Формування сучасної флори та фауни

Сучасне розмаїття наземних організмів пов’язане як з тривалим часом, що пройшов після виходу їх на суходіл, так і з різноманітністю екологічних умов, в яких вони в наш час існують. Вимирання ряду видів і більш крупних систематичних категорій в одних районах та збереження їх в інших - одна з суттєвих причин різноманітності сучасних флори та фауни, другою причиною є різні умови їхнього існування.

Різні регіони Земної кулі в різній мірі насичені древніми, палеоендемічними видами. Так, багато древніх видів в Австралії та Новій Зеландії. Лише в Австралії ми зустрічаємо древніх представників ссавців – однопрохідних чи яйцекладних, а також різноманітних сумчастих, з птахів – безкілевих – ему. В Новій Зеландії майже повністю відсутні нелітаючі ссавці (за виключенням завезених людиною полінезійських пацюків), однак збереглися древні представники ссавців, котрі дуже подібні до вимерлих видів – гатерії, з безкілевих – ківі, багато тут представників древнього рослинного світу. В інших регіонах суходолу Земної кулі число древніх форм не таке значне.

Біоту будь-якого регіону суходолу ми поділяємо на фауністичний та флористичний елементи, тобто проводимо їх фауністичний та флористичний аналізи.

Перш за все в їх складі виділяють автохтони та мігранти. Автохтони – це види чи вищі таксономічні групи, що виникли в даному регіоні. Мігранти – види чи вищі таксономічні групи, які виникли в іншому регіоні і мігрували в даний. Під мігрантами мають на увазі відносно недавніх поселенців на дану територію.

Органічний світ Землі виник в океані, умови існування в якому різко відрізняються від сучасних по температурному режиму, умовами сольового складу та великій кількості розчиненої у воді органічної речовини, яка дала початок живому.

При більш тривалому мешканні на певній територій мігранти утворюють автохтонні систематичні категорії – підвиди, потім види. Велика кількість мігрантів свідчить про молодість певної території, а аборигенів – про її древність.

Минулі та сучасні форми континентів та океанів безсумнівно вплинули на сучасне фауністичне та флористичне населення Землі. Уявлення про минуле нашої планети неодноразово змінювалося і кожна з точок зору в свій час здавалася істиною.

Теорії та гіпотези розподілу суші та світового океану в різні географічні епохи:

І. Теорія Зюсса – теорія мостів суходолу або континентальних сполучень.Це теорія була однією з перших і мала багато прибічників в 19 столітті. Згідно цієї теорії, подібність флор та фаун різних континентів чи континентів та островів пояснюється тим, що ці регіони в різний час були сполучені між собою континентальними мостами (материками), які потім потонули. Зюсс виділяв приблизно 70 континентальних мостів.

Основні континентальні мости:

- Атлантида (або Атлантис) сполучала Європу з Південною Америкою, залишками її є острови Канарські, Мадейра, Азорські, Бермудські. Цей материк користувався найбільшою популярністю не лише серед вчених, а й серед поетів, літераторів. Стародавні легенди намагаються існування Атлантиди пояснити подібністю архітектурних стилів, та релігійних культів стародавніх єгиптян та мексиканських ацтеків через єдність їх походження з центру, розташованого на Атлантиді;

- Південна Атлантида – сполучала Бразилію та Західну Африку;

- Лемурія – материк, що об’єднував південну Індію, Мадагаскар і Африку;

-Гондвана – це колосальний материк південної півкулі, що об’єднував Австралію, Індостан, Мадагаскар, південну половину Африки, Антарктиду і Південну Америку;

-Пацифіда (Пацила, Океанія) - об’єднувала більшість архіпелагів Тихого океану і утворювала суцільний екваторіальний міст через Тихий океан від Австралії до Південної Америки;

-Берингія (Берингіда) – утворювала широкий міст суші між східною Азією і Аляскою. Залишками її є Алеутська гряда.

Крім цих головних материків теорія визнавала існування безлічі дрібних материкових сполучень.

Однак з сучасних неологічних позицій лише існування Берингії отримало підтвердження, тому від цієї теорії відмовились майже всі вчені.

ІІ. Теорія фіксизму чи сталості континентів та океанічних басейнів. Згідно цієї теорії (найбільш гарячі прибічники Дарвін, Уолес) обриси материків та океанів змінювалися лише в своїх другорядних ознаках: наступ океану на суходіл та суходолу на океан відбувався лише в межах континентальної смуги. А в основному обриси суходолу та океану завжди залишалися незмінними. Однак ця теорія не змогла пояснити багатьох розривів ареалів, що могли виникнути лише в результаті помітних змін співвідношення між океанами та суходолом.

ІІІ.Теорія пересування материків була розроблена на початку 19 століття німецьким вченим Вегенером. Її суть полягає в наступному: материкові брили, які характеризуються домінуванням в них Si та Al (за початковими буквами їх називають сіаль), плавають в більш глибокому шарі Землі, який переважно складається з Si та Mg (за першими буквами називають сіма), частково занурюючись в нього. Ці материки в палеозої складали єдиний суходіл – Пангею, занурений в сіму, яка утворювала дно світового океану. Під впливом обертання Землі Пангея почала розламуватися на частини, котрі почали пересуватися на захід і на південь. Ще в тріасі Пангея існувала, а в юрі зв’язки між материками почали зникати. Підтвердження своєї теорії Вегенер бачив в подібності контурів протилежних берегів океанів та континентів, наприклад американського та африкансько-європейського берегів Атлантичного океану.

Це теорія добре пояснювала більшість відомих біогеографічних фактів і, особливо, поширення тварин та рослин, міграцію вугрів на відкладення ікри з річок Європи та Південної Америки в один район (Саргасове море), наявність представників американської родини кактусових в лісах Західної Африки, подібність флор та фаун південної частини Африки, південної частини Південної Америки та Австралії. Однак ця теорія не дала відповіді на всі запитання і була забута на довгі роки.

ІV.Теорія хитання (пендуляції) –згідно до неї Земна куля, крім осі добового обертання, має другу вісь періодичного вікового хитання, полюси якої лежать на двох протилежних точках Земної кулі – в Еквадорі (Південна Америка) і на острові Суматра. Лише ці дві місцевості протягом історії Землі зберігають незмінне положення, решта точок в результаті коливань описують дуги, що викликає переміщення тварин та рослин.

V. Теорія тектоніки плит. В наш час біогеографи знайшли підтвердження своїх думок в теорії тектоніки плит, яку іще називають новою глобальною теорією. Згідно до неї, земні оболонки поділяються на крихку та щільну літосферу (до якої відносяться земна кора та мантія на глибині до 100 км), глибше неї розташовується астеносфера - речовина, що знаходиться в стані, близькому до плавлення, і здатна перетікати. Літосфера на більшій частині Землі неперервна, а розривається вона лише у вузьких ділянках, що відповідають сейсмічним зонам: це серединний океанічний хребет, острівні дуги та молоді складчасті гірські ланцюги. Саме в цих ділянках знаходяться місця розломів плит. В астеносфері розвиваються конвекційні течії, які викликають рух плит. Такі рухи викликають або розходження плит в одній зоні, або їх зіткнення в іншій. Молоді гірські хребти типу Гімалаїв виникають при зіткненні плит. Таких плит нараховують 6: євроазіатська, американська, африканська, австралійська, антарктична та тихоокеанська.

Швидкість руху плит від 1 до 10 -16 см на рік. Таким чином, вік океанів неоднаковий. Поряд з древніми, Тихим та Тетисом (останній відділяв південний, тоді іще єдиний материк Гондвану, до складу якого входили сучасна Антарктида, Австралія, Південна Америка, Африка на Індо стан, від північного материка Лавразії), є й молоді - Атлантичний на Індійський, які виникли всього 200 млн. років тому. В наш час ця теорія є найбільш визнаною.

Поиск по сайту: