Поняття про ареал (хорологія)

Кожна систематична категорія (вид, рід, родина тощо) характеризується не лише морфологічними особливостями та способом життя, а й певною областю поширення – ареалом. Ні один вид не утворює суцільного покриву на площі свого ареалу. Є ділянки, на яких він більш чисельний, чи, навпаки, менш, чи взагалі відсутній. Однак, незважаючи на це, ми одні ареали називаємо суцільними, а інші – розірваними (диз’юнктивними).

1) суцільні ареали:

а) ті, на яких всі ділянки доступні для особин виду, який займає цей ареал;

б) де перенесення виду з однієї ділянки на іншу здійснюється за допомогою сучасних природних чинників розселення і це перенесення не носить випадкового характеру.

Іншими словами, всередині суцільного ареалу відсутні непоборні перешкоди, які б поділяли його на окремі ділянки.

2) диз’юнктивний ареал – той , коли перенесення виду з однієї ділянки в іншу за допомогою сучасних природних чинників неможливе, тобто між окремими частинами ареалу є непереборні перешкоди.

При диз’юнкціях ареалів окремі ізольовані ділянки можуть бути заселені однією і тією ж формою виду – це гомогенна диз’юнкція.

Крім цього, ці ділянки можуть бути заселені різними підвидами одного і того ж виду, різними видами одного і того ж роду, чи різними родами однієї родини. Це – гетерогенна диз’юнкція.

Якщо припустити, що вид виник на одному місці, а потім звідти розселювався до того часу, поки не зустрів перешкод, то будь-який ареал первинно був суцільним.

Причини розривів ареалів:

- зміни клімату;

- утворення молодших гірських систем;

- виникнення чи зникнення ділянок суші та моря;

- діяльність людини.

Наприклад: велика подібність фауни та флори Британських островів з фауною та флорою материкової Європи - свідчення недавніх суходільних зв’язків між ними.

Межі ареалів можуть бути рухомими (транзитивними) і постійними (статичними). Якщо межі рухомих ареалів розширюються, то такі ареали називають прогресивними, а якщо звужуються – регресивними.

Транзитивний тип меж (кордонів) спостерігається, коли вид іще не досягнув природних меж ареалу, чи коли під дією якихось чинників площа ареалу скорочується. Статичні межі мають місце у тих випадках, коли вид досягнув природних меж свого ареалу.

Межі можуть бути пульсуючі - коли вони щорічно то звужуються, то розширюються на деяку відстань. Пульсація пов’язана із змінами умов існування та краю ареалу. Наприклад: зневоднення та обводнення озер в Казахстані та Середній Азії викликає пульсацію південної межі гніздових ареалів багатьох водоплавних птахів, то пересуваючи її на південь, то на північ.

Причини існування меж різноманітні:

- межі можуть бути едафічними (зумовлені особливостями ґрунтів), коли за межами вид не знаходить сприятливих едафічних умов для свого існування;

- конкурентними - коли вид дійшов до межі, за якою він зустрічається з більш конкурентноздатним видом;

- кліматичними - коли за межами ареалів кліматичні умови несприятливі для виду;

- імпетидні (непрохідні) - коли вид дійшов до тієї межі, за яку він не може проникнути механічно.

Розміри ареалів можуть бути різноманітні (2 закономірності Декандоля):

1. Космополітні ареали. "Космополіт" (пандемік) означає поширений по всьому світу. Для наземних тварин термін може бути віднесений до видів, поширених по усій суші, для морських - по усьому Світовому океану. Однак справжніх космополітів, тобто видів поширених на всіх придатних для життя ділянках від Арктики до Антарктиди, практично ні серед суходільних, ні серед морських немає.

Умовно космополітами слід вважати види, котрі населяють на менше 1\4 суші чи 1\4 акваторії Світового океану або внутрішніх водойм нашої планети.

Тому, коли ми говоримо про космополітів, то маємо на увазі, що вони зустрічаються в межах досить великого ареалу, де займають значне число місць існування.

Космополітами є деякі мешканці внутрішніх водойм - річок та прісноводних озер - це види рдестів, ряски, з прибережних рослин - очерет. З морських тварин космополітами є сірий дельфін, касатка, довгорукий кит. До того ж звуження критеріїв виду призводить до того, що сукупність організмів, яку раніше вважали космополітним видом (наприклад: папороть-орляк, рогіз вузьколистий), зараз розглядають як декілька близьких видів в межах роду.

Надзвичайно великі космополітні ареали мають скопа, сокіл-сапсан та чорний ворон (крук). Щоправда, крука немає в Австралії та Південній Америці.

Багато космополітів серед бур’янів та тварин, що супроводжують людину - синантропів. Це сірий та чорний пацюки, хатня миша, звичайна кульбаба, грицики, постільний клоп, рудий тарган, хатня муха тощо. Їхня широка екологічна амплітуда стала причиною того, що вони стали рудеральними (посмітюхами) або синантропами і людина забезпечила їхнє космополітне поширення.

Виділяють семікосмополітів (напівкосмополітів) та тропікополітів. До перших відносяться види, що поширені не менше як на 1\8 суші чи акваторії світового океану, другі зустрічаються в тропічних водах всього світу (крокодил).

2. Ареали ендемічних видів, чи ендемів. Ендеми – це види, що не виходять за межі якоїсь області. Умовність цього терміну пов’язана з тим, що розміри території чи акваторії, по відношенню до яких вживається термін, чітко не визначені.

Інколи ареали ендемів дуже незначні. Так, значне число таких видів в озері Байкал (38 ендемічних видів бокоплавів). Особливо видовий ендемізм характерний для гірських вершин, які різко відокремлені від рівнин; островів, які раніше були частинами континенту; ділянок, які різко відрізняються природними умовами від інших ( березові острівцеві ліси степів Казахстану).

Вік ендемів може бути різний, що визначається філогенетичною відокремленістю. Древні ендеми (палеоендеми), як правило, не мають споріднених форм в географічно близьких районах. Молоді ендеми (неоендеми) - мають близькі види. Палеоендемізм - регресивне явище, прояв початку поширення виду. Неоендем - це частіше не вид, а підвид чи популяція. В цілому величина ареалу залежить від вагільності (здатності до поширення - рухливості), екологічної валентності та його віку.

Релікти - це види, що знаходяться в стані протиріч з сучасними умовами існування.

Види реліктів:

1. формаційні релікти. Це, наприклад, ялина, що поодинокими деревами зустрічається в дібровах. Напевне, тут мало місце наступання діброви на темнохвойні ліси, і в дібровах збереглися лише окремі ялини. Ялина - релікт, що є свідком попереднього, більш широкого існування іншої формації. Вік формаційних реліктів незначний (сотні років).

2. едафічні (геоморфологічні) релікти - свідки іншого, не такого, як в наш час, розподілу суходолу та моря, пісків, ґрунтів тощо. Наприклад, присутність псомофільної рослини хондрили в ділянках степу на глинистому субстраті є доказом того, що раніше тут був пісчаний ґрунт, потім він був покритий глинистим. В результаті цього більша частина рослин, властивих пісчаному ґрунту, зникла, а єдина – хондрила - лишилась.

3. кліматичні релікти - вони належать до епох, свідками кліматичних умов яких вони були. Найдавніші зараз, це релікти третинного періоду. Це рослини і тварини, пристосовані до більш вологого та теплого клімату. Такими реліктами в помірному поясі є:

1) ліси Західного Закавказзя, які існують під захистом Кавказьких гір;

2) ліси Південно-Східного Закавказзя;

3) ліси півдня Далекого Сходу.

Таким чином, потрібно чітко відрізняти поняття "реліктовий", тобто залишковий вид, від поняття "палеоендем".

Релікти – це види, які можуть мати реліктовий характер не на всьому протязі свого ареалу, а лише в невеликій його частині. А палеоендем є реліктом, який зберігся лише на невеликій ділянці Земної поверхні.

Однак, не виключено, що релікт може бути палеоендемом. Так, серед ендемів Байкалу багато реліктів прісноводної фауни Сибіру верхньотретинного часу.

Лекція 2

Поиск по сайту: