Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Загальна характеристика наукового стилю



3. Поняття «термін» і «дефініція». Шляхи утворення й особливості використання термінів.

 

1. Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, залежно від потреби (мети, обставин, сфери спілкування), вдаються до різних мовних засобів. Таке розрізнення має назву стилістична диференціація мови, а сама літературна мова поділяється на стилі.

Стилістичну систему мови вивчає стилістика – розділ мовознавства про сутність і специфіку стилів літературної мови. Основним поняттям стилістики є стиль.

Стиль (від лат. stilus – загострена паличка для письма) – це різновид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів речення тощо).

Сучасна українська літературна мова реалізується у таких функціональних стилях:

- розмовний;

- публіцистичний;

- діловий;

- художній;

- науковий.

Кожний стиль має свою сферу поширення (коло мовців), призначення (функції повідомлення, комунікації, впливу тощо), систему мовних засобів і стилістичні норми, які оберігають цю систему, власне, роблять її досить стійким стилем. Згадувана вище літературна норма охоплює всі сфери використання мовних одиниць у літературному (відшліфованому, культурному) мовленні. Стилістична ж норма – це частина літературної норми, вона не заперечує літературну норму, а тільки обмежує використання літературно унормованої одиниці (слова, форми) певним стилем мовлення.

Отже, стилістична норма – це норма використання слова чи форми у певному стилі чи з певним стилістичним значенням. Наприклад, стилістичною нормою для слів заява, протокол, резолюція є їх використання тільки в діловому стилі. Використовуючись в іншому стилі вони несуть у собі забарвлення офіційності. Нестягнені (золотая, веселая, срібная) і короткі (зелен, ясен, весел) форми прикметників вживаються в художньому стилі, і це є їхньою стилістичною нормою. В інших стилях вони можуть використовуватися тільки при умові, якщо їхнє народнопісенне забарвлення буде стилістично виправдане (не порушить стилістичної норми).

Функціональні стилі не існують ізольовано один від одного. Це неможливо, оскільки вони співіснують у межах єдиної мовної системи. У кожному стилі, окрім стилістично забарвлених слів, вживається лексика загальновживана (міжстильова), яка не має будь-якого стилістичного забарвлення: жити, говорити, знати, робота, день, голова, будинок, великий, далекий, новий, паперовий, один, сім, двадцять, чотириста, ми, вони, що, ніхто, активно, швидко, вперед, далеко і т. п. Загальновживані слова складають основний і найбільший пласт лексики сучасної української літературної мови.

 

2. Науковий стиль обслуговує потреби науки, техніки, навчання і освіти.

Основне призначення: повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Основні ознаки: понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, абстрактність, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Основні засоби:

- терміни, абстрактна лексика, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення);

- відсутність індивідуалізації: емоційно-експресивних слів і суфіксів, індивідуальних неологізмів;

- відсутність багатозначних слів, художніх троп;

- перевага безособових, узагальнених, неозначених дієслівних форм;

- перевага речень складної будови, ускладненість зворотами, нанизуванням іменних форм;

- послідовне членування тексту на розділи, параграфи, пункти, підпункти;

- цитати, посилання;

- схеми, таблиці, графіки, діаграми, символи, позначки, рисунки тощо.

3. Наукова лексика поділяється на дві групи:

- загальнонаукова лексика, яка вживається в різних галузях наук (індукція, дедукція, метод, аналіз, аргумент, концепція, еволюція, деградація);

- вузькоспеціальна лексика, яка вживається в окремій конкретній науці (суфікс, префікс, підмет, фонема; лірика, футуризм, постмодернізм, ямб, анапест; бісектриса, діагональ, конус, паралелепіпед; терція, піанісимо, форте, акорд, фуга).

У науковій лексиці слід розмежовувати поняття «дефініція» і «термін».

Центральну роль в організації людських знань відіграє процес формування поняття. Поняття – це одиниця думки з розмитим змістом і обсягом. Конкретний зміст і обсяг поняття набирає лише в межах певної галузі знання або діяльності. Будь-яке наукове поняття повинно обов’язково закріплюватись вербально, що відбувається у процесі формування дефініції та створення терміна. Дефініції формуються у процесі наукового дослідження і мають тимчасовий характер через постійний вплив поглибленого наукового знання внаслідок прогресу науки і техніки. Дефініція – це розгорнуте визначення поняття за допомогою певного чином побудованого речення. А термін – це ім’я поняття. Наприклад:

Поняття

       
   
 
 

 


Дефініція Термін

(визначення поняття) (ім’я поняття)

Прилад, яким вимірюють силу Амперметр

електричного струму

Терміни характеризуються:

- системністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення одержує саме в цій системі);

- наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

- тенденцією до моносемантичності (у межах певної науки термін повинен мати тільки одне значення);

- відсутністю експресії;

- стилістичною нейтральністю;

- мотивованістю (це така мовна форма терміна, яка допомагає зрозуміти позначуване ним поняття без звертання до тлумачного термінологічного словника.

Терміни можуть виражати наукові поняття, явища (арккосинус, бівектор, абстракціонізм, полісемія, глобалізація, протекціонізм, емісія тощо), називати спеціальні предмети, прилади, знаряддя, матеріали, речовину (штрек, осцилограф, кулонометр, турбодетандер, пілон, селеніт, туф, фікоціан тощо),бути агентивно-професійними назвами (агностик, адепт, арабіст, транскрибер, сенсуаліст, фітопалеонтолог, дистриб’ютор тощо).

Як правило, терміни моносемантичні (про що йшлося вище), тобто є єдиними найменуваннями понять і предметів. Так, термін анабіоз (біол.) означає припинення або пригнічення життєдіяльності організму в несприятливих умовах; термін фонема (лінгв.) означає найменшу звукову одиницю мови, яка служить для розрізнення слів та їх форм. Разом із тим деякі терміни можуть бути полісемантичними й уживатися в різних галузях науки. Наприклад, слово асиміляція означає: в біології – “процес використання, засвоєння організмом зовнішніх по відношенню до нього речовин”, у мовознавстві – “уподібнення одного звука іншому”, а в соціології – “злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв”.

Слід зазначити, що між термінами й нетермінами відбувається своєрідний обмін: термінологізація загальновживаної лексики (пор. гніздо зозулі – гніздо навушників; корінь дерева – корінь слова; закінчення роботи – нульове закінчення).

Отже, нові терміни утворюються або шляхом використання внутрішніх ресурсів мови, або шляхом запозичень, яке може бути повним і частковим, прямим і непрямим. При повному запозичується як внутрішня, так і зовнішня форма терміна. Потім іншомовне слово пристосовується до фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта, тобто асимілюють його (повна асиміляція: повне пристосування: заміна звуків, не властивих цій мові; перенесення наголосу; підпорядкування системі відмінювання та правопису). Основним способом часткового запозичення є калькування, тобто буквальний переклад елементів слова з мови-продуцента мовою-реципієнтом. Калька також може бути повною і частковою.

Пряме запозичення відбувається безпосередньо з мови-продуцента, а непряме – через посередництво інших мов. Крім того, розрізнюють запозичення з класичних (грецька, латина) та запозичення з сучасних мов, які в різні періоди історії могли бути як продуцентом, так і реципієнтом ареальної і навіть інтернаціональної лексики. Наприклад, італійська була джерелом музичної термінології для багатьох європейських мов: сопрано, арія, фортепіано; німецька дала численні загальнотехнічні, ремісничі та військові терміни: верстат, клапан, солдат, офіцер, французька – театральну та поштову термінологію: антракт, афіша, партер, бандероль, кур’єр; англійська започаткувала спортивні терміни: футбол, фристайл, хокей, регбі тощо.

Проблемно-пізнавальні питання:

1. Назвіть основні завдання та функції наукового стилю?

2. Доберіть зразки різних підстилів наукового стилю. Дайте їм характеристику.

3. Доберіть уривок фахового тексту і доведіть його приналежність до наукового стилю.

4. З’ясуйте поняття «термін», «терміносистема», «термінологія», «термінознавство».

5. Назвіть групи термінів за походженням.

6. У чому полягає тенденція до термінологізації термінології?

7. Знайдіть у словнику приклади термінів, що утворені за допомогою греко-латинських морфем.

 

Теми рефератів:

1. Науковий стиль і сучасні термінологічні проблеми.

2. Структура й функціональні особливості метафори в науковому мовленні.

3. Проблеми нормування сучасної української торговельно-економічної термінології.

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Л.Васенко, В.Дубічинський, О.Кримець. Фахова українська мова. – К., «Центр учбової літератури», 2008.

2. Л.Мацько, Л.Кравець. Культура української фахової мови. – К., Видавничий центр «Академія», 2007.

3. Дудик П.С. Стилістика української мови: Навч. Посіб. – К.: «Академія», 2005. – 368 с.

4. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. – 480 с.

5. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. – К.: Либідь, 1990. – 304 с.

 

 


 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.