Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури

Примордіалістські та модерністські теорії нації.

Примордіалістська версія

Оформлення цієї течії було започатковане Едвардом Шилзом, який у 1957 р. опублікував у «Британському соціологічному журналі» статтю під назвою «Примордіалістські, особисті, релігійні та громадянські зв’язки». «Відповідно, етнічна група, як і нація, для примордіаліста — це «природна» спільнота. Кожна людина як особистість несе в собі протягом усього життя почуття спорідненості з членами етнічної групи чи нації, почуття, корені якого — у місці народження, кровних зв’язках, релігії, мові та стилі міжособистісних та суспільних взаємин, які є «природними» для неї й «духовними» за своїм характером. Ці зв’язки являють собою «даність» людської особистості й закорінені в її підсвідомості, а не з’явилися внаслідок раціональної діяльності ^.

Соціально-біологічний варіант примордіалізму (П’єр ван ден Берг) пропонує розглядати етнічність як форму, результат еволюції кровної, біологічної спорідненості. Остання вважається органічним, природним засобом об’єднання біологічних істот у боротьбі за виживанняОтже, етнічна група є феноменом, в основі якого — біологічні та генетичні складники. Ван ден Берг визнає, що уявлення про спільну спадщину певного народу майже завжди буває частково фіктивним. Однак загалом «кровна спорідненість досить часто є цілком реальною для того, щоб стати основою для таких могутніх почуттів, які ми називаємо націоналізмом, трибалізмом, расизмом та етноцентризмом»⁷.

Соціологічна версія примордіалізму трактує мову, релігію, расу, почуття етнічності і територіальної належності як основні та найорганічніші форми єднання людей, колективності, відомі в історії. Саме у цьому розумінні вони є «споконвічними», передують складнішим суспільним, політичним формам і створюють для них базу.

Отже, з «переніалістами» та примордіалістами В. Коннора об’єднує передусім ідея про прадавні корені етнічних почуттів (що використовується головним чином для пояснення тези про ірраціональність етнічності і певних аспектів національної свідомості, які Коннор об’єднує одним терміном «етнонаціоналізм»).

«Отже, — пишуть Еллер і Кафлін, — примордіалізм пропонує нам картину, в якій почуття існують як «даність»: вони не піддаються соціальному моделюванню, аналізові чи змінам, вони домінують над нами. Важко уявити собі безпораднішу та антисоціологічну концепцію, навіть більше, велика кількість новіших даних — з таких галузей, як соціологія, антропологія та психологія — підтверджують теоретичну неспроможність та емпіричну беззахисність цієї теорії» ⁹⁴.

Модерністський підхід

Більшість теорій нації, з якими ми вже ознайомились, можна віднести до так званої «модерністської» школи у питаннях націогенези. На питання «коли з’явилась нація?» модерністи відповідають одностайно — в модерну епоху (хронологічні рамки якої також є доволі відносними). «Модерністська» школа об’єднує різні методологічні підходи. Модерністами, зокрема, можна вважати марксистів усіх відтінків, для яких постання нації безпосередньо пов’язане або з народженням певних суспільних класів чи соціальних груп, або з переходом від феодалізму до капіталізму. Очевидно, що модерністськими є й відома вже нам «комунікативна» теорія націй, й інструменталістські теорії тощо. Загалом, модерністи домінують у питаннях історії виникнення й розвитку націй. Модерністів представляють такі визнані наукові авторитети в галузі теорії націй і націоналізму, як Г. Кон, Б. Андерсон, Е. Ґелнер, Е. Гобсбаум та ін.

У найзагальнішому вигляді модерністський підхід до проблем націогенези можна звести до таких основних постулатів:

1. Нація є продуктом модерної епохи, наслідком виникнення, розвитку та дії таких модерних явищ, як капіталізм, Промислова революція, бюрократична держава, секуляризація суспільної свідомості тощо.

2. Ідея націоналістичних мислителів про «природність» та органічну історичну зумовленість націй здебільшого відкидається.

3. Початковий період виникнення націй та націоналізму припадає на другу половину XVIII ст. Хронологічні рамки можуть змінюватися залежно від конкретно-історичних обставин, проте основна ідея зрозуміла — йдеться передусім про модерну добу, обличчя якої визначили Промислова і Французька революції.

4. Всі модерністські версії мають євроцентристську спрямованість. Модернізаційні процеси та еволюція націй і націоналізму починалися в Європі і поширилися в усьому світі.

Зрозуміло, що модерністи не відкидають цілком ідеї про те, що нації виникли з «матеріалу», підготовленого попереднім розвитком людства.

2 Поняття і суть національної культури.

Культура відіграє все більшу роль у формуванні та зміцненні громадянського суспільства, розвитку творчих здібностей людини, побудові правового суспільства. Культура впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної життєдіяльності - труд, побут, дозвілля, мислення, спосіб життя суспільства й особистості. Значення її у формуванні та розвитку способу життя людини виявляється у дії особисто-суб'єктивних факторів (настанови свідомості, духовні потреби, цінності та ін.), що впливають на характер поведінки, форми та стиль спілкування людей.

Культура - це сукупність матеріальних та духовних цінностей, вироблених людством, протягом усієї історії, а також сам процес творення і розподілу матеріальних і духовних цінностей.

Культура ділиться на матеріальну і духовну. Причому теоретики зосереджують всю увагу на аналізі духовної культури, яка є значно багатша, багатоманітніша і є основною формою існування культури. Поділ не є сталий, існують різні точки зору. Одні вважають д.к. наслідки д. в-ва, інші зарахов. і д. в-во. Одні ототожнюють матеріальну культуру з матеріальним виробництвом, інші зі способом в-ва, вкладають сюди і частину науки

Складний і багатоплановий характер культури як суспільно-історичного явища зумовлює її багатофункціональність. Серед всіх можна виділити найосновніші:

1. Пізнавальна

2. Світоглядна

3. Комунікативна

4. Оцінно-нормативна

5. Інтегрована.

Основні елементи, необхідні для оформлення національної культури.

Культура як громадське явище має, як це було сказано вище, складну структуру, найважливішим елементом якої є суб'єкт, його свідомість і психіка. Тому треба розрізняти культуру суб'єкта і культуру як громадське явище. Останнє складніше і включає окрім суб'єкта і інші елементи, зокрема численні культурні блага (цінності). Зупинимося на деяких елементах культури людей, що мають найбільш важливе значення для культури як громадського явища.

Першоосновою будь-якої культури є мова, той понятійно-логічний апарат, який властивий світосприйняттю того або іншого народу. Усі люди освоюють світ, осмислюють, фіксують його елементи в чомусь по-своєму, по-особливому. Наприклад, у малих народів Півночі, що живуть полюванням, збором ягід, своя назва має кожен особливий стан зрілості, наприклад журавлина. У одних народів категорія одушевленої поширюється тільки на людину, усе інше - "що" (у тому числі домашні тварини). У інших разом з людиною "одушевленими" вважаються і представники тваринного світу. У мовах одних народів жорстка побудова фрази з підметом обов'язкова на першому місці, у інших - підмет може стояти як на початку, в середині, так і у кінці фрази.

Культурні традиції передаються в жестах, обрядах, міміці, танцях. Покоління, що пішли, доносять до нас свої уміння, навички, лад думки в речових формах і так далі. Але навряд чи що-небудь може конкурувати з найбільш містким, доступним, точним ретранслятором культури, якою є мова. У оцінці мови як ретранслятора культури зустрічаються дві крайні позиції.

Мова має певний культурно-мовний статус. Цей статус означає певне положення мови в системі культури, яке виражається в основних функціях мови як засоби вираження, ретрансляції і виховання культури. Соціокультурний простір суспільства характеризується тією національною мовою, яка поширена серед народу і який, як правило, має статус державного.

При аналізі суб'єкта культури треба розрізняти психічні форми, в яких існує культура людини (знання, переконання, воля і тому подібне), і його зміст. Таким культурним змістом є, передусім, цінності (блага) - визначальний елемент (ядро) культури людей. Для того, щоб оцінити, визначити, що значущо, а що ні, що корисно, а що шкідливо, що є добром, а що злом, людина повинна застосувати певні критерії і мірки, по яких буде зроблена оцінка об'єкту. Ці критерії оцінки дій, предметів, ідей, думок і складають головне в культурі. Вони і називаються цінностями. В зв'язку з цим цінність як ідеальне, уявне, як критерій не слід плутати з самим об'єктом, предметом, який вже визнаний цінністю для людини.

Слід розрізняти цінності економічні і моральні, політичні і естетичні. Ці цінності у рамках тієї або іншої культури є не довільною комбінацією, а утворюють систему. Менталітет - вираження цієї цілісності

Цінності існують у свідомості і психіці людей у формі знань, переконань, воля і тому подібне. Але саме в переконаннях міститься те, чому люди насправді прихильні, чим керуються в повсякденній діяльності, що утілюють в зразках і моделях поведінки. Переконання - певний психічний стан, для якого характерна генетична нерозчленована інтелектуально-раціонального, чуттєво-емоційного і вольового компонентів. Це чуттєве переживання знання як ціннісно-значущого, достовірного, наповненого енергією волі.

Синтетичною формою культури, що об'єднує в собі знання, переконання, звички, з одного боку, і поведінка - з іншою, являються обряди, звичаї, традиції.

Отже, культура в усіх її проявах, формах, видах, функціях є важливою передумовою соціально-економічного зростання суспільства, показником людського прогресу чи регресу.

Поиск по сайту: