МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулю-,вання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен 'відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням ''своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з Іншого — надавати ресурси для фінан­сування дефіцитів платіжних балансів тим краі'нам, які цього по­требують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-борж-никами деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається прин­ципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють! заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитне-' грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, між-; народних кредитних та валютне-розрахункових відносин. Вони! пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням подат-= ків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповід­ний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір та­кої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розра-, ховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих! країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визнача­ється «вага» голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг їіі можливих запозичень. Квота України на кінець 1992 р. становила! 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України буллі визначено у розмірі 911 млндол. США. Згідно з Існуючим поло­женням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно ко^ вертованІй валюті (ВКВ), а решта — у національній грошовій оди-, ниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася там званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що за^ знають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кре-І дит, що по можливості буде погашено.

Рішенням Ради керуючих МВФ від 22 січня 1999 р. передба чено зростання сумарного капіталу МВФ до 210943,0млн СДІ проти 145321,0 млн СДР. Унаслідок цього квота України в МВ<Е зросла з 997,3млн СДР до 1372,0млн, що дає змогу помітне розширити обсяг її можливих запозичень у МВФ.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну су-

ЧТ)

му в 1,3 млрддол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн дол. США внесли Нідерланди, що є краї-ною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих кра­їн, так І для країн, що розвиваються. Протягом останніх 40—50-ти років одним з найцікавіших аспектів економічного розвитку у світі стала дуже швидка інтернаціоналізація приватного фінансо­вого ринку. І сьогодні більшість розвинутих країн не потребують фінансових ресурсів Фонду, бо вони мають доступ до приватних фінансових ринків. Тому МВФ від фінансування всіх країн-чле-нІв зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мови­ти, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічно­му розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних дже­рел. А головне офіційне джерело — це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, полі­тика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомо­ги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіж­ного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реа­лізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фі­нансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, «купують» (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначе­ного терміну «викупили» свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту Інших дер-жав-членІв або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з країнами колишнього СРСР, у тому числі з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Про­граму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, від­носно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не по­требує складного Інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма — програма системної трансформації економіки (8узіе-тіс ТгапзїогтаІІоп РазіІІІу — ЗТР), реалізація якої дає змогу країні І Фонду співпрацювати.

Наступний крок — це досить стандартна програма, яка має назву «стенд-бай» (8їап<і-Ьу). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спря­мована на здійснення першочергових заходів, необхідних для до­сягнення макроекономічної стабілізації.

Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Ехіапсіегї Рипсі РасІІІІу — ЕРР). Вона розрахована на три роки і спрямована на за­кріплення досягнень початкової стабілізації за програмою «стенд-бай». Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994 р., коли Україна отримала пер­ший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит 5ТР, перший «стенд-бай» та 6 траншів другого «стенд-бай»). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома програмами мав становити 1573,3 млн СДР.

У вересні 1998 р. з МВФ узгоджено виділення Україні позич­ки в межах Програми розширеного фінансування («ЕРР») на під­тримку широкомасштабної макроекономічної та структурної ста­білізації на період 1998—2001 рр. на загальну суму 2,3 млрд дол. США, з яких протягом 1998р. отримано 345 млн дол. США. Крім того, у 1998 р. отримано 51 млн дол. США в межах креди­ту «стенд-бай», на фінансування програми макроекономічної стабілізації та структурних перетворень, реалізацію якої розпо­чато в 1997 р.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільго­вих умовах: строк сплати 3—5 років, початок оплати — через три роки, процентні ставки за кредит — від 5,75% до 6,29%. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед МВФ становить 2,8млрддол. США, або 22,4% усього зовнішнього державного боргу України.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефі­циту платіжного балансу України і покликані пом'якшити еко­номічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фі­нансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформу­вання економіки знову нагромаджуватимуться І перетворювати­муться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітни­цтву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

СВІТОВИЙ БАНК

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його Інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асо­ціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатосто­роння агенція гарантування Інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку — зменшення бі­дності І підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що ос­новна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткостроко­вої фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосе­реджується переважно на середньо- та довгострокових (за термі­ном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн. Ось чому, коли йдеться про фінансову стабілі­зацію в Україні, то це питання насамперед стосується діяльності МВФ. Коли ж мова йде про структурні І галузеві реформи, то тут

на перший план серед міжнародних фінансових організацій по­стає Світовий банк, який концентрує свою увагу на перетвореннях на мікрорівнї, на питаннях приватизації, дерегуляцІЇ галузевих перетворень, сприяє реформуванню енергетичної галузі, сільсь­кого господарства, соціального сектора тощо.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приват­ні інвестиції у західноєвропейських країнах після Другої світо­вої війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гаран­тує кредити, які надані цим країнам приватними банками та ін­шими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в орга­нах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки дер-жав-членІв на його акції. Квоти держав у капіталі банку встанов­люються на основі квот у МВФ. За станом на 1 липня 1998 р. ста­тутний капітал МБРР складався з 1581724 акцій номінальною вартістю 0,1 млн СДР кожна. Загальна сума підписаного капіталу становить 186,4 млрддол. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподі­ляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голо­сів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості). Сплачений внесок — 79,3 млн дол.

Діяльність банку зосереджена на двох сферах — макроеконо-мічна стабілізація та інституційнІ зміни. Активніше МБРР діє в інституційнїй сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольних заходів та Ін. Позики надаються на 15—-20 років, включаючи п'ятирічний тер­мін відстрочення платежів.

МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпо­раціям, іншим банкам, а також фізичним особам.

На початок 1998 р. сума позик МБРР країнам—членам банку становила 107 млрддол. США. До суми позики банку входять комісійні — 0,75% від невибраних залишків кредиту.

Певна частина кредитів банку надається на розвиток малорен­табельних галузей з високим строком окупності витрат, куди приватний капітал не вкладається: інфраструктура, сільське гос­подарство. Але без розвитку цих галузей неможливе економічне

будівництво у країнах, що розвиваються. МБРР бере високу пла­ту за кредити — на рівні ринкових умов.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як фі­лія МБРР у 1960 р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надає безпроцентні кредити на строк до 50 років (з 1986 р. — строк надання креди­тів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років — для інших країн «третього світу»). Погашення кре­дитів починається з 11-го року після початку їх використання. МАР надає кредити урядам та приватним організаціям найбід-ніших країн, що розвиваються. Право на отримання таких кре­дитів мають країни з річним доходом на душу населення, що не перевищує 835 дол. США.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була організова- < на у 1959 р. за ініціативою США з метою заохочування розви­тку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від п'яти до 15 років за умови, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК, Рівень процентів відповідає процентам, що існують на міжнародних фінансових ринках.

Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, їх розмір пропорційний частці їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР.

Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАП) здійснює страхування капіталовкладень від політичного ризику на випадок експропріації, війни, зриву контрактів.

Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК) засновано в 1966 р. для сприяння припливу міжнарод­них інвестицій шляхом створення умов для припинення й урегу­лювання спорів між урядами та іноземними Інвесторами. За ста­ном на червень 1997 р. членами МЦУІК були 128 країн.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою орга­нізацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світово­го банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансу­вання як дефіциту державного бюджету, так і реформування еко­номіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інве­стиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих сек­торів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми — що і є основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР де­що інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються паке­ти закупівель, які необхідні для його впровадження, та джере­ла фінансування. Потім створена українською стороною робо­ча група управління проектом (інколи за участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Участь у торгах можуть брати всі компанії, які мають доста­тній міжнародний досвід і виробничі можливості виконати умо­ви конкурсу. Це стосується І місцевих виробників, більше того, їм надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Тобто, як­що український виробник виконує всі умови щодо якості, на­дійності та своєчасності поставок або послуг, але ціна його кон­курсної пропозиції на 15% вища, саме його можуть все одно оголосити переможцем конкурсу. Конкурс проводить українсь­ка сторона і підготовлена нею тендерна документація обов'язко­во узгоджується з МБРР. Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та Міжнаро­дним банком реконструкції та розвитку. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника. Крім цьо­го, кредитною угодою визначаються частини позики, які будуть передані відповідним субпозичальникам¹, а також категорії ви­трат, які можуть бути здійснені в межах проекту. Наступним за­ходом є підготовка та підписання субкредитних угод між Мініс­терством фінансів України та субпозичальникам й — бенефіціа-рами. Субкредитними угодами визначається сума, яку Мініс­терство фінансів України кредитує тому чи іншому субпози-чальнику, а також установлюються умови та терміни погашення зобов'язань з обслуговування цього боргу перед державним бюджетом.

¹ Су б позичальник — юридична особа, яка за субкредитною угодою може мати зобов'язання за частиною позики перед Міністерством фінансів як пред­ставником позичальника.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інсти-туційну розбудову в сумі приблизно ЗО млн дол. США. Надалі, у 1994—1995 рр., Світовий банк надав Україні кошти реабілітацій­ної позики в повному обсязі (близько 500 млн дол, США), які бу- ' ли спрямовані на фінансування підтримки бюджету, зокрема на покриття дефіциту бюджету, платежі за зовнішнім боргом та критичним імпортом. Розмір інституційної позики, наданої Світо­вим банком за цей період, становив 27 млн дол. США. У 1996 р. пе­редбачалося отримати від Світового банку близько 600 млн дол. США, у тому числі позику на структурну перебудову окремих сек­торів економіки (позика на розвиток підприємств) — 200 млн дол. США, на структурну перебудову сільського господарства — 150 млн дол. США, на структурну перебудову вугільного секто­ра — 150 млн дол. США. Проте на І січня 1997 р. було отримано 401,8 млн дол. США, у тому числі по 150 млн дол. США надійш­ло на реконструкцію вугільної галузі та реструктуризацію сільсь­кого господарства, на розвиток підприємств — 100 млн дол. США, Інституційної позики — 1,8 млн дол. США.

У 1998 р. продовжувалася співпраця зі Світовим банком щодо підготовки до реалізації таких проектів:

1. «Позика на структурну перебудову фінансового сектора»
(РЗАЬ) у розмірі 300 млн дол. США для підтримки реформ щодо
зміцнення банківської системи з метою заохочення банків до пе­
реходу на нові умови формування резервних та страхових фон­
дів, а також збільшення власного капіталу.

2. «Проект фінансових послуг» — у розмірі 250 млн дол.
США, який с продовженням позики на структурну перебудову
фінансового сектора. Згідно з пропозиціями Світового банку
цей проект включатиме такі основні напрями: кредитна лінія
для підтримки малого та середнього підприємництва у розмірі
100—150 млн дол. США; технічна допомога комерційним бан­
кам; автоматизація банківської діяльності; створення рейтинго-
вого агентства.

Реалізація цих двох проектів має стати істотним кроком щодо вдосконалення банківської системи України. Крім того, у 1998 р. Світовим банком було виплачено Україні за системними проек­тами 340 млн дол. США: 150 млн дол. — на перебудову сільсько­го господарства (усього два транші); 100 млн дол. — перший транш Проекту на розвиток підприємств (всього три транші); 90 млн дол. — перший транш кредиту на перебудову фінансового сектора (всього три транші). На різних стадіях підготовки пере­бувають майже три десятки Інвестиційних проектів, участь у фі-

нансуванні яких бере Світовий банк. Практично кожний проект супроводжується грантом. Верховна Рада України ратифікувала угоди про надання позики під проект реабілітації' ГЕС та управ­ління у системі електроенергетики, проект з насінництва, експе­риментальний проект у вугільній промисловості; проект на рест­руктуризацію вугільної галузі. Розглядається можливість виді­лення коштів для реалізації проектів:

• щодо удосконалення теплопостачання м. Севастополя;

• реабілітації та розширення централізованого теплопостачан­
ня м. Києва;

• щодо системи казначейства;

• щодо розвитку експорту;

• щодо підтримки соціального захисту (житлові субсидії*);

• щодо суспільного розвитку України;

• на розвиток приватного сектора;

• для реформування податкової адміністрації та системи ста­
тистики та Ін.

Кредити Світового банку є достатньо привабливим джерелом зовнішнього фінансування. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень до­ходів). Для таких країн строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, протягом яких сплачуються лише відсотки. Ставка відсотка може бути фіксованою або пла­ваючою з прив'язкою до ставки ЛІБОР. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачую­ться за плаваючою ставкою. З урахуванням загальної маржі Сві­тового банку ставка процентів для України становить близько 6,5% річних. На 1 січня 2000 р. державний борг України перед Світовим банком дорівнює 2,0 млрд дол. США, або 16,0% усього зовнішнього державного боргу України.

Існують деякі проблеми із виконанням українською сторо­ною зобов'язань у межах затверджених проектів. Із восьми грантів на розроблення проектів І здійснення дослідницької роботи шість було скасовано через відсутність заінтересовано­сті уряду України або відхилено Верховною Радою. Українська сторона досі не завершила оформлення членства у БАП, що унеможливило використання ресурсів організації на численні запити гарантій іноземних Інвесторів, а також у Міжнародній асоціації розвитку.

Такий стан пов'язаний з недостатньою ефективністю проект­ного портфеля Світового банку та обмеженою спроможністю нашої сторони освоювати кошти, що надаються.

Поиск по сайту: