1. Термінознавство як сучасна наука, виникло у 30-ті роки XX століття на стику лінгвістики, логіки, інформатики, психології та інших наук. Головною категорією у термінознавстві є поняття «термін». Є ще певні сукупності мовних одиниць, що мають назви «термінологія» та «терміносистема». Ці сукупності також є предметом досліджень у термінознавстві. Отже, термінознавство – це наука, що вивчає терміни, термінології й терміносистеми, закономірності їх створення й функціонування.
У мовознавстві розрізняють поняття «термінологія» та «терміносистема». Під термінологією розуміють усю сукупність термінів, що складається стихійно у певній галузі наукового знання. Мають досить тривалий шлях свого формування, що починається разом з формуванням певної галузі знання або діяльності. Спочатку – це неповна термінологія. іноді вона й залишається на цьому етапі ( напр., термінологія назв космічних тіл та їх систем, через не до кінця відому фізичну сутність зірок різних типів, галактик, газових туманностей тощо). Типовим для формування термінології певної галузі є запозичення термінів або цілої термінології (терміни авіації рекомендовано створити на базі термінів мореплавання: пілот, на борті, екіпаж тощо.
Коли закінчується складання термінології, це означає, що у певній галузі знання чи діяльності настав період стабілізації, тобто нагромаджено достатню кількість фактів.
Термінології є джерелами терміносистем, але, на відміну від термінології, терміносистема формується не разом з формуванням певної науки, а відповідно до етапів формування теорії або теорій цієї науки. Терміносистема – це система термінів у певній галузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію. Формується вона на певному етапі розвитку певної галузі наукового знання, коли вже створено наукову теорію, позначено об’єкти та зв’язки між ними. Ознаки терміносистеми:
- цілісність (напр., назви 12 місяців у сукупності складають цілісну систему);
- відповідність суми частин цілому ( терміносистема, що описує конструкцію машин, має терміни, що у сукупності мають повний опис машин);
- певна сталість терміносистеми (відбиває систему поглядів у певній сфері наукового знання на певному етапі, що мають певну тривалість);
- структурований характер терміносистеми (структура може бути однорівневою лінійною (напр., назви днів тижня) та ієрархічною (з підсистемами, що відбивають родо-видові відношення, відношення цілого й його частин, зв’язки причини і наслідку тощо).
Кожна галузь науки має спеціальні терміни. Сукупність таких термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Напр.: товар, кліринг, інвестиція, дивіденд, консорціум (економіка); вуглець, кисень, ангідрит, луг, валентність (хімія); акумулятор, амортизатор, турбіна, фазообертач, розподільник (техніка) тощо.
2. Немає таких мов, які б розвивалися в абсолютній ізоляції. Будь-яка мова обов’язково зазнає іншомовного впливу та впливає на інші мови, адже будь-яке досягнення в науково-технічному прогресі однієї країни незабаром стає досягненням всієї людської цивілізації. Процес запозичення іншомовних елементів переважною більшістю мов світу активізувався внаслідок поширення міжнародних зв’язків, що спричинило, в свою чергу, появу співвідношення інтернаціонального та національного в термінознавчому процесі. Інтернаціональне, на думку більшості галузевих фахівців, асоціюється з запозиченням, а національне – з пуризмом (від лат.:purus – чистий), тобто прагненням до очищення мови від іншомовних слів. Інтернаціоналізмом може називатися слово, що зустрічається принаймні у трьох неспоріднених мовах. Якщо цей критерій не виконується, тоді це буде звичайне запозичення на національному рівні.
Помітною є тенденція до інтернаціоналізації термінології, через що в ролі термінів виступають переважно запозичення. Інтернаціоналізми – слова,поширеніу більшості мов світу. Наприклад, нація, біологія, університет, ректор, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки і техніки.
Запозичені з інших мов слова мають деякі фонетико-граматичні ознаки, які їх відрізняють:
- початкове а – алгебра, архів, абітурієнт, акциз, апеляція;
- початкове е – економіка, елемент, ембарго, емісія, експорт;
- початкове і (у багатьох випадках) – інкасо, імпорт, інвестиції, ієрархія;
- наявність ф – фактор, фірма, ф'ючерс, інфляція, штраф;
- сполучення кс, пс – психоаналітик, ксенобіотик, факс, ксерокс;
За допомогою греко-латинських морфем створюються нові терміни й у наш час. Терміни надзвичайно динамічний шар лексики: 90% нових слів – це терміни. ( Галузеві термінологічні словники).
3. Науковий стиль складається з трьох підстилів:
1) власне науковий, який реалізується в таких жанрах: стаття, монографія, дисертація, тези, доповідь, виступ, патент, енциклопедія, термінологічний словник, довідник, технічне завдання тощо;
2) навчально-науковий, що має такі жанри: лекція, бесіда, семінар, лабораторна робота, курсовий проект, бакалаврський проект, дипломна робота, пояснювальна записка, анотація, план, конспект, тези тощо;
3) науково-популярний, яким викладається наукова інформація для нефахівців на сторінках звичайних книжок та періодичних видань.
З боку стилістичних норм наукового стилю неприпустимо вживати розмовні та емоційно забарвлені слова, особовий займенник «я» ( замість нього використовується займенник «ми», так зване авторське «ми»).
Науковий стиль наряду з термінами, науковою фразеологією, цитатами, посиланнями та загальновживаною лексикою активно послуговується стандартними зворотами – кліше (стереотипні лексичні засоби, механічно відтворювані у типових мовних контекстах та ситуаціях; шаблонні фрази та вирази) відповідно до основних характеристик тексту. Так, наприклад, говорячи про мету статті, книги, монографії вживають звороти «метою … є», «головна мета… – », «з цією метою…»; при визначенні питань чи проблем вживають: «у статті, книзі, монографії автор торкається таких…», «ставить такі,,,», «зупиняється на таких…», «висвітлює такі…»; при висловленні авторської впевненості – «автор вважає за доцільне нагадати…», «автор наголошує на тому факті…», «вважаємо за потрібне…», «ми…. наголошуємо…, підкреслюємо…, вважаємо…», «варто зазначити…», «загалом, слід визначити…», «зважаючи на це…» тощо; при узагальненнях, підсумках, висновках – «аналізуючи матеріали, можна дійти висновку…», «аналіз… дозволяє зробити такі висновки…», «узагальнюючи сказане, слід зауважити, що…», «підводячи підсумок, слід зазначити, що…» і т.д.
У 2006 році було зроблено першу спробу в українському мовознавстві проаналізувати статистичним методом лексичний склад наукового мовлення сучасної української мови. Авторка словника «3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови» Соломія Бук в анотації до нього зазначила, що інформацію про частотність слів було одержано на вибірці текстів загальним обсягом 300 тисяч слововживань, що покривають 86% загального тексту з дев’яти галузей наукового знання, включаючи й гуманітарні.
Ми звернемо увагу на систему вимог до стилю українських нормативних документів, регламентованих ДСТУ (Державним стандартом України).
Абревіатуру ДСТУ можна розшифрувати такими словами — державний стандарт України. Відзначимо, що зараз (з 1.07.2003 р.) ці стандарти називають «національними».
В Україні діє два основоположні стандарти:
— ДСТУ 1.5:2003.Національна стандартизація. Правила побудови, викладання, оформлення та вимоги до змісту нормативних документів;
— ДСТУ 3966-2000.Термінологія. Засади і правила розроблення стандартів на терміни та визначення понять.
У стандартах закріплено систему вимог до стилю українських нормативних документів. Дотримування цих вимог має полегшити сприймання й розуміння науково-технічних текстів, упорядкувати процес утворювання й удосконалювання української науково-технічної термінології.
Є два головні правила, записаних у стандартах:
— усі мовні засоби треба вживати відповідно до їхньої головної (прямої) призначеності;
— за наявності двох рівнозначних слів — іншомовного походження й українського, треба вживати українське [33, 75].
Перше правило ґрунтується на прямому призначенні деяких мовних засобів:
– дієслова недоконаного видуй утворені від них від дієслівні іменники на -ння (-ття) позначають дію (процес) (вимикати — вимикання);
—дієслова доконаного видуй утворені від них віддієс лівні іменники на -ння (-ття)— подію(вимкнути — вимк нення);
—безособова форма дієслована -но, -то— діюв без особових реченнях(світло вимкнено);
—віддієслівні іменникиіз суфіксами (крім на -ння, -ття,що позначають дії чи події), без суфіксів і на -ован- ня — предмети, стани, наслідки дій чи подій(вимикач);
—дієприкметники (пасивні) — стан об'єкта дії (ви- микнйй, вимкнений, вимиканий);
—дієприслівники — стан суб'єкта дії(вимкнув, ви микаючи); .
—віддієслівні прикметники — дійові властивості суб'єктіві об'єктів дії(вимкнутий, вимикальний).
Першому правилу підпорядкована ціла низка інших правил:
1. Треба вживатиукраїнську дієслівну форму позначання дії (процесів) замість віддієслівного іменника, який більш притаманний російському науковому стилю
- 2. Потрібно уникатисловосполучень «дієслово+віддієслівний іменник», де дієслова тільки вказують на дію, тоді як іменники її називають. Такі словосполучення можна замінити створеним від іменника дієсловом:
3. Пасивні дієслівні формина -сятреба вживати лише на позначення неперехідної дії, тобто у таких реченнях, де є суб'єкт дії й немає об'єкта, на який спрямовано дію:
• метал плавиться; тіло нагрівається; він навчається (власне — зворотна дія);
• колеги листуються (взаємно-зворотна дія);
• собака кусається (безоб'єктно-зворотна дія). Сьогодні в українських науково-технічних текстах — під
впливом наукового стилю російської мови, де значно більше поширені пасивні форми, — дуже часто вживають дієслова на -ся. Але слід пам'ятати про те, що історично українські речення тяжіють до природних активних конструкцій, де суб'єкт дії є підметом, об'єкт дії — додатком, а сама дія — присудком.
4.У безособових реченнях,де мова йде про події, що відбулися, потрібно вживати безособову форму дієслова на -но, -то; наприклад, укладено словник з інформатики, змі нено правила. Досить часто вживають такі конструкції з до даванням у речення виконавця дії у формі орудного від мінка, наприклад, вченими знайдено нові ліки. Це не реко мендується. Треба писати так: «Вчені знайшли нові ліки».
4. Потрібно розмежовуватитакі поняття, як «дія», «по дія»і «наслідок дії».
Діютреба позначати іменниками на -ння(-ття), утвореними від дієслів недоконаного виду, наприклад, змінювати — змінювання, нарізувати — нарізування.
Подіютеж позначають іменниками на -ння(-ття), але утвореними від дієслів доконаного виду, наприклад, змінити — зміненая, нарізати — нарізання.
Для позначення наслідків дійвживають відповідні однокореневі іменники з іншими суфіксами (-к, -ція, -іигта ін.) або без них, наприклад, зміна, оцінка, ізоляція, тренінг.
У російській мові від двох дієслів, які утворюють видову пару (недоконаного і доконаного видів), можна побудувати тільки один віддієслівний іменник для позначення дії,тому під час перекладання російських науково-технічних текстів українською слід розрізняти значення українських віддієслівних іменників, що позначають дію, подіюта наслідок дії.
У термінологічних сполуках, що позначають різні характеристики процесів (дії), треба вживати іменник, утворений від дієслова недоконаного виду; наприклад, правила затверджування, тривалість створювання, функція перетворювання.
Але в словосполученнях з іменниками, що позначають конкретні речі та терміни виконання, вживають іменники, що побудовано від дієслів доконаного виду; наприклад, дата затвердження, момент створення, після перетворення.
Слід також пам'ятати:віддієслівні іменники, що позначають дію, потрібно вживати тільки в однині, тому що вони не мають інформації щодо тривалості, циклів, періодів, повторюваності, багаторазовості дії, а лише є узагальненою назвою дії.
Неправильно Правильно
Причини руйнувань Причини руйнування
5. Треба позначатиназви учасників дії тільки іменниками (на відміну від російської мови, де з такою метою часто вживають прикметники й дієприкметники); наприклад, прибулець (рос. прибивший), від'ємник (рос. вичитаемое), вступник (рос. поступающий
Переклад дієприкметникових та дієприслівникових зворотів з російської мови на українську.
Дієприкметники
Найчастіше в наукових текстах зустрічаються активні дієприкметники , тому слід звернути увагу на засоби їх перекладу:
- прямий переклад (условия, создающие основу функционирования - умови , створюючі основу функціонування);
- дієсловом в дійсному способі ( колеблюющиеся. цены - ціни, що коливаються ;
понятия механики , встречающиеся в этом разделе - поняття механіки , що зустрічаємо в цьому розділі);
Також слід знати :
- активні дієприкметники творяться не від всіх дієслів (сказав , прочитав);
в українській мові при перекладі активних дієприкметників не використовуються рос. суфікси -ш (ши) ,-вш ( ий , -вш ( ийся )) : посиневший -посинілий ( -вш- - -л- ) , высохший - висохлий ( -ш- - -л- ) , раскрасневшийся -розчервонілцй ( -вш- - -л-).
Суфікси, за допомогою яких творяться дієприкметники :
Активні
доконаного виду:
від дієслів минулого часу
доконаного виду ( що зробив ? ) за
допомогою суф. -л- посивів - посивілий зів'яв - зів'ялий змок - змоклий
недоконаного виду: від дієслів теперішнього часу
поставивши їх в 3-ій особі
множини (що роблять ?) -уч- -юч- (1 дієвідміна) -ач- -яч- (2 дієвідміна) -ть замінюємо на -ч- несуть – несучий радіють - радіючий