Поради батькам щодо забезпечення соціального здоров'я дитини

Сім'я, як найперший соціум для дитини, повною мірою несе відповідальність за її соціальне здоров'я. Соціальне здоров'я, благополуччя особистості залежить від її психічного здоров'я (адекватності сприйняття навколишнього світу, врівноваженості, психологічної стійкості та само­достатності), фізичного стану. Ми свідомі того, що соціальне і духовне здоров'я також взаємопов'язані між собою, адже соціально здорова особи­стість неодмінно прагне й до духовного благополуччя і вдосконалення.

Батьки мають пам'ятати, що простежується цілком природна закономірність: упевненість дитини в собі і своєму майбутньому, її соціальне благополуччя значною мірою залежать від того, наскільки родина зможе забезпечити їй гідне життя. Тому кожна сім'я, незважаючи на соціальний статус, має створити оптимальні умови для формування, збереження і зміцнення здоров'я дитини.

Залежність здоров'я від соціальних умов очевидна. Ось чому нині так актуалізується проблема відповідального батьківства, планування сім'ї, готовності виконувати материнські й батьківські обов'язки. Якщо людина живе за межею бідності, у поганих побутових умовах, дуже важко говорити про належний рівень її здоров'я, а тим більше про здоров'я її дитини.

Престижність здорового способу життя в сучасному світі постійно зростає: стало модним грати в теніс, займатися аеробікою, плаванням, відвідувати тренажерні зали, обладнувати спортивні куточки вдома, приймати вітаміни й харчові добавки, стежити за своєю вагою. Але це все потребує значних коштів, і тому не кожен може собі дозволити такі форми підтримання себе в тонусі. Проте є й інші варіанти, які не потребують матеріальних затрат, головне — усвідомлення важливості збереження власного здоров'я і бажання цим займатися.

Забезпечення соціального здоров'я у сім'ї можливе при постійному пізнанні батьками своєї дитини, розумінні її особливостей, потреб, бажань і спрямованості. У розвитку дитини визначають кілька важливих етапів, які характеризуються яскравими психічними й соціальними новоутвореннями та свідчать про її потенційні можливості. Небайдужі батьки враховують особливості кожного вікового періоду розвитку своєї дитини й відповідно дбають про її соціальне здоров'я.

Соціальне благополуччя дитини починає формуватися з моменту прийняття батьками рішення про її народження.

Ми звертаємо увагу на те, що для повноцінного соціального здоров'я дитина має народитися у шлюбі, в повній родині, за умови усвідомленої підготовки до таїнства народження нової Людини.

Важливо наголосити на значенні справжньої культури очікування дитини. Родина, в якій жінка чекає дитину, перебуває, за влучним висловом народної педагогіки, «при надії» щасливо привести її у світі і не завадили її здоров'ю. Жінка стає носієм утаємниченого дійства, для неї відкривається зовсім нове життя з високими смислоціннісними орієнтаціями. Сучасне суспільство по-новому створює й утверджує соціокультурну ситуацію стосовно повної сім'ї, основою якої є почуття любові, поваги, взаєморозуміння, яка зміцнюється і самовдосконалення. Неповним сім'ям соціально-економічну підтримку надає державна й громадські організації. Майбутні батьки можуть звернутися за психолого-педагогічною підтримкою в медичну жіночу консультацію, відвідувати спеціальні заняття. На наше переконання, час відмовитися від словосполучення «майбутній батько», «майбутня мати» під час очікування дитини. Чоловік тоді вже батько і жінка також уже матір.

Відповідальність перед дитиною полягає у відмові від паління та вживання алкогольних напоїв обома батьками, раціональному харчування медичному обстеженні, чіткому дотриманні рекомендацій лікаря, організації ефективного режиму праці, відпочинку, дозвілля. Кохання батьків, згода, гармонія взаємин — це аксіома у питанні народження щасливої, жаданої дитини. Вагітна жінка має завжди відчувати увагу до і гне і водночас почуватися вільною від будь-якого надмірного інтересу рідних і знайомих, друзів і співробітників.

На сьогодні існують методики, за якими можна визначити, чи було народження дитини очікуваним і бажаним для батьків. Зрозуміло, що всі дії батьків у період очікування первістка (чи ще однієї дитини) мають бути вільними, йти від самого серця матері й батька та приносити їм задоволення.

Відомий психолог О. Захаров радить батькам народжувати дитину в необхідний час, без сумнівів мати дитину саме зараз, щоб вона не була перешкодою на життєвому шляху; своєчасно усувати негативний вплив з боку знайомих та близьких; постійно підкреслювати роль чоловіка та його допомогу в психологічному та економічному плані. Ми можемо погодитися з тим, що жінка справді здатна цінувати свого чоловіка навіть у такий особливий для сім'ї період. Але існує досить вагома Причина особливо ніжного ставлення до жінки: саме під час вагітності вона переживає гормональні зміни, що позначаються на її настрої та почуттях. Допоможе сприйняти та пом'якшити ці зміни чоловік, чия уважність, турбота, гумор, терплячість завжди будуть гарною підтримкою. Чоловік, у свою чергу, повсякчас має, виявляючи любов і захоплення, зміцнювати впевненість своєї дружини у собі.

Фізіологічні зміни будуть моїми помітними і відбуватимуться не так бурхливо й у разі створення соціального комфорту вагітній жінці. Це можуть бути прогулянки в парках, скверах, відвідування виставок, вернісажів, концертів класичної музики, спектаклів, романтичні вечори у двох, різні знаки уваги до вагітної дружини, виконання її прохань. У родині, де очікують народження дитини, мають панувати цнотливість, сердечність, моральна чистота, любов. Заміна цих понять, сурогат названих чеснот, культивування сексуальних стосунків призвели до тих наслідків, які ми спостерігаємо в сучасному житті: подружня зрада, покинуті діти, вмирання жінки як феномена світобудови в усіх аспектах її вихідної досконалості.

Сучасне суспільство, незважаючи на всі негативні явища, які у ньому відбуваються і безпосередньо стосуються жінки і дітей, намагається реалізувати програми підтримки виховних можливостей сімей з дітьми, зокрема: допомога по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років; грошові виплати матерям (батькам), які виховують трьох і більше дітей віком до 16 років; допомога на дітей віком до 16 років (учнів — до 18 років); допомога по догляду за дитиною-інвалідом та ін.

Так, матеріальна підтримка багато важить у сучасному світі. Але без любові дуже важко бути активною і створювати гармонійний світ довкола. Саме любов і моральні принципи дають силу і мужність жінці, якими вона наділяє свою ще не народжену дитину.

Пренатальна педагогіка, як свідчать результати останніх наукових досліджень, відіграє неабияку роль у процесі формування особистості. Мама має знати, що всі її думки, слова сприймає малюк: отже, необхідно забути про сумніви, неправедні роздуми, пам'ятати про відповідальність за кожне слово і вчинок. Моральні вимоги до поведінки вагітної жінки та, відповідно, правила ставлення до неї ефективно діяли в українській громаді минулого. Нині на часі відновлення цих правил на основі глибокого вивчення та визначення невідворотності наслідків при їх порушенні. Нагадаємо деякі з цих правил, сподіваючись, що читачі зможуть назвати значно більше.

Пошанування вагітної жінки спостерігаються навіть у найбільш диких народів, які в інших випадках не знають милосердя і співчуття. Вагітній жінці заборонено бити й убивати тварин. Не можна пити горілку, їсти багато м'яса, пити з щербатого посуду, сумувати, гніватися, виявляти неспокій.

Перед самими пологами старші люди в хаті дбають, щоб заспокоїти вагітну. Чоловік намагається все зробити в господарстві якнайкраще [53, 12].

Приданні правила, що забезпечують соціальне благополуччя і духовне здоров’я, трансформувалися в сучасній науці в «таблицю свідомості». Привернути увагу батьків мають такі висновки: сварки батьків вадять плодові аж до викидня; на фізичні травми мазері плід реагує вже з другого місяця вагітності, якщо злегка вдарити по животу матері, він начебто ховається, шукає порятунку; якомога частіше і мати, і батько мають звергатися до дитини, після народження такі діти спокійніші, менше плачуть. Бажано, щоб батьки володіли технікою гоптонамії - тактильного і голосового впливу на малюка. Суть полягає в тому, що мама і тато вибирають властивий лише їй (йому) одному спосіб голосового і тактильного впливу на малюка. Але важливо запам'ятати, що результативність застосування цієї технології залежить від постійного, чутливого, сприятливого для дитини щоденного контакту у визначений час. Спілкуватися з дитиною рекомендовано під час її активних рухів. Саме у процесі такого спілкування зароджується адекватне довірливе ставлення дитини до батьків.

Таким часом, час очікування дитини хоч і досить короткий у порівнянні з подальшим життям людини, але дуже важливий для формування її соціального благополуччя і духовного здоров'я.

Саме акт народження є пропедевтикою процесу соціалізації дитини (людини) в майбутньому. Акт народження можна вважати переходом від залежного типу існування до самостійного життя.

О.В. Кочерга, аналізуючи дослідження С. Грофа, підкреслює значення пренатальних матриць, які формуються у свідомості дитини під час перебування її в лоні матері і в момент народження [там же, 99, 48-49].

Перша матриця — «початкове єднання з матір'ю» — відповідне періоду внутрішньоутробного життя (з 5-го по 9-ий місяць вагітності) до початку пологів. Як твердить С. Гроф, позитивна матриця до пологової пам’яті є основою всіх наступних життєвих ситуацій, а також потенційним підґрунтям для містичних та релігійних переживань.

Пруга матриця — «антагонізм з матір'ю» — належить до першого і точного етапу пологів, коли дитина і мати стають джерелом болю Одне для одного. Як база пам'яті, ця матриця є тлом для наступних Неприємних життєвих переживань, таких як хвороба, ув'язнення, почуття голоду і спраги, задухи та інших негативних емоцій.

Третя матриця — «співробітництво з матір'ю» — це другий етап клінічних пологів. При нормальних пологах у пам'яті плода формується програма, яка у відповідних ситуаціях буде переживатися як бажання Постояти за себе, боротися з небезпеками життя, шукати пригод, ризикувати, долати випробовування, перемагати суперників.

Четверта матриця «відокремлення від матері» - остання фаза клінічних пологів, коли наспіє полегшення і розслаблення: плід народився, перейшов під одніс і реальності до іншої.

Отже у психіку новонародженого при нормальних пологах (беї гіпоксії, задухи, кесарева розтину та ін.) закладається програма, яку І подальшому житті особистість буде усвідомлювати як віру в успіх, переживати почуття радості від успіху та перемоги, захоплення від картин природи, сходу сонця, естетичні почуття.

Мати і батько повинні бути добре поінформовані про пологи і все, що з ними пов'язане. Присутність батька при пологах обговорюється кожною родиною і вирішується індивідуально. Важливо, щоб лікарі позитивно підтримали будь-яке рішення батьків.

Зараз набуває поширення тенденція народження в «клініці, дружній до дитини». Технологія народження в такій клініці багато в чому нагадує метод Фредеріка Лебуйєра: після народження дитину кладуть на живіт матері, пуповину перерізають після завершення пульсації в ній (5—7 хв.), надають змогу матері погодувати дитину першими краплями материнського молока, в якому найбільше поживних речовин для зміц­нення імунітету дитини тощо.

Гуманізація пологів дуже впливає на соціалізацію дитини та на її здоров'я в цілому.

Процес формування і розвитку особистості триває безпосередньо після народження, і сім'я має тут пріоритетне значення, адже саме сім'я — це перший вихователь дитини і той соціокультурний часопростір, де відбувається своєрідне занурення у ціннісні орієнтації, моральну атмосферу, засвоєння правил сімейного життя та його стилю, практичних умінь і навичок.

Традиційний підхід до немовляти досить стійкий і досить поширений ще й сьогодні. Але сучасні батьки поступово вчаться розуміти свою новонароджену дитину як особистість, котра потребує уваги і поваги. Малюк — не об'єкт догляду, а партнер дорослого у діяльності. І найпершою діяльністю малюка є спілкування з дорослими. Тільки у спілкуванні малюк може виявити себе як людина щодо іншої людини, і тільки у спілкуванні він може правильно розвиватися.

Мама, яка любить свого малюка і ставиться до нього так, неначе він справді розуміє і сприймає її ставлення, дарує дитині змогу активно виявляти себе у світі.

Порівняйте, який соціальний досвід набувають діти. Наводимо приклад. Дитина пискнула, а мама переповила її, погодувала чи тепліше закутала в ковдру; дитина посміхнулася чи «загулькала», а мама зраділа, заговорила лагідно, підтримала своє дитятко, попросила повторити; воно й радіє, ще і ще раз посміхається, розмахує ручками.

А ось інша дитина. Їй погано, щось турбує, вона плаче, але ніхто не звертає уваги, бо ще не прийшов час годувати чи сповивати. Малюку доводиться довго і голосно кричати, якщо вже несила терпіти. Посміхнувся, замахав ручками, але ніхто не підійшов, не звернув уваги, не підтримав. Так і залишився малюк сам на сам. Плач не плач, усміхайся він усміхайся — все одно ніякого ефекту. Отже, треба чекати, коли Погодують, ось тоді й посміхнешся.

На наш погляд, риторичним є запитання до батьків: у котрого малюка буде розвиватися активність і позитивне ставлення до оточення — у першого чи у другого?

Малюк починає спілкуватися за допомогою посмішки, яку трактують як перший соціальний жест, адресований дорослій людині. Тому у чутливої матері дитина розвивається швидше, ніжу тієї, яка керується тільки власними уявленнями про те, що треба робити з дитиною. ( Шикування з дорослими у шестимісячної дитини виявляється в обміні позитивними емоціями. У другій половині першого року життя у сфері спілкування мають місце негативні переживання, якими малюки ціляться тільки з близькими людьми, вибірково. Пізніше, коли дитинка навчиться говорити, вона сама зможе пояснити: «Я плачу не тобі, а тьоті Ані».

У міру того, як дитина оволодіває вмінням діяти з предметами, зміцнюється її ставлення до близьких та інших дорослих. Малюк виявляє бажання не тільки обмінюватися позитивними емоціями, а й спілкуватися на «практично-ділові» теми. Від дорослого дитина потребує не лише уваги і ласки, а й співробітництва. Нерідко батьки починають дратуватися й гніватися, коли дитина кидає іграшку і чекає, поки дорослий и підніме. А даремно, дитина таким чином залучає дорослого до спільної діяльності. Крім цього, це важливий дієвий засіб її пізнавального розвитку: дитина пізнає просторові характеристики — глибину, якщо Кидає іграшку з ліжечка на підлогу, відстань, якщо кидає предмети вперед перед собою. Пам'ятайте про це і радійте вже наявним на першому ропі життя проявам елементарного самостійного експериментування!

Спілкування з дорослим надає дитині змогу пізнати себе та інших. Найперше, надзвичайно важливе для дитини питання: потрібна вона чи не потрібна, люблять її чи не люблять? Практикуючи бережливе, доброзичливе, шанобливе ставлення до малюка, батьки закладають основи позитивного самовідчуття, що дасть змогу дитині виявляти особистісну активність, ініціативу, інтерес в освоєнні довкілля.

Для соціальною здоров'я дитини важливе значення має узгодженість поглядів мами і тата щодо виховання дитини. А це надзвичайно складне завдання, особливо на сучасному стані кризового стану сім'ї. Тому важливо узгоджувати питання виховного впливу на дитину між собою. Соціальне замовлення суспільства диктує виховні настанови сім'ї. Не випадково надмірна вимогливість, строга дисципліна, страх «розбестити» дитину з раннього віку відповідають запитам авторитарною суспільства, що вимагає і від дорослого чіткого підпорядкування у взаєминах, підкорення, обмеження активності межами дозволеною, тобто виховання «соціального функціонера».

Демократичні та гуманні тенденції фокусують інше ставлення до людини, а отже й інші виховні настанови. Якщо суспільство зацікавлене у творчій особистості, що може само актуалізуватися, то й у вихованні мають переважати відповідні установки на максимально раннє розкриття можливостей дитини, основою яких у ранньому віці є ініціативність, відкритість і довіра до людей і до світу.

Отже події першого року життя, без сумніву, складають значимий життєвий досвід малюка. Батькам варто пам'ятати, що спілкування здорослими забезпечує активне введення дитини у світ стосунків, розвиває її ставлення до себе, інших людей, предметів.

Ранній вік — від народження до трьох років — надзвичайно важливий для збереження соціального здоров'я дитини, яка оволодіває рідною мовою, прилучається до духовної спадщини, слухаючи мамині колискові пісні, бабусині казки, вступає у взаємодію з однолітками і дорослими. У цей нетривалий період дитина переживає дві кризи у своєму роз­витку: криза одного року і криза третього року життя. Батьки мають бути дуже уважними і терплячими до своєї дитини, яка у такий спосіб виявляє потребу бути собою. Ця потреба проявляється в системі взаємин, без яких не може бути повноцінною життєдіяльність дитини. Саме через взаємини підростаюча особистість відчуває своє «Я» і переживає його. «Я сам» — впевнено заявляє малюк і вдягає колготи задом наперед, а мама знервовано смикає сина і перевдягає насильно. Дитина плаче, мама розлючена. Так хто переживає кризу? Мабуть, риторичне запитання.

Підготовлені батьки можуть допомогти дитині пройти ці тривожні часи без особливих потрясінь, якщо виявлять максимум розуміння і підтримку дій дитини: «Дуже добре, коли вмієш сам одягатися. Правильно, треба знайти кімнатку для правої ніжки. Подивись, де живуть пальчики, а де п'яточка. Так, молодець. Ліва ніжка теж хоче у свою кімнату, допоможи їй туди потрапити. Все, ніжки задоволені. От вправний на Сашуня. Як швидко впорався, і ми вже йдемо на прогулянку». Наступного разу Сашуня спробує відтворити всі дії поетапно, може й повільно, протез позитивним результатом.

Дитина народжується не злою і не доброю. Те, які моральні якості у неї розвинуться, залежить передусім від ставлення до неї людей, що її оточують, під гою, як вони її виховують. Тон спілкування і спосіб організації життя дитини стимулюють розвиток її самосвідомості та самостійності. Батьки, підкреслюючи, що помічають прагнення дитини іч самостійності, дають їй можливість робити щось для себе. Дітям варто давати завдання, які вони можуть успішно виконати. Важливо розвивати в малюків усвідомлення власної гідності. Обов'язково називайте дитину на ім'я — це допоможе їй усвідомити себе як особистість. Батьки зазвичай полюбляють називати дітей різними пестливими на імами: сонечко, рибка, зайчиків і т.д. Це допустимо поряд з постійним Шипіннямімені дитини: Оля, Оленька, Олюся, Ольгуся, Олечка, Ольга. Пам'ятайте, що найприємніше слово для сприйняття — власне ім'я дитини. Спробуйте написати великими, яскравими друкованими буквами ім'я дитини на аркуші, приміром, формат А-4, нехай вона ознайомиться з «виглядом» власного імені. Коли дитина бачить себе у дзеркалі та співвідносить з «виглядом» власного імені, вона впевнюється в тому, що це саме вона — хлопчик чи дівчинка — і зветься Сергійко чи Наталочка. Вона може бути радісна, усміхнена, заплакана, здивована тощо. Батьки завжди мають бути готові поговорити з дитиною про її настрій, розказати про свій доступними для дитини словами. Так у малюка розширюється уявлення про способи спілкування з дорослими, (Живлення свого внутрішнього стану.

Дитина дошкільного віку— від трьох до шести років — здатна до виявлення високих соціальних мотивів і шляхетних почуттів. Роль сім'ї у формуванні соціального благополуччя дитини цього віку надзвичайно важлива.

Сімейне виховання здійснюється комплексно. Його найважливішими ознаками є форма і зміст, а результат — сама дитина, її вихованість і готовність до самостійного життя у соціумі, до ретрансляції цінностей майбутнім поколінням. Поняття «цінність», що нині склалося, Носить широке — це все, що може цінувати кожна конкретна особистість, що і для неї значуще і важливе. Виховна тактика щодо формування особистісних цінностей має полягати в забезпеченні їх прояву як і ставлення до того чи іншого явища та відбуватися від конкретного до зального. Так, повага до людства може бути вихована в дитини, якщо спочатку у неї сформується це ставлення до близької їй людини, потім — до інших членів родини, а згодом це коло може збільшуватися. Зміст виховання має відображатися в системі благодійних впливів батьків на дітей з метою формування в них бажаних і необхідних для життя якостей, засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь та вироблення нових підходів до подальшого розвитку суспільства і суспільних відносин на ґрунті національної і вселюдської гуманістичної культури. Ось чому важливо визначити, які якості, ціннісні орієнтації й настанови формує сучасна сім'я у дитини на всіх етапах її становлення як особистості.

Ієрархію цінностей дитина-дошкільник завжди переймає від дорослих. Вона сприймає предмети як щось цінне тоді, коли дорослий вважає їх цінними, а внутрішню цінність зрозуміти ще не спроможна. Тому не дивно, що розбита ваза не є для дитини вселенською неприємністю.

Незважаючи на різницю у віці та в системі цінностей, будь-які взаємини з дитиною-дошкільником мають будуватися з позиції дорослої людини, з дорослою емоційністю. «Якщо ти хочеш мати права, як у дорослих, тоді виконуй і їхні обов'язки». Все це має супроводжуватися підтвердженням нашої любові до дитини. Дитина завжди мусить знати, що дорослі бачать і її реальний потенціал, і що там, де вона спроможна щось зробити сама, її стимулюватимуть, а там, де вона ще безпорадна, їй допоможуть.

Дитина не поціновує справедливість як справедливість, добро як добро, а вибирає соціальні норми, тому що вони містять у собі силу і самоутвердження. Вона приєднується до того, що люди називають добрим, гарним, здоровим тільки тому, що для неї це досягнення, гарантія зростання і самоутвердження. Дорослі зобов'язані сприяти дитині в опануванні нею соціальних норм, але не у формі категоричних наказів, а за допомогою пояснення функціональності елементарних правил, які діють у суспільстві, в якому вона живе.

Соціальне благополуччя дитини-дошкільника у сім'ї забезпечується творчою активністю і відсутністю зарегламентованої поведінки, коли обмежуються її дії. За жорсткого зовнішнього контролю з боку батьків соціально-моральні норми виявляються здебільшого прийнятими лише зовнішньо. Дитина знає, як себе поводити, але робить це правильно у присутності дорослого, сприймаючи його як стримуючий фактор. Без дорослого соціальні норми не сприймаються. Тож соціальне здоров'я дитини потерпає від невизначеності. Тендітний внутрішній світ дітей резонує на зовнішні обставини і проблеми. Емоційний резонанс посилюється емпатійністю реагування дітей на емоційний стан близьких людей. Ця особливість функціонування емоційної сфери дитини дає змогу зрозуміти мимовільність введення дітей у сферу дорослих проблем і труднощів. Дорослі мало замислюються над переживанням дітьми сімейних сварок, конфліктів, відчуження або розриву сімейних стосунків. У життєвому досвіді, що інтенсивно формується в період дошкільного дитинства, накопичуються пережиті ситуації, за якими закріплюється певний емоційний знак. Домінування нового знака впливає на ціннісні орієнтири, що обумовлюють характер дій дитини. А це в цілому визначає модель її поведінки і схеми побудови взаємин з людьми.

Соціальні емоції дітей розглядаються як своєрідний знак особистісної утішності при зміні соціальної ситуації (Л. Виготський, О. Запорожець, В. Зеньковський, М. Лісіна, О. Урунтаєва). Розширення соціально-рольового репертуару поведінки спонукає дитину до оцінювання нових умов і вибору відповідних дій. У новій життєвій ситуації діти зустрічаються з іншими вимогами до власних дій з боку оточення, перед ними постає необхідність освоювати новий соціальний статус, входити в нове коло спілкування, приймати інші правила поведінки. Саме позитивні соціальні емоції є необхідною передумовою для розвитку у дітей відкритості, довірливості, щирості.

У молодшому шкільному віці відбувається зміна соціальної позиції: дитина починає навчатися в школі, змінюються взаємини з дорослими, Головним авторитетом серед них стає учитель. Але батьки мають пам'ятати, що в цьому періоді розвитку дитини її потреби й можливості перебувають у постійній суперечності і її поведінка визначається формулюють: хоче, але не може і не вміє. Тому батькам бажано позбутися власних неправильних думок стосовно своєї дитини (він такий неповороткий, неуважний і т. д.), вузькості поглядів на організацію виховання і розвитку власної дитини (надання переваги якомусь одному напрямку в розвитку, а не всебічному), власних негативних рис характеру (надмірної тривожності, неврівноваженості, роздратованості тощо).

Батьки мають знати, що у дитини значно розширюються зв'язки з дорослими людьми та можливості порівнювати моральні норми і традиції, які вона засвоїла у сім'ї, з тими, які вона пізнає у школі. Дитина починає осмислювати й порівнювати ту оцінку, яку їй дають у сім'ї і в школі. Якщо оцінки значно різняться (вдома — надмірне захвалювання, у школі — недооцінка здібностей), то у дитини формується завищена або занижена самооцінка. Батькам важко погодитися з низькою (на їхній погляд) оцінкою їхньої дитини, і тому, щоб уникнути негативних тенденцій у формуванні конформістських якостей, соціальної безвідповідальності Особистості, варто налагоджувати контакти зі школою.

У підлітковому піці соціальне здоров'я визначається особливостями формування дорослості. Важливими є взаємини з батьками, бо саме вони можуть продемонструвати підлітку те, до чого він прагне. Він хоче бачити з боку дорослою повагу до себе, довіру, рівноправне ставлення, сподівається, що йому буде надана самостійність. Але при цьому батьки не повинні в усьому поступатися. Це означає, що батьки мають передбачати вимоги своїх дітей-підлітків. Психологи рекомендують скористатися у вихованні підлітка такими методами, як задушевна розмова, проникнення у його внутрішній світ, почуття поваги до його особистості, сприйняття його критичного ставлення до дій дорослого.

Соціалізація підлітка, формування його соціальної компетенції відбувається у родині, у колі друзів та у шкільному середовищі.

Соціальне благополуччя підлітка в родині значною мірою обумовлене стилем сімейного виховання, в якому передусім ураховується емоційно-змістовий характер реагування батьків на правильні та неправильні, на їхній погляд, вчинки дитини, ставлення батьків до покарання як виховного засобу та особливості використання покарань у виховному процесі, пояснення дитині причини невдоволення нею, а також спонукання дитини до рефлексії (розуміння) власних учинків. Матеріальний добробут сім'ї досить відчутно позначається на характері взаємин батьків з дітьми, на стилі сімейного виховання загалом. Батьки в сім'ях з високим рівнем матеріального достатку загалом більш уважні до проблем своїх дітей. Вони надають дітям більше свободи у виборі улюблених занять і найчастіше сприймаються дітьми як такі, котрі добре розуміють їхні проблеми і завжди готові прийти на допомогу. Чим вищий добробут сім'ї, тим більше батьки зацікавлені у розв'язанні проблем навчання, спілкування, фінансової поведінки та дозвілля своїх дітей. Але в такій ситуації можливий варіант елементарного відкупу від дитини і невтручання у її життя.

За результатами соціологічних досліджень [65], у сім'ях з високим рівнем матеріального добробуту діти почуваються більш захищеними. Емоційну підтримку з боку матері відчувають 77% дітей, з боку батька — 60%; ніколи не відчувають підтримки з боку матері 2% дітей, з боку батька — 3%.

У сім'ях із середнім рівнем матеріального достатку про регулярну підтримку з боку матері говорять 70% і, відповідно, не відчувають цієї підтримки 5% дітей. Підтримку батька в сім'ях середнього достатку регулярно отримують 45% дітей і, відповідно, не отримують ніколи 4% опитаних дітей.

Що ж до сімей з низьким рівнем матеріального добробуту» то постійну емоційну підтримку і боку матері в цих сім'ях відчувають 57% дітей, відповідно, 9% опитаних говорять про повну її відсутність. На допомогу батька в таких сім'ях можуть розраховувати лише 27% дітей, а 10% школи не отримують її.

У сім'ях і високим матеріальним достатком діти мають значно більше підстав вірити у батьківську любов: 86% дітей із сімей високого рівня добробуту переконані втому, що батько їх любить. Що ж до сімей з низьким матеріальним достатком, то про це говорять 61% дітей. Крім того, в матеріально забезпечених сім'ях батьки більше заохочують дітей по прийняття самостійних рішень: 40% батьків позитивно оцінюють самостійні дитячі рішення. У сім'ях з середнім достатком — 35%, а в сім’ях з низьким рівнем матеріального достатку — 29% батьків.

Однак, начебто всупереч сказаному вище, матері і батьки у матеріального забезпечених сім'ях, у порівнянні з батьками сімей низького рівня добробуту, схильні більш суворо виховувати своїх дітей і менш схильні ігнорувати неправильні їх учинки. Так, у малозабезпечених сім'ях по покарань майже завжди вдаються 37% матерів і 37% батьків, а в сім'ях і високим рівнем матеріального достатку — 41% матерів і 35% батьків. Якщо у сім'ях з низьким добробутом на неправильну поведінку своїх дітей практично не звертають уваги 28% матерів і батьків, то у сім'ях з високим матеріальним достатком аналогічно поводиться 27% матерів і 21% батьків. Причому у сім'ях з високим рівнем добробуту найбільшим (7 %) у порівнянні з іншими є відсоток батьків, які карають дитину відразу після провини, не вдаючись до будь-яких пояснень із цього приводу. Можливо, це пов'язане з більш високим рівнем батьківської відповідальності за виховання дітей.

Слід зауважити, що в сім'ях з високим рівнем добробуту досить часто (24%) батько або відсутній, або ж дитина з якоїсь причини з ним не бачиться. Це певною мірою пояснює той факт, що загалом матері в матеріально забезпечених сім'ях є більш авторитарними і частіше вдаються до покарань. Очевидно, таку виховну стратегію диктує їм покладена і пі них подвійна відповідальність за виховання дитини, яку вони відчувають через відсутність участі батька дитини у виховному процесі.

На соціальне здоров'я підлітків значною мірою впливає допомога батьків у навчанні. Готовність батьків допомагати своїм дітям у навчанні залежить від рівня добробуту сім'ї та рівня особистісного взаєморозуміння. У сім'ях з високим рівнем матеріального достатку готовність батьків допомагати у виконанні домашніх завдань відчувають 78% дітей і пише 9% дітей заперечують можливість батьківської допомоги.

179