Валютний ринок і види валютних операцій

За своїм економічним змістом валютний ринок - це сектор грошового ринку, на якому урівноважується попит і пропозиція на такий специфічний товар, як валюта. За призначенням і організаційною формою - це сукупність специфічних інститутів і механізмів, які у взаємодії забезпечують можливість вільно продавати та купувати національну та іноземну валюту.

Об'єктом валютного ринку є валютні цінності іноземні (для резидентів) та національні (для нерезидентів).

Суб'єктом виступають будь-які економічні агенти: продавці, покупці (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти) та посередники (банки, біржі , брокерські компанії).

Операції на валютному ринку суб'єктами можуть проводитись з метою забезпечення своєї комерційної діяльності, одержання процентного доходу, спекулятивного доходу, хеджування.

Ціною на валютному ринку виступає валютний курс.

Валютний ринок має власну інфраструктуру і широко розвинуту системусучаснихкомунікацій для оперативного забезпечення зв'язку між усіма суб'єктами ринку.

Валютний ринок класифікується за різними ознаками:

· Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий (останній розвивається прискорено, який для суб'єктів є більш дешевим та більш швидким в терміні здійснення). В Україні з 2000р. торгівля здійснюється через міжбанківський валютний ринок;

· За масштабом і характером валютних операцій, кількістю валюти, що продається - купується, рівнем правового регулювання валютні ринки поділяються на:

1. Національні - обмежуються економічним простором конкретної країнитарегулюється її законами;

2. Міжнародні - сформулювались в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції, ринки регулюються міжнародними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків. Розміщуються в містах з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній (Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Сінгапур та ін.). Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний валютний світовий ринок, який здатний функціонувати практично цілодобово: з початком доби відкриваються азіатські ринки (Токіо, Сінгапур), після їх закриття - європейські (Франкфурта, Парижа, Лондона), а під кінець їх роботи ринки американського континенту (Нью-Йорка, Лос-Анджелеса). Щоденні обороти світового валютного ринку перевищують декілька трильйонів доларів США.

За характером операцій :

1. Ринок конверсійних операцій - купівля-продаж здійснюються шляхом обміну рівновеликих цінностей. На цьому ринку складаються умови для формування валютного курсу;

2. Ринок депозитно-кредитних операцій характеризується залученням банками інвалюти на депозитні вклади та в наданні ними інвалютних позичок; ціна валюти на ньому формується у вигляді процента.

Функції валютного ринку виявляють його призначення й економічну роль, ними являються:

· забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;

· створення передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежівзасприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;

· забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;

· формування і урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу,

· страхування валютних ризиків;

· диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконаннясуб'єктами ринку широкого колавалютних операцій.Валютні операції - будь-якіплатежі, пов'язані з переміщеннямвалютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за декількома критеріями:

1. За терміном здійснення платежу з моменту купівлі-продажу валюти: касові та строкові.

2. За механізмом здійснення операцій: своп, форвардні, ф'ючерсні, опціони.

3. За цільовим призначенням: одержання валюти дляздійснення платежів; страхування від валютних ризиків; одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення: безготівкові, готівкові.

5. За масштабами операцій: оптові (здійснюються між банками), роздрібні (між банками та їх клієнтами).

Кон'юнктура валютного ринку (зміну між попитом і пропозицією окремих валют, що є ключовим чинником впливу на валютний курс) формується під впливом великої кількості чинників, їх можна розділити на три такі групи: курсоутворюючі, регулюючі, чинники кризового характеру.

До курсоутворюючих базового характеру відносять: стан платіжного балансу країни; обсяг ВНП в країні; внутрішня і зовнішня пропозиція грошей; процентні ставки в країнах, валюта яких порівнюється; співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Опціонні операції застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу; використовують валютний своп - комбінація двох конверсійних операцій на умовах форварду, які здійснюються одночасно і розраховані на одну і ту ж саму валюту на певній строк і за домовленим курсом; валютний арбітраж-це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу; спекулятивного характеру операція розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, або на різних ринках в один і тої же час.

Регулюючі чинники включають заходи прямого державного регулювання (фінансово-бюджетна політика, квотування, грошово-кредитна політика регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти та ін.) та структурні чинники. Ці чинники впливають через зміну курсоутворюючих чинників, можуть давати значний ефект, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

Чинники кризового характеру: це дефіцит державного бюджету, безконтрольна емісія та інфляція, штучне і надмірне регулювання цін, висока монополія виробництва.

Валютне регулювання

Валютне регулювання - сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин економічних суб'єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується Статутом, ухвалами та домовленостями.

Міжнародними органами валютного регулюваннявиступають МВФ, МБРРтаміжнародні фінансово - кредитні організації.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни та здійснюється Центральним банком, Міністерством фінансів, органами валютного контролю - ДПА, ДМК, Міністерством зв'язку. Метою валютного контролю є дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів та нерезидентів.

Регламентація валютних відносин поширюєтьсянасамперед на:

· процес курсоутворення;

· виконання платіжних функцій іноземною валютою на внутрішніх ринках країни;

· діяльність комерційних банків та інших структур на валютному ринку;

· здійснення міжнародних платежів за поточними операціями платіжного-балансу;

· здійснення міжнародних платежів за капітальними операціями платіжного балансу та розвитку іноземних інвестицій в економіку країни;

· ввезення та вивезення валютних цінностей через державний кордон;

· кредитні відносини між резидентами та нерезидентами;

· формування та використання золотовалютних резервів.

Вводячи посилення, скасування чи послаблення обмежень в сфері валютних відносин органи валютного регулювання мають можливість скорегувати валютні потоки в найвигідніших для національної економіки напрямках та обсягах. Валютні обмеження є досить ефективний, потужний і оперативний інструмент валютної політики, водночас цей інструмент має переважно адміністративний характер.

Курсова політика спрямовані на корекцію курсу національної валюти; при зниженні її обмінного курсу - девальвація, для підвищення - ревальвація. Через механізм облікової (дисконтної) політики центральний банк впливає на зміну курсу національної валюти (підвищення облікової ставки зменшує масу національних грошей в обороті, знижується відплив вільного капіталу за кордон та приплив іноземної валюти, при зниженні облікової ставки відбуваються зворотні дії). У такий же спосіб можна впливати на кон'юнктуру валютного ринку через зміну норми обов'язкового резервування, операції на відкритому ринку.

Валютна інтервенція - купівля або продаж центральним банком іноземної валюти за національну сприяє підтриманню валютного ринку і курсу у стані рівноваги. Використання цього інструмента потребує наявності достеменного обсягу валютних резервів. Слід зауважити, що валютна інтервенція впливає й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Щоб уникнути негативних наслідків на реальний сектор економіки проводять стерилізовану інтервенцію, тобто одночасно з валютною інтервенцією проводять операції на відкритому ринку, протилежного спрямування: при продажу іноземної валюти одночасно купують цінні папери.

У валютному регулюванні особливу роль відіграє платіжний баланс - співвідношення всієї сукупності надходження з-за кордону та платежів закордон за певний проміжок часу. За формою платіжний баланс - це статистичний звіт про валютні надходження та платежі у разі окремих статей, країн, груп країн.

Форму платіжного балансу рекомендує МВФ; складає НБУ на підставі статистичних звітів, що розробляють усі суб'єкти валютних відносин і подають у відповідні державні органи. МБУ регулярно публікує платіжні баланси України. Основними розділами платіжного балансу є: баланс поточних операцій, баланс руху коштів і кредитів, резервні активи.

На стан платіжного балансу впливають:

· нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, конкуренція;

· циклічні коливання економіки;

· зростання закордонних державних видатків;

· мілітаризація економіки і військові видатки;

· міжнародна фінансова взаємозалежність;

· зміни в міжнародній торгівлі;

· негативний вплив інфляції;

· форс-мажорні обставини.

Для вирівнювання платіжного балансу використовують золотовалютні резерви держави або залучають зовнішні джерела фінансування. Якщо вказані заходи не допомагають то уряд може вдатися до наступних заходів: провести дефляційну політику, спрямовану на зменшення цін та доходів порівняно з іншими країнами; девальвувати національну валюту; запровадити валютний контроль та обмеження на валютні операції.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають золотовалютні резерви -запаси, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивніта іншіпотреби, що мають загальноекономічне значення. До цих резервів відносять:

· іноземну валюту;

· авуари в СПЗ (SDR) - грошові ресурси банку, що є на його рахунках у закордонних банках;

· резервні позиції в МВФ;

· золото.

Поиск по сайту: