ГРОШОВА МАСА, ЩО ОБСЛУГОВУЄ ГРОШОВИЙ ОБОРОТ В УКРАЇНІ (на кінець року), млн грн

1997

Показник грошової маси

Сума

о о

Сума

Сума

Q. 45

І

Грошова база Агрегат МО Агрегат МІ Агрегат М2 Агрегат МЗ

4882,0 4041,0 6315,0 9023,0 9364,0

7058,0 6132,0 9050,0 12448,0 12541,0

144,6

151,7 143,3 137,9 133,9

8625,0 7158,0 10331,0 15432,0 15705,0

121,9

116,7 114,1 124,0 125,3

11988,0 9583,0 14094,0 21714,0 22070,0

139,3 133,9 136,4 140,7 140,4

245,5 237,1 223,2 240,6 235,7

У тому числі готівка

-сума, грн.

- питома вага, %

4041,0 43,1

6132,0 48,9

151,7 113,4

7158,0 45,5

116,7 93,0

9583,0 43,4

і 33,9 95,3

237,1 100,0

Джерело: Бюлетень НБУ. — 2000. — № 1. — С 66,68.

Протягом трьох післяреформових років грошова база та агрегати грошової маси зростали щорічно, збільшившись відповідно в 2,4 та в 2,3 разу. На фоні постійного скорочення реального обсягу валово­го внутрішнього продукту — на 5,1% за три роки —зазначене зрос­тання грошової маси видається надмірним. Воно було спричинене високим рівнем бюджетного дефіциту та не досить жорсткою гро-

шово-кредитною політикою центрального банку. Такі ножиці в ди­наміці грошової маси та обсягу суспільного виробництва не могли не вплинути на вартість грошей: гривня за три роки втратила 36,5% своєї внутрішньої вартості І 55,0% зовнішньої¹.

Значний інтерес становить структура грошової маси та ЇЇ ди­наміка за три роки. Привертає до себе увагу надто високе (151,7%) зростання в 1997 р. агрегату МО, внаслідок чого готівка в загальній масі грошей (за агрегатом МЗ) зайняла майже 49%, що негативно характеризує структуру грошової маси і стан гро* шового обороту. Разом з тим ця тенденція спричинила скорочен­ня рівня грошово-кредитного мультиплікатора, через що в 1997 р. агрегати М2 і МЗ зростали значно повільніше, ніж грошова база, що мало певні антиІнфляцІйні наслідки. У 1998 та 1999 pp. струк­тура грошової маси дещо поліпшилася: почала знижуватися пи­тома вага готівки в широких грошах (в агрегаті МЗ), а збільшен­ня грошової бази відбувалося повільніше, ніж зростання широких грошей, що свідчить про поступове посилення ролі комерційних банків у формуванні грошової маси та в управлінні грошовим оборотом. Проте ця позитивна тенденція розвивається дуже пові­льно і питома вага готівки в загальній грошовій масі все ще за­лишається надмірно високою — 43,4% на початок 2000 р.

2.5. ШВИДКІСТЬ ОБІГУ ГРОШЕЙ

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кож­на одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) вико­ристовується в середньому для реалізації товарів і послуг за пев­ний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

м

де V—швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари та послуги;

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в дано­му періоді;

Падіння внутрішньої вартості гривні визначено відповідно до рівня інфля­ції, який за три роки становив 157,3%, а зовнішньої вартості — відповідно до зниження курсу гривні щоло долара США, яке за три роки становило 225,0%.

M — середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

З наведеної формули випливас, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом ви­готовленого національного продукту (Р ■ Q) й обернено пропор­ційно — з обсягом маси грошей, що є в обороті.

If" ПриклвЩІ ^в Україні обсяг ВВП у 1998 р. становив 103,9 млрд грн.
иг' т£і На початок року в обороті перебувало (за агрегатом

МЗ) 12,5 млрд грн. І на кінець року — 15,7 млрд грн., середньоріч­ний обсяг — 14,1 млрд грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за

(103,9 ~\

1998 р. становила 7,3 разів - , середня тривалість одного обо-

V 14,1 }

. (360
роту гривні — 49,j днів -

І 7,3

Визначений таким способом показник V характеризує насам­перед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показ­ник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту. Проте й інші — нетоварні — платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на пока­зник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх по­купців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та Інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і пере­розподіляється частина національного доходу як головного дже­рела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей І змен­шуватиметься вся швидкість їх обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначати І за інши­ми критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуван­ні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у фор­муванні всього грошового обороту; за частотою проходження го­тівки через каси банків. Перший із цих показників може бути ви-

значений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, ви­значеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням за­гального обсягу грошового обороту на М. Цей показник Істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньо­му будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика за­гальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визна­чатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комер­ційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чин­ників з різнонапрямленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи — ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи го­ловними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживан­ня, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи — розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, Інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економіч­них суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високолІквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде ІнтенсивнІшим за надход­ження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу гро­шей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином Інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефек­тивності суспільного виробництва, величини і швидкості товар­них потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, зба­лансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник «викидатиме» товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купу­ватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту І пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне приско­рення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей.

Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорю­ючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагрома­дження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике зна­чення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагрома­дження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюю­чи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розви­ток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготів­кових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

Зауважимо, що зміна швидкості грошового обігу не є дзер­кальним відображенням зміни Інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'єкти не відчу­ють загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціно­утворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів «на всякий випадок». Коли знеці­нення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний по­пи^ «втеча» від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду— прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслід­ки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впли­ває на платоспроможний попит І на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відо­браження зміни інтенсивності економічних процесів, що станов­лять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її по­казників є важливими для визначення напрямів і методів регулю­вання грошового обороту.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і

навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товаро­обороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим ін­фляційним фактором.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфе­ри, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошово­го обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх скла­дова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей — явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидко­сті обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися аб­страгуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж. М. Кейнс довів без­підставність цього припущення І визнав, що швидкість обігу мо­же істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього чинника в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швид­кість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як І по­пит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно ко­ливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і непрогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поста­вив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дійових Інструментів регулювання економіки у фіскаль­но-бюджетну сферу.

М. Фрідман — засновник сучасної монетаристської теорії — слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливос­ті їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни Удає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. На-

приклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорює­ться — то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

ЗАКОН ГРОШОВОГО ОБІГУ

Як зазначалося вище, грошовий обіг не є простим повторен­ням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному за­кону. Сутність його полягає в тому, що протягом даного тріоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса ку­півельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: Мф = Мн, де Мф — фактична маса грошей в обігу, а Мн — об'єктивно необ­хідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн — значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн — їх нестача.

Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різномані­тністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторнІстю форму­вання їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.

Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що вели­чина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують по­треби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу — готівкову І безготівкову. Таке визначення на­буває особливої актуальності за умов переходу до ринкової еко­номіки, в межах якої вирішального значення набувають економі­чні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протя­гом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою;

де Р ■ Q — сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

V — середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, І для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Вод­ночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечу­ють погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо ку­півлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зо­бов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без учас­ті реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошо­ву масу, то величину Мн можна виразити так:

Де £К — сума продажів товарів і послуг у кредит;

£П — загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

£ВП — сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінює­ться Мф, за всіх умов (при різних економічних системах І різ­них формах грошей) визначається одними й тими ж фактора­ми, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей за­кон— закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону ви­никають певні особливості.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпе­чувалося автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися) порівняно з реальною вартіс­тю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг до­ти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна вели­чини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порів-

няно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціо­нальної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був — державна казна, центральні чи комерційні банки. Це про­вокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Ав­томатичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рам­ками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні набувають Інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу різняться залежно від характеру грошей — казна­чейські вони чи банківські.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то по­рушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей, розла­днання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн — закономірність обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов мож­ливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслі­док чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн І проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівню­вання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище І може здійс­нюватися державними заходами, спрямованими на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятно­го рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно І державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись І від казна­чейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розши­рюються можливості для вирівнювання Мф І Мн у разі збере­ження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повер­нення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск гро­шей у країні прямо не використовується для покриття бюджет­них витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного

процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час переви­щуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування вели­чину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випере­джаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової ма­си до потреб обігу, проте він базується на економічно обгрун­тованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової ма­си в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження в радянській та в сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. У сучасній західній літературі проблема ба­лансування Мф І Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте вирішується вона Із суто ринкових по­зицій — через регулювання співвідношення між попитом і про­позицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотвор-нішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначен­ня, більшу адрес но-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу (детальніше механізм балансування попиту і пропозиції грошей буде розглянуто в розділі 3).

Поиск по сайту: