Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ТЕМА 7. ІНФЛЯЦІЯ ТА ГРОШОВІ РЕФОРМИ



Під час вивчення теми необхідно усвідомити суть інфляції, що притаманна тією чи іншою мірою паперово-кредитній системі будь-якої держави.

Як відомо, поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниже­нням вартості золота, чи першим і другим одночасно.

Помітного суспільного «звучання» зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей. Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси стали привертати до себе пильну увагу науковців і практиків, які розгледіли в ньому складне економічне явище і назвали його «інфляція» (від лат. inflatio – здуття).

Уперше термін «інфляція» почав вживатися в 70-ті роки XIX ст. стосовно грошового обігу в Північній Америці, переповненого папе­ровими знаками, які випускалися для ведення громадянської війни. З того часу він широко ввійшов у наукову літературу і практичний лексикон.

Інфляція– це тривале і швидке знецінення грошей внаслідок над­мірного зростання їх маси в обороті. При цьому стрімке зростання гро­шової маси може бути як абсолютним, так і відносним.

Формами інфляції є зростання товарних цін, поглиблення товар­ного дефіциту, хронічний бюджетний дефіцит, падіння валютного курсу національної грошової одиниці тощо, а в кінцевому підсумку – зниження купівельної спроможності грошей.

Після загальної демонетизації золота інфляція перетворилася в хро­нічне, властиве, по суті, всім країнам явище. Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається як процес, у складі якого можна виділити декілька стадій. Ці стадії розрізняються спів­відношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів зне­цінення грошової одиниці.

На першій стадії темпи зростання пропозиції грошей випереджають знецінення грошей, причому це випереджання поступово зменшується, наближаючись до вирівнювання.

На другій стадії інфляції темпи знецінення грошей випереджають темпи зростання їх пропозиції.

На третьому етапі зростання цін набирає нерівномірного стрибко­подібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають тем­пи зростання грошової маси, то відстають від них.

З метою правильного розуміння сутності інфляції доцільним є з’я­сування причин виникнення даного явища. Питання щодо причин інф­ляції є досить дискусійним, оскільки значна кількість чинників спри­чиняє тиск на ціни, наслідки її мають місце як в соціально-еконо­мічній сфері, так і в політичній.

З метою аналізу даного явища необхідно розраховувати певні ін­декси цін. На практиці, як правило, для вимірювання інфляції засто­совують наступні види:

a. a. індекс цін споживчих товарів (індекс споживчих цін);

b. b. індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

c. c. індекс цін ВВП або дефлятор ВВП.

Особливу увагу слід приділити класифікації видів інфляції та їх ха­рактеристиці.

За формами прояву інфляції можна виділити:

– – цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін (ос­новний вид в розвинутій ринковій економіці);

– – інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляє­ться у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

– – девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють такі види інфляції:

– повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5 % на рік;

– помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5–20 % на рік.

– галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20–50 %, а інколи 100 % на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню;

– гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін – більш як 100 % на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зни­кають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Пору­шується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці тощо.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, виділити певні види інфляції майже неможливо, оскільки певні чинники діють одночасно. В літературі за цим критерієм виділяють два види інфляції:

– – інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат.

– – інфляція попитуспонукається тиском на ціни з боку грошей унас­лідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще нази­вають монетарною інфляцією.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах сус­пільного життя, насамперед, – у соціальній та економічній.

У соціальній сферіінфляція призводить до:

– створення передумов для перерозподілу доходів між найманими пра­цівниками та підприємцями. Виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи;

– негативного впливу на матеріальне ставище людей з фіксованим до­ходом;

– негативного впливу на заощадження, які знецінюються або зовсім зникають;

– загальної невпевненості як підприємців, так і працівників;

– загострення соціальних суперечностей.

В економічній сфері наслідками інфляції є:

– скорочення обсягів виробництва;

– посилення хаотичності і диспропорційності розвитку суспільного виробництва;

– ризик інвестицій, що викликає скорочення нових капіталовкладень і затухання науково-технічного прогресу;

– скорочення платоспроможного попиту населення;

– зменшення питомої ваги грошових активів суб’єктів господарюва­ння;

– – згортання комерційного кредиту;

– – руйнівний вплив на грошовий обіг;

– – падіння курсу національної валюти відносно валют країн;

– – негативний вплив на фінансову сферу;

– – погіршення платіжного балансу;

Проблема боротьби з інфляцією існує в багатьох країнах. Її регулю­вання здійснює держава. Основна мета такого регулювання полягає в тому, щоб стримати інфляцію в розумних межах і не допустити розгону її темпів до розмірів, загрозливих для соціально-економічного життя сус­пільства.

З метою запобігання інфляційним процесам у країнах з ринковою економікою розробляється антиінфляційна політика. Вона проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики (урегулювання попиту), по­літики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.

Дефляційна політикавключає ряд методів обмеження платоспромож­ного попиту через фіскально-бюджетний і кредитно-грошовий механізми. Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикціята пряме лімітування (таргетування) випуску готівки в оборот. Підвищуючи облікову ставку центрального банку, регулюючи процентні ставки за па­сивними й активними операціями комерційних банків, збільшуючи норму обов’язкових резервів та іншими методами держава скорочує банківське кредитування економіки і цим стримує зростання грошової маси та плато­спроможного попиту. Практикується пряме державне лімітування зрос­тання кредитних вкладень та готівкової грошової маси в обігу, попередній контроль центрального банку за обґрунтованістю видач комерційними банками позик на великі суми.

Політика доходівпередбачає державний контроль за заробітною пла­тою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні («заморожування») або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше – в межах темпів приросту продуктивності праці або до того й іншого водночас.

Економічний стан, коли кризовий спад збігається з інфляцією, є стагфляцією. На стадії гіперінфляції гроші втрачають здатність вико­нувати свої функції, зростає обсяг бартерних операцій, порушується рівновага грошової системи.

Серед заходів, пов’язаних з оздоровленням і впорядкуванням гро­шового обігу, особливе місце належить грошовій реформі, яку прово­дить держава. Грошова реформа – це повна чи часткова перебудова грошової системи, яку проводить держава з метою оздоровлення гро­шей чи поліпшення механізму регулювання грошового обороту сто­совно нових соціально-економічних умов.

Необхідно звернути увагу на класифікацію грошових реформ у за­лежності від глибини реформаційних заходів: структурні (повні) та часткові.

Структурні (повні) грошові реформи – це проведення істотних струк­турних змін в економіці, в державних фінансах, банківській і валютній системах тощо.

Реформи часткового типуторкаються тільки самої організації грошо­вого обороту і зводяться до зміни окремих елементів грошової системи. Сама база грошової системи та структура економіки і грошово-кредитних відносин залишаються незмінними. За таких реформ найчастіше зміню­ється масштаб цін, вид та номінал грошових знаків, механізм емісії гро­шей тощо.

Такі реформи поділяються на:

за повнотою здійснюваних змін у грошовій системі: формальні ре­форми, за яких купюри одного зразка замінюються на купюри іншого зраз­ка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; деномі­наційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін);

за характером обміну старих грошей на нові: неконфіскаційні (за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові запаси, безготівкові запаси тощо) і конфіскаційні грошові реформи, за яких співвідношення об­міну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від форми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися за меншим коефі­цієнтом, ніж готівка); від форми власності власника грошей (для державних власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропор­цією, ніж для приватних). До цього типу реформ належить і так звана ну­ліфікація,коли старі грошові знаки оголошуються недійсними і вилучаються з обороту, а замість них випускаються нові гроші;

за порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк (7–15 днів), протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) та реформи паралельного типу (випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з обігом старих знаків, і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).

При вивченні даної теми слід врахувати, що головною метою гро­шової реформи є стабілізація валюти, для досягнення якої необхідно підготувати відповідні економічні умови (нагромадження золотова­лютних і матеріальних резервів, припинення чи значне зменшення темпів зростання грошової маси, оздоровлення державних фінансів, поліпшення структури суспільного виробництва, збалансування ринку).

В Україні була проведена повна грошова реформа, яка тривала близько п’яти років (січень 1992 – вересень 1996р.). Проведена грошо­ва реформа була об’єктивною необхідністю, яка забезпечила створе­ння власної грошової системи в Україні та її повну незалежність.

Семінарське заняття 9

План

1. Суть інфляції та її причини.

1. 1. Форми прояву інфляції. Види інфляції.

2. 2. Вимірювання інфляції.

3. 3. Державне регулювання інфляції.

4. 4. Соціально-економічні наслідки інфляції.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.