П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В. ського, редагування є творчою роботою редактора з автором над рукописом твору

ського, редагування є творчою роботою редактора з автором над рукописом твору, підготовкою його до поліграфічного відтворення і випуском книги в світ [19].

Констатуючи відчутні зміни в організації роботи редак-тора XX ст., російська дослідниця К. Накорякова у посібни-ку «Редагування матеріалів масової інформації» особливо наголошує на посиленні в цій роботі творчого начала: «Ре-дагування слід розуміти як різноманітну творчу літератур-ну роботу над текстом» [20]. Видана понад чверть століття тому, ця праця не втратила своєї актуальності і сьогодні. В ній знаходимо чимало суджень і висновків, які на відстані часу можуть переконливо опонувати, скажімо, нинішнім ініціаторам доконечної заміни використання в процесі ре-дагування «досвіду попередників» формульними алгорит-мами. Авторка звертає увагу на необхідність засвоєшія ба-гатющого досвіду колег із минулого: «Редактору непросто висловити справедливе міркування про авторський матері-ал, якщо предмет йому мало знайомий. Оцінити матеріал, а тим більше виправити його, редактор зможе лише тоді, коли він володіє тим багатством досвіду, яке було нагром.і джено його попередниками...» [21].

Називаючи редагування (у першому наближенні до нього) своєрідним видом інтелектуального випробування рукопису, згадуваний уже російський дослідник цієїпро-блеми А. Мільчин, у своїх численних публікаціях нацютему, з'ясовує сутність редагування, розкриває йогозако-номірності, визначає основні поняття лише крізьпризму«творчого розв'язання редакційних завдань, які стоятьпо

ред редактором» [22]. В основі редагування вчений вбача< редакторський аналіз, професійно здійснити який, бо творчого підходу — неможливо. Тому специфічний ПІДХІН до тлумачення відомим вченим поняття редагування, ми можемо з цілковитою впевненістю віднести до цього блої- \ визначень, що асоціює редагування, передусім, із творчість > «Редагування — це процес, головна мета якого — на оспо

4 1 6

Тимошик М. С.

ві аналізу призначеного до видання твору встановит и міру його суспільної цінності й торговельних перспектив, тобто міру відповідності змісту і форми твору його суспільному, соціально-функціональному призначенню та читацькій адресі, порівнюючи прогнозований вплив твору на читача у цілому і в деталях із тим, яким йому, на погляд редактора, бажано бути, і властивості, які має твір, з т ими, які можуть забезпечити йому успіх на книжковому ринку, а також до-помогти автору придатного до видання твору посилити його позитивні сторони й усунути недоліки, виявлені в процесі редакторського аналізу» [23]. Схожої точки зору на сутність редагування дотримується і львівська дослідниця

Е. Огар [24].

В українській школі редагування найяскравішим ви-разником творчого начала в редагуванні є Р. Іванченко [25]. Вчений не випадково обрав предметом свого аналізу твори красного письменства, оскільки саме на таких текстах редак-тор найповніше може збагнути змістове наповнення свосї праці. І хоч повного, узагальненого, визначення сутності ре-дагування в двох найголовніших книгах Іванченка («Руко-пис у редактора», «Літературне редагування») не віднахо-димо, своєрідний анатомічний «зріз» процесу редагування та трактування його природи здійснено в цих книгах спов-на і переконливо. Творчий процес народження будь-якого авторського твору Р. Іванченко схематично поділив на два етапи: 1) процес визрівання і реалізації задуму; 2) процес шліфування твору. Необхідність, на перший погляд, неба-жаного й непотрібного посередництва редактора в реаліза-ції творчого процесу письменника автором доведена тут із точки зору зумовленості такого посередництва «суспільною потребою суспільства». Редакторську роботу другого етапу, це своєрідне шліфування викладу, вчений вважає фактично перевіркою тексту з позиції сприйняття: він дає визначені ія редагування як «остаточного опрацювання тексту перед здачею до складання з позиції сприйняття» [26].

•її

Поиск по сайту: