 |
|
|
Архитектура Астрономия Аудит Биология Ботаника Бухгалтерский учёт Войное дело Генетика География Геология Дизайн Искусство История Кино Кулинария Культура Литература Математика Медицина Металлургия Мифология Музыка Психология Религия Спорт Строительство Техника Транспорт Туризм Усадьба Физика Фотография Химия Экология Электричество Электроника Энергетика |
РІВЕНЬ МОНЕТИЗАЦІЇ ВВП В УКРАЇНІ в 1991—1999 pp
з
2. Номінальна маса грошей МЗ на кінець року, млн грн.
З
3. Рівень монетизації ВВП, % 4. Рівень інфляції, % ?■ І З о І І ТІЄЇ о О
З 1996 р. спостерігається поступове повільне піднесення рівня монетизації — з 13,1% у 1995 р. до 17,4% у 1999 р. Це можна розцінювати як прояв певного поліпшення забезпеченості економіки грошовою масою. Проте темпи його були недостатніми І не привели до помітного зміцнення платіжної дисципліни. Вона все ще залишалася в незадовільному стані, негативно впливала на економічні процеси. Щоб терміново виправити ситуацію з монетизацією ВВП І негайно перебороти платіжну кризу, деякі економісти пропонували штучно підвищити рівень монетизації ВВП методами експансій-ної монетарної політики, збільшуючи пропозицію грошей незалежно від зміни попиту на гроші. Наскільки реальні й ефективні ці пропозиції? Правильну відповідь на це питання можна знайти на підставі аналізу чинників, які обумовили зміну рівня монетизації ВВП в Україні протягом 1991—1999 рр. На першому етапі (1991—1995 pp.) демонетизація ВВП була викликана двома групами чинників: 1) тими, що провокували з боку грошей прискорене зростання 2) тими, що діяли з боку товарів І спричинювали зростання Унаслідок дії цих факторів номінальний обсяг ВВП з року в рік зростав швидше, ніж номінальна маса грошей в обороті. За 1991—1995 pp. обсяг номінального ВВП зріс у 17644,0 рази, а обсяг номінальної маси грошей — у 2887,5 разу, тобто приблизно в 6 разів повільніше. Рівно на стільки ж знизився рівень монетизації ВВП. На другому етапі (1995—1999 рр.) падіння монетизації ВВП припинилося, і рівень її став навіть зростати. Але це зростання було зумовлене не посиленням пропозиції грошей. Навпаки, темпи її зростання навіть помітно знизились -— з 2887,5 разу за 1991—1995 pp. до 3,2 разу за 1995—1999 pp. Справжньою причиною перелому в тенденції монетизації ВВП стала зміна в співвідношенні між темпами зростання номінальної грошової маси і номінального обсягу ВВП на користь першої. За 1995—1999 pp. обсяг грошової маси зріс у 3,2 разу, а обсяг ВВП — у 2,4 разу. Це можна пояснити тим, що після грошової реформи 1996 р. І тривалої стабілізації курсу гривні скоротилися інфляційні очікування, підвищилася довіра до національних грошей І банківської системи, істотно знизилися темпи інфляції, що й спровокувало зрос- тання попиту економічних суб'єктів на гроші і підштовхнуло їх до прискореного нарощування запасів грошей1. Чи можна було ще більше наростити масу грошей методами експансійної монетарної політики? На наш погляд, не можна, бо додатково випущені гроші тільки збільшили б тиск на ціни на валютному і товарному ринках. Це спричинило б поглиблення девальвації та інфляції гривні, які й так у цей період перебували на досить високому рівні, за яким розпочалося б прискорене зростання інфляційних очікувань і падіння рівня монетизації ВВП. Отже, сама українська дійсність доводить, що демонетизація економіки спричинена глибокою Інфляцією, внаслідок якої різко скоротився попит на гроші і відповідно була скорочена пропозиція грошей. Тому ремонетизувати економіку не можливо нагнітанням пропозиції грошей, а насамперед потрібно забезпечити розвиток попиту на гроші. І лише в міру його зростання повинна збільшуватися пропозиція грошей. Тільки за цих умов емісія не призведе до Інфляції, бо додаткова пропозиція грошей осяде в їх запасах, а вихід її на товарні ринки буде здійснюватися в міру зростання товарної пропозиції, не провокуючи зростання цін понад запланований рівень. Для збільшення попиту на гроші, як єдино реального шляху ремонетизацІЇ економіки України, необхідно: — перейти до політики економічного зростання, яка забезпе — подолати бартер у відносинах між господарюючими суб' — підвищити стабільність національних грошей та банківсь — підтримувати на належному рівні реальну ставку депозит — забезпечити високий рівень розвитку ринку цінних паперів
— зниження рівня бартеризації економіки примусило економічних суб' — лібералізація валютного ринку зробила доступною конверсію гривневих за — підвищення реальної ставки депозитного процента призвело до поступо Звичайно, вирішити всі ці завдання значно важче, ніж просто збільшити пропозицію грошей. Проте йти потрібно складним шляхом, бо тільки він гарантує потрібний результат і дасть можливість уникнути старих помилок — нових гіперінфляцІйних збурень в економіці. Звідси випливає ще один важливий висновок — показник монетизації ВВП безпосередньо не пов'язаний з грошовим ринком і управлінням пропозицією грошей. Тому завдання ре-монетизації економіки виходить за межі монетарної політики і повинне вирішуватися засобами загальноекономічної політики. Монетарна ж політика повинна забезпечити урівноваженість попиту і пропозиції грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація ВВП.
1. 2. Як явище нормативно-правове грошова система містить ряд 3. Грошові системи видозмінювалися і розвивалися в міру 4. Із проголошенням у 1991 р. України самостійною державою 5. Державне регулювання грошового обороту займає важливе можливість впливати на всі процеси на макро- та мікроекономіч-них рівнях. Методи регулювання грошового обороту поділяються на прямі та опосередковані. За прямих методів законодавчо встановлюються норми і правила, що безпосередньо регламентують поведінку суб'єктів грошового обороту. За опосередкованих методів здійснюється вплив центрального банку на певні грошові індикатори, зміна яких впливає на поведінку суб'єктів грошового обороту, насамперед на їх попит на товарних ринках. Головним методом опосередкованого регулювання є грошово-кредитна політика НБУ. 6. Грошово-кредитна політика — це сукупність взаємозв'яза 7. Основними інструментами грошово-кредитної політи 8. Пропозиція грошей здійснюється банківською системою 9. Показник монетизації ВВП не є альтернативою до показника зрівноваженості попиту і пропозиції на грошовому ринку. Кожний з них характеризує окремий аспект зв'язку грошового обороту з реальною економікою, І їх потрібно паралельно враховувати в управлінні грошовим оборотом. Головним правилом при цьому має бути забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація економіки — надто низькому чи надто високому. І навпаки, зусилля щодо оптимізації рівня монетизації ВВП не можуть дати позитивних наслідків, якщо вони спрямовані на порушення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.
2. Чому грошова система визначається загальнодержавними зако 3. Перелічіть складові грошової системи і коротко охарактеризуйте ко 4. Як поділяються грошові системи залежно від форми функціонування 5. Які ви знаєте форми металевих грошових систем? 6. Як відрізняються різновиди біметалізму? 7. Про що Йдеться в законі Коперника—Грешема? 8. Назвіть форми золотого монометалізму. 9. Що означає поняття «класична» форма золотого монометалізму?
10. Як підтримувалася рівновага на грошовому ринку за умов золотомо 11. Назвіть основні системи забезпечення банкнотної емісії за умов золо 12. Дайте характеристику «новим» формам золотого стандарту. 13. Що означає та на яких засадах функціонує паперова грошова система? 14. Чому після Першої світової війни жодна країна не повернулася до 15. Дайте характеристику системи кредитних грошей. Чим вона відрізня 16. Яка з грошових систем проіснувала довше ■— золотий монометалізм 17. Які види золотомонетного стандарту Ви знаєте? Дайте коротку хара- 18. Як запроваджувалася в оборот нова національна валюта України? У 19. Що таке грошово-кредитна політика? Яке її місце в економічній по 20. Що є спільного І відмінного між грошово-кредитною політикою І фі 21. У чому полягають відмінності між методами прямого І опосередко 22. Що таке стратегічні, проміжні і тактичні цілі грошово-кредитної по 23. Охарактеризуйте всі інструменти грошово-кредитної політики, які 24. Що таке монетизація бюджетного дефіциту і як вона впливає на про 25. Як визначається показник монетизації ВВП і яке його економічне 26. Чому в 1992—1996 pp. в Україні відбулася обвальна демонетизація 27. Чи можлива ремонетизація економіки України шляхом прискореного
ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ
—зрозуміти сутність, форму прояву та способи виміру інфляції; —ознайомитися з науковими дискусіями щодо причин Інфляції; —пізнати механізм впливу інфляції на реальну економіку, її економічні та соціальні наслідки; —засвоїти завдання та механізм державного регулювання інфляції; —ознайомитися з основними особливостями Інфляційного процесу в Україні в перехідний період; —зрозуміти сутність, завдання та види грошових реформ; — визначити особливості проведення грошової реформи в Україні.
Сутність інфляції. Інфляція — це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок надмірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання грошової маси може бути як абсолютним, так І відносним. Наприклад, збільшення маси грошей за місяць на 15% протягом двох-трьох років неминуче викличе інфляційне знецінення грошей, оскільки економіка жодної країни не в змозі забезпечити відповідне збільшення фізичних обсягів пропозиції на товарних ринках. Таким же буде результат, коли грошова маса залишається незмінною чи зростає незначно, наприклад на 5% на рік, зате фізичні обсяги виробництва товарів і послуг скорочуються щорічно на 10—15% протягом кількох років, тобто постійно грошова маса буде швидко зростати відносно спадаючих обсягів виробництва у натуральному виразі. Незважаючи на очевидність зв'язку інфляції зі знеціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного трактування в економічній літературі. Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.1 Проте таке визначення інфляції не дає відповіді на цілий ряд запитань: — Чи є зростання цін єдиного ознакою інфляції? — Чи за всяких темпів зростання цін виникає інфляція? , — Чи за всяких причин зростання цін можлива Інфляція тощо?- Не можна однозначно відповісти І на друге з поставлених вище запитань. Якщо зростання цін є короткочасним, наприклад сезонним, і змінюється наступним їх зниженням, то Інфляційних наслідків воно не має. Не зовсім коректно називати інфляцією І процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, мало помітне в суспільному житті та дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності. Це зовсім Інше за своїми економічними і соціальними наслідками явище. На жаль, у літературі во-
но не знайшло поки що специфічної назви і більшістю дослідників розглядається як особливий вид інфляції. Ще більш складним і дискусійним є третє запитання. Одні економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність Інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, на його розбуханні, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції1. Найбільш послідовно і повно цей підхід до визначення сутності інфляції розвивають представники монетаристської теорії. Зокрема, М. Фрідман без будь-яких застережень стверджує, що «Інфляція завжди І всюди є грошовим феноменом»2. Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яке провокує зростання попиту І цін, а в зростанні цін убачає її прояв. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцІю. Деякі економісти вважають, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і шукають більш глибокі її причини, такі як, наприклад, зростання витрат виробництва. Джерела Інфляції вони переміщують углиб економіки, а розбухання пропозиції грошей з причини перетворюють у наслідок Інфляції. Виходить так, що зростання витрат виробництва нібито безпосередньо спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті І переповнення нею каналів обороту3. Сама економіка оголошується інфляційною, І зростання цін та Інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави. Таку Інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй відносно самостійного статусу як явища об'єктивного і навіть прогресивного, а по суті заперечують її як загальновизнане економічне явище4 (детальніше цей аспект інфляції буде розглянуто в підрозділі 5.2). Інфляція — явище досить складне за формою її* прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефі-
Фридман Милтон. Количественная теория денег. — М, 1996. — С. 109. ' Див.: Гальчинський А Теорія грошей, — К., 1996. —С. 242. Див.: Башнятш Г I, Богиня Д П, Копт І М Номінальна і реальна інфляція; проблеми природи, типології та метрологічного аналізу. // Фінанси України. — 1997. —№ Ю. — С. 28—29. циту. Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-насл ід ко вих зв'язків між грошима і товарами на ринку. Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно. В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало згідно з вимогами закону вартості зростання товарних цін. Проте відбувалося воно надзвичайно повільно і поступово, було майже непомітним протягом одного людського життя. Більше того, періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду. Тому таке знецінення грошей не викликало істотних економічних пертурбацій чи соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище. Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців І практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище І назвали його «інфляція» (від лат. inflatio —здуття). Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-тІ роки XIX ст. стосовно до грошового обігу в Північній Америці, переповненого паперовими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон. Особливо після краху золотого стандарту. Його часто вживають для характеристики грошового обігу І більш ранніх епох — докапіталістичної І домонополістичного капіталізму, причому саме в періоди, коли встановлювався обіг нерозмінних банкнот чи просто паперових грошей (обіг асигнатів періоду Французької революції кінця XVIII ст. та наполеонівських війн, обіг асигнацій Росії кінця XVIII — початку XIX ст. та ін.). Лк правило, це були періоди війн та внутрішніх політичних і соціальних потрясінь. Форми прояву інфляції поступово змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм. На початку виникнення паперових грошей, коли вони тільки відірвалися від розмінних на золото банкнот, а на руках у суб'єктів обігу були ще повноцінні монети, які нерідко оберталися, першою ознакою інфляції став жж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо. У сучасних умовах, коли в обігу немає золота і розірваний видимий зв'язок грошових знаків з ним, лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу втратили своє значення. Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких опинилося й золото, тобто падіння їх купівельної спроможності. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому. Виникає знецінення національних грошей відносно Іноземної валюти. Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції. Якщо держава вводить обмеження на зростання цін, тобто запроваджує регулювання ринку, то за наявності надмірного попиту інфляція не зникає, а набуває форми широкомасштабного товарного дефіциту, як це було в СРСР. Після загальної демонетизації золота інфляція зі спорадичного явища перетворилася в хронічне, властиве, по суті, всім країнам. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її перебіг керований І має позитивний вплив на економіку, а в Інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів І призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері. Закономірності інфляційного процесу. Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на кілька стадій. Відрізняються ці стадії співвідношенням темпів зростання пропозиції грошей І темпів їх знецінення. На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання. Таке співвідношення і його тенденція зумовлюються кількома причинами. Одна з них полягає в тому, що надмірна пропозиція грошей поглинається оборотом за рахунок уповільнення їх обігу. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірності в обігу грошей і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає зайві гроші з обігу, послаблює інфляційний тиск на товарні ціни, і вони деякий час залишаються незмінними чи підвищуються повільніше, ніж зростає маса грошей. Указані процеси зумовлюють ще один чинник послаблення інфляційних наслідків надмірної емісії. Зростання грошових на- громаджень і збережень у період, коли не виявилася тенденція до знецінення грошей, посилює стимули активізації підприємництва, товарно-грошових відносин, підвищення продуктивності праці, що призводить до розширення виробництва та реалізації товарів і поліпшення співвідношення між попитом і пропозицією на товарних ринках. На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції. Це зумовлюється такими чинниками: — у певний момент власники грошових нагромаджень почина — одночасно зменшується відплив у нагромадження нових — виникають і швидко поширюються бартерні операції, зву — знецінення грошей призводить до відпливу робочої сили зі Унаслідок дії зазначених чинників з'являються так звані інфляційні очікування, коли економічні суб'єкти починають усвідомлювати неминучість майбутнього підвищення цін. Щоб уникнути пов'язаних з ним майбутніх втрат, вони починають негайно купувати товари не тільки для поточного споживання, а й для майбутнього. Для цього на ринок «викидаються» не тільки всі поточні доходи, а й заощадження попередніх періодів. Неминучим наслідком стає випереджаюче зростання рівня цін порівняно зі зростанням грошової маси і падіння рівня монетизацІЇ валового внутрішнього продукту1. Вимірювання інфляції. Точно виміряти відкриту цінову інфляцію можливо за допомогою індексу цін за певний період — рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних Індексів цін. Проте для вимірювання інфляції найчастіше застосовується три їх види: — індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);
— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників); — Індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП. Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовується для характеристики інфляції, оскільки він досить точно виражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. ІСЦ широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу І прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо. Визначається ІСЦ за вартістю певного законодавчо зафіксованого набору товарів І послуг («споживчого кошика»), визначеного у ринкових цінах базового і поточного періоду. Розрахувати ЇСЦ можна за такою формулою: Ринкова вартість фіксованого «кошика» в поточному році (£/>, g0) —----------- :---- ~---------------------- Ринкова вартість фіксованого «кошика» в базовому році (£Л> де Pq і Р\ — ціни одиниці товарів (послуг) базового і звітного періодів відповідно; go— кількість товарів у «споживчому кошику» базового періоду. Незважаючи на широке застосування ІСЦ, він не досить точно виражає інфляційний процес і його вплив на вартість життя. Річ у тім, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, який залишається незмінним протягом тривалого часу. В умовах же інфляції населення часто замінює в споживанні товари, що найбільше подорожчали, дешевшими. Як наслідок, структура споживання істотно змінюється порівняно з тією, яка була зафіксована при визначенні «кошика». Тому в умовах високої Інфляції потрібно частіше змінювати структуру «споживчого кошика». Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характеризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей Індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визначається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використовують при характеристиці Інфляції витрат, особливо коли зрос- тання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрібних цін. Цей індекс застосовується більш обмежено, ніж ІСЦ. Визначається індекс цін виробника за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:
go — кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок. Дефлятор ВВПхарактеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари І послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує Інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та ІЦВ, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса. Види інфляції.У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи Іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як Інфляція цін, імпортована Інфляція, інфляція попиту, Інфляція податкова, Інфляція витрат тощо. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, Істотно ускладнюється пізнання її сутності. Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції. За формами прояву інфляції можна виділити: — цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін; — інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляє — девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у па Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є Цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище. За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції: — повзучу, що характеризується прискореним зростанням ма — помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінен — галопуюча інфляція, коли зростання цін 20—50%, а інколи — гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Проте на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко вичленити такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції: — інфляцію витрат; — інфляцію попиту. Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни — з боку пропозиції чи з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може провокуватися багатьма чинниками, а відтак Інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладовими її видами. Проте для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагальненої класифікації видів інфляції достатньо. Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат. Це передусім зростання заробітної плати, витрат на енергетичні й сировинні ресурси, а також падіння продуктивності праці, посилення монополізації виробництва і ринку, зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці (наприклад, послуг), з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання тощо. В усіх цих випадках, щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, що призведе до зростання попиту, а отже і цін. Якщо грошові виплати не збільшувати, то вказані чинники призведуть до скорочення виробництва І пропозиції, що при попередньому попиті теж підштовхуватиме ціни вверх. Тут теж виникне «зайвий» попит, що провокуватиме зростання цін. В умовах України в період гіперінфляції 1992—1994 pp. найбільш відчутними витратними чинниками тиску на ціни були: — зростання цін на енергоносії, насамперед імпортні. У чет — посилення страйкової боротьби окремих груп працівників — розрив усталених господарських зв'язків, падіння рівня ор Інфляція попиту спонукається тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою І зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Саме зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно. На перший погляд, складається враження, що інфляція попиту розвивається цілком самостійно відносно Інфляції витрат. Насправді вони між собою тісно пов'язані, по суті є двома проявами одного й того ж самого явища інфляції як глибокої і тривалої розбалансованостІ економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінцевому підсумку тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики — спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок «емісійного податку», що стягується з усього суспільства. Більше того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує економічних суб'єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, до нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва тощо. Тому поділ інфляції на два види — інфляцію витрат І інфляцію попиту — це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити ту чи іншу інфляцію як інфляцію витрат чи інфляцію попиту надзвичайно складно, а то й просто неможливо. ПРИЧИНИ ІНФЛЯЦІЇ Питання щодо причин інфляції є найбільш дискусійним у проблемі інфляції. Це можна пояснити не тільки значною множинністю чинників, що спричинюють тиск на ціни, а й досить складними і рі-знонапрямленими соціально-економічними і політичними наслідками інфляції. Для одних економічних структур та соціальних груп інфляція може виявитися дуже «дохідною справою», а для інших — надто збитковою. Тому захисники інтересів перших шукатимуть об'єктивні причини інфляції, щоб виправдати Інфляційну політику, а виразники інтересів других робитимуть наголос на свідомому розкручуванні Інфляції у фіскальних, цілях. Об'єктивне з'ясування причин інфляції має важливе значення для правильного розуміння самої її сутності, а також для розроблення ефективної анти інфляційної політики, яка повинна бути спрямована насамперед на подолання причин Інфляції. У найбільш загальному вигляді причини інфляції можна вивести з формули відомого «рівняння І. ФІшера» М • V- Q ■ Р. Середній рівень цін (Р) за цією формулою матиме вигляд:
тобто зростання цін може бути спровокованим зростанням маси грошей (М), швидкості обігу грошей (V) і скороченням фізичного обсягу виробництва (0. З огляду на те, що швидкість грошей ви- знається відносно стабільною, основними причинами зростання цін можуть бути збільшення М, зменшення Q чи обидва чинники одночасно. Амплітуда коливання Q визначається більш об'єктивними чинниками І тому є значно меншою, ніж амплітуда коливання М. Звідси ключовим, найбільш результативним чинником впливу на динаміку рівня цін є зміна маси грошей в обороті. Оскільки зміна М залежить від динаміки пропозиції грошей, то вважається, що вирішальним чинником інфляції є нарощування пропозиції грошей. ЦІ положення покладені в основу так званої грошової теорії інфляції, якої дотримуються представники монетаристської школи. Найвідоміший представник сучасного монетаризму М, Фрід-ман єдиною причиною інфляції вважає надмірну пропозицію грошей, завдяки чому збільшуються грошові доходи і плато-г спроможний попит. Піднімається ринкова планка зростання цін. Ця залежність сьогодні набула найширшого визнання. Мало хто з сучасних дослідників інфляції утримується від того, щоб не навести графічну залежність між зростанням цін і маси грошей на прикладі великої кількості країн і протягом тривалого часу (рис. 5.1).
250 220-- iso-- 140" 100
Зростання цін, % о Перу о Ізраїль ° Уругвай Швейцарія
Н—І—І—І—І—h 20 40 60 80 100 120 140160 180200220240260280300320340 Зростання маси грошей, %
і і 1 Див.: Мишкін Фредерік С. Економіка грошей...— С 37. З цього графіка видно, що країни з найвищими темпами зростання М протягом тривалого часу мали і найвищі темпи Інфляції. Звідси робиться висновок, що перше з цих явищ є причиною другого. З цим висновком у принципі погоджуються як монетаристи, так І кейнсіанці. Розходження між ними починаються, коли аналізуються причини зростання пропозиції грошей. Монетаристи вважають, що збільшення пропозиції грошей визначається виключно грошово-кредитною політикою держави. Вона може спрямовувати ЇЇ на досягнення таких цілей, за яких пропозиція (маса) грошей залишається незмінною і Інфляція буде неможливою. Такими цілями є стабілізація цін та підтримання у рівновазі кон'юнктури ринку. Якщо ж монетарна політика націлюється на забезпечення високої зайнятості та економічного зростання, то неминуче почне зростати пропозиція грошей і маса їх в обороті, що спричинить підвищення попиту і цін на товарних ринках, тобто інфляцію. Така монетарна політика набуває інфляційного характеру. Отже, за монетаристскою концепцією, для розгортання в країні Інфляційного процесу органи монетарного управління повинні проводити інфляційну монетарну політику, перш за все політику грошового стимулювання зайнятості й економічного зростання. Відмовившись від такої політики, вони зупинять інфляцію. Монетарна політика може стати інфляційною також у випадку спрямування її на монетизацІю бюджетного дефіциту за рахунок емісії грошей. Як зазначалося в розділі 4, при монетизації бюджетного дефіциту фіскальними методами чи за рахунок державних запозичень на грошовому ринку маса грошей в обороті не змінюється, а отже, обсяг попиту на ринках не зростає. Якщо ж для цих цілей буде використано емісію — прямо чи посередкова-но (через викуп центральним банком цінних паперів держави на вторинному ринку), пропозиція грошей зросте, попит і ціни на товарних ринках збільшаться. Розпочнеться інфляційний процес, який буде поглиблюватися доти, доки монетарні політики будуть допускати монетизацію дефіциту за рахунок емісії. Ніяких інших чинників Інфляції, крім проведення органами монетарного управління інфляційної політики, спровокованої їхнім бажанням підтримати високу зайнятість, економічне зростання та монетизацію бюджетного дефіциту, представники моне-таристської теорії не визнають. Тим самим усю відповідальність за Інфляцію в країні вони покладають на ЦІ органи. Монетаристський механізм впливу грошово-кредитної політики, що провокує зростання пропозиції грошей, на розвиток Інфляції, показано на рис. 5.2.
Рис. 5.2. Зростання цін за ліберальної монетарної політики OJ іЛ-> Якщо при зрівноваженості попиту (По) і пропозиції (Пр) у точці 1, якій відповідає рівень цін Р], органи монетарного управління вирішать проводити більш ліберальну грошово-кредитну політику, щоб за рахунок збільшення пропозиції грошей забезпечити високу зайнятість чи монетизувати бюджетний дефіцит, то КрИва ПОПИТУ НеМИНуче ПереМІСТИТЬСЯ З ПОЗИЦІЇ ПО] у ПОЗИЦІЮ По2- Це може викликати короткочасне зростання обсягів виробництва і зайнятості (до Qn), й установиться нова точка рівноваги між попитом і пропозицією — 2, якій відповідатиме більший рівень цін — Рі. Зростання зайнятості і заробітної плати призведе до подорожчання робочої сили, що спричинить скорочення виробництва І пропозиції. Крива пропозиції Прі поступово зміститься вліво, в положення Пр2, установиться нова точка рівноваги — З І новий, ще більш високий, рівень цін — ?з (ПРИ попередньому фізичному обсязі виробництва). Цей процес буде продовжуватися доти, доки органи монетарного управління робитимуть нові спроби за рахунок емісії забезпечити високу зайнятість і економічне зростання. У країні розпочнеться інфляція, зупинити яку можна лише відмовою від інфляційної монетарної політики. Кейнсіанці сьогодні принципово погоджуються з тезою моне-таристів, що інфляція розвивається лише при тривалому зростан- ні пропозиції грошей, можливому за ліберальної грошово-кредитної політики. Вони вже не заперечують, що дія затратних чинників інфляції, які, на їхню думку, є ключовими, може призвести до безперервного І швидкого зростання цін лише за умови швидкого і тривалого зростання пропозиції грошей. їх аналіз розвитку Інфляційного процесу теж вписується в рамки переміщення кривих попиту і пропозиції, показаних на рис. 5.2. Відмінність їхньої позиції від монетаристської полягає лише в тому, що ліберальну грошово-кредитну політику вони вважають передумовою інфляції, а першопричинами — чинники, пов'язані зі збуренням витрат і пропозиції. Тому, на їхню думку, неможливо ефективно вирішити проблему стримування Інфляції лише ужор-сточенням монетарної політики, а потрібно «докопуватися» до першопричин її. На перший погляд, ці розбіжності в поглядах монетаристів і кейнсіанців щодо причин інфляції можуть видатися несуттєвими, пов'язаними лише з політичними аспектами діяльності уряду. Насправді це не так. Ця відмінність має важливі практичні наслідки. З позиції монетаристів випливає той висновок для практики, що заходами жорсткої монетарної політики можна стримати Інфляцію і створити сприятливі умови для того, щоб економіка самостійно могла подолати кризу. З позиції кейнсіанців можна зробити висновок, що монетарна політика не повинна заважати розв'язанню внутрішніх суперечностей економіки І мусить бути настільки ліберальною, наскільки це потрібно, щоб забезпечити пропозицію грошей на необхідному рівні. Тому прибічники кейнсіанських поглядів легко виправдовують емісію грошей для монетизацІЇ бюджетного дефіциту, підтримання високої зайнятості, зростання виробництва тощо. І уряди нерідко користуються таким виправданням, проводячи явно Інфляційну політику, як це було в Україні в 1991—1993 pp.
Поиск по сайту: |
Показник
1. Номінальний ВВП за рік, млн грн.
Як видно з наведених у таблиці даних, рівень монетизації ВВП в Україні протягом 1991—1995 pp. систематично знижувався з 80,2% у 1991 р. до 13,1% у 1995 р. Це дає підстави стверджувати, що забезпеченість економіки грошовою масою за цей період погіршилася, тобто відбулася демонетизація економіки. Це негативно вплинуло на стан платіжної дисципліни, а отже на розвиток економіки: поглибилися платіжна криза, широких розмахів набув бартер, помітно знизилась ліквідність економічних суб'єктів та банків тощо.
Випереджаючому зростанню грошової маси в цей період сприяв також ряд інших чинників:
ВИСНОВКИ
Грошова система — це форма організації грошового оборо
Запитання для самоконтролю
ї. Що таке грошова система, чим вона відрізняється від таких понять, як грошовий оборот, грошові відносини?
РОЗДІЛ 5
Після вивчення цього розділу Ви зможете:
5.1. СУТНІСТЬ, ВИДИ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ІНФЛЯЦІЇ
Див.: Гальчинський А. Теорія грошей. — К., 1996. — С. 234; Загород-нійА. Г, Вознюк Г Л., Смовженко Т С Фінансовий словник. — Л., 1997. — С, 203; Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ривків. — К., 1998. — С 891.
Див.: Трахтенберг И А. Денежное обращение и кредит при капитализме. — М., 1962. — С. 636.
Перехід від відстаючого до випереджаючого зростання цін порівняно зі зростанням маси грошей прийнято називати критичною точкою інфляційного процесу.
де Р\ і Л) — рівень цін одиниці товару (послуги) поточного і ба* зового періодів відповідно;
Q '
420 380 300 +
Рис. 5.1. Графік взаємозв'язку між середніми темпами зростання цін та середніми темпами зростання маси грошей у 8 країнах протягом 5980—1990 рр.