Опрацьовуючи тему, слід звернути увагу на те, що основним елементом зовнішньоекономічної діяльності є валютні відносини, які виникають при функціонуванні грошей у міжнародному обороті. Лише за умови функціонування на світовому ринку загального, інтернаціонального за змістом вартісного еквівалента можлива реалізація еквівалентності міжнародного обміну товарів та послуг. Гроші реалізовують себе у функціях світових грошей, коли вони обслуговують міжнародні економічні відносини і використовуються як міжнародна розрахункова одиниця чи міжнародний засіб обігу й платежу. Функціональною формою останніх є валюта.
Протягом тривалого часу в ролі світових грошей завдяки своїм якостям виступало золото, але воно поступово втратило свої монетарні функції. Спочатку відбулася демонетизація золота на рівні функціонування національних грошей, а з часом – і міждержавних відносин.
Головним призначенням світових грошей стає виконання функції інтернаціональної міри вартості, за якою порівнюються не безпосередньо вартості окремих товарів, а купівельні спроможності національних валют. Таким чином, вони поєднують національні грошові знаки вартості.
Незважаючи на широке застосування, сутність валюти не знайшла однозначного трактування в літературі. З врахуванням того, що недопустимо ототожнювати валюту з грошовою одиницею взагалі, тому що при цьому зникають будь-які відмінності між грошима та валютою, остання втрачає свої специфічні ознаки; за умови пов’язування валюти з міжнародною сферою використання грошової одиниці це призводить до звужування сфери застосування валюти. Найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами.
Під час вивчення теми студенти повинні засвоїти різновиди валюти, її призначення та сферу застосування.
У залежності від емітентської належності валюту поділяють на:
– – національну валюту, яка виражена в грошах, що емітуються національною банківською системою. Для України це – гривні;
– – іноземну валюту, виражену в грошах, що емітуються банківськими системами інших країн. Для України це всі інші національні грошові одиниці, крім гривні;
– – колективну валюту, виражену в особливих міжнародних грошових одиницях, що емітуються міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонують за міждержавними угодами.
За режимом використання валюти поділяються на:
– – неконвертовані – це валюти, які неможливо вільно обміняти на іноземні валюти за ринковим курсом; їх ввіз та вивіз жорстко обмежується. До 1997 р. типово неконвертованою була і національна валюта України – гривня;
– – конвертовані – це валюти, які вільно обмінюються на валюти інших країн за курсом, що формується у встановленому порядку, і вільно вивозяться і ввозяться через кордон. Конвертованість – надзвичайно важлива, визначальна якісна риса валюти, якій слід приділити особливу увагу.
Конвертованою валюта стає не стихійно, а забезпечується державою завдяки значним зусиллям, спрямованим на досягнення товарно-грошової збалансованості, розвитку вільних товарних і валютних ринків, запровадження організаційно-правових основ валютного регулювання тощо.
Конвертованість валюти можна класифікувати за кількома критеріями: повнотою конвертації (повна конвертованість; часткова конвертованість), видами суб’єктів (зовнішня; внутрішня), характером економічних операцій, що обслуговуютьсяконвертованою валютою (за поточними операціями; за переміщенням капіталу).
Повна конвертованість означає можливість вільного обміну національної валюти на іноземну для всіх категорій власників (юридичних і фізичних осіб, резидентів і нерезидентів) та за всіма видами цілей або операцій (платежі за поточними операціями, платежі за рухом капіталу і переказами).
Використання вільно конвертованої валюти як резервної надає їй чимало переваг. Насамперед, це виявляється у зростанні на неї попиту на світовому ринку, що дає можливість уряду відповідної країни розширювати емісію своєї валюти, збільшуючи сеньйораж як джерело фінансування національної економіки, підвищуючи її конкурентоспроможність на світовому ринку.
Часткова конвертованість валюти означає, що національна валюта обмінюється на іноземну з певними обмеженнями. Якщо конвертація національної валюти дозволена тільки для нерезидентів, то вона називається зовнішньою, а якщо для резидентів – внутрішньою. Якщо конвертація поширюється тільки на платежі за поточними операціями, вона називається поточною, а якщо тільки на платежі за рухом капіталу – капітальною.
Перехід від неконвертованої до конвертованої валюти відбувається через часткову конвертацію.
Використання валюти для обслуговування зовнішньоекономічних відносин надає останнім специфічної форми валютних відносин, що мають певні особливості на які слід звернути увагу.
За своїм економічним змістом валютні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн і обслуговуються валютою. Вони тісно переплітаються з внутрішніми грошовими відносинами, є їх продовженням, коли вони переходять межі національних митних кордонів. У цей момент національні гроші набувають форми валюти.
Під час опрацювання даної теми необхідно зосередити увагу на тому, що невід’ємною ланкою міжнародної валютної системи є валютний ринок, який надає функціонуванню валютних відносин реального економічного змісту – це сектор грошового ринку, на якому урівноважуються попит та пропозиція на такий специфічний товар як валюта. За своїм призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних інститутів та механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати-купувати національну та іноземну валюту на основі попиту та пропозиції.
Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об’єкти та суб’єкти, ціну, інфраструктуру, попит та пропозицію, комунікації.
Об’єктом купівлі-продажу на цьому ринку є національні та іноземні валютні цінності.
Суб’єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти і нерезиденти) та посередники, насамперед – банки, брокерські компанії, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу. Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки.
Ціною на валютному ринку є валютний курс – ціна грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.
Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту систему сучасних комунікацій, що забезпечують оперативний зв’язок між усіма суб’єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.
Структура валютного ринку включає національні (місцеві) ринки, міжнародні ринки та світовий ринок. Вони розрізняються за масштабами і характером валютних операцій, кількістю валют, що продаються-купуються, рівнем правового регулювання тощо.
Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок,який здатний функціонувати практично цілодобово.
Прийнято виділяти наступні види валютних ринків в залежності від:
– – характеру операцій: ринок конверсійних операцій; ринок депозитно-кредитних операцій;
– – територіального розміщення: європейський, північноамериканський, азіатський та ін.;
– – видів конверсійних операцій: ринок касових операцій, ринок ф’ючерсів, ринок опціонів тощо;
– – форм валюти, якою торгують: ринок безготівкових операцій, ринок готівки.
Слід врахувати, що призначення та економічна роль валютного ринку проявляється через його функції, які реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій, класифікаційними ознаками яких є: термін здійснення платежу з купівлі-продажу валюти, цільове призначення, механізм здійснення операції, форма здійснення, масштаб операції.
Основними функціями валютного ринку є:
– забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
– створення суб’єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
– забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
– формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;
– страхування валютних ризиків;
– диверсифікація валютних резервів
Указані функції валютного ринку реалізуються через виконання суб’єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов’язані з переміщенням валютних цінностей між суб’єктами валютного ринку.
Валютні операції можна класифікувати за певними критеріями: терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти (касові або операції з негайною поставкою; строкові); механізмом здійснення операцій (операції спот; форвардні операції; ф’ючерсні операції; опціонні операції); цільовим призначенням (операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками, операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування), операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції); формою здійснення (безготівкові; готівкові); масштабами операцій (оптові – здійснюються між банками, роздрібні – здійснюються між банками та їх клієнтами).
При зовнішньоекономічній діяльності майже завжди постає потреба в обміні однієї національної валюти на іншу. Саме тому органи влади кожної країни встановлюють валютний курс – співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або «ціна» грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошовій одиниці іншої країни.
Валютний курс в умовах ринкової економіки є звичайним критерієм умов обміну, оскільки ціна формується залежно від попиту та пропозиції.
Необхідність установлення валютного курсу пояснюється тим, що національна валюта за межами внутрішнього ринку не може виступати законним платіжним та купівельним засобом. Саме тому об’єктивне визначення валютного курсу має важливе значення для забезпечення безпечних і взаємокорисних операцій різних країн.
Існує кілька видів валютних курсів, найвідомішими з яких є: номінальний та реальний; плаваючий і фіксований; двосторонній та багатосторонній (ефективний); двосторонній реальний та багатосторонній реальний; офіційний і ринковий; легальний та нелегальний; спот і форвард; курс покупця та продавця.
На основі вищевказаної інформації студенти мають узагальнити тенденції розвитку режиму валютного курсу в Україні.
Вивчаючи валютну систему, слід приділити увагу її сутності, різновидам, елементам, валютному регулюванні та валютній політиці, особливостям формування та функціонування валютної системи в Україні.
Важливим є розуміння того, що в механізмі валютного регулювання особливе місце займають платіжний баланс та золотовалютні резерви, оскільки саме через них реалізується внутрішній зв’язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери. Тому доцільним є розгляд структури платіжного балансу, призначення та використання золотовалютних резервів.
Суттєвим питанням є розгляд функціональних структур валютних відносин – світова та міжнародна валютна системи. Слід зазначити, що у своєму еволюційному розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи – золотого, золотовалютного та паперововалютного (девізного) стандарту. Міжнародні (регіональні) валютні системи є результатом взаємної інтеграції національних грошових та валютних відносин групи країн, які тісно взаємодіють між собою, та зі світовою валютною системою на глобальному рівні.
Важливо при вивченні даної теми розглянути формування Європейської валютної системи, трансформацію її в Європейський валютний союз зі спільною валютою та Європейською системою центральних банків.
Значну увагу потрібно приділити міжнародним ринкам грошей та капіталів як складовим частинам світового фінансового ринку, розглянути їх сутність, призначення та традиційні інструменти, запам’ятати, що існують основні світові центри ринків грошей та капіталів, серед яких особливе місце займає євроринок.