Господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції як форма здійснення іноземних інвестицій

Така форма здійснення інвестицій, як господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції, насамперед характеризується тим, що під продукцією слід розуміти:

- корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення (мінеральна сировина), що видобуваються (виробляються) під час розробки родовищ корисних копалин (продукція);

- загальний обсяг продукції, видобутої відповідно до угоди про розподіл продукції і доставленої у пункт виміру (вироблена продукція);

- частину виробленої продукції, що передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат (компенсаційна продукція);

- частину виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією (прибуткова продукція).

Правове регулювання цієї форми здійснення інвестицій відбувається на підставі Закону України "Про угоди про розподіл продукції". Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона - Україна доручає іншій стороні - інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов'язаних з угодою робіт, а інвестор зобов'язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Угода про розподіл продукції може бути двосторонньою чи багатосторонньою, тобто її учасниками можуть бути декілька інвесторів, за умови, що вони несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях, передбачених такою угодою. Держава забезпечує надання інвесторам в установленому порядку погоджень, квот, спеціальних дозволів на користування надрами та ведення підприємницької діяльності з пошуку (розвідки) та експлуатації родовищ корисних копалин, актів про надання гірничого відводу, документів, що засвідчують право користування землею, та інших дозволів, пов'язаних із користуванням надрами, виконанням робіт, передбачених угодою про розподіл продукції. Зазначені документи видаються згідно з вимогами законодавства України на строк дії угоди, якщо інше не передбачено законами України, і втрачають свою чинність або змінюються на умовах, викладених в угоді.

Сторонами угоди про розподіл продукції виступають інвестори і Кабінет Міністрів України та Верховна Рада Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, на території якого розташована ділянка надр, що передається в користування на умовах угоди про розподіл продукції, сторони укладають угоду після її погодження з постійно діючою міжвідомчою комісією. Міжвідомча комісія в свою чергу утворюється Кабінетом Міністрів України у складі представників державних органів, органів місцевого самоврядування, народних депутатів України і уповноважена вирішувати питання з організації укладення та виконання угод про розподіл продукції. У разі потреби до роботи Міжвідомчої комісії залучаються відповідні виробничі та наукові організації, а також експерти і консультанти.

Угоди про розподіл продукції відповідно до згаданого Закону можуть укладатися щодо окремих ділянок (ділянки) надр, що обмежуються у просторі та координатами, в межах яких знаходяться родовища, частини родовищ корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення, включаючи ділянки надр у межах континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України.

Угода про розподіл продукції укладається з переможцем конкурсу, який проводиться в порядку, визначеному Законом України "Про угоди про розподіл продукції".

Підписання угоди про розподіл продукції здійснюється повноважними представниками сторін і укладається українською та англійською мовами. Переклад остаточного варіанта проекту угоди англійською мовою забезпечує сторона, яка здійснювала підготовку проекту. Примірники українською і англійською мовами мають однакову юридичну силу. Автентичність усіх примірників угоди про розподіл продукції, що підписуються сторонами, забезпечує Кабінет Міністрів України.

19. Інші форми здійснення іноземних інвестицій.

Під іншими формами здійснення іноземних інвестицій, не заборонених законом, слід розуміти іноземні інвестиції на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності тощо.

Умовою реалізації більшості форм іноземних інвестицій відповідно до Закону є інвестиційні договори, згідно з якими їх суб’єкти самостійно визначають умови реалізації продукції (робіт, послуг).

Інвестиційний договір (контракт) — це угода двох або більше учасників інвестиційної діяльності, змістом якої є взаємні права та обов'язки, спрямовану на реалізацію іноземних інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення іншого соціального ефекту.

Інвестиційні договори можна класифікувати за різними і критеріями і поділити на оплатні та безоплатні, реальні й консенсуальні, одно -, дво- і багатосторонні тощо. За сукупністю економічних та юридичних ознак запропоновано диференціювати такі типи інвестиційних договорів: про передання майна у власність або оперативне управління з метою інвестиційної діяльності; про надання майна в користування з метою інвестиційної діяльності; про передання. майнових прав; про спільну підприємницьку діяльність; про виробничу кооперацію; спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав з метою інвестиційної діяльності; є) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності; ж) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав; з) договори про придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності.

Щодо такого договору Вінник О.М. виділила наступні ознаки:

особливий суб'єктний склад: однією із сторін договору має бути іноземний інвестор;

предмет договору - іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України формі й розмір якої фіксується в договорі;

об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо

іноземних інвестицій;

мета договору - здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку (доходу) та/або досягнення іншого соціально-економічного ефекту;

необхідність дотримання письмової форми (а в передбачених законодавством випадках - нотаріально посвідченої); оскільки інвестиційна діяльність є різновидом зовнішньоекономічної діяльності (ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), то при укладенні інвестиційних договорів, які опосередковують здійснення іноземного інвестування спільно іноземними інвесторами та вітчизняними суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, слід дотримуватися спеціальних вимог щодо форми та змісту договору, притаманних зовнішньоекономічним контрактам, якщо законодавство про режим іноземного інвестування та спеціальні закони не передбачають іншого.

Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору визначаються, правом країни, обраної сторонами при укладенні договору (контракту) або в результаті подальшого погодження. Проте, на відміну від цього правила, інвестиційні контракти за своїм змістом (сукупністю прав та обов'язків сторін) повністю підпорядковуються українському законодавству незалежно від місця укладення їх. Згідно зі статтями 6 і 7 Закону для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для деяких суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

При укладенні таких договорів застосовується Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене наказом Мінекономіки від 06.09.2001 №201, якщо інші вимоги до змісту та форми договорів, що укладаються за участю іноземних інвесторів на території України, не передбачені законодавством України. Одним із важливіших засобів залучення іноземних інвестицій є концесійні договори.

Така діяльність здійснюється на основі концесійних договорів, що укладаються відповідно до законодавства України з концесіонерами, в тому числі іноземними інвесторами, Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом державної влади, або визначеними законом органами місцевого самоврядування. Об'єкти права державної або комунальної власності, що можуть надаватися в концесію, а також види підприємницької діяльності, які не дозволяється здійснювати на концесійній основі, визначаються Законом України від 07.09.1999 р. «Про концесії» (надалі – Закон) У Законі надано виключний перелік сфер господарської діяльності, у яких надається право здійснювати концесійну діяльність, зокрема це: надання послуг, пов’язаних з постачанням споживачам тепла; будівництво та експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруді; будівництво та експлуатація шляхів сполучення; будівництво та експлуатація вантажних і пасажирських портів; будівництво та експлуатація аеропортів; надання послуг у сфері кабельного телебачення; надання послуг зв'язку; надання поштових послуг; транспортування та розподіл природного газу; виробництво та (або) транспортування електроенергії; громадське харчування; будівництво жилих будинків; надання ритуальних послуг будівництво та експлуатацію готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії тощо. Предметом договору комерційної концесії згідно з ч. 1 ст. 1116 ЦК також є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності, комерційного досвіду ділової репутації тощо. Тобто предмет такого договору має комплексний характер. Його основою є комплекс виключних прав, закріплених за право володільцем.

Претендентом на здійснення концесійної діяльності відповідно до цього Закону може бути фізична або юридична особа (суб'єкт підприємницької діяльності), резидент або нерезидент, який подав заявку на участь у концесійному конкурсі.

Договір концесії (концесійний договір) визначений у Законі як договір, відповідно до якого уповноважений орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування (концесієдавець) надає на платній та строковій основі суб'єкту підприємницької діяльності (концесіонеру) право створити (побудувати) об'єкт концесії чи суттєво його поліпшити та (або) здійснювати його управління (експлуатацію) відповідно до Закону з метою задоволення громадських потреб.

З цього визначення випливає, що договір концесії є платним і взаємним.

Цей договір має певні особливості. По-перше, його використання можливе виключно у сфері підприємництва. По-друге, учасниками, тобто сторонами договору, можуть бути тільки вітчизняні або іноземні суб’єкти підприємницької діяльності. Ця умова ставить договір комерційної концесії у ряд суто підприємницьких договорів. По-третє, відносини між його учасниками регулюються спеціальними приписами цивільного та господарського законодавства про зобов'язання під час здійснення підприємницької діяльності.

Строк дії договору встановлюється сторонами договору залежно від характеру та умов концесії. Але Законом визначено як мінімальний, так і максимальний строк, на який укладається договір концесії - не менш як 10 і не більш як 50 років. Водночас концесіонер y разі виконання його умов договору має право на продовження його строку.

Концесійний договір вважається укладеним із дня досягнення консенсусу з усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору. З цього законодавчого положення можна зробити висновок, що договір концесії є консенсуальним.

Зміст договору концесії становить сукупність умов, у яких закріплені взаємні права та обов'язки концесієдавця та концесіонера. Істотними умовами договору концесії в Законі названі: сторони договору; види діяльності, роботи, послуга, здійснювані за умовами договору; об'єкт концесії (склад і вартість майка або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії); умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності; перелік видів діяльності, здійснення яких піддягає ліцензуванню; умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги); строк дії договору концесії, умови найму, використання пралі працівників - громадян України; умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів; умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації названих поліпшень; умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення об'єкта концесії та умови його повернення; відповідальність за виконання сторонами зобов'язань; страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію; порядок продовження і припинення дії договору; порядок вирішення спорів між сторонами.

Цей перелік умов не є вичерпним, за згодою сторін у концесійному договорі можуть бути передбачені й інші умови, в тому числі передбачені спеціальними законами, про концесійну діяльність в окремих сферах господарської діяльності.

В істотні умови концесійного договору відповідно до прямої вказівки Закону (ст. 11) включається обов'язковість одержання концесіонером в установленому порядку ліцензії, якщо концесіонер здійснює підприємницьку діяльність, яка згідно з законодавством України підлягає ліцензуванню.

Закон не містить спеціальних вимог до форми договору концесії, однак передбачає його реєстрацію.

При цьому реєстраційний орган визначається за критерієм об'єкта концесії. Якщо об'єктом концесії є об'єкт права державної власності, то орган, уповноважений укласти концесійний договір, повідомляє про укладення такого договору Фонд державного майна України, який веде реєстр концесійних договорів. Органом реєстрації є виконавчий орган відповідної ради уразі, якщо об'єктом концесії є об'єкт права комунальної власності. При цьому також необхідно повідомляти Фонд державного майна України про укладення концесійного договору.

Концесієдавець та концесіонер мають взаємні права й обов'язки.

Специфіка прав та відповідних їм обов'язків сторін за договором концесії обумовлені переважно особливостями цієї договірної форми.

Згідно ст.15 Закону дія концесійного договору припиняється у таких випадках: закінчення строку, на який був укладений договір; ліквідація концесіонера за рішенням суду, у тому числі в зв'язку з визнанням його банкрутом; загибель об'єкта концесії. Концесійний договір може бути розірваний: за погодженням сторін; на вимогу однієї із сторін у судовому порядку в разі невиконання сторонами їхніх зобов'язань; з інших підстав, передбачених законами України. Отже, належним чином доведене невиконання стороною за договором хоча б одного з обов'язків відповідно до п. 2 ст. 15 Закону є підставою для розірвання договору концесії в судовому порядку на вимогу іншої сторони.

Законом урегульовано взаємовідносини сторін у разі припинення дії концесійного договору, зокрема, у разі погіршення об'єкта концесії. Відповідно до п. З ст.15 Закону, якщо концесіонер допустив погіршення стану об'єкта концесії або його загибель, він має відшкодувати концесієдавцю збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель об'єкта сталися не з його вини.

Відповідно до зазначеного Закону спеціальними законами можуть визначатися особливості здійснення концесійної діяльності в окремих сферах господарської діяльності.

Поиск по сайту: