Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Стиль «модерн» в архітектурі та мистецтві Європи



«Сучасний стиль» було все ж знайдено єдиний, але з певними національними варіаціями стиль модерн (від французького moderne - сучасний). Стиль модерн народився з поєднання двох тенденцій: прагнення архітектора раціонально використати нові матеріали (сталь, скло, залізобетон) і тяжіння до певної малозмістовної, але вишуканої декоративності (А. Гауді –«Каса міля»-Барселона, Ч. Макінтош). Головним принципом архітектури мо­дерну стала «зручність і корисність, що спираються на красу». Архітектори на­магались зберегти загальні особливості архітектури минулих епох, трансфор- муючи їх згідно зі своїми смаками.

Стиль модерн конструктивний: за фасадом будинку можна читати його внутрішню структуру. Оскільки основним в стилі модерн стала організація інтер'єру, то у зовнішньому вигляді це неминуче призвело до асиметрії планів та фасадів, до вільної багатооб'ємної композиції, що принципово відрізняється від нормативних класичних будівель. Вікна в будинках модерну, як правило, різні за конфігурацією і розміром, можуть бути розташовані на різних рівнях, виходячи зі структури внутрішнього простору. Будівля стилю модерн вирізняється вільним складанням плану, живописною рівновагою замість суворої симетрії.

Провісником нового етапу в розвитку архітектури стала Ейфелева вежа (висота 312 метрів), що її було зведено зі складних сталевих частин до Всесвітньої паризької виставки 1889 року за проектом інженера Густава Ейфеля на ознаку вступу в нову еру машинного сторіччя. Ажурна вежа, позбавлена утилітарного значення, легко та плавно здіймається у повітря, втілюючи міць техніки.

Провідними архітекторами стилю модерн були X. ван де Вельде, В. Орта в Бельгії, А. Гауді в Іспанії, Дімар у Франції, Й. Гофман в Австрії, Ф. Шехтель в Росії, В. Городецький в Україні.

З часом, до того ж досить швидко, в модерні назріли зміни. Архітектурні маси та об'єми ставали більш лаконічними та простими, функціонально й конструктивно виправданими. Інтер'єри звільнювалися від перевантаженості речами умеблювання. Кількість орнаменту зменшується, він вже не заповнює архітектурну форму, а лише супроводжує, підкреслює її.

Стиль модерн за короткий термін захопив мистецтво усіх цивілізованих країн та залишив по собі помітний слід у кожній національній культурі. Епоха модерну проіснувала недовго: 20—30 років у різних країнах, але вплив модерну на всі види мистецтва вражаючий. Сліди модерну ми знаходимо в усьому: в архітектурі й живописі, в монументальному мистецтві, книжковій графіці, плакаті, рекламі, дизайні та одязі. Стиль модерн набуває поширення в усіх країнах Європи, але в різних країнах він має свою назву.

Символізм дуже вплинув на вибір сюжетів та їх тлумачення в модерні. Для мистецтва модерну притаманна зацікавленість міфологічними персонажами та алегоричними мотивами. Міф, що виявився засобом переосмислення реальності, вимагав від художника потрійної умовності: самого міфу, історичної епохи та живописної мови. Для модерну було важливо, щоб міфологічний герой відбивав природну сутність людини. На картині М. Врубеля "Царівна-Лебідь". Відомий "Поцілунок" Беренса (1898 р.) подавав одне з перших рішень цього мотиву. Модерн породив новий рід героїнь, здатних відверто виявляти своє почуття, свій внутрішній стан, вогонь своєї душі, полум'я любові, рух тіла. Жінка в екстазі — це мотив, що досить часто зустрічається в мистецтві модерну.

Густав Клімт (14 липня 1862, Баумгартен, Австро-Угорщина - 6 лютого 1918, Відень, Австро-Угорщина) - широко відомий австрійський художник, основоположник модерну в австрійському живописі. Головним предметом його живопису було жіноче тіло, і більшість його робіт відрізняє відвертий еротизм.

Альфонс Маріа Муха (24 липня 1860 - 14 липень 1939) - чесько-моравський живописець, театральний художник, ілюстратор, ювелірний дизайнер і плакатист, один з найбільш відомих представників стилю «модерн».

В архітектурі початку XX ст. тривалий час переважала еклекти­ка, тобто комбінація елементів різних стилів. Чимало архітекторів заперечу­вали як еклектику, так і архаїзацію, на­слідування давніх витворів. У своїх по­шуках сучасного стилю вони ишли різ­ними шляхами, що визначалося націо­нальними особливостями, орієнтацією на смаки тієї чи іншої соціальної верст­ви й особистими поглядами, особли­востями таланту.

Танець джаз-модерн - один з напрямків сучасної зарубіжної хореографії , що зародився в кін. XIX - початок. XX ст. в США та Німеччині. Термін «Танець модерн» з'явився в США для позначення сценічної хореографії , що відкидає традиційні балетні форми.

67. Головні чинники культурного розвитку кінця XIX – першої половини XX ст.

Культура XX — початку XXI століття - одне з найцікавіших і найскладніших явищ в історії світової культури.

Перше — це велика кількість соціальних потрясінь, жахливих світових воєн, революцій, які витиснули тра­диційні духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх роз­витку примітивних націонал-шовіністич- них ідей, посиленню культу тотального руйнування старого.

Друге — це суттєві зміни в галузі економіки та засобів виробниц­тва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський уст­рій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що веде до по­ширення урбанізації культури.

Третє – поступове перетворення су­спільства на комплекс різних об’єднань та угруповань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного «Я», втрата індивідуальності.

Четверте – найважливішою сферою культури стала наука, яка в XX ст. пе­ретворилась на нового ідола, стала основою третьої (після неолітичної і промислової) революції в продуктивних силах світового суспільства. Початок XX ст. характеризується принаймні трьома основними досягненнями — кіне­матографом, теорією психоаналізу та теорією відносності. Поступово в ре­зультаті успіхів науки з’являються нові галузі — автомобільний транспорт, літакобудування, космонавтика; роз­роблено теорію радіоактивності, відкри­то закон гомологічних рядів, з’являєть­ся нова наука — генетика, винайдено універсальний технічний засіб — ком­п’ютер, структуру молекули ДНК, спо­сіб вегетативного розмноження людини тощо. Але науковий прогрес не приніс суспільству і людині вирішення всіх проблем. Наука не завжди є мірилом істини і справедливості, вона може всту­пати у протиріччя з мораллю людини, може стати фундаментом політичного тоталітаризму, призвести до екологіч­ної кризи, збільшити залежність лю­дини від техніки. Трагедія сучасної науки в тому, що вона занадто сильно пов’язала себе зі світом матеріального життя людини, потрапивши під владу ідеології.

П’яте – характерною рисою куль­тури XX ст. є її інтегративність, тобто об’єднання окремих складових культури в ціле. Цей процес виявився наприкінці 19 ст. у зв’язку з появою кінемато­графа (1895-1896) - специфічної форми інтеграції науки і фіксації реальності в русі й подальшої її проекції на екран. XX ст. інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими мож­ливостями художнього образу й запо­чаткувало появу кіномистецтва.

Однією з особливостей сучасності став перехід від монокультури до бага­товимірної культури. XX ст. зупинило домінуюче панування якоїсь однієї культури, одного стилю. Багатовимірність передбачає варіативність напрямів і різноманітність як основні принципи функціонування сучасної культури.

При всій розгалуженості, строкато­сті, сплутаності художніх процесів у культурі XX ст. можна простежити дві лінії історичного розвитку. Одна пов’язана зі сходженням від роман­тизму до реалізму (критичний, соціа­лістичний). Друга - з виникненням і подальшим розвитком модернізму.

Відбулися значні зміни і в поглядах людини на саму себе, зростали громадянська свідомість, особистісна самоповага. Цьому сприяли процеси у соціально-політичній царині. Наприкінці XIX ст. більшість європейських держав уже мали конституції, в яких визначались громадянські права людей, а в багатьох країнах діяли законодавчі органи, що дотримувалися загального виборчого права. Серед прав людини фігурували право на власність, безпеку й опір гнобленню. Розпочалося формування громадянського суспільства, лібералізації політичної ідеології європейських держав, залучення до політичної боротьби широких кіл населення, модернізація політичного устрою.

Всебічна модернізація життя, висхідний технічний, економічний та соціально-політичний розвиток європейських країн сприяв поширенню ідеї суспільного прогресу, утвердженню оптимістичного світогляду. Історія людства бачилась як цілісний висхідний процес, на вершині якого перебували цивілізовані країни Заходу.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.