Особистість правопорушника та чинники її формування

Вчинення злочинного діяння передбачає наявність суб'єкта діяльності (суб'єкта його вчинення). Відповідно до ст. 18 Кримінального кодексу України суб'єктом злочину є фізична особа, яка вчила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.Для позначення поняття "суб'єкт злочину" в юридичній літературі вживаються такі терміни: "особа злочинця", "злочинна (чи криміногенна) особа", "особа винного", "особа, яка вчинила злочин". Незважаючи на певні відмінності, ці терміни використовуються як тотожні. Існує також думка, яка взагалі заперечує поняття особи злочинця і те, що вона має певні специфічні особливості та властивості.Проте, особа злочинця не лише існує, але й потребує дослідження. Необхідно погодитися з А. Ф. Зелінським, що особа злочинця — альфа й омега кримінальної психології, її наріжний камінь. Людина, яка порушила кримінальний закон, є автором злочину, а її "справа" перетворює громадянина на злочинця, який відхиляється суспільною свідомістю. [7,9] У злочинців під час зайняття злочинною діяльністю виробляються своєрідні вміння і навички, звички і нахили, тобто "злочинний" почерк. Вчинення злочинів певним способом — передумова злочинної професіоналізації. Знання специфіки способів професійної злочинної діяльності — ключ до виявлення винних. На думку В.О. Коновалової про особу злочинця необхідно говорити у тому випадку, коли йдеться про певну систему злочинних дій. Це обумовлено тим, що особистість формується в процесі діяльності (у тому числі злочинної). Вчинення злочинних дій позначається на психологічній структурі особистості, виникненні у неї антигромадської спрямованості (установки). [11,358]Особа злочинця — це соціально-психологічне поняття, яке охоплює сукупність типових психологічних і моральних якостей індивіда, що формуються в результаті вчинення злочинів. Особа злочинця охоплює цілу систему психологічних властивостей: спонукання, установки, переконання, емоційні і вольові особливості тощо. Дослідження особистості злочинця передбачає вивчення психологічних механізмів протиправної поведінки, мотивацій різних видів злочинів, індивідуально-психологічних і соціальних чинників, ситуативних реакцій людини.Особа злочинця характеризується виникненням певних змін (пороків) в її психологічній структурі. Змінам піддаються ціннісні орієнтації, потреби, нахили, переконання. Виникають негативні риси характеру: жорстокість, озлобленість, жадібність, боягузтво та ін. Виникає питання: чи тотожні такі два поняття як "особа злочинця" та "особистість злочинця"? Першим поняттям, з якого варто починати вивчення проблеми особистості, є "індивід". Дослівно воно значить неподільну далі частку якогось цілого. Цей своєрідний "соціальний атол", окрема людина розглядається не тільки як одиничний представник роду людського, але і як член якоїсь соціальної групи. Більш змістовний інший термін "індивідуальність", що означає унікальність і неповторність людини у всім багатстві її особистісних якостей і властивостей. Людина виступає спочатку як "особь", "випадковий індивід" (Маркс), потім як соціальний індивід, персоніфікована соціальна група, і потім як особистість. Особистість тим значніша, чим більше в її переломленні представлено загальних, загальнолюдських характеристик. А особа є атрибутивною характеристикою кожного людського суб'єкта, є такою психологічною характеристикою суб'єкта, яка регулює його відносини з об'єктивною дійсністю.Аналіз зарубіжної та вітчизняної психологічної і криміналістичної літератури показує, що саме питанню вивчення особистості злочинця приділяється досить велика увага.Лише за останнє десятиліття XX ст. з цієї проблематики у світ вийшло декілька монографій, чимало статей в наукових збірниках, захищена низка кандидатських та докторських дисертацій (праці українських сучасних криміналістів: О.М. Бандурка, В. О. Соболева, А.Г. Флорова, О.Г. Кулик).Як сприймати поняття "особистість злочинця"? Як зазначає В.В. Бедь, в окремому правопорушнику не можна абсолютизувати які-небудь злочинні його особливості. У той же час у кожного злочинця можна виявити те спільне, що характерне для всіх злочинців певної категорії. Лише в цьому аспекті правомірний термін "особистість злочинця". [4,136]В.І. Андросюк, Л.І. Казміренко, Л.Ю. Кондратьєва вказують, що особистість правопорушника (злочинця) поза вчиненням правопорушення не цікавить юридичну науку і практику. Сам по собі термін "особистість злочинця" аж ніяк не свідчить, про якусь його виключність. [2,192] Злочинцями звуться і неодноразово засуджені рецидивісти, і особи, що вперше вчинили злочин із необережності, за випадкових обставин. У кожному конкретному випадку необхідно встановити, про що йдеться: що вчинено, ким, за яких обставин. Про якусь попередню визначеність, фатальність вчинення злочину людиною не можна говорити ще й тому що від самого суспільства, від держави залежить, чи вважається певна дія злочинною в конкретний відрізок часу. Людина не народжується "під певне законодавство". Водночас кожна осудна особа (яка досягла певного віку, рівня соціального розвитку і т. ін.) як носій свідомості та волі в змозі вирішити дилему; вчинити чи ні те, що кримінальним законом заборонено. Здатність до вибірковості поведінки є засадою кримінальної та іншої відповідальності. Тому, зазначені вище вчені, виходять з того, що кожний злочин — це складний акт людської поведінки, залежний від прийняття рішення вчинювати ту чи іншу дію або ж відмовитись від цього. [2,193]Особистість злочинця (правопорушника) — свідомий суб'єкт, наділений сукупністю біологічно зумовлених і соціально детермінованих властивостей та якостей, поведінка якого визначається антисуспільною спрямованістю, що виникає під впливом дії певних суспільно-політичних, економічних та соціокультурних умов.Центральним питанням даної проблеми є співвідношення наслідуваних (біологічних) та набутих особливостей у детермінації злочинної поведінки, і в зв'язку з цим — можливості та межі корекції особистості правопорушника. Вирішення цих проблем багато в чому базується на двох історичних напрямах учення про природу правопорушень — про роль соціального та біологічного чинників. Представники одного з них абсолютизують значення вроджених якостей (3. Фрейд, Ч. Ламброзо, У. Шелдон, О. Лазурський, Е. Фром), інші — визначають детермінацію злочинної поведінки виключно за рахунок соціального (Д. Уотсон, Г. Лебон, Й. Дюркгейм, Г. Тард, В. Бехтерев). Відомі також спроби механічного поєднання дії біологічних і соціальних причин злочинності.Принципова позиція сучасної юридичної психології полягає у визнанні соціального і біологічного в людській природі, які не протистоять, тим більше — не виключають один одного в поясненні поведінки людини, а перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Але при встановленні причин конкретної соціально значимої дії, у тому числі і правопорушення, визначальним є соціальне. Воно активно впливає на індивідуальні особливості людини, детермінуючи зміст, сутність поведінки. Біологічне — лише її динамічна, функціональна сторона, тобто біологічні чинники є умовою дії соціальних причин. Незважаючи на зрозумілість та логічність останнього положення, проблема особистості злочинця залишається дискусійною вже понад сто років.

Вступаючи у взаємодію з матеріальним і соціальним середовищем, під його впливом людина засвоює норми поведінки, моральні та правові поняття, соціальні та культурні цінності; відбувається постійна динаміка потреб, інтересів, прагнень. На процес формування особистості визначальним чином впливає спосіб життя відповідних соціальних прошарків, соціальних груп, суспільства у цілому. Поняття "спосіб життя" складається з: 1) матеріального середовища; 2) системи суспільних стосунків і зв'язків; 3) соціально-психологічної атмосфери, що сприяє виникненню та закріпленню позитивних чи негативних рис особистості та відповідних форм поведінки. Дефектність навіть одного з чинників способу життя створює передумови формування антисуспільної спрямованості (наприклад, матеріальні труднощі в поєднанні зі сприятливими психологічними відносинами; відсутність соціально-психологічної спільності при повному матеріальному достатку; негативний вплив економічних, соціально-політичних та інших умов у суспільстві).У психології особи злочинця В. Ф. Пирожков розрізняє певного роду дефекти: 1) дефекти індивідуальної правосвідомості (соціально-правовий інфантилізм; правова непоінформованість; соціально-правова дезінформо-ваність; правовий нігілізм (негативізм); соціально-правовий цинізм; соціально-правове безкультур'я); 2) патологія сфери потреб особи; 3) дефекти в особистісних установках; 4) дефекти психічного розвитку. [15,18]Людина — не пасивний об'єкт, що лише сприймає вплив оточення, вона активно взаємодіє з середовищем, формуючи в певних межах умови свого життя, свою особистість. Ця активність виявляється передусім у соціальних ролях особистості. Соціальна роль — це реальна суспільна функція людини, зумовлена її становищем у системі суспільних відносин, приналежністю до соціальної групи, взаєминами з іншими людьми та соціальними інститутами в різних сферах суспільного життя. Кожна спільність (сім'я, група, суспільство) встановлює для ролі певний норматив поведінки, якої чекають від суб'єкта. Збіг нормативу поведінки, санкціонованого суспільством, і реальної поведінки характерний для законослухняних особистостей. Небажання чи нездатність дотримуватись нормативів призводить до морального конфлікту чи правопорушення, причому причина цього може критися як в особливостях особистості, так і в самому суспільстві. Будучи знехтуваною позитивно орієнтованою соціальною групою, особа стає членом неформальної соціальної групи, суспільна спрямованість якої може варіювати у досить широких межах. При розбіжності фактичної соціальної ролі і рівня домагань виникає внутріособистісний конфлікт, що переноситься на соціальне оточення і переростає в антисуспільну поведінку. Як стверджує В.І. Андросюк, це ще раз підтверджує безпідставність тез про біологічну, наслідувану схильність до вчинення злочинів з посиланням на високу частоту антисуспільних проявів у дітей, батьки яких були злочинцями; річ тут у своєрідній негативній "соціальній спадковості" — звичок, традицій, усього способу життя завдяки наслідуванню, навіюванню, переконанню та іншим механізмам впливу. [2,198]У структурі особистості злочинця особливий інтерес викликають психічні властивості, які дають найбільш повне уявлення про глибинні процеси, які безпосередньо визначають її поведінку, і серед них провідним є соціальна спрямованість особистості. Ядром спрямованості особистості – є її мотиви. Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні.Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. [4,144]Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

Поиск по сайту: