Мами, новими запозиченими словами, різноманїп і и м і и 11 м і кметниками, дав багату кількість нових словосію іу'н їм

Н О В И Х епітетів, розвинув форми прямої М О В И ЯК мої І" І

ної, так і діалогічної, розширив емоційну виразнісі ь [13, с. 156].

Південнослов'янський вплив був більшеПОМІТНИМ '

Російській державі. Література тут засвоює і розвинаї » п тійні та історичні теми, ідейний зміст і панегіричііу фм| >м \ величання московського князя за болгарським і сербі ••*> пм зразком як царя і самодержавця, а Москви — як «і(>«• і• • • го Риму».

Українська література в умовах Литовської держані і і отже, в силу специфічних політичних і суспільних умок, III і користовує лише художні засоби і обминає ідейний І І І П І П Н Виходить новий переклад «Четвероєвангелія», нові редаї и" «Апостола», «Псалтиря», «Служебних міней», різних іічр ників церковних пісень, збагачується список повчальнії аскетичних творів візантійських письменників у дусі н а і у ваної вже філософії «ісіхазму», причиною чого було поніс знищення могутності Візантії і перемога ісламу над хріи тиянством в балканських державах. Популярними стають вчительні або тлумачні, житійні твори (зокрема «Зведенніі патерик», що був компіляцією різних повчальних сюжеті їй - новел і анекдотів з чернечого життя, зведених з усіх ВІДОМІ І ' слов'янських перекладів патерика) і Євангелія. Зареєстрон» ні були й нові опрацювання «Шестоднева», деяких історич них та белетристичних повістей.

Однак, говорячи про «Другий південнослов'янські пі вплив», слід відкинути думку дореволюційних учепи* що цей вплив був лише однобічним. Найновіші ДОСЯІ НІ'ІІ ня науки переконливо засвідчують, що різні зв'язки мм слов'янськими народами були великим стимулом до в іа< м ного збагачення культурними досягненнями. При цьому

ЇМ І

П Р А Ц І Д О С Л І Д Н И К І В

кожнийзнародів сприймав те, що було йому необхіднов

силу історичних потреб, творчо пристосовуючи матеріал, надаючи йому специфічних національних рис.

Водночас, у XIV — XVI ст. великого розмаху в Україні, Ро-сії і Білорусії набувають антифеодальні єретичні рухи,що

були виявом опозиції до церковної ієрархії та релігійної бо-ротьби широких народних мас проти феодальної системи. Подих революційного руху, що охопив майже всю Західну Європу і часто поєднувався з великими класовими битвами, сягає й України опосередкованими і прямими шляхами. Так, наприклад, у чесько- гусистських війнах 1419 — 1434 рр. брали участь українські і білоруські селяни, а в 1422 р. ли-товський князь посилає на підмогу гуситам великий загін, що майже вісім років бився пліч-о-пліч з чехами проти ні-мецьких і чеських феодалів та католицької церкви. Особли-во уславилося військо волинського князя Федора Острозі, кого, більшу частину якого складали українці. Ясна річ,що

чесько-гусистські відгуки знайшли своє місце і в суспільно-політичному русі в Україні та в її літературі [10].

Зокрема, відгук реформаційних ідей протестантизму, з одного боку, і традицій київської літературної школи, з другого, дослідники вбачають у проповідях єресі «жи довствуючих», яку пов'язують із приїздом до Новгороду II 1471 р. вченого єврея Схарії (Захарія Скари), що був ліка рем київського князя Михайла Олельковича. На відміну від Псковсько-Новгородської єресі «стригольників», єресь «жидовствуючих» називають ще Новгород-Московською, бо вона з Новгорода проникла і в Москву, де знайшла під тримку та співчуття з боку великого московськогокнязя

Івана III, глави посольського приказу Ф. Курицина і навіть тодішнього митрополита Зосими. Однак проти єресі досип, різко виступив ігумен Волоколамського монастиря Йосиф Волоцький, який у великому полемічному тракті «Просве титель» пов'язав єресь із єврейством та відповідно назвав її «жидовствуючою».

3 8 2

ПАСІЧНИК М. С

Академік М. Гудзій висловлював думку, хцо єресь «жи-довствуючих» певною мірою була відлунням західноєвро-пейського протестантизму: «Елементів іудейства було у ній стільки ж, скільки в будь-якому західному рухові протестан-тизму. Є підстави думати, що в цій єресі ми маємо відгук ідей, які виникли в епоху Ренесансу. Це передусім ідея секу-ляризації мислі від тих традиційних догматів і традиційних точок зору, які були типовими для ортодоксальної релігії і від яких звільнялася Західна Європа у період Ренесансу та Реформації» [14, с. 438]. Прихильниками єресі (у ширшо-му розумінні) були, здебільшого, представники нижчого й середнього білого духовенства, значна частина городян, дрібних купців тощо. їх приваблювало у проповідях «жи-довствуючих» досить помітний раціоналізм, пошана до простої людини, а також критицизм щодо церковної ієрар-хії, ідеологічного й економічного засилля церкви, сміливе знімання з неї покрову святості. Єресь «стригольників», як і «жидовствуючих», мала у своїй основі соціальне і політич-не підґрунтя й тому пробуджувала на певний час суспіль-ну думку.

Однак слід наголосити, що цей реформаційно-гуманістичний рух, як і в Західній Європі, був спрямований не проти релігії взагалі, а проти феодального церковного землеволодіння та окремих церковних догматів. Так, при-хильники руху відкидали догму про Трійцю, кажучи, що Христос був звичайною людиною, як і Мойсей, а справжній Месія ще не прийшов; що діва Марія не була Богородицею, що іудейська віра походить від Бога, а християнська — від людини; вони заперечували зовнішню обрядовість:І І О Ч И -

Тання ікон, хрестів, мощів, відкидали пости, нетерпимо ста-вилися до монастирів і не визнавали церковної ієрархії, а на місце «божественного одкровення» прагнули поставити людський розум і знання.

Поиск по сайту: