Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Місце юридичної психології в системі психологічних наук. Принципи юридичної психології



Юридична психологія - самостійна галузь знання, що знаходиться на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, пов'язані з правом, його виникненням 1 застосуванням у цілісній системі "людина - суспільство - право". В центрі її уваги - психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право - результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість -безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та Ін.) у зв'язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку - юридичної. Юридична наука І практика, користуючись психологічними знаннями, не втрачають свого юридичного сенсу. У кримінальному праві, наприклад, знання загальної психології повинні враховуватися при визначенні таких понять, як суб'єкт злочину, суб'єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; знання соціальної психології-стосовно групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, основними є формальні вимоги закону, обов'язковість та необхідність його дотримання, правові поняття 1 категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту.

Юридична психологія вивчає лише ті психічні факти, закономірності та механізми, що виникають у межах правотворчої.

правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративно пов'язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ: особистості, свідомості і діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією відбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологічних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами або консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністративному процесі або на стадії виконання покарання чи реалізації інших заходів правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній діяльності, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологічних та юридичних знань у новій галузі знання-юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологія є наукою водночас і психологічною, і юридичною, а її виникнення стимулює розвиток і вдосконалення як психологічного, так і юридичного знання.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психології, вона включається в систему як психологічних, так і юридичних наук водночас. Цілісна побудова психологічної науки та безперервний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психології. При цьому зв'язки юридичної психології з певними галузями є досить чіткими, з іншими - тільки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологічної науки більшою або меншою мірою пов'язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія є для юридичної психології теоретичною базою, оскільки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психічної діяльності людини. Має місце І зворотний зв'язок, оскільки розвиток юридичної психології збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соціальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє більш повному дослідженню суспільної та Індивідуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки. Дослідження в галузі юридичної психології, в свою чергу, активізують розвиток соціальної психології.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання і забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної діяльності. Водночас, набуті юридичною психологією знання про особливості правопорушників, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною психологією (наприклад, всесвітньо відома система роботи A.C. Макаренка з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпритульними дітьми).

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини на різних вікових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє більш точно диференціювати психологічні особливості правопорушника, потерпілого, свідка залежно від їх віку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Відповідно юридична психологія збагачує вікову психологію даними щодо особливостей та закономірностей делінквентної поведінки осіб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистість людини взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психічної діяльності людей, отже-може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливості правопорушників із психічними аномаліями. Одержані юридичною психологією відомості про суб'єктів юридичного процесу з психічними аномаліями, особливості вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведінки можуть використовуватися патопсихологією для підвищення ефективності соціальної та психологічної реабілітації.

Методологічною базою для юридичної психології, як і для всіх інших наук, є філософія, що обґрунтовує засади процесу пізнання за допомогою визначення сукупності відправних позицій - принципів: єдності логіки, діалектики і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов'язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об'єктивності, цілісності. Історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо. Завдяки зв'язку І взаємодії з філософією юридична психологія розглядає державно-правові явища в динаміці, історичному розвитку, взаємозв'язку з Іншими сферами пізнання.

Виходячи з зазначеного, систему психологічних наук та місце у ній юридичної психології слід розглядати не як механічну суму психологічних знань, що належать до різноманітних сфер людської діяльності, а як процес - поділ психології на галузі або виникнення нових галузей на межі психології та інших сфер науки і практики. Юридична психологія - це наука, що має "внутрішню" логіку розвитку, під якою розуміють закономірну динаміку її категорій, принципів і методів, єдину для всіх галузей психологічної науки.

Загальнонаукові принципи можна визначити як сукупність відправних позицій-єдність діалектики, логіки і теорії пізнання, об'єктивності, історизму, гуманізму та Ін. Зазначені принципи створюють передумови до використання загальнонаукових методів: системного, структурно-функціонального, логічного тощо.

Основними принципами психології визначено: 1) принцип розвитку - безупинних кількісних та якісних змін психічних явищ; 2) принцип детермінізму (причинної обумовленості) - залежності розвитку психіки від способу життя (подій, життєвих ситуацій) людини; 3) принцип єдності свідомості і діяльності - свідомість є внутрішнім змістом діяльності, а діяльність її зовнішнім відображенням.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.