У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України. Встановлено строк, протягом якого має бути здійснене повернення інвестиції, а саме - не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності.
Якщо іноземний інвестор хоче припинити інвестиційну діяльність шляхом відчуження придбаних акцій, то в цьому разі гарантії, передбачені інвестиційним законодавством, на нього не поширюються. Реалізувати акції іноземний інвестор може відповідно до законодавства України.
Умови здійснення конкретної іноземної інвестиції можуть визначатися, наприклад, змістом інвестиційного договору (контракту). Зокрема, при здійсненні іноземної інвестиції шляхом часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними та фізичними особами, таким документом є статут. У ньому серед інших умов передбачається порядок виходу учасника спільного підприємства й виплати йому частки статутного фонду. Виділення частки може здійснюватися в натуральній або грошовій формі. Але в законодавстві не передбачено вибір способу виділення частки зі статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями залежно від волі іноземного інвестора.
Аналогічні проблеми, пов'язані з гарантіями захисту прав іноземних інвесторів, існують при здійсненні інвестицій в інших країнах. Показовим у цьому аспекті є спір, що вирішувався Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. У справі №351/1993 засновник, який вийшов із підприємства з іноземними інвестиціями, вимагав повернення свого внеску до статутного фонду в натурі. Відповідач - підприємство з іноземними інвестиціями - заперечував, посилаючись на те, що набув права власності на передане як внесок до статутного фонду майно. Статут не містив положень щодо повернення майна, внесеного до статутного фонду підприємства, а передбачав обов'язок виплатити учаснику, який вибуває, балансову вартість майна на момент виходу.
У рішенні арбітражу зазначалося, що відповідно до чинного законодавства і статуту юридичні особи є власниками внесеного їх засновниками до статутного фонду майна. Статут підприємства з іноземними інвестиціями встановлює обов'язок виплатити засновнику, що вибуває, балансову вартість внесеного ним до статутного фонду майна на момент вибуття. Повернення майна не передбачено.
Строк виділення частки зі статутного фонду і доходів, як правило, збігається із закінченням фінансового року і визначений в засновницькому договорі. Звідси, передбачений засновницьким договором строк інший, ніж шість місяців, суперечитиме ст. 11 Закону України "Про режим іноземного інвестування". Тому доцільно викласти відповідне положення зазначеної статті в такій редакції: "...іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено інвестиційним договором, своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в розмірі фактичного внеску..."
Крім цього, серед гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності передбачено право іноземного інвестора на доходи з інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародним договором України.
Але законодавець не розкриває змісту поняття "доходи у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю". Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань. Валовий дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Взагалі одержати доходи у грошовій формі за реальною ринковою ціною неможливо, адже вони вже виражені в конкретному грошовому еквіваленті. їх можна лише проіндексувати, враховуючи інфляцію. Доходи у товарній формі існують в натурі. Отже, немає потреби визначати їх за реальною ринковою ціною в контексті гарантій у разі припинення інвестиційної діяльності. Визначення реальної вартості доходів, одержаних у натуральній формі, потрібне для сплати податків і зборів, зокрема у разі переказу за кордон.