СТАБІЛЬНІСТЬ БАНКІВ І МЕХАНІЗМ II ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Банківська стабільність означає постійну здатність банку від­повідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конку­рентному середовищі. На створення необхідних умов для стабі­льної діяльності банків спрямована система економічних норма­тивів регулювання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ І є обов'язковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характери­зують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема міні­мальний розмір статутного капіталу, норматив платоспроможно­сті і норматив достатності капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу регламентує рівень статутного фонду новостворюваних банків, який не може бути меншим суми, еквівалентної 1 млн євро за курсом НБУ на мо­мент реєстрації банку. Платоспроможність визначається співвід­ношенням між капіталом і активами банку, підсумовуваними з урахуванням їхніх ризиків. Нормативне значення показника не може бути нижчим від 8%, Це означає, що для нормальної робо­ти банк на кожну гривню активів, скоригованих на ступінь ризи­ку, повинен мати 8 коп. власних коштів (капіталу). Спорідненим з цим показником є показник достатності капіталу, який визнача­ється відношенням капіталу до загальних активів банку, зменше­них на створені відповідні резерви (резерви на відшкодування можливих втрат від активних операцій). Нормативне значення

показника достатності капіталу має бути не меншим за 4%, тобто на кожну гривню усіх активів (за мінусом резервів) банк повинен мати 4 коп. капіталу.

Комерційний банк буде в змозі відповідати за своїми зо­бов'язаннями за умови, якщо він вклав свої І залучені кошти у лік­відні активи. Це досягається завдяки дотриманню банком певних нормативів ліквідності. Серед них виділяються нормативи: миттє­вої загальної ліквідності, а також відношення високоліквідних ак­тивів до робочих активів. Норматив миттєвої ліквідності визначає­ться як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов'язань банку. Нормативне значення показ­ника миттєвої ліквідності має бути не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню своїх поточних зобов'язань банк повинен ма­ти не менше, ніж 20 коп. абсолютно ліквідних активів. Норматив загальної ліквідності розраховується як відношення загальних ак­тивів до загальних зобов'язань банку і має бути не меншим від 100%, тобто у банку активи І пасиви повинні бути збалансованими.

Крім двох наведених вище показників, банк повинен дотри­муватися певного співвідношення між високоліквідними і робо­чими активами. Нормальним це співвідношення вважається тоді, коли воно є не меншим за 20%. Це означає, що на кожну гривню робочих активів (активів, що дають доходи), банк повинен мати 20 коп. високоліквідних активів.

Виконуючи активні операції, банки мають справу з клієнтами з різним фінансовим становищем, яким до того ж притаманна та­ка риса, як швидка змінюваність. Це обумовлює підвищений ри­зик банківських операцій, а з ним і можливість допущення збит­ків. Одним із засобів мінімізації і запобігання ризиків є дотри­мання банком нормативів ризику, їх існує кілька. Одним з них є максимальний розмір ризику на одного позичальника. Він розра­ховується діленням сукупної заборгованості за позичками, між-банківськими кредитами та врахованими векселями одного пози­чальника та 100% суми позабалансових зобов'язань, виданих для цього позичальника, на капітал банку. Нормативне значення цьо­го показника не повинно перевищувати 25%. Тобто банк повинен диверсифі кувати свої кредитні вкладення і не допускати їх вели­кої концентрації в одного клієнта.

Існують також інші обмеження, зокрема банк може надати кредити Іншим банкам у розмірі, який не перевищує 200% його капіталу, а отримати кредитів від інших банків на суму, що не перевищує 300% капіталу. Вкладення коштів в інвестиційні опе­рації не може перевищувати 50% банківського капіталу.

Прибутковість як елемент банківської стабільності залежить від співвідношення доходів і витрат. Оцінювання прибутковості здійснюється за допомогою системи відповідних показників. Найпоширенішими показниками прибутковості банку є: прибут­ковість банківських активів (КОА); прибутковість акціонерного капіталу (КОЕ); процентна маржа (5РКЕО),

КОА — це показник, що характеризує співвідношення чистого прибутку банку (прибутку після оподаткування) й активів банку. Він показує, скільки чистого прибутку дає одиниця активів бан­ку. КОА — показник ефективності роботи менеджерів банку, він показує, як вони справляються із завданням отримання чистого прибутку з активів банківської установи.

КОЕ — показник, що характеризує відношення чистого при­бутку до акціонерного капіталу. Його значення особливо ціка­вить акціонерів банку, оскільки воно приблизно дорівнює розмі­ру чистого прибутку, який отримуватимуть акціонери від інвестування свого капіталу, тобто рівню дивідендів.

5РКЕО — показує, наскільки успішно банк виконує функцію посередника між вкладниками та позичальниками і наскільки го­стра конкуренція на грошовому ринку, учасником якого є уста­нова банку. Посилення конкуренції зумовлює скорочення різниці між доходами за активами та витратами за пасивами. Цей показ­ник визначається за формулою:

Процентні доходи Процентні витрати

СПРЕД = —---------- ;---- ;----------------------------- —-------- ;-------------------- .

Дохідні активи Платні пасиви

При аналізі прибутковості банку використовуються також такі показники, як чистий прибуток на одну акцію (ЧПа) та чиста процентна маржа (ЧПМ).

ЧПМ — це відношення процентної маржі (СПРЕД) до активів банку. На розмір процентної маржі впливають такі чинники, як склад та обсяг залучених коштів, розмір кредитних та інших вкладень. Крім того, розмір процентної маржі залежить від спів­відношення кредитних вкладень та джерел їх утворення за термі­нами платежів, а також за ступенем терміновості перегляду про­центних ставок.

Прибутковість відіграє важливу роль у діяльності банку, оскільки досягнення задовільного рівня прибутку дає змогу по­повнювати капітал, формує основу життєдіяльності та зростання банку, а також забезпечує прийнятний рівень дивідендних виплат акціонерам. Але рівень прибутковості безпосередньо пов'язаний

з рівнем ризику. Вищий рівень ризику відкриває потенційні мож­ливості отримання підвищеного прибутку, але не виключає мож­ливості втрат. Мінімізація рівня ризику дає змогу отримати неви­сокий, але стабільний прибуток. Тому балансування між прибут­ковістю та ризиком, пошук оптимального їх співвідношення є одним Із важливих І складних завдань управління банком.

Поиск по сайту: