Хрещення Русі та візантійський вплив на формування української культури

Хрещення Русі — процес прийняття і поширення християнства у Київській Русі. Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Ключова подія — масове хрещення у 988 році мешканців Києва, а згодом і інших міст держави князем Володимиром I Святославовичем, у результаті чого християнство стало провідною релігією на Русі.

Утвердження християнства на Русі — тривалий складний процес, що розтягнувся у часі на багато століть, пройшовши кілька важливих стадій: спонтанного проникнення християнських ідей і цінностей до язичницького середовища, боротьби християнства та інших світових релігій за сфери впливу, проголошення християнства державною релігією Київської Русі, протистояння язичницького суспільства новій ідеології.

З прийняттям християнства на Русі поширилася писемність. Володимир закладав школи, будував церкви спершу в Києві, а згодом і в інших містах.
Візантійський впливна культуру Київської Русі

Питання про впливи в розвитку культури і мистецтва не новий. З цимпитанням постійно стикаються всі історики мистецтва. Дійсно,чисто автохонное розвиток мистецтва, не піддається ніяким зовнішнімвпливам, практично ніколи не існувало. Тому, розглядаючиісторію мистецтва та культури будь-якої країни і будь-якого часу потрібно вивчати івсі ті явища, які впливали на їх розвиток.

Сприймати культуру починає опановувати чужою мовою культури, вчитьсявільно нею користуватися. І чуже стає своїм, трансформуючись ідокорінно змінюючи свій вигляд. За всієї типологічної спільностірізноманітних діалогів культур кожен з них протікає своєрідно ввідповідно до історико-національних умов. Це слід підкреслити,коли ми говоримо про візантійсько-російському «діалозі» Київської епохи.

Цей російсько-візантійський «діалог» розпочався хрещенням Русі. Початковаситуація ознаменувалася пристрасним поривом до іншого культурного світу,накопичені яким культурні скарби здавалися світлом, що виходить ізблискучого центру. Відповідно своя позиція представлялася як царствотьми і одночасно - початок шляху..

Хронологічні рамки епохи Київської Русі - середина 1Х-Х11 в.в. Уісторії слов'янського народу 1Х століття відкриває нову сторінку. Починаєтьсяпроцес збирання східнослов'янських племен під єдиною князівської владою здопомогою військової сили народжується в Гардарика (скандинавська назва Русі,що означає «країна міст») молоде сильна держава.

Літописець у «Повісті временних літ» пояснює вибір нової віри повізантійським зразком красою візантійського богослужіння, що вразиларосійських послів: «І прийшли ми в Греки, і повели нас туди, девони служать богу своєму, і не знали - на небі чи на землі ми, бо немає наземлі такого видовища та краси такої, і не знаємо, як сказати про це,знаємо тільки, що перебуває там бог з людьми і служба їх краще, ніж у всіхінших країнах.
Володимиром, був, безумовно, не випадковим. Розташування Русі між
Сходом і Заходом, перехресне вплив на неї різних цивілізаційплідно впливало на духовне життя і культуру російського народу.
Візантією, проникнення на Русь в якості альтернативи язичествухристиянства в його візантійському варіанті досить жорстко зумовили вибірнової релігії. А властиве російським образно-символічне сприйняттясвіту, їх максималізм, прагнення досягти абсолюту одним поривом волізнайшли сприятливий грунт.

Культура кожного народу, що складається з суми цінностей,успадкованих від минулих часів, власного внеску сучасників,запозичень від інших культур. Так культура Київської Русі успадкувалакультуру багатьох східнослов'янських племен, що склали ядро держави,вона зазнала впливу візантійської культури, яка справила на неїпомітний вплив. Зовнішнє культурне вторгнення візантійської культуризіграло роль каталізатора, вивело і дрімотний рівноваги, воно збагатилодавньоруську культуру. Історія культури переконує, що інтенсивне засвоєння чужої культури дає на наступному витку розвитку потужний викид власне внавколишній культурний простір. У світлі сказаного російсько --візантійський і російсько - балканський діалоги, що стоять біля витоків російськоїкультури, перестають бути епізодами, істотними для вивчення далекоминулих епох, а входять до числа довготривалих структурних чинниківісторії російської культури. В епоху Київської Русі був задан тип культурно --історичного розвитку російського народу, в якому тісно перепліталосяхристиянство та язичництво.

Поиск по сайту: