національного доходу І реалі­зації національного продукту збалансуються.

Проте урівноваженість потоків відпливу і припливу грошей автоматично не забезпечується. Вона може бути досягнута тільки через механізм грошового ринку. Цей механізм виконує дві важ­ливі для урівноваження вказаних потоків функції:

1) трансформує заощадження сімейних господарств у нові ви­
ди платоспроможного попиту (фірм та урядових структур);

2) коливання ринкової кон'юнктури (попиту і пропозиції гро­
шей) зумовлюють відплив зайвих грошей на світовий ринок або при­
плив їх зі світового ринку у випадку дефіциту пропозиції грошей.

Завдяки цим двом функціям грошовий ринок забезпечує зба­лансування національного доходу І національного продукту як необхідну передумову його успішної реалізації. Детальніше меха­нізм функціонування грошового ринку було розглянуто в главі 3.

Якщо грошовий ринок не розвинутий і не виконує зазначених функцій, або виконує не повністю, то в процес балансування грошового обороту змушений втручатися центральний банк. Йому доводиться забезпечувати регулювання обороту «вручну» — шляхом додаткової емісії грошей чи вилучення зайвої маси гро­шей з обороту надзвичайними заходами, зокрема валютною Ін­тервенцією. У такій ситуації в моделі грошового обороту з'явля­ється ще один суб'єкт — центральний банк, та ще один грошовий потік — або' поповнення обороту додатковою масою грошей шляхом збільшення кредитування центральним банком комер-

цІйних банків (потік 15), або вилучення надлишку грошових ко­штів шляхом скорочення кредитування (потік 16).

Обидва ці потоки, балансуючи оборот грошей у поточному вІдтворговальному циклі, містять у собі загрозу порушення ба­лансу в наступному циклі. Такі порушення можуть виникнути як унаслідок зміни обсягів виробленого ВНП, так І зміни співвідно­шення між обсягами експорту та імпорту. Якщо, наприклад, за­мість чистого Імпорту в наступному циклі складеться чистий експорт, то з обороту доведеться вилучати не тільки відповідну масу грошей, а й масу грошей, яка була додатково випущена в оборот для компенсації платежів по чистому імпорту за потоком 15 у попередньому циклі.

Зауважимо, що між потоками 13, 14, 15 та 16 Існує зв'язок як між такими, які взаємно виключають один одного. Наприклад, якщо при чистому імпорті сформувався потік 13, то потоків 14 та 15 взагалі не може бути. Потік 15 може виникнути лише за умо­ви, що обсяг потоку 13 недостатній, щоб збалансувати потоки відтоку та притоку грошей в обороті національного доходу.

Якщо ж сформувався чистий експорт, то відпадає потреба в потоках 13 та 15, а балансування здійснюватиметься потоком 14. Потреба в потоці 16 виникне лише за умови, що потік 14 взагалі не був сформований, чи обсяг його виявився недостатнім для збалансування національного доходу та валового національного продукту¹.

Хоча при побудові наведеної моделі зроблено цілу низку умо­вних припущень, в цілому вона досить грунтовно розкриває рух грошей у процесі суспільного відтворення, його послідовність, причинну зумовленість, механізм збалансування та Інші характе­рні риси, що дає можливість глибше зрозуміти це надзвичайно складне економічне явище.

2.3. СТРУКТУРА ГРОШОВОГО ОБОРОТУ

ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ ТА ФОРМОЮ ПЛАТІЖНИХ ЗАСОБІВ

Відмінності в характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структуризувати його на ок­ремі сектори. Першим, за логікою відтворювального процесу, ви-

Потоки 15 та 16 формуються також унаслідок валютних інтервенцій цент­ральним банком. При скупці Іноземної валюти в централізовані резерви виник­не потік 15, а при продажу валюти з централізованих резервів — потік 16.

дом економічних відносин, що реалізуються в грошовому оборо­ті, є відносини обміну. Характерним для руху грошей, що обслу­говує ці відносини, є:

• еквівалентність, оскільки назустріч грошам, які передає по­
купець продавцеві, переміщуються продукти рівновеликої номі­
нальної вартості;

• безповоротність, оскільки одержані продавцем гроші не по­
винні повертатися до свого попереднього власника, вони безпо­
воротно перейшли у власність нового суб'єкта обороту;

• прямолінійність, яка виявляється у постійному віддаленні
грошей від того суб'єкта обороту, який використав їх для купівлі
продуктів, оскільки наступний суб'єкт теж витрачає їх для нових
закупівель.

Такий характер руху грошей, що обслуговує сферу обміну, дає підстави виділити його в окремий сектор, що називається грошо­вим обігом.

Значна частина грошового обороту пов'язана з процесами роз­поділу вартості валового національного продукту. Рух грошей тут має одну суттєву відмінність від грошового обігу — він здійснює­ться нееквівалентно, тобто назустріч грошовому платежу платник не одержує реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обороту називається фінансово-кредитним.

Крім спільної риси — нееквівалентності, відносинам між суб'єктами цього сектора грошового обороту властиві також іс­тотні відмінності. Частина цих відносин має характер відчужен­ня, коли визначена законами частина доходів економічних суб'­єктів вилучається у вигляді податків та інших обов'язкових пла­тежів І надходить у розпорядження держави, яка витрачає їх при виконанні своїх функцій. У результаті виникає не тільки без-еквівалентний, а й безповоротний рух грошей, тобто одні суб'єк­ти ці гроші втрачають назавжди і без одержання будь-якого до­ходу, а інші їх одержують теж безповоротно і без виплати будь-якої ціни за них. Ця частина фінансово-кредитного обороту нази­вається фіскально-бюджетною.

Друга частина фінансово-кредитного обороту обслуговує сферу перерозподільних відносин, у яких власність суб'єктів не відчужу­ється, а лише передається у тимчасове користування, наприклад при внесенні грошей на банківський депозит чи під час купівлі цінних паперів. Тому для цих відносин характерне ще одержання доходу тим суб'єктом, який передає свою власність у тимчасове користування. Тобто рух грошей, що забезпечує реалізацію цих відносин, має зворотний характер, коли власник повертає свої гро-

ші в обумовлений термін чи може їх повернути, наприклад при купівлі акцій, і, крім того, одержує дохід у вигляді процента чи дивіденда. Отже, цей сектор грошового обороту істотно відрізня­ється не тільки від грошового обігу, а й від фіскально-бюджет­ного сектора, І називається він кредитним оборотом.

Грошовий обіг, фіскально-бюджетний та кредитний обороти як складові сукупного грошового обороту тісно взаємозв'язані, внутрішньо переплітаються і доповнюють один одного в забез­печенні цілей розширеного відтворення. Водночас вони — само­стійні явища, зі своїм особливим механізмом регулювання і спе­цифічними можливостями впливу на процес відтворення.

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч кри­терій такої структуризації грошового обороту досить формаль­ний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуго­вуючи відносини економічних суб'єктів. Отже, на оборот цих грошей можуть впливати лише прямі його суб'єкти, що дає мож­ливість їм найповніше реалізувати свої відносини в тому вигляді, як вони самі їх визначили.

Це досить відчутна перевага готівкового обороту за умов пе­рехідної економіки. З одного боку, з великими труднощами фор­мується приватна власність і новий прошарок її носіїв, які є акти­вними суб'єктами грошового обороту, а з іншого — є могутні сили, які захищають державну власність і найчастіше через дер­жавні структури всіляко гальмують становлення приватних влас­ників, використовуючи для цього І контроль за їх грошовим обо­ротом. У відповідь на це останні широко практикують між собою платежі готівкою, провокуючи тінізацію відносин.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються по рахунках у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам — банкам. Визначаючи законодавчо права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може вплива­ти на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага без­готівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення пе­рехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

Поки ж що, за станом на початок 2000 p., співвідношення цих двох сфер грошового обороту в Україні можна приблизно визна­чити як 2 : 1, оскільки в загальній масі грошей (за агрегатом МІ) готівка становила 68,0%, а поточні депозити — 32,0%. Порівняно Із західними країнами в структурі грошового обороту України занадто висока питома вага готівкового обороту. Цей факт нерід­ко розцінюється як недолік грошового обороту та грошової сис­теми взагалі, як негативне явище в діяльності банківської систе­ми, зокрема НБУ. Проте це скоріше закономірна реакція грошо­вого обороту на проблеми і труднощі перехідної економіки України. У ситуації, що склалася в економіці України в цей пері­од, структура грошового обороту і не могла бути іншою. Деталь­ніше переваги та недоліки готівкових та безготівкових грошей будуть проаналізовані в розділі 4.

Поиск по сайту: