Право на найменування місця походження товару

Право на найменування місця походження товару — це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні тільки формується.

Треба сказати, що в країнах із розвинутою ринковою економікою цей інститут відомий уже давно. Він згадується в Паризькій конвенції про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. Конвенція, зокрема, проголошує, що вказівка на походження або найменування місця походження товару відноситься до об'єктів промислової власності і підпадає під дію Паризької конвенції (ст. 1). Стаття 10 Конвенції проголо­шує, що пряме чи публічне використання неправильного за­значення походження виробу або особи виробника, фабри­канта чи комерсанта є правопорушенням, яке тягне відпо­відальність за цивільним законодавством. Якщо при вироб­ленні чи виробництві товару або торгівлі ним буде не­правильно зазначено місце походження чи місцевість, або не­правильно вказано країну, де знаходиться цей пункт, чи країну, де застосовується неправдива вказівка про походжен­ня, то це визнається порушенням прав фізичної чи юридичної особи, які с виробниками чи комерсантами щодо цього товару.

Зміст цих статей Паризької конвенції про охорону про­мислової власності наведено для того, щоб підкреслити ваго­мість зазначення найменування місця походження товару в умовах ринкових відносин ще наприкінці минулого століття. Протягом нинішнього століття значення і роль права на на­йменування місця походження товару не тільки не зменшились, а ще більше зросли. Свідченням цього с розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було. Не було такого законодавства і в Україні.

На даний час охорона прав на географічні позначення здійснюється Законом України „Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р. в редакції від 21 грудня 2000 року. Розробка і прийняття зазначеного законодавства —це гостра потреба сього­дення. Справа в тому, що на якісні характеристики, крім технічного рівня, технології, якості матеріалів, впливають також інші чинники, які часто не залежать навіть від технічного рівня виробництва чи будь-яких інших умов вироблення товару. Такими додатковими чинниками, що зу­мовлюють значною мірою якісні та інші характеристики това­ру, можуть бути певні властивості того чи іншого географіч­ного району (приміром, вода, повітря, ґрунти, кліматичні, гідрологічні та інші умови). Так, певні сорти вина можна виро­бити з винограду, що вирощується тільки в певній місцевості; на виробництво пива впливають ряд властивостей саме даного географічного району — вода, ячмінь, хміль тощо. Тканина певного сорту може бути вироблена тільки із вовни овець певної породи, що вирощується в певній місцевості.

Це — природні чинники географічного району, які можуть зумовлювати певні якісні показники виробленого товару, на­приклад, мінеральної води тощо. Але на якісні його харак­теристики можуть впливати також і люди — виробники цього товару. Гуцульські киптарики, мабуть, ніхто краще не зробить, ніж самі гуцули. Виробництвом оптичних приладів прославив себе київський завод "Арсенал", миколаївські та херсонські суднобудівники здобули авторитет у світі. Таких прикладів можна навести багато, коли саме майстерність, професіоналізм виробника, технічний рівень виробництва зумовлюють попит товару і, отже, його конкурентоспроможність на ринку.

Можливий ще й третій напрям впливу на конкурентоспро­можність товару — це поєднання географічного чинника з людським. Уміле використання спеціалістами високого класу, фахівцями переваг, властивостей та інших якостей певного району значно підвищує конкурентоспроможність виробів, ефективність виробництва. Наприклад, із винограду, що має особливі властивості, винороби високого класу виробляють вино, яке користується великим попитом на ринку. Зрозуміло, що некваліфікований спеціаліст навіть із хорошого винограду не зможе зробити добре вино. Таке поєднання природного чинника з людським дає значний ефект, підвищує конку­рентоспроможність товару.

Тож на ринку складається певна оцінка товару, вироблено­го в певному географічному регіоні та ще й у поєднанні із людським чинником. Зростає значення найменування місця походження товару, виникає необхідність його правового регулювання.

В умовах переходу України до ринкових відносин постає потреба впровадження цього інституту і в нашому цивільному законодавстві. Власного досвіду в розробці такого законодавства Україна не має. Але є досвід зарубіжних країн, у тому числі Російської Федерації, який має бути використаний. При цьому слід мати на увазі особливість права на найме­нування місця походження товару. Вона полягає в тому, що право на найменування місця походження товару не має виключного характеру, тобто не є монопольним. Воно може належати кільком користувачам одночасно. Ця своєрідна особливість накладає певний відбиток на інститут в цілому.

Дамо визначення поняття місця походження товару, його основні правові ознаки.

По-перше, найменуванням місця походження товару є назва країни, населеного пункту, місцевості чи будь-якого іншого географічного об'єкта. Це може бути історична назва географічного об'єкта.

Законодавство зарубіжних країн, як правило, містить певні обмеження щодо найменування місця походження товару. Так, не визнаються місцем походження товару позначення, які хоча і містять назву географічного об'єкта, проте, увійшли в загальновживаний обіг як позначення товару певного виду, не пов'язаного з місцем його вироблення.

По-друге, однією із необхідних ознак такого визначення має бути вимога, що найменування місця походження товару використовується для позначення певного роду товарів, які виробляються в даному географічному об'єкті, тобто в кон­кретно означеній місцевості.

По-третє, позначення вказує на особливі властивості това­ру, яких не мають товари такого роду, що виробляються в іншій місцевості, іншому географічному об'єкті.

По-четверте, ціособливі властивості товару зумовлені саме природними або людськими чинниками певного географіч­ного об'єкта або природними і людськими чинниками одно­часно.

Найменування місця походження товару набуває значення лише за умови його державної реєстрації в установленому чинним законодавством порядку або в силу міжнародних договорів держави.

Заявником на реєстрацію найменування місця походження товару в принципі може бути будь-яка юридична чи фізична особа, яка має намір виробляти товар із характерними для певного географічного об'єкта властивостями або вже вироб­ляє зазначений товар. Проте слід мати на увазі ту особливість цього інституту, що право на використання найменування місця походження товару не є монопольним, тобто воно не є виключним правом. Це означає, що одне і те саме наймену­вання місця походження товару може бути зареєстровано на ім'я кількох заявників — користувачів цього найменування.

Особа, яка зареєструвала на своє ім'я найменування місця походження товару, одержує право на його використання (але не виключне право), якщо товар, що виробляється, відповідає вимогам, викладеним у заявці на реєстрацію.

Проте для користування найменуванням місця походження , товару не обов'язково усім користувачам його реєструвати, достатньо однієї реєстрації на ім'я будь-якої фізичної чи юридичної особи.

Право користування цим найменуванням місця походження товару на підставі державної реєстрації може бути надано будь-якій фізичній чи юридичній особі. Але таке право може бути надано за однієї неодмінної умови — виробник товару знаходиться в тому ж географічному об'єкті і виробляє товар з тими ж властивостями, які визначені у свідоцтві про реєстрацію найменування місця походження товару.

Використанням найменування місця походження товару за­ведено вважати застосування на товарах, для яких воно зареєстровано, а також на їх упаковці; в рекламі, проспектах, рахунках та іншій діловій документації, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках, а також у разі демонстрації то­вару на виставках і ярмарках, які проводяться на території держави.

Як уже зазначалося, право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому власник свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на вико­ристання цього найменування іншим особам. Вони можуть просто одержати свідоцтво на право користування цим же найменуванням місця походження товару.

У законодавстві зарубіжних країн передбачається право юридичних і фізичних осіб, які здійснюють посередницьку діяльність, використовувати свій товарний знак разом із най­менуванням місця походження товару на підставі договору.

Для більшої ефективності охорони свого права на користу­вання найменуванням місця походження товару власник свідоцтва може проставляти поряд із найменуванням місця походження товару попереджувальне маркірування. Воно має застерегти про те, що використане найменування зареєстрова­не в усталеному порядку.

В більшості країн строк чинності свідоцтва обмежений, як правило, десятьма роками. Але в законодавстві багатьох країн міститься правило, за яким власник свідоцтва може клопотати про подовження його чинності. Кількість разів подовження строку чинності свідоцтва не обмежується. Однак чинність свідоцтва може бути подовжена лише за умови, що його власник знаходиться в тому самому географічному об'єкті і виробляє товар із зазначеними у свідоцтві властивостями.

Поиск по сайту: