2.1. Індивідуально-психологічні особливості слухача.
2.2. Мовні особливості аудіотексту.
2.3. Умови для сприйняття аудіотексту.
3. Етапи навчання аудіюванню
3.1. Початковий етап.
3.2. Просунутий етап.
3.3.Ділова гра.
4. Аудіовізуальний метод
4.1 .Поняття «аудіовізуальний».
4.2. Підбір мовного матеріалу.
4.3.Способи засвоєння матеріалу. III. Висновки.
I. Вступ.
Сьогодні, коли вищі навчальні заклади України перебудовують свою роботу відповідно до вимог Болонського процесу, коли українські студенти отримують можливість продовжити навчання в інших країнах, питання опанування іноземної мови стає надзвичайно актуальним. Умови здобуття вищої освіти в іншомовному середовищі та повсякденне спілкування з носіями іноземної мови вимагатимуть від студентів вміння та навичок розуміти почуте, інакше можуть виникнути певні труднощі у процесі аудіювання лекцій та спілкування з викладачами.
Таким чином, проблеми навчання аудіюванню у вищих навчальних закладах потребують найскорішого розв'язання.
II. Основна частина.
1. Поняття «аудіювання».
Аудіювання — це процес сприйняття усного мовлення та його розуміння.
З точки зору психофізіології, процес аудіювання визначається як перцептивна розумова мнемонічна діяльність.
Перцептивна — тому, що йде процес сприймання.
Розумова — бо пов'язана з такими логічними операціями, як аналіз, індукція, дедукція,порівняння, абстрагування, конкретизація.
Мнемонічна — тому, що відбувається виділення і засвоєння інформативних ознак шляхом зіставлення з еталоном, який зберігається в пам'яті.
Метою аудіювання є осмислення почутого мовленнєвого повідомлення та його інтерпретування, узагальнення чи трансформування або у процесі усного спілкування, або у процесі нотування.
2. Труднощі, що виникають у процесі аудіювання.
Успішність процесу аудіювання залежить від низки чинників.
По-перше, від самого слухача (рівня розвитку слуху, пам'яті, уваги, інтелекту тощо), тобто його індивідуально-психологічних особливостей.
По-друге, від мовних особливостей аудіотексту та його відповідності мовленнєвому досвіду і знанням студентів.
По-третє, від умов сприймання аудіотексту.
Відомо, що успішність аудіювання залежить від потреби студентів пізнавати щось нове, від їхньої зацікавленості темою повідомлення. Під цікавим текстом розуміють текст захоплювального змісту, що буде спонукати слухача мобі-лізовувати увагу та пам'ять.
Успіх аудіювання залежить також від ступеня мовних труднощів тексту. Основними труднощами аудіювання є фонетичні. Вони пов'язані з інтонацією, логічним наголосом і темпом мовлення.
Лексичні труднощі виникають при вживанні фразеологічних зворотів та слів у переносному значенні. Важко також сприймати пароніми (звучання яких може відрізнятися лише одним звуком).
Особливо складним для сприймання є діалогічне мовлення.
Ускладнює процес розуміння почутого й недостатнє знання предмета мовлення, тому доцільно підбирати
аудіотексти, в яких градуйовано подаються елементи новизни.
Додаткові труднощі також створює відсутність позамовних способів спілкування (міміка, жести тощо). Треба зазначити, що у процесі безпосереднього спілкування такі способи значно полегшують процес аудіювання.
3. Етапи навчання аудіюванню.
На початковому етапі матеріалом для навчання є мовні одиниці різних типів.
Спочатку це окремі слова і словосполучення.
Потім — речення. А завершальним буде текст, який повинен бути простим і змістовним.
У кожному аудіотексті має бути незнайомий лексичний матеріал. На першому етапі навчання кількість незнайомих слів не повинна перебільшувати трьох відсотків від загальної кількості слів тексту.
Крім того, в тексті має бути багато елементів, що неодноразово повторюються.
Темп мовлення може бути звичайним, але за рахунок збільшення пауз між реченнями його можна зменшити. Довжина речень не повинна перебільшувати 9-12 слів, тому що обсяг короткочасної пам'яті дорівнює 7+2 одиниці.
Текст має звучати не більше двох хвилин. Контроль почутого здійснюють за допомогою питань до тексту або тестів.
На другому етапі навчання аудіюванню збільшують кількість незнайомих слів до 7-10% та час звучання тексту до 3-5 хвилин. Крім того, збільшують рівень труднощів тексту, замінюючи монологічні тексти діалогічними, а розповідні — описовими.
Формою контролю є письмовий переказ почутого тексту, який відображує здатність студентів сприймати та трансформувати отриману інформацію.
Третій етап — це вже вільне спілкування студентів із викладачем і між собою в процесі ділової гри.
4. Аудіовізуальний метод
Метод було створено в 50-ті роки XX століття у Франції. Сама назва методу відбиває ті принципи, що було покладено в його основу. Новий матеріал студент сприймає на слух (лат. «аиudio» — чую, слухаю). Водночас створюється зорова наочність за допомогою діапозитивів, слайдів, відеофільмів (лат. «visus» — зір).
Особливий інтерес викликає підбір мовного матеріалу для аудіовізуального курсу, у створенні якого брали участь видатні французькі лінгвісти М. Брюно, Ж. Гугенейм. Словник та граматичні структури були відібрані на основі ретельного аналізу живої розмовної французької мови.
Велику кількість діалогів, «підслуханих» у різних ситуаціях повсякденного спілкування французів, було записано на плівку. Після їх статистичного оброблення виявили найчастіше вживані слова й конструкції.
Крім того, було проведено опитування носіїв мови стосовно найбільш уживаних слів, наприклад, для опису кімнати, будинку і таке інше. Результати цих досліджень сприяли укладанню навчального словника обсягом в 1500 слів, який містив головним чином дієслова, прикметники, прислівники та необхідну кількість конкретних іменників. Це стало новим кроком у практиці укладання словникового й граматичного мінімуму, оскільки до цього часу відбір матеріалу здійснювався лише на основі письмових літературних текстів.
Основними способами засвоєння матеріалу є імітація, заучування напам'ять і утворення фраз за аналогією.
Протягом перших 15-16 занять викладач і студенти працюють без підручника (для того, щоб виробити звичку асоціювати звук зі змістом, а зміст зі звуком).
Як вважають автори цього методу, наявність друкованого тексту гальмує розвиток усного мовлення.
Наприкінці початкового етапу проводиться навчання письму і читанню – щоб розвити вміння написати й прочитати те, що вже добре засвоєно усно.
Увесь навчальний матеріал організовано в діалоги, які промовляються носіями мови. Теми діалогів присвячено типовим ситуаціям повсякденного спілкування, а слайди, відеофільми, кінофільми є не лише засобом наочної семантизації реплік, але й засобом знайомства студентів
з умовами спілкування (ситуаціями), в яких ці репліки вживаються.
Цикл роботи складається з чотирьох етапів.
1. Виклад матеріалу. Студенти двічі переглядають новий фільм: вперше без звукового супроводу, вдруге — у супроводі запису діалогу.
2. Пояснення. Фільм переглядають ще раз, кадр за кадром, а викладач перевіряє у студентів правильність розуміння відповідних реплік. У разі виникнення труднощів він пояснює незрозуміле за допомогою перефразування, жестів, посилання на деталі в кадрах.
3. Повторення. Студенти вчаться імітувати репліки діалогу, які вонисприймали на слух. Фільм переглядають та репліки прослуховують стільки разів, скільки потрібно для того, щоб кожний студент був спроможний повторити кожне речення за диктором.
4. Активізація. На цьому етапі фільм демонструють без звукового супроводу, а діалог повторюють у ролях.
III.Висновки.
Підсумовуючи вищезазначене, можна дійти висновку, що застосування аудіовізуального методу підвищує рівень опанування іноземної мови, стимулює бажання оволодіти усним мовленням, закріплює вміння та навички спонтанного мовлення у різних ситуаціях повсякденного спілкування з носіями інших мов.
ЛІТЕРАТУРА
1. Методические концепции обучения иностранньш язьі- кам в ВУЗе.Тезисьі докладов региональной научно-мето- дической конференции. /Под ред. доц. Железной С. М. - Донецк: ДонГУ, 1996. - 115 с.
2. Пассов Е. И. Основн методики обучения иностран- ньім язьгкам. — М.: Русский язьік, 1977. — 216 с.
3. Профессионально-ориентированное обучение иностран ньш язьїкам в ВУЗе. — Донецк: ДонГУ, 1993. — 121 с.
Куделько 3. Термінологічні аспекти конструювання навчальних текстів з іноземної (англійської) мови//Вісник Нац. ун-ту «Львів, політехніка». — 2006. — №559. — С. 115-117.
5. Автореферат
Автореферат(від греч. autos — сам і лат. referre — доповідати, повідомляти) — короткий виклад змісту наукової праці самим автором. Автореферат також має три частини: загальну характеристику наукового дослідження, виклад змісту розділів роботи, висновки [14].
У першій частині автореферату науковець обґрунтовує актуальність роботи, інформує про предмет й об'єкт дослідження, мету, наукову новизну, теоретичне значення, практичне застосування, апробацію результатів дослідження та структуру наукової роботи.
У другій частині автор стисло характеризує розділи роботи.
У третій частині підсумовуються результати дослідження.
Наприкінці автореферату зазначається: «Основні положення дослідження викладено в публікаціях». Далі подаються назви публікацій в алфавітному порядку.
Закінчується автореферат анотацією (мовою оригіналу та 1-2 іншими мовами).
Оптимальний обсяг реферату — 16 друкованих сторінок.
6. Анотація
Анотація (від лат. аппоіаііо — зауваження, примітка) — коротка узагальнювальна характеристика книги (чи її частини), статті, рукопису тощо, яка розкриває зміст, структуру та інші особливості. Подається на звороті титульної сторінки книжки, а також у видавничих проспектах, журнальних оглядах, бібліографічних покажчиках [53, 86].
Структура анотації.
1. Опис бібліографічних ознаккниги (автор, назва та ін.).
2. Стислий описзмісту та його особливостей у вигляді переліку основних розділів чи питань.
3. Вказівки,для кого ця книга призначена. ПРИКЛАД: «Культура мови на щодень / Н. Я. Дзюбишина-Мельник, Н. С. Дужик, С. Я. Єрмоленко та ін. — 2-е вид., доп. і випр.- К: Довіра, 2002. -169 с.
У посібнику вміщено практичний матеріал із складних випадків сучасної літературної норми — труднощі вибору слів,
утворення граматичних форм, наголошування. Читачі дізнаються про значення йправильне вживання деяких слів, скористаються російсько-українським словничком поширених мовних зворотів. Призначений для широкого кола читачів [26].
Обсяг анотації.
Обсяг анотації — не більше 500 друкованих знаків (літер, розділових знаків, пропусків між словами і реченнями).
7. Стаття
Стаття — це науковий або публіцистичний твір невеликого обсягу в газеті, збірнику або часописі.
Стаття, як і реферат, також складається з трьох частин.
У вступі автор формулює проблему, визначає мету, предмет і актуальність дослідження, аналізує джерела.
В основній частині викладають основні положення статті, тобто опис процесу та методів дослідження, а також отриманих результатів.
Наприкінці статті треба зробити висновки.
Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число — номер джерела у списку, а друге (лише у випадку прямого цитування)- номер сторінки.