Психологічна характеристика злочинної групи

У кримінальному праві поняття співучасті визначається як спільна умисна участь декількох суб'єктів у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України), що спричиняє відповідальність за вчинення злочинів групою осіб, групою осіб за попередньою змовою, організованою групою або злочинною організацією (ст. 28 КК).

Кожен із названих видів групових злочинів та групової злочинної діяльності має не тільки правовий, але й відповідний психологічний зміст. З позицій психології, злочинна група - це неформальне антисуспільне об'єднання осіб для спільного вчинення злочинів, що є єдиним, особливим суб'єктом діяльності. Саме спільність вчинення злочинів певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких)-головне, заради чого існує злочинна група.

У цьому визначенні наявні такі кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між учасниками:

2) об'єднання учасників відбувається завдяки спільній злочинній діяльності:

3) взаємодія учасників групи певним чином організована[від ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до складно структурованих, де існують багатоманітні та багатопланові функціональні та психологічні взаємозв'язки);

4) група є єдиним особливим суб'єктом діяльності, тобто кожен учасник робить свій внесок відповідно до координації та розподілу ролей - з одного боку, до кожного пред'являються певні вимоги-з іншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальні й часткові. Загальними є вимоги здійснювати протизаконні дії, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та внутрігрупової субординації; частковими-обачливість у поведінці, здібності та досвід вчинення злочинів, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та Ін.).

Причини об'єднання декількох осіб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочин самому чи складність його одноосібної реалізації;

б) особисті неформальні зв'язки і стосунки учасників у минулому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи декількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;

г) цілеспрямований вплив осіб, які мають анти суспільну спрямованість та/чи злочинний досвід.

Злочинні групи достатньо часто формуються на основі неформальних об'єднань у сфері побутового спілкування (за місцем проживання), що виникають завдяки симпатіям, емоційній привабливості, спільності поглядів та інтересів і т. ін. Відомо, що неформальна група функціонує лише за умови позитивного ставлення учасників один до одного, інакше спілкування стає безпредметним і втрачає сенс. Це стосується і даного виду злочинних груп: участь у них зумовлюється попередньою деформацією соціальних властивостей особистості, а групова злочинна діяльність стає її результатом. Але елементи звичайного неформального спілкування зберігаються ще досить тривалий час, поступово змінюючись на суто "ділові", злочинні. Єдність та цілісність групи при цьому забезпечується такими чинниками, як внутрішня ізоляція та страх викриття, протиставлення суспільству і зростання ймовірності кримінального покарання, кругова порука і острах розправи при недотриманні взятих зобов'язань.

Злочинна група може також спеціально створюватися особами, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід. Довірливі стосунки у таких групах базуються на спільному відбуванні покарання в УВП, злочинних зв'язках, вчинених у минулому злочинах та ін. У даному випадку мають місце прояви антисуспільної установки та готовності до злочинної діяльності всіх учасників.

Узагальнення матеріалів літературних першоджерел та практики діяльності правоохоронних органів дозволяє виділити наступні закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об'єднання учасників для здійснення злочинної діяльності. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскільки рішення про свою участь чи неучасть, в результаті, приймається людиною свідомо і самостійно.

Аналіз мотивів об'єднання у злочинні групи свідчить, що свідомість кожного учасника формується під впливом сукупності чинників макросередовища (соціально-економічних, політичних, соціокультурних та Ін.) та мікросередовища (найближчого оточення). Неможливість прилучення до соціально схвалюваних цінностей суспільства, нездатність їх засвоєння, а звідси - відсутність адекватного рівня самоствердження і актуалізації особистості, призводить до спілкування з таким соціальним оточенням, де рівень домагань реалізується за рахунок соціально засуджуваної поведінки. Згуртуванню злочинної групи сприяє також однакова чи подібна антисуспільна спрямованість інтересів учасників, що формується в результаті групового впливу завдяки переконанню, навіюванню, наслідуванню (переконуючий вплив - розповіді про злочинну діяльність, вимоги дотримуватися правил і традицій; навіювання - приклад поведінки досвідчених злочинців, демонстрація "цінностей" злочинного способу життя, формування почуття впевненості в своїх силах та підтримці з боку групи; наслідування - переймання загальногрупового настрою та емоційного фону);

2) розвиток групи від простого об'єднання двох чи більше осіб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до більш складних І організованих форм злочинних об'єднань, діяльність яких стає все більш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою. При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соціально небезпечних форм стає невідворотною; лише в окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рішення про припинення злочинної діяльності). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням інших учасників, острахом помсти, розправи та ін.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасників стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об'єкти злочинних домагань). Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та система взаємних зобов'язань; чітко розподіляються функції і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами.

На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з'являється лідер, який очолює ієрархію "домінування - підлеглість". У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лідер стає емоційним центром, вирізняючись своїми особистісними якостями, а організатор - інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю.

Нижче в груповій структурі знаходяться відповідальні виконавці - керівники окремих підгруп чи при виконанні окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні організаторські здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавці, які спеціалізуються на окремих діях та операціях, реалізую чи лише частину загального групового плану.

Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані "опозиціонери" - ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісними якостями та рівнем домагань, або ж такі, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп і т. ін. Незважаючи на це, при вчиненні злочинів "опозиціонери" демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію.

Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий - прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий - породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоційних стосунків між учасниками на суто функціонально-ділови що базуються на спільній злочинній діяльності. Значення відносин симпатії, дружніх і навіть родинних стосунків поступово зменшується, а інколи - повністю відсутнє. Це забезпечує упорядкування, жорсткість функціональних зв'язків, сприяє консолідації групи та узгодженості дій П учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (і умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо інших людей та соціального середовища. Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасників до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи, з корисливою спрямованістю складаються Із двох-трьох осіб, корисливо-насильницькі - більш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психічного І фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого.

Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної діяльності, у зв'язку з чим лідерами злочинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка "лояльності") та визначаються перестороги для включення у групу нових учасників (перевірка "надійності", утому числі-шляхом ініціювання вчинення ними злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвідки стає невід'ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. Організовані злочинні групи визначають внутрішньогрупові норми безпечної поведінки, що передбачають жорсткі санкції (в граничних випадках - фізичне знищення) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів між учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавці підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива "надійність" напарників, подільників. Але особисті контакти між ними і "верхівкою" виключені повністю, керівництво реалізується через відповідальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дії, можуть і не усвідомлювати наявності злочинної "піраміди" і загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що "верхи" забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осіб від соціального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром щодо наявності в її учасників антисуспільної спрямованості, група може також стати об'єктом уваги внаслідок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, інших видів нетрадиційної для даного віку поведінки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної діяльності "форму". Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосіб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в період підготовки до злочину та його вчинення змінюються на бажання "розслабитися", продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної діяльності, розширенням сфер впливу (мікрорайон - район - місто - область - регіон) та виникненням суперництва з іншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

Поиск по сайту: