Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Пояснювальна записка до дипломного проекту



Пояснювальна записка складається з трьох частин: вступної, основної та додатків.

Вступна частина містить титульний аркуш, реферат, зміст, перелік умовних позначень.

Реферат.

Реферат має містити таку інформацію:

• об'єкт розроблення чи дослідження;

• мета роботи;

• методи дослідження;

• обладнання;

• отримані результати;

• основні конструктивні, технологічні й техніко-експлуатаційні характеристики та показники;

• рекомендації щодо використання результатів проекту;

• економічна ефективність;

• висновки.

Після тексту реферату розташовують ключові слова (нау­ково-технічні терміни з тексту, що є основними).

Зміст.

Це перелік всіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунк­тів основної частини пояснювальної записки; висновки; список джерел інформації, назви додатків.

Основна частина пояснювальної записки.

Основна частина починається вступом, в якому студент-дипломник стисло характеризує сучасний стан технічної (наукової) проблеми, яку він вирішує в дипломному про­екті; вказує мету й задачі, актуальність і новизну теми. Далі викладають основний зміст проекту:

• реферативний огляд вітчизняного й закордонного до­свіду вирішення проблеми;

• обґрунтування обраного (конструкторського, техно­логічного, програмного тощо) рішення;

• конструкторські, технологічні, програмні розрахунки;

• опис проведеного дослідження;

• економічна частина;

• охорона праці та навколишнього середовища.

Реферативний огляд джерел науково-технічної інфор­мації з певного напрямку складають за планом, що має міс­тити такі компоненти.

1. Мета й задачі дослідження.

2. Аналіз джерел за їх висвітленням найціннішої з точ­ки зору дипломника інформації.

3. Власна оцінка розглянутих проблем. .

4. Невирішені питання.

Основними джерелами для складання реферативного
огляду можуть бути такі: підручники, навчальні посібники;

• статті в галузевих журналах;

• збірники наукових праць (Вісники вищих навчальних
закладів, Матеріали науково-методичних і науково-прак­тичних конференцій);

• описи винаходів;

• монографії;

• дисертації тощо.

Вибір обраного рішення (конструкторського та ін.) обов’язково пояснюють.

Розрахунки.

Для розрахунків різних видів потрібні початкові дані або конструкційні характеристики певних апаратів, при­строїв, або параметри технологічних режимів, або відомос­ті про матеріали.

Дані для конструкційних розрахунків апаратів та ін. є в довідковій літературі та літературі з основ конструю­вання й розрахунків апаратів у певній галузі науки та тех­ніки.

Дані щодо технологічних режимів беруть з технологіч­них вказівок, регламентів, довідників тощо.

Дані про матеріали містяться в Державних стандартах на матеріали, сировину тощо.

Далі дипломник описує хід свого самостійного досліджен­ня, наводить економічні розрахунки й торкається питань охорони праці та захисту навколишнього середовища.

Наприкінці основної частини пояснювальної записки треба дійти висновку щодо можливого використання ре­зультатів роботи у певній галузі. Заключною частиною пояснювальної записки є список джерел інформації.

 

ПРОБЛЕМНО-ПОШУКОВІ ПИТАННЯ:

1. Назвіть основні види оброблення науково-технічної інформації.

2. Назвіть види планів.

3. Визначте поняття „реферат”.

4. Назвіть види рефератів.

5. Для чого складають автореферат?

6. Дайте визначення анотації.

7. Назвіть елементи структури тексту статті.

8. Які документи має містити дипломний проект бакалавра?

9. Охарактеризуйте частини пояснювальної записки.

10. У яких видах текстів може бути виражене наукове знання?

11. Чим тези відрізняються від плану і конспекту?

12. Які є види тезування?

13. Яке конспектування має назву текстуального, вільного, змішаного?

14. Дайте характеристику етапів підготовки реферату та назвіть його структурні елементи.

15. З будь-якого наукового журналу доберіть для аналізу статтю. Проаналізуйте її за поданим планом.

16. Анотація – це короткий огляд, короткий виклад чи критичний відгук?

17. Дайте порівняльну характеристику реферату і автореферату.

Теми рефератів:

1. Стаття як найтиповіший вид наукового тексту.

2. Учені мовознавці про закони побудови наукового тексту.

3. Надфразова єдність або складне синтаксичне ціле як елемент тексту.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. Посіб. – К.: «Академія», 2005. – 368 с.

2. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

3. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

4.Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови, 5-те вид., випр. і доп. – К.: Наукова думка, 2004. – 240с.

5. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

 

 

ЛЕКЦІЯ 7. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ АБРЕВІАТУР ТА ГРАФІЧНИХ СКОРОЧЕНЬ У НАУКОВИХ ТЕКСТАХ

 

1. Абревіатура як згорнена мовна формула.

2. Класифікація абревіатур.

3. Правопис абревіатур.

4. Рід абревіатур.

5. Графічні скорочення.

 

1. Як відомо, до специфічних рис наукового спілкування належать точність і однозначність повідомлення, а звідси й потреба вживання в науковому мовленні певних усталених мовних висловів, які можна назвати мовними формулами. Частину мовних формул наукового тексту становлять багаточленні номінації з історико-культурними, політичними та іншими компонентами, які не можна замінювати семантично близьким одиницями, модифікувати, бо вони позначають одне суспільно і соціально важливе поняття: Організація Об’єднаних Націй, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Організація безпеки і співробітництва в Європі та ін. Разом з тим, культура мовлення не дозволяє вдаватися до частих повторів цих довгих найменувань, оскільки вони уодноманітнюють текст і створюють ефект непотрібного нагнітання певного концепту.

Натомість використовується процес абревіації: скорочення довгих мовних формул шляхом заміни кожного слова однією першою літерою і «згортання» всієї мовної формули до одного графічного і звукового слова: Організація безпеки і співробітництва в Європі – ОБСЄ; Чорнобильська атомна електростанція – ЧАЕС; Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй – РБ ООН.

Абревіатура (іт. abbreviatura від лат. abbrevio – «скорочую») – скорочене складне слово (іменник), утворене з початкових звуків, назв початкових літер чи початкових частин слів, на основі яких утворюється скорочення. Абревіація спрямована на створення коротших порівняно з вихідними структурами і синонімічних до них номінацій. В Європейських мовах це явище набуло поширення на початку ХХ ст., в українській мові бурхливий розвиток абревіації почався після революції 1917 р.

 

2. Абревіація – це наймолодший спосіб словотворення, але досить продуктивний у сучасних мовах, який спрямований на все більшу регламентацію та впорядкованість. Очевидно, тому цим визначенням охоплюються досить різнотипні утворення, що мають одну спільну ознаку – скорочуваність. Це дає підстави виділити серед абревіатур типи, що активно функціонують у СУЛМ взагалі і в наукових текстах зокрема. Класифікацію абревіатур можна подати у такому вигляді:

І. Ініціальні абревіатури:

а) буквені абревіатури – ті, що складаються з назв початкових літер слів, які входять у вихідне словосполучення: СНД – Співдружність незалежних держав, МЗС – Міністерство закордонних справ, СБУ – Служба безпеки України, ВР – Верховна Рада, ЄС – Європейський союз та ін.;

б) звукові абревіатури – складаються з початкових звуків слів вихідного словосполучення. Ці абревіатури читаються, як одне звичайне слово: УНІАН – Українське національне інформаційне агентство новин, СНІД – синдром набутого імунного дефіциту, ЗМІ – засоби масової інформації, ЗУНР – Західноукраїнська Народна Республіка, неп – нова економічна політика;

в) буквено-зорові абревіатури – складаються як із назв початкових букв, так і з початкових звуків вихідного словосполучення: ПАРЄ – Парламентська асамблея Ради Європи; РЄАП – Рада євроатлантичного партнерства.

ІІ. Абревіатури складового типу. Це абревіатури, що утворилися шляхом усічення основ двох слів: торгпред – торговельний представник; торгпредство – торговельне представництво; Інтерпол – Інтернаціональна поліція, Бенілюкс – об’єднуюча назва трьох європейських держав (Бельгія, Нідерланди, Люксембург), утворена з початкових складів їх назв, генсек – генеральний секретар, нардеп – народний депутат та ін.

ІІІ. Абревіатури змішаного типу. Складаються з початкової частини слова (слів) та цілого слова: держмито – державне мито, генконсул – генеральний консул, спецзамовлення – спеціальне замовлення, диппредставник – дипломатичний представник, дипкур’єр – дипломатичний кур’єр, Нацбанк – Національний банк. Сюди належать абревіатури, які поєднують початкову частину слова з формою непрямого відмінка: завкафедри – завідувач кафедри, завканцелярією – завідуючий канцелярією.

 

3. Написання абревіатур:

а) ініціальні абревіатури завжди пишуться разом, без крапок між ними. Вони передаються великими (якщо є скороченням власної назви) чи малими літерами (якщо виражають загальну назву): ООН (Організація Об’єднаних Націй), США (Сполучені Штати Америки), загс (запис актів громадянського стану), неп (нова економічна політика);

б) скорочення від загальних назв звичайно відмінюються (до загсу; під час непу). Так само відмінюються ініціальні скорочення типу ВАК, ТЮГ, а їхні закінчення, що пишуться з малої літери, приєднуються до останньої літери абревіатури: з ВАКу, ВАКом, ТЮГу, ТЮГом;

в) скорочені назви установ, закладів, організацій тощо, утворені з частин слів пишуться:

- з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних установ (Укрінформ, Укрпрофрада);

- з малої літери, якщо такі слова є родовими назвами (медінститут, райрада);

г) скорочення змішаної форми пишеться разом тоді, коли воно при читанні вимовляється як одне слово: Дніпрогес, райвно;

ґ) разом пишуть складноскорочені назви, які є частковими скороченнями від складових компонентів (повпред, мінфін, універсам) чи поєднанням скорочень та повних слів (держзамовлення, корпункт, оргкомітет);

д) в ініціальних абревіатурах, які вживаються на позначення марок машин і механізмів, цифри, що стоять перед абревіатурою, пишуться разом, якщо після неї, то відділяються дефісом: Фільтр 25ФЧРБ, ЛАЗ-105;

е) при переносі з рядка в рядок не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані, які складаються з ініціальних скорочень і цифр.

 

4.Слід зауважити, що в категорії іменника клас абревіатур не має індивідуальних засобів вираження родової належності, система передачі граматичних значень роду тут іще остаточно не сформувалася, що зумовлене їх не постійним характером існування, залежністю від потреб суспільного розвитку: абревіатури виникають услід за повним найменуванням, а зникають або функціонують залежно від долі цього найменування. Засобами родової кваліфікації абревіатур є структура складноскороченого слова, його значення й зовнішня форма. Окремо або в сукупності кожний із згаданих засобів актуалізує родову ознаку, специфічну для абревіатури або орієнтовану на родову належність стрижневого слова.

Здебільшого рід абревіатур визначається за родовою віднесеністю стрижневого слова, яке є її граматичним центром, при цьому враховується структура слова, що містить буквені, звукові й змішані абревіатури.

У незмінюваних буквених абревіатурах родова належність встановлюється за родовою ознакою стрижневого слова, напр.: КПІ (Київський політехнічний інститут), АТС (автоматична телефонна станція).

У змінюваних і незмінюваних звукових абревіатурах продовжує діяти семантичний принцип родової кваліфікації, коли рід визначається за стрижневим словом, напр.: МАУ (Міжнародна асоціація україністів) об’єднала українознавців світу, ДАІ (Державна автоінспекція) вимагала додаткової перевірки обставин аварії.

У незначної частини звукових абревіатур простежуються випадки зміни роду. Так у найменуваннях з іменниками середнього роду, напр.: агентство, товариство, бюро, у мовному вжитку формально-граматичне значення середнього роду може втрачатися й набувати ознак імен чоловічого роду: «На засіданні ТУМу (Товариства української мови…) обговорювалися питання мовної політики…». Таке явище поширюється також на складноскорочені слова, де граматичним центром повного найменування є іменники жіночого роду, напр.: комісія, організація, ділянка та ін., пор.: « На початку 90-х років до Інтерполу (Міжнародної організації кримінальної поліції) входила 131 країна»; «Працівники ЖЕДу (житлово-експлуатаційної дільниці) радять звернутися до районної влади»; «Рішенням ВАКу (Вищої атестаційної комісії) йому присвоєно звання кандидата наук...».

5. У науковому тексті широко вживаються умовні графічні скорочення, які слід відрізняти від абревіатур. Графічні скорочення вимовляються повністю і скорочуються лише на письмі. Крім стандартних скорочень значень метричних мір ( м – метр, мм – міліметр, км – кілометр і т. д.), графічні скорочення пишуться з крапкою на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих і малих літер та дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), Півд.-Зах. залізниця (Південно-Західна залізниця) Півн. крим. канал (Північнокримський канал).

До найпоширеніших загальноприйнятих скорочень належать такі:

акад. – академік о. - острів

вид. – видання обл. - область

гр. – громадянин оз. – озеро

див. – дивись пор.– порівняйте

доц. – доцент проф. – професор

ім. – імені р. – річка

і т. д. – і так далі рр. – роки

і под. – і подібне с. – село, сторінка

напр. – наприклад ст. – сторіччя

При довільних скороченнях слід пам’ятати:

- слова не скорочуються на літеру, що позначає голосний, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ.;

- при збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: півден. вітер, багатогран. поверхня;

- при збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки власт. (властивий), державн. (державний).

 

Література:

3.Український правопис / НАН України, Ін-т мовознавства ім. О.О. Потебні, Інститут української мови, 5-те вид., випр. і доп. – К.: Наукова думка, 2004. – 240с.

4.Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

 

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Аргументуйте появу згорнених мовних формул у наукових текстах.

2. Доведіть, що абревіатура – наймолодший спосіб словотворення.

3. Чому в українській мові бурхливий розвиток абревіації почався після революції 1917 р.?

4. Що ви знаєте про правопис абревіатур?

5. Яким чином встановлюється родова належність складноскорочених слів?

6. Чи відрізняються графічні скорочення від абревіатур?

7. Доберіть приклади різних типів абревіатур з підручника за фахом.

 

Теми рефератів:

1. Динаміка системи сучасного словотворення в українській мові (на прикладі абревіації).

2. Мовні явища в тоталітарній системі: абревіація як символ революційної мови.

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.