ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ'Я ДИТИНИ

Здоровий розум сприяє:

здоров'ю тіла — і навпаки.

Д. М. Темплтон

Психічне здоров'я особистості досить тісно пов'язане не лише з фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з моральним (духовним) та соціальним здоров'ям. Від врівноваженості, психологічної стійкості та самодостатності особистості залежать її взаємини з навколишнім світом, ступінь оволодіння духовними цінностями, побудова взаємин на основі моральних норм, адаптація до змін соціального середовища. Здорова дитина завжди життєрадісна, активна, комунікативна, має оптимальний рівень розумового розвитку. Стан психічного здоров'я дитини характеризується показниками нервово-емоційного розвитку та характером перебігу пізнавальної активності. Саме від емоційного стану залежить і пізнавальна активність дитини, і характер її спілкування з однолітками та дорослими, і поведінка. Причому, чим менша дитина, тим відчутніша ця залежність. Психічне здоров'я на всіх етапах онтогенезу забезпечує повноцінний розвиток особистості (інтелектуальний, емоційно-вольовий, комунікативний, духовно-моральний); сприяє становленню особистісного «Я» та ефективній самореалізації особистісних можливостей.

Психічно здоровій особистості притаманні гармонія, психічна врівноваженість, духовна спрямованість, орієнтація на саморозвиток і удосконалення, збагачення особистісних властивостей.

Серед основних показників психічного здоров'я можна виокремити такі [70; 172; 173]:

- в емоційній сфері — позитивно-емоційний стан, подолання негативних емоцій, у тому числі й руйнівних (страх, гнів, заздрощі, жадібність), емоційна стабільність (самовладання), цільне виявлення ІМОЦІЙ, їх адекватність, оптимальне самопочуття;

- в інтелектуальній сфері — здатність концентрувати увагу, стримувати інформацію в пам'яті, вміння логічно мислити, виявляти творчість, активність у пізнавальній діяльності;

- у мотиваційно-особистісній сфері — адекватний рівень домагань, адекватна самооцінка, особистісна автономія, самоповага, самоконтроль, сформованість вольової сфери, цілеспрямованість, активність, позитивна мотивація життєдіяльності, поведінки та взаємин, адекватне сприйняття навколишнього світу та самого себе.

За твердженням Г. С. Никифорова, існують і певні ознаки психічного здоров'я, серед яких найбільш вірогідними є такі: відсутність уміння ЛОГІЧНО мислити, категоричність (стереотипність) мислення; емоційна неврівноваженість, афективна «тупість», злість, ворожість, підвищена тривожність тощо. Серед особистісних властивостей можна виділити: Неадекватність самооцінки (нереально висока або низька), зневіра у власних можливостях, уникнення відповідальності за себе, втрата самоконтролю або наявність гіперсамоконтролю, послаблення волі. У цілому для нездорової особистості стають характерними втрата інтересу, любові до ближніх, відсутність мотивації життєдіяльності, пасивна життєва позиція.

Розглянемо основні причини зниження показників психічного здоров'я. Причинами порушення психічного здоров'я дитини можуть бути такі чинники [44; 70; 149; 173; 234]:

- емоційно нестабільний стан майбутньої мами в період вагітності та наявність стресових ситуацій; небажаність дитини або невідповідність статі новонародженого бажанням батьків;

- аномальний, травматичний перебіг пологів, травмування певних відділів нервової системи немовляти; біологічна і соціальна незрілість батьків;

- наслідки Чорнобильської катастрофи, що виявляються у негативній деформації емоційного стану дорослих і дітей;

- суспільно-економічне становище, перехідна кризова ситуація, напруженість життя, прискорення його ритму — як результат відчуття невизначеності, страху перед майбутнім у значної частини населення, пресові стани та емоційні перевантаження;

- низький рівень психологічної культури батьків, переважання і невротичних станів, що спричиняє появу у дітей почуття страху і тривожності; відсутність у поведінці дорослих гнучкості та доброзичливості; незадовільний стан сімейних взаємин;

- недостатня особистісна самореалізація дитини, дискомфорт у міжособистісних взаєминах ) членами сім'ї, з ровесниками та педагогами)

- раннє навчання та його невідповідність психічним та піковим можливостям дітей; завищені навчальні вимоги, надмірна інформатизація, абстрактність та відірваність знань від життя.

Небажані діти частіше хворіють на невроз страху, виявляють невпевненість у собі, причому хлопчики більш чутливі, їм менш властива психологічна пристосованість і витривалість. Одним із негативних чинників психічного здоров'я дітей є й екологічна катастрофа Чорнобиля. Результати обстежень свідчать, що спостерігаються ранні розлади емоційної сфери у 47% дітей дошкільного віку, які проживають у зоні радіоактивного забруднення, і у 40% — в інших регіонах України [70]. Розлади емоційної сфери симптоматично виявляються у проявах депресії, емоційній нестабільності, роздратованості, що призводить і до патологічних змін у розвитку особистості.

На психічному здоров'ї дитини позначається і характер сімейних взаємин, часто негативні фактори цих взаємин призводять до формування патологічних рис характеру. При сприятливому сімейному кліматі у дітей відзначається більш високий рівень самореалізації та низький рівень тривожності. Результати обстежень дітей невротичного складу засвідчили, що 80—90 % неврозів були обумовлені тим, що діти зростали в неблагополучних сім'ях [149, 158].

Стан психічного здоров'я, повноцінна життєдіяльність дитини значною мірою залежать від збалансованості емоцій. Позитивні емоції забезпечують оптимальність перебігу психічних процесів (сприймання, пам'яті, уяви, мислення), поліпшують ефективність інтелектуальної діяльності та підвищують рівень активності особистості. Позитивний емоційний стан сприяє формуванню вольових процесів, від яких залежить успішна діяльність особистості, в тому числі й навчальна діяльність. Основою психічного здоров'я є самореалізація унікальності особистісного «Я» дитини. Психічне благополуччя кожної особистості обумовлює врівноваженість її емоційно-чуттєвого стану та позитивну мотивацію інтелектуального розвитку. Формування особистості дитини ефективніше відбувається у сімейній атмосфері, яка осяяна любов'ю до дитини, повагою до її потреб, інтересів, особистісних досягнень, підкріплюється вірою у її можливості та виявленням гордості і радості за кожну сходинку особистісного зростання. З самого народження, ще не розуміючи слів, що вимовляють дорослі, дитина адекватно реагує на емоційний стиль спілкування, позитивно сприймає лагідну, життєрадісну інтонацію – у відповідь і виявляє комплекс пожвавлення. У ранньому дитинстві дитина гостро реагує на відсутність душевного тепла з боку батьків. Дорослим слід пам’ятати, що емоційна прихильність і захищеність відіграють вагому роль у розвитку дитини, що надалі від емоцій залежатиме формування почуття любові, відданості та співчуття.

Чим старша дитина, тим більше вона потребує атмосфери добра і любові, поваги до власних інтересів. На кожному новому етапі власного становлення – чи то «криза трьох років», чи зміна соціального статусу при вступі у школу, чи підлітковому та юнацькому віці – дитина відчуває гостру потребу врахуванні її інтересів, позитивній оцінці і визначенні її особистісних домагань.

Дорослі мають усвідомити, що не завжди інтереси та потреби дитини є адекватними, проте вислухати і обґрунтувати її помилковість, при цьому не принижуючи гідності дитини, - важлива запорука формування здорової особистості. У підлітковому та юнацькому віці особливо треба виявити повагу до особистісних інтересів та здобутків дитини, взаємини мають бути партнерськими. Віра у можливості власної дитини, підтримка її у досягненнях і поразках – ось важлива умова зростання повноцінної, здорової особистості.

Отже батьки, виховуючи дитину, мають пам’ятати, що позитивними передумовами формування психічного здоров’я в умовах сім’ї є такі чинники:

- атмосфера очікування народження дитини в родині має бути сповнена любов’ю.

- позитивно-доброзичливі взаємини в сім’ї.

- оптимальні передумови становлення та розвитку особистості.

- повага до дитини і віра у її досягнення.

- поєднання любові з боку дорослих з об’єктивною вимогливістю.

У здорової дитини помітний стан душевної рівноваги, у неї значно легше сформувати вольову сферу, активність та цілеспрямованість. Воля виникає в результаті життєвої практики, виховання та самовиховання особистості і є основним механізмом реалізації здорового способу життя, ось чому її формування має відбуватися вже в ранньому віці. Для виховання волі необхідне систематичне виявлення самої волі. (150)

Розвиток вольових процесів здійснюється в активній діяльності дитини (предметно-маніпулятивній, руховій, ігровій, побутовій та трудовій), будь-які дії дитини супроводжуються вольовими зусиллями. Уже в ранньому віці дитина спроможна ненадовго підпорядковувати власні дії певній меті діяльності, що висунута дорослим: робити спроби, виявляти старанність, пишатися власними досягненнями.

Проте вольові зусилля мають нетривалий характер, бо життєдіяльність дитини пов'язана з пізнавальним інтересом та її безпосередніми бажаннями. Власні невдачі супроводжуються яскравими емоційними реакціями, до складу яких входять вегетативні та моторні реакції (образа, гнів супроводжуються почервонінням шкіри, підвищенням пульсу, певними рухами дітей — закриванням руками обличчя, паданням на підлогу, ламанням предметів тощо). У кінці раннього віку (криза трьох років) виявлення вольових зусиль під час реалізації бажання щось самостійно зробити та поразка через відсутність умінь частіше викликають емоційні спалахи, а не наполегливість. Тому дитина особливо потребує участі близьких людей, адже дорослий для неї є взірцем для наслідування, він показує, пояснює, допомагає, контролює та оцінює. Наслідує дитина дорослих у всьому — діях, жестах, вчинках. Важливим новоутворенням у цьому віці є розвиток самосвідомості, тобто усвідомлення власного «Я» та самооцінки, проте вона максимально завищена і має характер емоційного новоутворення, ґрунтуючись на потребі емоційної безпеки. Самооцінка потребує підтримки з боку дорослого, який хвалить дитину за виявлення зусиль, витримку, наполегливість, а в разі невдачі — налаштовує на позитивний результат.

У дошкільному віці завдяки сформованій волі дитина здатна стримувати власні негативні емоції, почуття. Діяльність дітей набуває емоційної насиченості, тому формування наполегливості, цілеспрямованості, довільності поведінки спочатку відбувається в ігровій діяльності і поступово переноситься на інші її види.

Дорослим слід пам'ятати, що особливістю цього періоду є небажання дитини виконувати нецікаву роботу, тому будь-яка діяльність повинна мати яскраве емоційне забарвлення.

Довільність дій передбачає наявність зразка і контролю, згодом формується самоконтроль. Для формування волі має значення і поява в цьому віці мотивів діяльності, що пов'язані з самооцінкою і самоповагою, дитина прагне досягти успіху, виникає «дух суперництва» (соціальний мотив). Заохочувальні дії батьків, підтримки обумовлені тим, що дитина чуттєво може реагувати на поразки, а суттєвим стимулом ніч продовження її діяльності найчастіше стає успіх. Старший ДОШКІЛНИК вже здатний виявляти вольове зусилля для досягнення мети, у ньому розвивається цілеспрямованість як вольова якість і риса характеру.

У молодшому шкільному віці формується внутрішня позиція школяра і З'ЯВЛЯЄТЬСЯ навчальна мотивація. Тому батькам необхідно підтримувані, заохочувати виявлення вольових зусиль у намаганні дитини досягти успіху, позитивно оцінювати її домагання, формувати дисциплінованість, відповідальність, наполегливість.

Пам'ятайте, що неуспішність у навчанні може призвести до низької самооцінки, відчуття неповноцінності, тому шукайте позитивні підкріплення.

Найсильнішим діяльнісним мотивом для дошкільника є заохочений , отримання нагороди, найбільш слабким — покарання.

У підлітковому віці, коли дитина почувається дорослою і намагається позбутися гіперопіки батьків, важливо надати їй більшої самостійності, виявляти довіру, стимулювати старанність, наполегливість, цілеспрямо­ваність. Період статевого дозрівання обумовлює емоційну вразливість дитини, насиченість емоційних переживань, спостерігається тяжіння до спілкування з однолітками, часта зміна друзів, уподобань, захоплень.

З образом «Я» у підлітка пов'язана самооцінка, що буває заниженою, виникає ідеальне «Я», що спонукає до самовиховання та саморегулювання. Підліток може визначати мету та засоби її досягнення.

Проте слід пам'ятати, що у підлітка у вольовому акті ще слабо представлена виконавська частина.

Тому розумна вимогливість, довіра батьків і самовиховання підлітка формує у нього відповідальність, привчає до дотримання режиму, своєчасного виконання завдань, наполегливості у досягненні навчальної мети як основи перспективного зростання. Вагомим чинником у формуванні волі дитини є приклад дорослих, насиченість життєдіяльності (спортивні секції, музика, театр тощо).

Юнацький вік — це період вольового та морального загартування, характеризується він набуттям почуття особистої цінності, професійним самовизначенням, розвитком відповідальності та самостійності. У цей час важливо підтримувати та зміцнювати потребу юнаків у самовдосконаленні, лося!пенні поставленої мети, формувати впевненість у собі. Таким чином, досягаючи емоційної збалансованості у ДИТИНИ на різних етапах її розвитку, формуючи ВОЛЬОВІ зусилля, досягаючи оптимального рівня розвитку пізнавальної активності в різних видах діяльності, створюючи оптимальні умови для її особистісного зростання, на основі любові, поваги та віри в особистісні досягнення дитини ми створюємо передумови для формування здорової, повноцінної особистості.

Поради батькам щодо забезпечення психічного здоров'я дитини Пренатальний період. До народження дитини батьки мають бути готові не лише фізично, а й психологічно. Це допоможе їм зберегти своє психічне здоров'я і закласти основи психічного здоров'я малюка. Психологічно підготовлені матері та їх родини зможуть уникнути низки помилок у вихованні своїх малюків: гіперболізованої опіки, неадекватного застосування педагогічних методів впливу на дитину, форсування розвитку малюка, «підгін» його під усереднений стандарт тощо. Також пропедевтична підготовка допоможе уникнути виникнення таких негараздів у сім'ї, як конфлікти між дорослими і маленькими членами родини, відсутність спільних поглядів у родині щодо правильного виховання і розвитку дитини, а отже і єдиних вимог до поведінки малюка, труднощів у спілкуванні зі старшими дітьми, відчуття постійної тривожності, навіть матеріальних труднощів. Наголосимо, що зовсім уникнути труднощів молодій родині не вдасться за будь-якої якісної підготовки. Труднощі є у всіх. Та не всі до них однаково ставляться. Необхідно навчити молоду матір правильно сприймати зміни у своєму житті та житті всієї родини, знаходити шляхи подолання чи уникнення негараздів. Допомагає в цьому постійне акцентування уваги молодої мами на позитивних моментах періоду підготовки до народження дитини та її виховання й розвитку.

Проведене соціологічне дослідження дало змогу встановити факт, що у молодих батьків є «підвищена готовність» до того, що народження та догляд за дитиною пов'язані з надзвичайними проблемами [64]. Якщо додати до цього дані, які свідчать про те, що самооцінка у більшості жінок занижена, то можна уявити, в якому психічному стані перебуває вагітна жінка. Вона втрачає зовнішню привабливість і не знає, чи зможе повернути її після народження малюка; вона часто відчуває сумніви щодо того, чи є такою ж любою і бажаною для свого чоловіка в цей час; вона боїться очікуваних пологів; її нервова система збуджена; працездатність знижується; майбутня мати переживає за спою ще не народжену дитину, її здоров'я, умови життя,майбутнє. Тобто під час вагітності вона перебуває у стані підвищеної тривожності. Зважаючи на постулат, що мати та дитя становлять єдине ціле, можна передбач йти, в ні ому психічному стані перебуває малюк до свого народження. Він також боїться і тривожиться. Пропедевтична підготовка матері до народження і виховання малюка має змінити цю психологічну установку ) і ВІДОМОСТІ жінки. Адже тривожність — поганий порадник. Альтернативою їй має стати впевненість майбутніх матері і батька у своїх силах. Упевненість приходить з відчуттям захищеності і любові. Тож необхідно палати жінці цю впевненість. Зазначимо, що у жінок, в основному, При сприйманні оточуючої дійсності домінує слуховий аналізатор. Тож Майбутній батько, знаючи про це, має частіше говорити дружині компліменти, підвищувати її самооцінку, будувати спільні плани на майбутні, навіювати впевненість і радість. Молоді батьки можуть з розумінням Поставитися до того, що у подальшому житті з народженням малюка вони долатимуть проблеми різного характеру.

Рис. 3.4. Проблеми молодих батьків

У розв'язанні зовнішніх проблем молодої родини необхідна допомога держави, внутрішні проблеми батьки спроможні подолати Самостійно або з допомогою соціальних, медичних, психолого-педагогічних служб.

Щоденні ж турботи родини, яка очікує появу немовляти, мають бути спрямовані на забезпечення фізичного і психічною благополуччі майбутньої матері та дитини. Для закладання основ психічною здоров'я дитини необхідно забезпечити ПОЗИТИВНИЙ емоційний стан матері під час вагітності, збагатити її естетичні відчуття, допомогти у визначенні життєвих пріоритетів. У атмосфері любові, захищеності, радісного очікування майбутня мати, в ідеалі, має перебувати весь період вагітності.

Ранній вік

Елементарне підґрунтя для самопочуття дитини створює функціонування її організму, «життя тіла», яке сигналізує їй про своє існування. На цьому тлі відбувається її психічний розвиток, формується психічне здоров'я.

Психічне здоров'я дитини раннього віку виявляється насамперед у її емоціях, мовленні, характеризується розвитком пам'яті і мислення. Позитивні емоції дитини є результатом її реакції на сприйняття навколишнього світу і взаємодії з ним. Малюк сприймає довкілля через призму спілкування з дорослим, виявляє задоволеність чи незадоволеність результатами цього спілкування. Тобто, іншими словами: характер спілкування дитини з членами родини (мамою, батьком, бабусею, старшим братиком тощо) накладає відбиток на формування у дитини основ світосприйняття та сприйняття самого себе. Отже ця взаємодія (дитини з родиною) має будуватися на таких засадах, щоб малюк відчував упевненість у тому, що його люблять, незважаючи на те, хто і який він є: хлопчик чи дівчинка, слухняний чи неслухняний, чистий чи замурзаний, здоровий чи хворий тощо. Психічне здоров'я дитини раннього віку адекватне її домінуючому психічному станові: радості, смутку, страху, невпевненості тощо. Батьки можуть, уважно поспостерігавши за дитиною впродовж декількох днів, самостійно визначити, який із психічних станів є провідним у їхньої дитини. Діяльність дитини та спілкування з нею треба будувати таким чином, щоб сприяти створенню позитивного емоційного стану та розвитку пізнавальної активності у взаємодії з довкіллям. Для цього треба забезпечити дитині оптимальне середовище для розвитку. Яким воно має бути?

Людина — частина природи. Про це ми знаємо. Як знаємо й про те, що чим ближчою до природи є дитина, тим краще вона розвивається фізично й психічно.

Тепер погляньмо довкола. Від народження дитину оточує рукотворна природа кам'яних, бетонних і скляних споруд. Кімнату малюка наповнюють механічні іграшки, електричні та електронні прилади. Він чує механічну музику, і перших місяців ЖИТТЯ знайомиться і «ГОЛОВНИМ ЧИНОМ сім'ї» —ТЄЛЄВІЗОРОМ, а трохи пізніше - з комп'ютером. Особливо їй відчутно у великих містах. Тож не треба дивуватися, що й виростають паші любі малюки не такими, як нам би хотілося. Вони егоїстичні та Нетерплячі, важко налагоджують стосунки з однолітками, байдужі до живої природи, якщо вона не задовольняє їхніх прагматичних потреб. При Спілкуванні з оточенням малюки часто прагнуть скористатися навичками спілкування з телевізором, набутими впродовж перших років життя: якщо цікаво — я дивлюся, якщо ні — «вимикаю». Вони «вмикають» і «вимикають» рідних, знайомих, інших дітей. Звісно, буття визначає свідомість. Свідомість підростаючої особистості, омеханічена сучасним буттям, дедалі більше схиляє до механічного світу та віртуальних друзів.

Давайте докладемо зусиль і спробуємо змінити ситуацію. Це під силу як батькам, так і вихователям дітей раннього віку.

Купити іграшку дитині завжди приємно. Цікаво спостерігати, як кумедними зусиллями малюк обстежує кожну з них — розглядає, обмацує, тягне до рота. Пропонуємо вам купувати не лише штучні, а й природні іграшки. Наприклад, починаючи з тримісячного віку, пропонуйте ДИТИНІ для обстеження велике і яскраве яблуко, грушу, маленьку диню, морквинку, огірочок. Звичайно, всі овочі чи фрукти, що ми даємо малюкові, треба попередньо вимити і висушити. Тепер простежте, з яким задоволенням буде бавитися з такими незвичними «іграшками» дитина. Приємні на дотик, різноманітні за формою, вони до того ж мають чудовий природний аромат та смак.

Сучасна іграшкова промисловість випускає велику кількість іграшок для дітей раннього віку. Це, в основному, пластмасові та гумові брязкальця, пірамідки, образні іграшки. Маніпулювання та ігри дитини з ними сприяють розвитку її сенсорної сфери — зорового, тактильного, слухового аналізаторів. А от для розвитку аналізаторів нюху та смаку іграшок немає. Хоча смак і нюх відіграють неабияку роль у нашому житті і впливають на функціонування кори головного мозку. Власне, у процесі еволюції живих організмів кора головного мозку утворилася саме з нюхової долі.

Тож дайте дитині змогу насолодитись ароматом дині чи груші, яблука чи огірочка. Це не лише збагатить її відчуття, а й піднесе настрій. Єдине, що треба пам'ятати: овочі і фрукти — «одноденні іграшки». Наступного дня дитині треба запропонувати нові — свіжі.

Щодо кімнатних рослин у дитячій кімнаті, то їх має бути небагато — 1-2 горщики. Але такі, що милують око, безпечні, цікаві для спостереження. Це можуть бути — пеларгонія (герань) велико-квіткова або зональна, гортензія, філокактус (побутові назва російською мовою «декабрист, рождественик») та інші. Цікаво, то пеларгонія зональні має КВІТКИ різних кольорів. Висадивши три живці в горщик, можна створити живий довгоквітучий букет, у якому будуть квіти червоного, рожевого та білого кольорів. Щодо філокактуса, то цю рослину, мабуть, знають усі. Квітує вона великими яскраво-червоними, іноді кремовими, фіолетово-малиновими чи рожево-білими квітами. Стебла у філокактуса сплющені і мають форму листків, тому й зветься він листостебловий кактус (філо — лист). Якщо у філокактуса перенести пилок з однієї квітки на приймочку маточки іншої, то після відцвітання утвориться плід — червона ягода, кисло-солодка на смак, яка нагадує смак аґрусу і суниці, а пахне ананасом. Ця ягода їстівна і містить велику кількість вітамінів. Спробуйте виростити її на підвіконні і поласувати разом з дитиною.

До речі, милуючись красою кімнатних рослин, мало хто задумується над тим, що якщо є квітка, то має бути й плід. Плодів кімнатні рослини не дають через відсутність запилення. Немає метеликів чи інших комах, що можуть їх запилити. Тож візьміть на себе функцію метелика. За допомогою жорсткого клейового пензлика перенесіть пилок з квітки на квітку і простежте за змінами в рослині. Таку роботу метелика з двох років може спробувати виконати і ваш малюк. Звичайно, під керівництвом дорослого. Наприклад, філокактус зазвичай так рясно вкривається цвітом, що поле діяльності у малюка буде обширно. Така діяльність сприяє розвитку координації рухів, вольових зусиль, зосередженості, знімає м'язове напруження.

Коли малюк почне опановувати простір за допомогою ходіння, ви можете організувати для нього цікаві спостереження та ігри на лоні природи, проте дорослі мають знати, що провідною діяльністю малюка в цей період є предметна діяльність. Дитина входить у світ постійних предметів, які мають певне призначення і певний спосіб застосування, тобто певну мету використання.

У ранньому віці предметна діяльність розвивається за наступною схемою:

Перший етап: спільна дія дорослого і дитини

На цьому етапі дорослий у свою руку вкладає руку дитини і діє спільно з нею: бере предмет, маніпулює ним, показує функцію предмета — ложкою їдять, з кухлика п'ють, машинку рухають, пірамідку складають тощо.

Другий етап: частковий розподіл спільної дії

На цьому етапі дитина визначає функцію предмета, усвідомлює мету (з чашки п’ють, ложкою їдять, молотком щось забивають), але їй ще потрібна допомога дорослого.

Третій етап: самостійна дія дитини 3 предметом

Дитина знає, що треба робити з предметом. Вона спроможна стежині за ДІЄЮ дорослого від початку до кінця, а потім відтворювати її в цілому. Це стрибок у розвитку дитини, оскільки орієнтувальна частина дії відокремлюється від виконавчої.

Четвертий етап: узагальнення дії, перенесення її на інші предмети

Цей етап пов'язаний з розумінням мовної вказівки дорослого та із знанням значення основного предмета. Дитина вже розуміє, що пити можна з чашки, склянки, кухля; забивати молотком, камінчиком. Як тільки дитина «побачила дію», відокремила її від предмета, вона • побачила» дорослого («дивись, як це роблю я»), «побачила» і саму себе («Я підмітаю, як мама», «я пишу, як тато»). На цьому етапі дорослий стає зразком для наслідування. У дитини з'являється готовність до привласнення матеріальної та психічної культури.

Період приблизно до двох-трьох років психологи називають часом первинного народження особистості. Відбувається процес інтенсивної о становлення внутрішнього світу дитини як цілісного утворення. Використання дитиною займенника «Я» свідчить про перехід дитини від уявлення про себе до думки про себе.

Як вважають фахівці, на межі двох-трьох років більшість дітей виявляють упертість, негативізм, прагнення до деспотичного управління дорослими, що свідчить, по-перше, про незадоволення зростаючою особистістю взаєминами з ними, по-друге, про прагнення її посісти іншу позицію в навколишньому світі.

Батьки та інші члени родини, на основі аналізу розвитку предметної діяльності дитини, можуть передбачити кризову ситуацію й уникнути її, змінивши своє ставлення до дитини і надаючи їй більшої самостійності та права вибору. На що ж треба звернути увагу?

Аналізуючи новоутворення, які супроводжують кризу третього року життя, М. І. Лісіна запропонувала як критерій розглядати появу несподіваного у поведінці дитини у звичній ситуації, що супроводжується афективною реакцією і за своєю силою не відповідає причині й самій життєвій ситуації [112]. До симптомо-комплексу поведінки дослідники передусім відносять:

- прагнення до досягнення результату діяльності;

- намагання продемонструвати свої досягнення дорослому;

- появу загостреного почуття власної гідності, що виявляється в підвищеній образливості й чутливості до визнання досягнень дорослими.

Описаний вище поведінковий комплекс маг назву «гордість за досягнення» і розгортається у трьох площинах, що відображені у наступній схемі:

Рис. 3.5. Площини розгортання комплексу «гордість за досягнення» у дітей

Вихідним при цьому є поява у дітей вказаного віку нового бачення світу, інших людей і самих себе. Становлення нової особистісної структури, в якій власне «Я» проектується на різноманітні форми діяльності, впливає на подальший розвиток дитини. Сфера досягнень, зливаючись із сферою ставлення до себе, сприяє появі дитячої самолюбності — могутнього стимулу до саморозвитку й самовдосконалення.

Завдяки тому, що «Я» дитини тепер може проектуватися назовні, набуває форми досягнення, виникають об'єктивні передумови для емансипації оцінки дітей про себе від думки про них оточуючих, для вироблення внутрішніх критеріїв самооцінки, для розвитку її адекватності та реалістичності. Це слугує основою розвитку почуття самоповаги, яке перетворюється на джерело особистісного розвитку, внутрішній регулятор самостійної діяльності та взаємин з оточенням.

Дослідження О. Кононко ґрунтуються на тому, що зв'язок «Я та мої досягнення» стає поштовхом до розвитку дитячої самосвідомості [94; 95]. Завдяки цьому «вузлу» «Я» дитини опредмечується в продукті її діяльності.

Розвиток предметної діяльності. Вона породжує переживання гордості і розчарування, надає змогу пізнавати себе за своїми діями — успішними і неуспішними, оцінити свої досягнення, порівняти їх з досягненнями однолітків, зіставити власні оцінні судження з висновками авторитетних дорослих.

Спілкування з дорослими. Від них дитина очікує допомоги, підтримки, оцінки власних досягнень, схвалення. Батьки мають хвалити дитину не лише за отриманий нею позитивний результат («охайно склала іграшки», «правильно застібнула ґудзики»), а й за прагнення та зусилля, що їх доклав малюк для здійснення самостійних дій («молодець, ти вже сам складаєш іграшки», «добре, що вчишся сам одягатися»). Навіть якщо іграшки складені не так, як вам би цього хотілося, а ґудзики застібнуті неправильно - похваліть дитину.

Надання зразків для наслідування у побутовій та предметній діяльності. При цьому супроводжуйте власні дії мовою: «Готую стіл до вечері. Спочатку поставлю хлібницю та сільничку, покладу серветки. Тепер розставлю тарілки. Біля кожної тарілки — виделка. Перед тарілкою — чашка для молока».

Підвищення рівня самооцінки дитини через формування у неї гордості за власні досягнення.

Психічне здоров'я малюка у ранньому віці цілком залежить від його емоційного стану та відчуття захищеності й розуміння, що виникає як результат взаємодії з дорослим. Тому вважаємо за доцільне дати батькам пораду: не віддавайте дитину у віці до трьох років до суспільного на­вчального закладу освіти. У цьому віці дитині необхідні увага та індиві­дуальний підхід, що повністю може бути забезпечений лише в родині. Якщо ж обставини склалися так, що мама має вийти на роботу, краще залишіть малюка з кимсь із близьких дорослих чи запросіть гувернера.

За даними соціологічного опитування жителів різних регіонів України, 10,4% батьків, що мають дітей раннього віку, схиляються до залучення гувернерів — спеціально підготовлених педагогів, які виховують і навчають дітей у сім'ях [64, 94]. Чим старшою є дитина, тим актуальнішими стають питання відповідності рівня її розвитку загальним фізіологічним і психологічним нормам та вимогам суспільства. Сучасна система дошкільної і шкільної освіти, для якої ще характерні такі я вища, як перевантаженість дітей у групах та класах, недостатність методичного забезпечення навчального процесу, відсутність кваліфікованих педагогів, недостатня психологічна підготовка молодих спеціалістів до роботи з сучасними «нестандартними» дітьми тощо, не завжди може забезпечити цей розвиток. І з кожним роком дедалі більше батьків схиляються до індивідуального навчання.

Переваги індивідуального навчання та виховання вбачаються фахівцями й батьками, по-перше, у здійсненні гувернером особистісно орієнтованого підходу до дитини; по-друге, у змозі добирати педагога для своєї ДИТИНИ згідно з власними поглядами на вимоги до його компетентності га особистісних рис характеру; по-третє, у змозі здійснювати постійний нагляд та контроль за взаємодією педагога і вихованця [64, 94].

Гувернер, на думку батьків, має стати тим ідеальним дорослим, який взірцем поведінки, носієм гуманістичних цінностей, у якого збігаються слово і діло, з яким дитині комфортно, якому можна довіряти,

який поважає: дитину і її успіхах, і у невдачах. У Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні наголошуються, що наявність такого ідеального дорослого і однією з умов ефективного впровадження у практику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти |9І, 28-29]. Проте задекларована модель особистістю орієнтованої освіти на практиці виявилася недієздатною. Якщо 10—20 років тому в групі дитячого садка чи в класі школи були, як правило, одна — три дитини, що потребували особливої уваги педагога, то тепер такими є всі діти! Кожна дитина — яскрава особистість, кожна потребує особливого підходу, кожна болісно реагує, коли на неї не звертають уваги, і бажає бути в центрі всіх подій колективу. У групі дитячого садка таких дітей 25—30. А вихователь один.

Неспроможність сучасних навчальних закладів розв'язати це протиріччя спричинила відродження в нашій країні інституту гувернерства. На сьогоднішній день гувернерів готують на приватних платних курсах упродовж одного — трьох місяців та на державному рівні — у педагогічних інститутах та університетах — упродовж чотирьох — п'яти років. Фахівці цього напряму готові до забезпечення умов особистісно орієнтованого розвитку дитини, використання індивідуалізованих методів навчання і виховання, що враховують психологічні особливості кожної дитини.

Дошкільний вік (3—6 (7) років)

Дошкільний вік — надзвичайно важливий період для формування психічного здоров'я дитини. Інтелектуальний компонент психічного здоров'я формується за рахунок засвоєння системи елементарних знань про соціальне та природне довкілля й ампліфікації (збагачення) розвитку; емоційний компонент — за рахунок збагачення змісту емоцій, формування моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів.

Джерелом емоцій стають ігрова діяльність, продуктивні види діяльності (малювання, ліплення, аплікація, художня праця, праця в природі), спілкування з ровесниками, з дорослими, а також сама дитина як цінність, переживання свого «Я», його динамічності, автономності.

Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, що розвиває фізичні, психічні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам'ять, організо­ваність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, радіює його творчий потенціал. На підставі того, якими іграшками бавиться і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку у найближчій і віддаленій перспективі.

Найдоступнішими й улюбленими іграми всіх, беї винятку, дітей є Ігри і піском. Згадайте, скільки часу проводять діти у пісочниці! Спочатку вони лише копають пісок (або просто ґрунт), насипають його у відерця, пасочки, інші ємності, пересипають з місця на місце, насипають гірки, риють ямки. З вологого піску вони ліплять пиріжки, будують нескладні споруди. У процесі цієї діяльності діти пізнають властивості пику. Дорослі повинні допомогти дитині — навчити правильно називати ці ознаки: сухий, теплий, чистий, вологий, холодний тощо, а також Спонукати дітей до відтворення цих слів та дій. Дітям від 3-х років слід показати, як можна малювати на вологому піску, штампувати, робити з нього загату і прокладати русла для струмочків. Дайте дитині змогу самостійно додавати воду до сухого піску і визначати, який пісок Найкраще ліпиться. Ознайомте з прийомами створення цікавих споруд, у першу чергу башточок, з густих та рідких краплин надміру зволоженого піску. Покажіть, що, падаючи з висоти піднятої руки, краплі рідкої грязюки можуть утворювати фантастичні споруди. Діти, як правило, із задоволенням бавляться з таким матеріалом, даючи волю своїй фантазії. У них розвиваються дотикові та інші відчуття, збагачується досвід.

Для ігор з піском дитині знадобиться певний набір іграшок: пластмасові лопатки, відерця, граблі, пасочки, лійки для зволоження піску, дощечки для його вирівнювання і утрамбовування, а також — невеликі за розміром машинки, пластмасові ляльки.

Іграшки, що призначаються для ігор з піском, мають зберігатися окремо від інших у прозорому целофановому пакеті. Після гри на подвір'ї їх треба помити у теплій воді. Перетворіть цю процедуру на своєрідний ритуал, виконуючи який, дитина привчатиметься до відповідальності та охайності і водночас бавитиметься з водою.

Ігри з водою не менш цікаві для дітей. їх можна організувати таким чином, щоб не лише задовольнити потребу дитини у грі, а й сприяти розпитку психічних процесів — уваги, спостереження, мислення, мовлення. Запропонуйте дитині кухликом самостійно налити воду у миску, глибина якої 10—15см, з різної висоти. Зверніть увагу нате, як змінюється звук та ширина струменю із зміною висоти, кількість бризок — із збільшенням висоти, з якої падає вода у миску. Потім дайте воді заспокоїтися, покладіть на її поверхню декілька паперових клаптиків і змусьте їх рухатися. Спочатку подмухайте на них, утворіть хвилі рукою, рухаючи її вперед-назад. Запропонуйте дитині ще один спосіб утворення руху води — коловий. Для цього необхідно поставити вказівний палець або паличку в центр вашої імпровізованої водойми й рухати ним по колу. Поспостерігайте, як рухатимуться папірці, як зміниться напрям їх руху. Можливо, дитина знайде інші способи утворення хвиль. Адже їх можна сколихнути і не торкаючись поди ні рукою, ні будь-якими іншими предметами. Так ви зможете визначити рівень самостійності та нестандартності її мислення.

Також воду можна наносити па скляну чи іншу гладеньку поверхню краплями і спостерігати за їх рухом. Мокрим пензликом або й пальцем цікаво малювати на пластмасовій чи дерев'яній дощечці, а босими ногами — на асфальті. У жарку погоду ігри з водою принесуть масу задоволення дітям і дорослим.

Взимку воду цікаво заморожувати. Краще її підфарбувати, щоб крижинки були кольоровими. У пластмасову миску або іншу мілку ємність налийте кольорової води і занурте в неї декілька ниточок завдовжки 20—30 см, рівномірно розташувавши їх по всій площині так, щоб 1/з частина нитки знаходилась у воді, а— назовні. Після заморожування цієї води лід слід розбити на дрібні крижинки. Утворені крижинки частково затримаються на ниточках. Ними можна прикрасити ялинку чи кущ на ділянці. Крижинки, які не мають ниточок, використайте для прикрашання клумб, рабаток, доріжок. З кольорових крижинок спільними зусиллями можна викласти фігурки тварин, людей, будівель. Складати крижинки треба не руками, а тонкою паличкою.

Надзвичайно популярні серед дошкільників сюжетно-рольові, або творчі ігри, ігри з будівельним матеріалом, рухливі ігри.

Основні правила, які мають запам'ятати батьки щодо дитячої гри:

1. Гра — надзвичайно серйозне заняття для дошкільника. Саме у грі відбувається інтенсивний розвиток психіки дитини.

2. Не треба жалкувати часу на гру. Чим більше грає ваша дитина з однолітками, тим краще. Чим довше триває одна й та сама гра, тим краще.

3. Дитячій грі обов'язково потрібен сюжет, «тема». У виборі сюжету можуть допомогти дорослі, надавши грі основи — знань про ті чи інші об'єкти і явища навколишньої дійсності.

4. Діти люблять, коли дорослі грають разом з ними, проте правила гри є обов'язковими для всіх учасників. У грі має бути лише рівноправне партнерство.

5. Спостерігаючи за іграми дітей, ви можете багато дізнатися про малюків: спрямованість інтересів, рівень комунікативних умінь, характер прояву основних рис характеру

6. Не жалкуйте слів для схвалення участі дитини у грі. Будь-яка ігрова дія, у якій дитина зробила те, що ще вчора було їй недоступне, не має лишатися непоміченою.

7. Краще не витрачати час на пошуки різноманітних «розвивальних» ігор: кубиків, дощечок з вкладними фігурками, лабіринтів. Більш важливо, щоб дитина мала те, що їй необхідно для відтворення ігрових сюжетів: «магазин», «пошта», «лікарня», «сім'я», «гараж», «ДИТЯЧИЙ садок», «школа». Це різноманітні іграшки, що копіюють справжні речі: посуд, меблі, машини, будівельний матеріал.

8. І хлопчикам, і дівчаткам потрібні м'які іграшки: ведмеді, собаки, ЛЯЛЬКИ тощо.

Почуття близькості до батьків — найважливіший фактор психічного здоров'я дошкільника

Найбільш близькою людиною для дошкільника, як правило, є мати. І хоча в цьому віці зростає інтерес дитини до спілкування з батьком, мама лишається єдиною, хто найкраще може зрозуміти, заспокоїти, попестити.

Деякі тривожні і владні за характером матері мимоволі «прив'язують» до себе дітей настільки, що створюють у них штучну чи хворобливо загострену залежність від себе і свого настрою. Дитина вважає, що лише з матір'ю вона може почуватися у безпеці. Такий підхід блокує зростаючу потребу малюка у спілкуванні з іншими дорослими та однолітками. Невротична залежність від матері спричиняє розвиток несамостійності, невпевненості дитини у своїх можливостях, особливо у нових ситуаціях спілкування, що потребують прийняття швидких рішень.

До невротичної залежності призводить і занадто велика суворість батька, який наче не виховує, а муштрує дитину, вимагаючи беззаперечного дотримання своїх непомірно завищених вимог і караючи фізично за найменшу провину чи неслухняність. Такі батьки ставляться до дітей, як до дорослих, забуваючи про їхню потребу у ніжності та розумінні. Матері у таких родинах, усупереч діям батька, прагнуть задовольнити нестачу емоційного тепла і в усьому поступаються дитині, оточують її надмірною турботою. Подібні крайнощі батьківського ставлення не минають без сліду. У таких сім'ях діти невротично прихильні до матері, а також відрізняються капризуванням, емоційною нестабільністю настрою та підвищеною збудливістю.

Серйозною перепоною для емоційного контакту і прихильності між матір'ю та дитиною є недостатня емоційна чутливість матері. Здебільшого це виявляється щодо другої дитини тієї ж статі, що й перша. Мати двох маленьких дітей може бути вже фізично й емоційно виснажена, перевантажена справами і турботами. Емоційно загальмована через свій невротичний стан, недостатньо комунікабельна і занадто принципова за характером, вона виховує дитину за абстрактними схемами, без урахування її інтересів та потреб. Характерні безкінечні повчання, моралізаторство, відсутність живого безпосереднього контакту з дітьми є ласка та ніжності. Це СТВОРЮЄ ДЛЯ ДИТИНИ важкий для подолання емоційний бар'єр у спілкуванні з матір'ю, яка хоч і любить дитину, проте нічого не робить для розвитку двосторонніх емоційних стосунків з нею.

Чутливі діти доповнюють нестачу емоційності і безпосередності тим, що часто збуджуються, кричать, плачуть, неначе побоюючись, що про них забудуть, їх не вислухають, не зрозуміють, не пожаліють. Батьками така поведінка розцінюється як вередування, істерика, упертість. Замість того, щоб змінити власну поведінку щодо дитини, вони лише «закручують гайки», не звертаючи уваги на емоційний стан малюка, що все погіршується. Прихильність останніх у таких випадках має хворобливо загострений характер, спричинений недостатністю уваги, ніжності й любові. Небезпека такої ситуації — у компенсаторному розвитку самолюбства у дітей, коли вони починають любити себе на противагу почуттю любові до інших і не спроможні поділитися з будь-ким своїми радощами чи горем.

Усе, що утруднює розвиток емоційного контакту дітей з батьками, прихильності, стосується вищої, суто людської емоції — любові. її пе­редумовою є відповідне почуття дитини на прояв ніжності й любові матері. І тут багато що залежить від того, яку душевну щедрість та чутливість має сама мати, як уміє вона любити, не пов'язуючи це з певними принципами чи умовностями, почуттям обов'язку.

Дитина відчуває найменші зміни в емоційному ставленні матері: «Щойно ти мене любила, а тепер не любиш». Поступово любов до матері переходить і на батька, що особливо помітно у дівчаток. Це надалі є основою моделі побудови взаємин з представниками іншої статі, включаючи взаємини у заміжжі. Подібну роль відіграє й любов сина до матері. Якщо дитина не вдовольняється відчуттям любові у родині, причину насамперед треба шукати в батьках. Нелюбими почуваються, як правило:

- небажані діти в родині;

- діти, стать яких не відповідає очікуваній;

- коли дитина викликає роздратування своєю схожістю на одного з членів родини, який викликає, можливо, приховане, неприязне ставлення;

- діти, які не виправдовують амбітних сподівань своїх батьків. Перепоною до встановлення емоційних взаємин з дитиною є і невротичний стан матері, характерологічні особливості батьків.

За нормальних умов розвитку емоційних взаємин у родині, на тлі прихильності до матері, у дітей відбувається й ототожнення себе збиті, міми СВОЄЇ статі. Діти починають перебирати на себе ролі батьків і відтворювати їх у повсякденній та ігровій діяльності. Хлопчики орієнтуються на батька, а дівчатка — на матір, які є надійним джерелом авторитету й відповідної поведінки.

До шести років завершується для сучасних дітей період дошкільного дитинства. Основне завдання батьків у цей час — формувати, окрім необхідних дитині знань та умінь, гуманне начало у структурі особистості. Ви можете переконатись у тому, що це так, якщо:

- шестирічна дитина природно (безболісно) проходить фази свого розвитку і розв'язує закономірні вікові проблеми;

- виявляє почуття прихильності, ніжності й любові у відповідь на аналогічні почуття батьків;

- реалізує свою потребу в авторитеті й повазі, у розумінні з боку близьких і значущих для неї осіб;

- дитині притаманне стійке відчуття «Я», впевненість і активність, адекватна самооцінка, а також сформований певний рівень бажань та можливостей;

- дитина спроможна співчувати;

- дошкільник не виявляє яскраво почуття ревнощів чи заздрості за наявності позитивного ставлення до людей:

- дитина контактна й активна, прагне до взаємодії з однолітками па рівних.

Окреслені критерії свідчать про психічне здоров'я дитини.

Проблеми статі в дошкільному віці

Діти ще в ранньому віці усвідомлюють свою статеву приналежність. Кожна дитина з двох — трьох років може правильно відповісти на запи­тання: хлопчик вона чи дівчинка. Проте лише в дошкільному віці ці слова наповнюються реальним змістом.

Статеві ролі діти починають привласнювати собі рано — ще до трьох років. Це позначається на взаєминах дитини з представниками протилежної статі. Цікавою є в цьому плані поведінка дитини зі старшими. Хлопчики прагнуть поводити себе «як чоловіки» зі своїми мамами, тьотями, сестрами. Дівчатка, в свою чергу, з дорослими чоловіками поводять себе дещо інакше, ніж з жінками: стають більш сором'язливими, навіть кокетують з чоловіками, які їм подобаються. Ні в якому разі не слід іронізувати з приводу наївного дитячого бажання — уявити себе як чоловіка чи жінку. Краще схвалити дії дитини — адже вона так старається!

Можуть викликати занепокоєння у батьків дітей дошкільного піку такі проблеми:

- дитяча закоханість;

- інтерес дитини до будови статевих органів;

- дитячий онанізм.

Дитяча закоханість

Проявами її можуть бути постійні розмови про дитину протилежної статі: її зовнішність, риси характеру, поведінкові реакції тощо. Дитина починає багато говорити про предмет своїх хвилювань, з нетерпінням очікує зустрічі, а коли зустріч відбулася, може бути зніяковілою й розгубленою.

Дорослі, а особливо батьки, мають правильно, з розумінням поставитися до ніжних почуттів своєї дитини. Тут не може бути іронії чи поблажливої зверхності. При цьому не слід і заохочувати дитячу закоханість. Навпаки, добре було б переключити увагу дитини на щось інше, що зможе захопити її почуття та уяву з новою силою. Треба розрізняти дитячу закоханість і дитячі розмови щодо кохання, одруження, народження дітей. У дитячих судженнях на цю тему відтворюється пізнавальний інтерес до буденного життя людей та між особових взаємин чоловіка і жінки.

Особливе місце у статевій ідентифікації займає формування образу тіла, що виникає у зв'язку із загальними пізнавальними інтересами дитини, коли вона раптом починає активно цікавитися тілесною організацією людини і своєю власною. Усвідомлення своєї статевої приналежності включається до структури образу «Я». Реагуючи на фрази батьків на кшталт «Ти — хлопчик», або «Ти — дівчинка», дитина переосмислює ці слова і у зв'язку зі своїми статевими особливостями. Батьки мають пам'ятати: маленька дитина безпосередня у своїй зацікавленості статевими органами. Це природна цікавість, яка минає залежно від отримання дитиною необхідних знань. Коли дитина дорослішає, вона починає ніяковіти, якщо їй доводиться роздягатися перед іншими людьми. Сором'язливість — результат виховного впливу цивілізації й ознака того, що ваш малюк подорослішав. Нову потребу дитини у захисті свого тіла від сторонніх очей дорослі мають поважати і, по змозі, дбати про почуття дитини.

Батьки мають також володіти елементарною інформацією про сексуальний розвиток дітей. Насамперед вони повинні знати, що сексуальний розвиток малюка тісно пов'язаний з розвитком у дитини тілесного образу, або відчуття тіла. Підвищена чутливість рецепторів шкіри та слизових оболонок дитини, як і її прагнення ніжності, поцілунків, обнімання, загальновідома. За всім цим не КРИЄТЬСЯ ніяких психічних відхилень. Навпаки, батьків мас стурбувати ВІДСУТНІСТЬ подібних проявів, які і шпалі чують про недостатньо активний розвиток відчуття тіла, що в свою чергу нерідко обумовлено загальмованістю емоційного розвитку. Гики ситуація є типовою для сімей, у яких батьки занадто серйозні, ПРИНЦИПОВО суворі і схильні до моралізувань. Такі батьки часто соромляться своїх дітей і дотримуються емоційної дистанції у взаєминах з ними. І тоді й з'являються у дошкільника ознаки психічного нездоров'я: Напруженість, скутість, боязкість у безпосередньому вияві своїх почуттів, ніжності та ласки. Ці діти бояться, що їхні почуття не будуть ПРИЙНЯТІ, що за такі прояви їх осудять.

Така поведінка батьків призводить до того, що у дитини не розвиватимуться природні позитивні відчуття щодо шкіри та слизових оболонок, без цього неможливий повноцінний розвиток відчуття тіла і повнота сексуальних відчуттів у подальшому житті. Тож не треба боятися зайвий раз Обняти і приголубити дитину дошкільного віку. Пам'ятайте про те, що хлопчикам це потрібно навіть дещо більшою мірою, ніж дівчаткам. Проте якщо обняти дівчинку можна за будь-яких умов, то хлопчики прагнуть, щоб цього не бачили їхні однолітки. Тож якщо ваш син відмовляється від поцілунку та обіймів «на прощання», коли мама залишає його в дитячому садку, це зовсім не означає, що він не хоче цього. Просто тут на нього дивляться вихователь і товариші з його групи, і хлопчик відчуває незручність. Не ображайтеся на сина, а ввечері, вкладаючи йото спати, обов'язково обніміть і посидьте так деякий час, розповідаючи казку, читаючи книжку чи ведучи неспішну розмову про день, що минув. Деякі батьки панічно бояться онанізму у дітей і тому надто суворі з ними. Але саме у такому разі він найчастіше й буває, оскільки доповнює нестачу ніжності і ласки. До того ж дитина, позбавлена безпосереднього вияву емоцій, схильна компенсувати їх у своєрідній грі з геніталіями (статевими органами) перед сном. Посилення в цьому разі суворості, надмірного контролю і покарань сприятиме зростанню збудження і потреби у розслабленні, реагуванні, проявом чого і буде онанізм. Як це вже дивно на перший погляд, але існує зв'язок між онанізмом, особливо у дівчаток, і умовляннями, погрозами, годуванням з ложечки «за маму, за тата» тощо. Зазвичай знижений апетит буває при невропатії — загальному нервовому ослабленні організму, що часто поєднується із зниженою масою тіла, ніжною чутливою шкірою та слизовими оболонками, а також невисокою ферментативною активністю шлункових соків. У таких дітей легко виникають спазми, нудота, блювання, що потребує особливої уваги підчас годування дитини і боку дорослих. Якщо практикується годування силоміць і у значних обсягах, яких не може подужати організм, то у дитини легко виникне відраза до акту годування, відсутність задоволення від їжі, «каша у роті», «ком» у горлі, нудота та зростає збудливість геніальної (статевої) сфери, пов'язаної нервовими шляхами з порожниною рота. Зростаюча збудливість геніталій, одним з проявів якої є онанізм, зменшується з відмовою від примусового годування, з розширенням загальної рухової та емоційної активності дитини. Діти ставлять батькам багато запитань щодо різниці у статі, народження дітей тощо, обговорюють ці питання між собою. Така природна допитливість має достатньо задовольнятися дорослими. Тому радимо батькам заздалегідь продумати й сформулювати відповіді на можливі питання дітей, відповідати їм спокійно, без емоційного напруження та почуття ніяковості. Батьки мають зрозуміти, що, боячись та соромлячись цієї теми, вони виховують у своїх дітей такий самий страх і сором. «Ризиковані» запитання, особливо попервах, містять такий самий вияв допитливості, як і запитання, що не стосуються статі. Якщо батьки матимуть це на увазі, вони зможуть відповідати дитині спокійно і впевнено, без ніяковіння та роздратування. Негативні реакції дорослих на запитання, пов'язані зі статтю, відштовхують дитину і позбавляють її достовірної інформації, змушують уникати запитань взагалі і започатковують раннє відчуження від батьків. Обговорення з дитиною запитань про стать має носити довірливий характер, проте це не означає, що дитині треба викласти усі свої знання.

Отже довіра й прийняття дитини в родині такою, якою вона є, розширення кола її інтелектуальних знань та почуттєвої сфери, встановлення тісного емоційного контакту батьків (чи осіб, що їх заміняють) з дитиною є тими орієнтирами, які допоможуть вам сформувати її психічне здоров'я.

Підготовка до школи

Загальновідомим є факт, що школа, як маяк, притягує всі думки батьків та дітей старшого дошкільного віку, що позначається на всіх сферах діяльності дитини. Тривожність дорослих, прагнення їх якомога краще підготувати дитину до школи не завжди спрацьовує на її користь. Перша помилка дорослих (батьків і вихователів) полягає у добровільній переорієнтації у системі пріоритетів розвитку дитини. Перше місце серед них починає посідати інтелектуальна підготовленість до навчання. Наступний хибний крок — організація життя дитини-дошкільника за зразком життя дитини-першокласника. Нераціональним є зменшення у розпорядку дня дитини шостого року життя часу, що відводиться на прогулянки та творчі ігри за рахунок збільшення часу на навчання її м,і тематики, читання, письма, іноземної мови тощо.

Вихователі і батьки не завжди усвідомлюють, що зміни в організації навчально-виховної роботи з дітьми старшого дошкільного віку мають місце, але полягають вони не у збільшенні інтелектуального навантаження па дитину. Якщо раніше традиційною метою занять було навчити, передати знання і вміння з того чи іншого предмета (мови, математики, природознавства,), то нині мета стає глобальнішою — допомогти дошкільникові опанувати складну науку життя. Як зазначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти, це має позначитися на тематиці занять, зміцненні їх зв'язку з реальним життям. Основною турботою педагога мають стати не стільки кількість, якість знань, їх відповідність паспортному віку дитини, скільки те, чи спрацьовують вони на компетентність дошкільника: чи знадобляться йому в реальному житті, чи сприяють розвитку самостійності дитини, творчому ставленню до життя, чи апелюють до власного досвіду, чи відповідають вікові, темпераменту, статевій належності, інтересам, настрою, родинним обставинам дошкільника [91, 27].

Сувора регламентованість з боку дорослого всієї діяльності дитини може призвести до виникнення серйозних проблем дитини у школі. Адже за таких умов обмежується і пригнічується самостійність, тобто саме та якість, яка необхідна школяреві, виникають проблеми з розвитком почуття відповідальності. Завдання педагогів і батьків дітей шостого року життя полягає у забезпеченні умов, що сприяють формуванню умінь дитини довільно регулювати власну поведінку відповідно до особистих та соціальних потреб. Якщо дорослі регламентують вільний час дитини, підпорядковуючи своїм необґрунтованим бажанням та амбіціям, контролюють усі види діяльності дошкільника, такі уміння розвинутися не зможуть.

Отже насамперед дитині необхідно надати можливість якомога частіше діяти самостійно. Здійснюючи опосередкований вплив на мотиваційну та вольову сферу дошкільника, дорослий має продовжувати формувати у нього основи цілісної системи знань про навколишній світ у всьому різноманітті взаємозв'язків та залежностей. При цьому, враховуючи вік і характер мислення дитини, доцільно використовувати для навчання повсякденні реальні ситуації, а не перетворювати його на шкільні уроки.

Наприклад, уявіть собі похмурий сірий ранок: за вікном дощ, настрій ніякий, хочеться спати. Очі дітей прикуті до вікна, бо дощ стукає по підвіконню. «Прислухайтесь, говорить дощ», звертається вихователь до дітей. «Він точно щось говорить, бо ми чуємо звуки. Які це звуки? Хто хоче спробувати скласти їх у слова? Коли дощ падає па підвіконня, він стукає і чується «кап-кап -кап». Коли стікає з підвіконня -— «ті-ті-ті». Не можу я ці звуки скласти у слова. Незрозуміло. Хоча... дощі приносить західний вітер. Саме там, на Заході, знаходиться країна дощів і туманів. Хто знає, як вона називається? Так, це Англія. Люди там завжди ходять з парасольками, полюбляють гарячий чай, розмовляють англійською мовою. Можливо, і дощ говорить англійською? Чи знаєте ви, що означають англійською слова: «сар»? «Теа»? Так, «сар» означає «чашка», а «Теа» — чай. Наш дощ повторює слова: чашка і чай. Вслухайтесь. Повторіть. Певно, дощ хоче сказати, що у таку негоду непогано випити гарячого чаю. Тож давайте приготуємо чай. Сервіруймо стіл до чаю. Хто пригадає, як буде англійською: блюдце, чайна ложка, цукор? А як сказати: подай мені, будь ласка, чашку (чай гарячий, смачний, солодкий, дякую тощо)? Уявімо себе англійцями, будемо пити чай і розмовляти англійською».

Після цього можна почати малювати. Як дитина, так і дорослий можуть намалювати кольорові парасольки, що ними, наче квітами, розцвічує дощ вулиці. У процесі малювання легко закріпити назви кольорів англійською мовою, слова «великий», «маленький», повторити займенники, побудувати нескладні словосполучення українською та англійською мовами.

Математикою можна займатися під час прибирання іграшок, в домашніх умовах — на кухні, коли дитина допомагає мамі. Розвиток комунікативних мовленнєвих умінь найкраще здійснюється під час ігор та прогулянок у природі. При розв'язанні навчального завдання дітям шостого року життя необхідно надавати більше самостійності, забезпечувати право вибору способу досягнення мети, способу побудови взаємодії з однолітками в ході заняття, заохочувати ініціативність, відзначати докладені вольові зусилля, старанність, відповідальність. Тобто заняття з дітьми старшого дошкільного віку потребують не збільшення часу й обсягу інформації, а уваги до організації та структури.

Молодший шкільний вік

Зі вступом до школи змінюється зміст і характер ставлення дитини до навколишнього світу й до самої себе.

Проблеми, що впливають на психічне здоров'я дитини у початковій школі:

- прийняття себе у новому статусі;

- перебудова взаємин з членами родини;

- взаємини з учителем;

- взаємини з однокласниками.

Зазвичай дитина і радістю сприймає перехід під дошкільного до шкільного дитинства. Вона відчуває себе дорослою, подобається собі | моному статусі. Проте суттєво змінюється характер її самооцінки. В першому — другому класах вона є, по суті, відображенням оцінки вчителя на основі результатів навчальної діяльності. А далі самооцінка зазнає коректування з боку товаришів, уміщує поза навчальні характеристики, ті, ЩО виявляються у спілкуванні з товаришами. Загострюється критичне ставлення до себе, збільшується кількість негативних самооцінок. Важливо, щоб у дитини у цей період збереглося загальне Позитивне ставлення до своєї особистості в цілому, що залежить, передусім, від оцінок дорослого. Але у молодшого школяра водночас формується критичне ставлення до дорослих: він уже не завжди і приймає їх слова і вчинки на віру (мама завжди права, якщо тато сказав, то це так і є). Дитина починає критично оцінювати дорослих, реагує па нещирість, невідповідність слів та справ. Відбувається диференціація особового ставлення до оточення, що визначається вимогами до її особистості. У цей період велике значення має авторитет батьків, компетентність учителя.

Система «дитина - дорослий» якісно змінюється, диференціюється. Члени родини виявляють підвищену увагу до дитини, повагу до її справ, зацікавленість успіхами у навчанні та спілкуванні з шкільними друзями. Дитина з більшою увагою дослухається до порад членів своєї родини. Тобто у стосунках першокласника з членами сім'ї основою є взаємна повага. Проте, якими б серйозними не були питання навчання дитини у школі, не слід забувати, що перед вами дитина. Інколи школяр не в змозі виконати просте навчальне завдання в класі, але швидко впорається з ним, якщо завдання переходить у практичну площину чи гру. «Один ч пончик, — писав Януш Корчак, - винайшов для себе таку гру. Коли я розв'язую задачу, цифри — це солдати. А я полководець. Відповідь — фортеця, яку я повинен взяти. Якщо мені доводиться скрутно, я знову збираю розбиту армію, складаю новий план бою і веду атаку. Вірші, які І повинен вивчити напам'ять, — це аероплани. Кожне вивчене слово — сто метрів вгору. Якщо я вивчу вірш без помилок, я беру висоту три кілометри». Перевести навчальне завдання у практичну чи ігрову площину дитина не завжди може сама, і допомога дорослих членів родини може бути дуже суттєвою. Сядьте поряд і не сваріть школярика, а спробуйте зрозуміти проблему, що виникла, а потім тактовно допоможіть її розв'язати. Не забувайте й про те, що дитині в цьому віці також дуже потрібні ігри на повітрі, читання книжок мамою чи батьком перед сном, пустощі. Молодший школяр маг задовольняти спою природну погребу В рухах, бути яскравим і активним. Крім шкільних занять, у його житті мають бути і заняття спортом, мушкою, ганцями тощо, і прогулянки, й ігри з друзями. Щоб зрозуміти спою дитину, згадайте, які проблеми виникали у вас у початковій школі, яких реакцій на свої дії й оцінки ви очікували від членів своєї родини, з ким із них найбільше полюбляли спілкуватися і чому. Подбайте про те, щоб ваші взаємини залишилися щирими і допомагали дитині у її новому житті.

У взаєминах «дитина — вчитель», як правило, діє мораль однобічної поваги, слухняності. Вчитель — центральна персона не тільки на уроці, а на певний час у всьому житті дитини. Емоційний стан учня не тільки в класі, а й удома, і в спілкуванні з товаришами визначає вчитель, оцінюючи його на уроках у школі.

Батьки мають розуміти, наскільки важливими є ці взаємини для дитини, і допомогти налагодити їх на засадах взаєморозуміння. Тому, по-перше, ніколи не ігноруйте батьківські збори, якими б зайнятими ви не були. Пам'ятайте, що свою невдоволеність вашою відсутністю вчитель може несвідомо перенести на дитину. По-друге, знайдіть можливість поговорити з учителем, щоб розповісти йому про особливості вашого малюка: швидкість сприймання нового матеріалу, специфічні реакції на схвалення і негативну оцінку, сильні і слабкі сторони. По-третє, дайте дитині зрозуміти, що ваше ставлення до неї не зміниться, якими б не були її успіхи в школі.

Головне не те, які оцінки отримує дитина, а які риси характеру домінують у її поведінці. Якщо це такі риси, як старанність, відповідальність, дис­циплінованість, відкритість, увага і повага до оточення — то все складається добре.

Щодо вчителя, то його авторитет, без сумніву, треба підтримувати, хоча у розмовах з дитиною слід зазначити, що кожна людина має свої позитивні і негативні риси, а ідеальним може бути хіба що робот. Саме від батьків залежить у цей час формування і такої необхідної для психічного здоров'я дитини риси як оптимізм. Віра у те, що всі негаразди можна подолати, а у їх подоланні ваш син чи донька знайдуть у сім'ї підтримку, має стати основним постулатом життя молодшого школяра.

Знаючи про те, що спілкування з однолітками є неодмінною умовою нормального психічного розвитку особистості, допоможіть дитині у налагодженні взаємин з ними. Запросіть товаришів вашого школяра до себе в гості. А ще краще — проявіть ініціативу і вирушить усім класом у турпохід. Саме там ви і ваша дитина зможете побачити, хто чого вартий. Дайте своєму синові чи доньці певне доручення у цьому поході і створіть умови, щоб дитина змогла самостійно і на належному рівні його виконані Взагалі, цікавтеся, з ким товаришує ваш школяр, що найбільше він цінує в друзях, поговоріть на тему дружби, розкажіть про своїх шкільних товаришів. Головне — ніколи не давайте товаришам своєї дитини не обґрунтованої негативної оцінки. Спробуйте р

Поиск по сайту: