Етапи формування юридичної психології, основні напрямки її розвитку

Предмет та завдання юридичної психології

Юридична психологія (від лат. juris – право) — галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності і механізми психічної діяльності людей у сфері регульованих правом відносин.

Предметом юридичної психології є дослідження і виявлення психологічних фактів, закономірностей та механізмів реалізації людьми активності в області правотворчості і право реалізації, а також психологічне забезпечення праці юристів у різних сферах правової реальності.

До основних завдань юридичної психології відносяться:

по-перше, методолого-теоретичне: розробка відповідно до вимог загальної наукової методології і гносеології проблем об'єкта, предмета, методологічних принципів, історичного розвитку, категоріального апарату, структури і взаємозв'язку даної дисципліни з суміжними науками, створення соціально-психологічної методики дослідження проблем боротьби із злочинністю і психологічного забезпечення юридичної діяльності;

по-друге, аналітичне: дослідження психологічних закономірностей і механізмів розвитку правосвідомості, злочинних діянь індивідуального й групового характеру, психологічної сторони процесу виправлення засуджених, проблем ефективності психологічного забезпечення правового регулювання та формування особистості суб'єктів юридичної діяльності;

по-третє, прогностичне: вироблення науково обґрунтованих припущень про можливу динаміку детермінації, психологічні закономірності зміни правосвідомості й злочинності як соціальних явищ, про тенденції розвитку особистості окремих категорій злочинців і злочинних груп, експертно-психологічні оцінки та прогнозування ефективності правового регулювання;

по-четверте, практичне: розроблення і впровадження рекомендацій юридичної психології, спрямованих на підвищення ефективності правотворчої, виправної, правоохоронної й пенітенціарної діяльності, на професійний розвиток індивідуальних і колективних суб'єктів юридичної праці, участь фахівців-психологів у юрисдикційному процесі, в проведенні судово-психологічних експертиз, психологічного консультування і психокорекційної роботи з людьми з девіантною поведінкою.

Етапи формування юридичної психології, основні напрямки її розвитку

В історичній ретроспективі можна виділити такі основні етапи розвитку юридичної психології:

I - описовий (з давнини до початку XIX ст.);

II - порівняльно-аналітичний (XIX ст.);

III - природничо-науковий (з початку XX ст. до теперішнього часу).

Застосування психологічного знання для забезпечення правосуддя та використання його в напрямах правоохоронної Діяльності має прадавню історію. Випробування учасників процесу, що подекуди мали містичний характер, але значною мірою синтезували емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному та середньовічному кримінальному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, різних її проявів для одержання правдивої інформації. Прообразом тестування, своєрідним емпіричним дослідженням при розслідуванні злочинів та доведенні вини було, наприклад, випробування рисом у Давньому Китаї або там-тамом у народів Африки. Проте і в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте зізнання підозрюваного у вчиненому.

Розшуковий процес, як світський (більш вишуканий) варіант інквізиційного, не використовував даних психології, базуючись виключно на таємних письмових свідоцтвах. Особисте зізнання як основний доказ здобувалося всіма можливими способами, у тому числі й з застосуванням катувань і тортур. Одночасно з фізичними, використовувалися і психологічні методи впливу на підозрюваних із метою отримання зізнання будь-що, основою яких були узагальнені емпіричні дані та побутова психологія.

Щоб примусити людину дати свідчення, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, яка провокувала до вияву емоцій. Наприклад, підозрюваного раптово вводили в ледь освітлене приміщення, де знаходився труп, і там змушували сказати правду, використовуючи його шоковий стан.

На зміну інквізиційному середньовічному розшуковому процесу прийшов процес змагальний (ідеї якого зароджувалися в філософії, соціології, теорії права) з властивою йому гласністю та усним провадженням. Важливого значення набувають показання свідків та інформація стосовно особистості підсудного, потерпілого, позивача, відповідача тощо. Для правильної оцінки свідчень підозрюваного, обвинувачуваного та інших учасників процесу, одержання даних про їх особистість у кримінальному, а потім у цивільному буржуазному процесах з'являється потреба залучення та використання психологічного знання.

Так, у Європі почала інтенсивно розвиватися судова психологія. У 1792 р. виходить робота К. Вкартсгаузена "Про необхідність психологічного аналізу кримінально-правових понять"; у першій половині XIX ст. побачили світ роботи І. Гофбауера "Психологія та її застосування до судового життя" та І. Фредрейха "Систематичне керівництво з судової психології", де висвітлювалися психологічні аспекти проблем особистості злочинця, індивідуалізації вини та покарання, а також безпосередньо психології кримінального судочинства.

Середина і друга половина XIX ст. знаменувалася в Європі значним посиленням інтересу до кримінальної психології, що зумовлювалося, насамперед, розвитком антропологічних поглядів на детермінацію злочинної поведінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Р. Гарофало). У книзі "Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства" (1876 р.) Ч. Ломброзо здійснив спробу визначити матеріальний субстрат злочину, висловивши думку про те, що злочинець-це атавістичний тип, який має низку фізичних і, відповідно, психічних рис, що наближають його до дикунів, первісних людей або навіть тварин. На його думку, злочинця неможливо виправити, як неможливо приручити та одомашнити хижака, тому єдиним виправданим засобом боротьби зі злочинністю є якомога більш рання ізоляція представника злочинного типу від суспільства.

Е. Феррі та Р. Гарофало доповнили перелік біологічних детермінант злочинності, але залишилися при цьому на позиціях антропологічної школи. Так, Е. Феррі в праці "Злочин як соціальне явище" визначив три групи чинників, що породжують злочинність: антропологічні (індивідуальні), фізичні та соціальні. До останніх були віднесені: громадянський стан, рід занять, місце народження, класовий стан, освіта та виховання. Р. Гарофало, зазначаючи, що злочинець має риси "дикунів" та розумову недорозвиненість, поділяв злочини на "природні" та "штучні", спричинені неповагою до страждань інших людей та їх права власності.

Помітним досягненням у розвитку юридичної психології були роботи Г. Гроса "Посібник для слідчих" і "Кримінальна психологія". Автор вперше аргументував необхідність виділення окремого напряму юридичної психології - судової психології, в структурі якої виділив "суб'єктивну психологію", під якою розумів психічну діяльність судді, і "об'єктивну психологію" - психічну діяльність тих учасників процесу, які забезпечують судді матеріал для остаточних висновків і суджень, необхідних для винесення вироку (обвинувачуваного, свідка, потерпілого).

На початку XX ст. побачили світ роботи Л. Блюнеллі "Свідомість звинувачуваного" (1902 р.), М. Ворста "Експериментальні дослідження достовірності свідчень" (1907 р.). Г. Райха "Про напрями психології" (1912 р.), К. Марбе "Принципи судової психології" (1913 р.), О. Ліпмана "Основи психології для юристів" (1914 р.), в яких розглядалися теоретичні І практичні питання використання психології в юриспруденції. З 1907 р. відомий учений Е. Клапаред читав у Женеві "Курс лекцій з юридичної психології".

Юридична психологія в Україні сьогодні представлена такими основними напрямами:

1) кримінальна психологія - психологічні закономірності формування антисуспільної спрямованості особистості, мотивів вчинення злочинів, особливості виникнення і динаміки протиправних установок поведінки; психологія формування та розвитку злочинних груп (натовпу) тощо;

2) психологія процесуальної (слідчої, судової, адвокатської та ін.) і непроцесуальної (оперативно-розшукової. управлінської та ін.) діяльності - психологічні засади розкриття і розслідування злочинів;

3) пенітенціарна психологія - психологічні закономірності динаміки особистості у процесі відбування покарання, у тому числі - у місцях позбавлення волі, особливості формування і функціонування мікрогруп засуджених;

4) правова психологія - психологічні аспекти правотворчості і змісту права, загальної і спеціальної превенції закону, його впливу на формування правосвідомості (суспільної та індивідуальної) та суб'єктів правовідносин;

5) психологія юридичної праці - психологічні аспекти професійного психологічного відбору, психологічного супроводження оперативно-службових заходів, психологічної підготовки фахівців для здійснення юридичної діяльності;

6) судово-психологічна експертиза та інші форми використання спеціальних психологічних знань в юрисдикційному процесі (кримінальному, цивільному, адміністративному).

Поиск по сайту: