«Сучасний стиль» було все ж знайдено єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн (від французького moderne - сучасний). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної малозмістовної, але вишуканої декоративності (А. Гауді –«Каса міля»-Барселона, Ч. Макінтош). Головним принципом архітектури модерну стала «зручність і корисність, що спираються на красу». Архітектори намагались зберегти загальні особливості архітектури минулих епох, трансфор- муючи їх згідно зі своїми смаками.
Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним в стилі модерн стала організація інтер'єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб'ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.
Провісником нового етапу в розвитку архітектури стала Ейфелева вежа (висота 312 метрів), що її було зведено зі складних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889 року за проектом інженера Густава Ейфеля на ознаку вступу в нову еру машинного сторіччя. Ажурна вежа, позбавлена утилітарного значення, легко та плавно здіймається у повітря, втілюючи міць техніки.
Провідними архітекторами стилю модерн були X. ван де Вельде, В. Орта в Бельгії, А. Гауді в Іспанії, Дімар у Франції, Й. Гофман в Австрії, Ф. Шехтель в Росії, В. Городецький в Україні.
З часом, до того ж досить швидко, в модерні назріли зміни. Архітектурні маси та об'єми ставали більш лаконічними та простими, функціонально й конструктивно виправданими. Інтер'єри звільнювалися від перевантаженості речами умеблювання. Кількість орнаменту зменшується, він вже не заповнює архітектурну форму, а лише супроводжує, підкреслює її.
Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі. Стиль модерн набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву.
Символізм дуже вплинув на вибір сюжетів та їх тлумачення в модерні. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Міф, що виявився засобом переосмислення реальності, вимагав від художника потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. На картині М. Врубеля "Царівна-Лебідь". Відомий "Поцілунок" Беренса (1898 р.) подавав одне з перших рішень цього мотиву. Модерн породив новий рід героїнь, здатних відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум'я любові, рух тіла. Жінка в екстазі — це мотив, що досить часто зустрічається в мистецтві модерну.
Густав Клімт (14 липня 1862, Баумгартен, Австро-Угорщина - 6 лютого 1918, Відень, Австро-Угорщина) - широко відомий австрійський художник, основоположник модерну в австрійському живописі. Головним предметом його живопису було жіноче тіло, і більшість його робіт відрізняє відвертий еротизм.
Альфонс Маріа Муха (24 липня 1860 - 14 липень 1939) - чесько-моравський живописець, театральний художник, ілюстратор, ювелірний дизайнер і плакатист, один з найбільш відомих представників стилю «модерн».
В архітектурі початку XX ст. тривалий час переважала еклектика, тобто комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів заперечували як еклектику, так і архаїзацію, наслідування давніх витворів. У своїх пошуках сучасного стилю вони ишли різними шляхами, що визначалося національними особливостями, орієнтацією на смаки тієї чи іншої соціальної верстви й особистими поглядами, особливостями таланту.
Танець джаз-модерн - один з напрямків сучасної зарубіжної хореографії , що зародився в кін. XIX - початок. XX ст. в США та Німеччині. Термін «Танець модерн» з'явився в США для позначення сценічної хореографії , що відкидає традиційні балетні форми.
67. Головні чинники культурного розвитку кінця XIX – першої половини XX ст.
Культура XX — початку XXI століття - одне з найцікавіших і найскладніших явищ в історії світової культури.
Перше — це велика кількість соціальних потрясінь, жахливих світових воєн, революцій, які витиснули традиційні духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністич- них ідей, посиленню культу тотального руйнування старого.
Друге — це суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що веде до поширення урбанізації культури.
Третє – поступове перетворення суспільства на комплекс різних об’єднань та угруповань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного «Я», втрата індивідуальності.
Четверте – найважливішою сферою культури стала наука, яка в XX ст. перетворилась на нового ідола, стала основою третьої (після неолітичної і промислової) революції в продуктивних силах світового суспільства. Початок XX ст. характеризується принаймні трьома основними досягненнями — кінематографом, теорією психоаналізу та теорією відносності. Поступово в результаті успіхів науки з’являються нові галузі — автомобільний транспорт, літакобудування, космонавтика; розроблено теорію радіоактивності, відкрито закон гомологічних рядів, з’являється нова наука — генетика, винайдено універсальний технічний засіб — комп’ютер, структуру молекули ДНК, спосіб вегетативного розмноження людини тощо. Але науковий прогрес не приніс суспільству і людині вирішення всіх проблем. Наука не завжди є мірилом істини і справедливості, вона може вступати у протиріччя з мораллю людини, може стати фундаментом політичного тоталітаризму, призвести до екологічної кризи, збільшити залежність людини від техніки. Трагедія сучасної науки в тому, що вона занадто сильно пов’язала себе зі світом матеріального життя людини, потрапивши під владу ідеології.
П’яте – характерною рисою культури XX ст. є її інтегративність, тобто об’єднання окремих складових культури в ціле. Цей процес виявився наприкінці 19 ст. у зв’язку з появою кінематографа (1895-1896) - специфічної форми інтеграції науки і фіксації реальності в русі й подальшої її проекції на екран. XX ст. інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими можливостями художнього образу й започаткувало появу кіномистецтва.
Однією з особливостей сучасності став перехід від монокультури до багатовимірної культури. XX ст. зупинило домінуюче панування якоїсь однієї культури, одного стилю. Багатовимірність передбачає варіативність напрямів і різноманітність як основні принципи функціонування сучасної культури.
При всій розгалуженості, строкатості, сплутаності художніх процесів у культурі XX ст. можна простежити дві лінії історичного розвитку. Одна пов’язана зі сходженням від романтизму до реалізму (критичний, соціалістичний). Друга - з виникненням і подальшим розвитком модернізму.
Відбулися значні зміни і в поглядах людини на саму себе, зростали громадянська свідомість, особистісна самоповага. Цьому сприяли процеси у соціально-політичній царині. Наприкінці XIX ст. більшість європейських держав уже мали конституції, в яких визначались громадянські права людей, а в багатьох країнах діяли законодавчі органи, що дотримувалися загального виборчого права. Серед прав людини фігурували право на власність, безпеку й опір гнобленню. Розпочалося формування громадянського суспільства, лібералізації політичної ідеології європейських держав, залучення до політичної боротьби широких кіл населення, модернізація політичного устрою.
Всебічна модернізація життя, висхідний технічний, економічний та соціально-політичний розвиток європейських країн сприяв поширенню ідеї суспільного прогресу, утвердженню оптимістичного світогляду. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого перебували цивілізовані країни Заходу.