Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поради батькам щодо забезпечення духовного здоров'я дитини



Перед тим як стати батьками, необхідно замислитися: а що я можу пе­редати своїй дитині? Я передам їй свої тривоги, і її життя буде схоже на моє?

Чи я дозволяю дитині бути самою собою, при цьому віддавши їй свою любов?

Важливо усвідомити: материнство - це велике мистецтво і великі досягнення. Багато чого у житті дитини залежить від матері. Якщо жінка психологічно і духовно готова стати матір'ю, буде щасливою і вона, і її дитина. Дорослі мають розуміти, що світ, придатний для життя дитини, повинен бути комфортним, безпечним, досконалим не тільки щодо матеріального забезпечення, а й щодо моральності та духовності. І батьки спроможні відкрити дитині такий світ за умови постійного саморозвитку й самовдосконалення.

Очікуючи народження дитини, треба уникати негативу, гніву, заздрощів, жадібності, агресивності. Варто впустити у своє життя радість, танець, пісню, приємну музику. Рекомендовано насолоджуватися природою, рухатися не поквапливо, а розмірено, відпочивати. Усі ці прості рекомендації допоможуть дитині розвиватися у безпечному світі. Майбутній батько всіляко допомагає дружині, оберігає, розважає і виявляє свою любов.

Сучасні погляди на сексуальні взаємини подружжя під час очікування дитини різні, і можна знайти безліч рекомендацій, які, на жаль, часто суперечливі. Проте, на нашу думку, в цей період кращим буде переважання любові над сексом. Утримання від сексу, напевне, буде дитині тільки на користь.

Важливим етапом у розвитку особистості є процес народження дитини. І тут багато що у духовному здоров'ї дитини залежить від батьків, особливо від матері. Поява дитини з лона матері — сильний стрес. Тому сьогодні пропонують нові умови народження. Не повинно бути яскравого світла, адже дитина знаходилася в темряві достатньо довго, її чутливі очі ніколи не бачили яскравого світла. Лікарі мають надати дитині можливість адаптуватися до нових умов реальності: її кладуть на живіт матері, пуповину перерізають, коли дитина починає самостійно дихати. За ці дві-три хвилини малюк без насильства (перерізання пульсуючої пуповини, гумові рукавички лікаря, постукування по спині) адаптується до навколишніх умов, але під захистом мами, відчуваючи її тепло, дихання, вібрації. В таких умовах дитина не переживає шоку, відчуває прихильність нового для себе світу і повну захищеність у ньому. У сучасному суспільстві дискутується питання присутності батька при народженні дитини. Незважаючи на такі дискусії, аналізується практика спільних пологів, яка набуває поширення. Нам видається, що така практика пологів можлива лише за умови повної довіри, взаєморозуміння між подружжям і є логічним продовженням того важливого періоду до пологового виховання, яке здійснювалося і мамою, і татом. Якщо ж присутність тата у цей відповідальний момент буде спонтанним рішенням, про духовне єднання марно говорити, скоріше треба буде дбати про самопочуття чоловіка.

Годувати дитину необхідно материнським молоком. Є дуже багато порад і питань організації цього процесу: через які проміжки часу годувати, яке має бути положення дитини підчас годування, поза матері, вчинками продуктами їй бажано харчуватися. Але найголовніше, про що повинна пам'ятати мама: підчас годування, коли вона обіймає дитинку, зміцнюється незримий зв'язок між ними, любов і тепло переходить від мінері до дитини і від дитини до матері. Тому в материнстві жінка стає най прекраснішою. Для дитини мати стає джерелом любові, і найсильніше ця любов відчувається, коли вона годує немовля.

Психологи твердять: коли мама любить маля, то її груди мають сильні вібрації, їй подобається годувати дитину, вона спокійна, радісна. Дитина це дуже тонко відчуває. Але коли мати годує дитину з необхідності, то в ній немає тепла. Вона поспішає, їй не хочеться годувати. Вона не справжня мати, бо дає дитині відчути її небажаність. І така дитина не відчуває гармонії взаємодії з матір'ю. Коли ця дитина подорослішає, їй важко буде знайти порозуміння з батьками.

Цим пояснюється те, що очікувана дитина завжди здорова і врівноважена, а небажана перебуває в стані тривожності, страху.

Молода мама повинна з найбільшою користю для себе і дитини проводити години годування. У цей час відбувається не тільки тісний фізичний контакт, а й реалізується значно вищий — духовний зв'язок: дитина отримує інформацію про світ — привітний, спокійний, щасливий і вільний, високодуховний, якщо мама справді любить її. Дитина відчуває свою потрібність, любов до себе тоді, коли мамі подобається її годувати. Мама для дитини — це Всесвіт, який пізнається через матір. Як дитина сприймає матір, так вона сприймає й світ. З цією інформацією дитина буде рости, розвиватися і примножувати позитивні якості. Знання таких тонких механізмів духовного зв'язку матері і дитини, на нашу думку, дадуть змогу молодій жінці усвідомити всю відповідальність за майбутнє власної дитини.

Американські психологи вивели таку закономірність: у тих країнах, де матері швидко припиняють грудне вигодовування, автоматично збільшується число курців. Тому на Заході курять більше, ніж на Сході. Курять навіть діти, а мати не здогадується, що причина у відсутності грудного вигодовування [243].

У сучасній системі освіти Японії при зарахуванні дитини у перший клас у батьків запитують, чи отримувала дитина материнське молоко. Природне вигодовування і необхідною умовою розвитку малюка — від повноцінного харчування до повноцінного спілкування і позитивного світосприйняття.

Вислів «з молоком матері» є кодом вічності, безсмертя і неминучості духовно-культурних цінностей кожної нації, збереження її традицій, гарантом постійного розвитку і розквіту.

Засобами збереження духовного здоров'я немовляти є материнська мова, колискова пісня, любов батьків одне до одного та відповідальність за благополуччя дитини.

Але не варто ототожнювати відповідальність за виховання дітей з повною регламентацією їхнього життя та завуальованим насиллям над н йми: батьки обирають для дитини години харчування, дослухаються до усереднених рекомендацій, а не до потреб своєї дитини, до нав'язаних рекламою стереотипів та штампів. Такі псевдо батьки навряд чи сприятимуть духовному здоров'ю свого малюка.

На наше глибоке переконання, кожна дитина народжується з величезними можливостями і потенціалом. Якщо не заважати, а допомагати дітям розвивати їхню індивідуальність, ми матимемо абсолютно інший світ, в якому кожен зможе бути впевненим у собі, буде любити і поважати себе, а не відчувати провину. Тож завдання батьків — дозволити дитині пізнавати невідоме, надати їй свободу, можливості. Це нелегко, навіть страшно — хто знає, що може з нею статися? Як правило, на запитання-прохання малюка мама відповідає відмовою, навіть не дослухавши, що він хоче. «Ні!» — це авторитаризм. Дитина хоче побігати під дощем по калюжах: «Ні! Не можна, ти захворієш». Але разом з такою сумнівною турботою вона отримує заборону пізнавати природу, насолоджуватися її довершеністю, розуміти її велич і знаходити взаєморозуміння з нею. Чим більше дитина чує заборон, тим безпораднішою і залежнішою вона стає. Батьки мають зрозуміти своє найперше завдання — навчитися говорити «Так» у спілкуванні з дитиною, бути терплячими до дітей, ставитися до них з повагою і любов'ю, допомогти дитині розвинути найкращі риси і якості. Проте пам'ятайте про почуття міри!

Але, на жаль, це виявляється надскладним завданням для дорослих людей. Переважно ми виховуємо своїх дітей так, як виховували нас наші батьки. Тому буває так важко наважитися змінити усталений стереотип.

Першим кроком до виховання дитини можуть стати позитивні думки й добрі слова. Якомога частіше намагайтеся хвалити дитину, адже це зміцнює її віру в те, що вона сильна і талановита. Сильна дитина створює для батьків певні труднощі, але саме ці труднощі допомагають батькам у їх становленні. Така дитина до всього цікава, непосидюча, безпосередня, неслухняна і незручна з погляду дорослого. І тому дорослий намагається «підігнати» дитину під себе, не дуже замислюючись над тим, и хто він є насправді, чого досяг у сфері духа, як розпоряджається своїм часом, якого завжди не вистачає на співпрацю з дитиною.

У результаті узагальнення інформації, яка з'явилася у просвітницько-педагогічній літературі про «різноколірних» дітей — дітей-індиго, зокрема, — та роздумуючи про швидкісний темп сучасного життя, ми дійшли невтішного висновку про невміння і небажання батьків спілкуватися з власними дітьми. І звідси виникають усе нові й нові теорії про особливих дітей, про їхні дивні риси. На наше переконання, причина в Тому, що батьки не вміють використовувати час, адже кожна мить нашого буття дорогоцінна і неповторна. Те, що мама чи тато у спілкуванні з дітьми переносять «на потім», «на завтра», може ніколи вже не трапитися, а тепер, зараз, вони втратили нагоду виплекати квітку любові, тепла і взаємного розкриття в дружному сімейному колі. У процесі спілкування, а також у різних видах спільної діяльності батьки разом з дитиною пізнають і відкривають духовні цінності любові й добра до ближнього, творчості, авторитету, поваги.

У сфері духовного благополуччя виділяють пізнавальну, естетичну і моральну діяльність. Релігійне виховання розглядається як складова духовності, але ні в якому разі не заступає її.

Розглядаючи питання формування духовності дитини, батькам варто самим визначитися у власному духовному світі. Без любові й доброти неможливо говорити про виховання у дітей співчуття, чуйності, поваги до батьків, до оточення, бережне ставлення до природи та довкілля. Щоб розвинути духовні начала дитини, треба скористатися різними методами, застосовуючи їх відповідно до віку дитини, статі, ситуації.

Для виховання дітей раннього віку доцільно брати за приклад поведінку дорослих — батьків, родичів, друзів батьків, старших дітей. Дитина раннього віку надзвичайно спостережлива і буквально наслідує усі дії дорослих. Діти дуже прислухаються до «дорослих» розмов, а потім послуговуються дорослою лексикою у своїх іграх та під час спілкування. Не будемо повторюватися, однак усе, що наші діти побачили, почули від батьків, буде впливати на їхнє доросле життя, а отже і на життя батьків також.

В результатів останніх нейролінгвістичних досліджень відомо, що на духовне здоров'я людини значно впливають ті слова, якими вона формулює свої думки. Брутальність, і тим більше лайка, у спілкуванні з дитиною просто неприпустимі. На жаль, нині лайливі слова стали майже пор мою у молодіжному середовищі, їх вживають і молоді чоловіки, і молоді жінки, навіть коли поруч діти.

Діти в ранньому віці чутливі до слів дорослих, до їх стилю взаємин між собою, з іншими людьми. Тому батьки мають бути уважними до своєї мови, власної щоденної поведінки, пам'ятати, що на них завжди дивляться діти, які «фотографують» кожну мить, кожен рух, кожне слово для майбутнього наслідування. Пам'ятайте, що немає дрібниць у вашій поведінці, нехай ваша мова буде наповнена добрими, ніжними, красивими і величними словами, а дії будуть розумними, гуманними і щиросердними.

Варто звернутися до кришталевого джерела українського фольклору, щоб пригадати чудові забавлянки, які позначені евфонічною культурою, сприяють живому спілкуванню, формують почуття прекрасного. Спілкуючись з дитиною за допомогою забавлянок, мама чи інший близький дорослий викликає в неї почуття емоційного й фізичного комфорту, радість, активізує сприйняття різноманітних зовнішніх впливів.

Бажано, щоб мама знала і використовувала забавлянки, пристосовані до зняття емоційної напруги (особливо під час купання та умивання), адже традиційно мати-українка понад усе оберігає душевний спокій та рівновагу дитини. Попередити дитячі сльози, перетворити неприємну для дитини процедуру у гру допоможуть забавлянки на кшталт:

Купалися ластів'ята

Та в чару-водиці,

Щоб були ми білотілі

Та ще й білолиці.

Або:

У любистку купали,

Живу воду наливали,

Щоб здоров'я тіло мало,

Лиха-горенька не знало.

Не поринаючи глибоко в лінгвістичний аналіз (мова йде про міфологему «живої» води, яка відома всім індоєвропейським народам: амрита — санскрит, амброзія, або нектар — грецька), зауважимо, що таке сприйняття води, яка зцілює рани, наділяє силою, повертає до життя, - це вербальна частина давнього лікувально-магічного ритуалу. Мамі до снаги виконувати його щоденно, і дитина буде спокійною і врівноваженою.

Значна частина забавлянок (чукикалок) малює перед дитиною ідеальний образ слухняного хлопчика або чемної дівчинки-господині. Вони не тільки тішать маля, а й стимулюють бажання самовдосконалюватися, бути взірцем для інших, творити добрі справи, шануватися:

Гоп-чук, чук-чук-чук,

Кращий хлопчик, дівчур:

І волики напасе,

І водички принесе.

А про дівчинку:

Чуки-рики, півники, гайда,

Була собі дівчина-найда.

І хліб пекла, і часник товкла,

І сорочку латала,

І на хлопців моргала.

Ось така вона була.

Забавлянки дуже стисло, надзвичайно яскраво й образно знайомлять дитину з динамічними картинами життя: тут і сорока варить кашу, і дід ловить щук, і котик воду носить, і чобіток кується, і баба їде на котові, і танцює петрушка з пастернаком. За всім цим відчувається невимовне щастя буття на білому світі.

Досвід народної педагогіки свідчить, що могутня сила народної поезії пестування допомагає сприймати світ у всій його різноманітності і красі.

У дошкільному віці важливо розширювати засоби формування духовного здоров'я дитини. Важлива роль належить стимулюючому та розвивальному середовищу, яке батьки створюють для дитини, закладаючи своєрідну програму добра. Так, у сім'ї встановлюються певні норми, традиції, звичаї життя. Це може бути звичайне побажання «На добраніч!», без якого не завершується жоден день, з яким звертаються один до одного члени родини; або «мамин вихідний», коли всі справи виконують тато і діти: готують обід, прибирають, перуть тощо; недільні відвідини бабусі і т. д. Такі спільні справи — запорука доброзичливого й теплого родинного тривалого зв'язку.

Дошкільний вік — вік усвідомлення себе (дитини) активною, ініціативною особистістю. Завдяки дорослим дитина побачить, що вона живе не тільки в інтелектуальному, а й усе духовному світі, й усе, що її оточує, є матеріальним виявом її віри. Кожен закон фізики мас епос відображення у світі інтелектуальному й у світі духовному. Навчаючись діяти відповідно до духовних законів так, як і фізичних, діти здобувають спокій, упевненість і радість — ті важливі якості, які допоможуть їм у майбутньому. Дитина не знає, що таке добре і що таке погано. Ми вчимо її за своїми мірками. Варто ввести за правило перед сном пригадувати ті щасливі епізоди подій, які від­булися впродовж дня. Це можуть бути спогади про цікаву гру; про красиву квітку, яка розквітла на клумбі; про те, як похвалила бабуся і т. д. Привчіть свого сина, свою доньку дякувати за щасливий день, і тоді магнетична сила цієї подяки буде притягувати до нас найкращі якості оточення. Нехай слова подяки звучать не тільки з вуст дитини, а й від мами чи тата — дитині. «Дякую тобі, мій маленький», — говорить мама, пригортаючи малюка, коли той у будь-який спосіб намагається допомогти. Новий день починайте з ласкавої посмішки, теплих слів привітання та складання молитви новому дню, який треба прожити за духовними законами.

Формування духовного здоров'я дитини дошкільного віку має найменше бути схожим на релігійні настанови. Адже відомо, що дитина повністю залежить від батьків і питання залучення її до віри — це вибір дорослих людей, це культивування певної релігійної ідеології. А у світі на сьогоднішній день триста релігій і не менше трьох тисяч сект цих релігій. І в цьому питанні дитина не може самостійно вирішити свою долю, бо її позбавили права вибору, не дають діяти самостійно, примушують поводити себе механічно і бездумно.

У творах відомого філософа Ошо Раджніша наведено цікаві приклади спостереження за поведінкою та діями дітей, що свідчать про чистоту і безпосередність сприйняття ними світу. Наведемо декілька з тією метою, щоб батьки уважно слухали, що і як говорять їхні діти, і могли доповнити.

Хлопчик повільно іде в школу і молиться: «Господи, молю, допоможи мені прийти в школу без запізнення, молю, допоможи прийти в школу вчасно». Послизнувшись на банановій шкірці, він летить по асфальту кілька метрів. Вставши і обтрусившись, сердито дивиться на небо: «Ну, добре, добре, не штовхайся».

У вітальні після обіду батько ділиться спогадами із синами: «Мій прадід брав участь у війні Троянд, мій дядько воював проти кайзера, мій дідусь вою­вав в Іспанії проти республіканців, а батько —у Другій світовій війні — з німцями». «Чорт забирай, озвався наймолодший син, що відбувається з цією родиною ?Вони ні з ким не можуть знайти спільної мови!»

Торговець із Нової Англії переїздить до Каліфорнії. Ця подія вже тиждень обговорюється в родині. За день до від їзду його п'ятирічна донька почала молитися Богу: «А зараз, Господи, я повинна попрощатися назавжди, тому що завтра ми від’їжджаємо до Каліфорнії».

Так, без урахування релігійних традицій важко говорити про досягнення найкращого результату у вихованні повноцінної гармонійної людини, але варто пам'ятати про рівноцінне поєднання загальнонаціональних, регіональних та родинних традицій, що передаються як духовний спадок від батьків дітям.

Засобом ціннісного бачення світу, становлення національного характеру, світогляду є яскраве, образне, педагогічно влучне рідне слово. «Одберіть у дитини рідну мову, і ви зробите її духовною калікою, духовно глухою і сліпою» — слова Я. Чепіги, видатного педагога минулого, повинні вивчити напам'ять ті батьки, які ладні ігнорувати материнську мову у вихованні дитини.

Фольклор посідає чимало місця у житті дитини-дошкільника. Дітям доступні для розуміння приказки, прислів'я, казки, легенди, мирилки, дражнилки. Якщо прозивалки (дражнилки) — це відповідь дитини на образу, недоброзичливе ставлення, недооцінку чеснот, бажання встановити справедливість через дошкульне слово, покарати кривдника, то мирилки використовуються з метою відновлення товариських взаємин. Наведемо приклади прозивалок і мирилок, які за своєю суттю мають надзвичайно високий виховний потенціал і можуть бути широко використані як дітьми, так і дорослими.

Малесенький Вовчик

Виліз на стовпчик.

На дудочці грає

І пісню співає.

Настя-хвастя по саду ходила,

ротом мух ловила,

сопельки губила.

Стьопка-зальопка

Зальопав сорочку,

Повісив на кілочку;

Прийшла мати

Стала питати.

Мазаний, мазаний,

До колеса прив'язаний.

А колесо крутиться,

А Василько лупиться.

Іван-барабан під річкою ріс,

там яєць наніс, на базар поніс.

На базарі не купили,

лиш Івана одлупили.

Мир-миром,

Пироги з сиром,

Перепілка в житі,

Будем дружити.

Поцілуймося.

 

Розучування різних мирилок, використання їх у спілкуванні з дитиною допомагає формувати чистоту взаємин, людяність. Дітей навчають протистояти тим Програмам масової комунікації, що суперечать нормам і етиці національного виховання.

Не втрачають свого виховного потенціалу для формування духовного здоров'я дошкільників українські народні казки. У свій час фундаторка дошкільної освіти в Україні Софія Русова наголошувала, що у казці, як і в думці дитини, немає нічого надзвичайного, але все надзвичайне, нема обмеженого часу, ані простору. Зате все живе, все має почуття, знає ласку, знає правду, усе сповнене якогось чарівного життя... Казка має рішучий вплив на думки дитячі й навчає дитину з книжки вибирати радість, вона розвиває естетичний смак, який і надалі одверне дитину від погані лубочної. Справді ж бо варто прислухатися батькам до цих слів і ще раз переглянути, які книжки є в дитячій кімнаті і які мультфільми дивляться діти.

Бажано, щоб у процесі формування духовного здоров'я дошкільників безпосередню участь брали хрещені батьки. Адже, за християнськими канонами, саме вони несуть відповідальність за прилучення дитини до вищих моральних цінностей, ідеалів людського буття, високих почуттів. Велику роль відіграє залучення дітей до реальних вчинків і дій. Так, набуває поширення участь дітей у сезонних обрядових дійствах, що привчає їх до пошанування найстарших у родині, вміння плекати надію на добро, долю, добробут. Нині відроджуються дитячі колядки, і в містах, і в селах діти залучаються до різдвяних привітань. Особливо важливо, коли готуються до віншування рідних та близьких усі члени сім'ї. Таким чином, дитина природно входить у світ духовної культури нашого народу. При цьому слід застерегти від розважального підходу до цього питання, адже ці знання втілюють багатовікову мудрість народу, яку необхідно осягнути власним розумом.

Отже, саме через родинно-побутову культуру відбувається вивчення рідної мови, родоводу, історії народу, залучення до народного мистецтва, життя за нормами народної моралі, етикету. Особливого значення у цьому контексті набуває раннє виховання любові до Вітчизни. Духовно здорова дитина у будь-якій сім'ї (українській, російській, єврейській, іншій чи змішаній) має бути патріотом України, що шанує закони і традиції народу, на землі якого вона живе.

Задля духовного зростання батьки просто зобов'язані проводити експертизу всіх дитячих товарів на безпечність для духовного здоров'я дітей дошкільного і молодшого шкільного віку. Найперше ця вимога стосується добору іграшок, серед яких сьогодні надзвичайно багато мілітаристських; не характерних для дитячого сприйняття, таких, які культивують насилля, жорстокість, агресію. Дитяча уява живиться образами термінаторів, кіборгів, ніндзів, мутантів, зоряних прибульців і ще багатьма образами хворобливої уяви дорослих, які, ігноруючи моральні норми, дбають лише про збагачення. Батьки можуть протиставити цьому засиллю імпортованого непотребу навіть власноруч виготовлену ляльку чи іншу іграшку.

Залучення дитини до джерел духовності починається з уміння бачити красу у довкіллі: це і перша квітка, і ніжний весняний листочок, і різнобарвні дерева восени, синє небо, і білосніжне покривало зими. Діти не в змозі самостійно побачити та оцінити всю красу і велич природного багатства. Кожна прогулянка разом з батьками має супроводжуватися спільним милуванням природою, цікавими розповідями, художнім словом. Пам'ятайте, що виховання патріота починається з виховання любові до рідного краю. У пригоді стануть розповіді про історію свого міста чи краю, екскурсії до історичних пам'яток. З дошкільного віку доцільно залучати дітей до відвідин театру.

Діти молодшого шкільного віку, як зазначає І. Бех, особливо першо і другокласники, орієнтуються на норми поведінки та цінності вчителя більше, ніж на думки ровесників. Тож учитель повною мірою причетний, як і батьки, до зміцнення духовного здоров'я дитини-школяра. Учитель має створити атмосферу розкутості, поваги до кожної особистості, якою б неординарною вона не була, пошуку і творчості, має сприяти тому, щоб дитина почувалася впевненою, не боялася помилитися, не тремтіла від вірогідного осуду.

У родині, де є молодший школяр, контакти складаються загалом легко. Необхідно, щоб батьки розуміли дитину, її проблеми, переживання, хвилювання. При цьому батьки повинні знати, що у віці 6-8 років дитина може переживати кризу, яка відома у психології як «криза семи років». У деяких дітей вона буває бурхлива: вони стають неслухняними, вередливими, відмовляються ходити до школи. Настрій такої дитини дуже мінливий, і тому батькам треба зробити все, щоб гармонізувати середовище, в якому перебуває дитина, і взаємини з нею. Спільні прогулянки, неквапні розмови, цікаві спостереження, слухання музики, малювання - шляхи, які батьки шукають разом з дитиною, щоб вийти із такого стану. Зважати треба ще й на те, що молодший школяр вступає у другий семирічний цикл (фазу) розвитку. Відповідно до теорії про те, що життя проминає семирічними циклами подібно тому, як Земля обертається навколо своєї осі за 24 години, перші сім років надзвичайно важливі, бо закладається фундамент життя. У віці від семи до чотирнадцяти років діти набувають досвіду спілкування з протилежною статтю, зустрічаються, знайомляться. Цей період ще називають репетицією статевозрілих стосунків. Важливо, щоб дитина мала перед собою приклад тієї родини, в якій вона виховується, як повноцінну модель між статевих взаємин між матір'ю і батьком, повсякчас спостерігала їхню духовну спорідненість, бачила турботу одне про одного та про неї — дитину. Крім цього, вона повинна мати змогу обговорювати з батьками всі питання, які її цікавлять у сфері взаємин між людьми різної статі. Якщо дитина цікавиться якимись питаннями, батьки мають правдиво відповідати. Якщо ж ні, то у цьому немає потреби, їй ще нецікаво.

Саме в родинному колі дитина має отримати духовне наповнення понять: любов, кохання, секс. Згадаймо слова Марії Монтессорі про те, що дитина повинна просуватися до більш високого рівня організації духу за допомогою конкретних речей. Тому, говорячи дітям про високі істини, варто поєднати слова з практичними діями. Батькам слід ознайомитися з рекомендаціями щодо пояснення дітям молодшого шкільного віку складних духовних законів. Ці пояснення мають бути красивими і простими. Наприклад, розмірковуючи з дитиною над суттю закону бумеранга, варто пригадати приказку «Що посієш, те й пожнеш». Якщо ми допомагатимемо іншим, будемо добрими, то нас обов'язково оточуватимуть люди, які будуть з нами доброзичливими.

Дуже уважно треба ставитися до перегляду дітьми телепередач, а з дорослішанням дитини до її прагнення спілкуватися в Інтернеті. При недогляді батьків дитина може міцно заплутатися в тенетах цієї павутини, і її буває важко вирвати з ізольованого від дійсності світу героїв комп'ютерних ігор.

Цей вік дає змогу залучати дитину до таких джерел духовності, як музеї. Проте батьки мають знати, що це поступовий процес. Спочатку під час прогулянки покажіть дитині будинок музею і розкажіть, для чого він існує і що у цьому музеї знаходиться. Наступного разу — відвідайте один із залів музею, в якому оберіть один цікавий для дитини об'єкт і побудуйте про нього цікаву розповідь. Під час наступного відвідування музею коло об'єктів може бути розширене до трьох. Будьте уважні до власної дитини, якщо помітили, що їй стало нецікаво, — полишите музей. І лише через декілька короткотривалих відвідувань пройдіться з дитиною всіма залами музею. Тепер дозвольте їй самій обрати цікавий об'єкт для ознайомлення, вислухайте її запитання, спробуйте відповісти, а можливо, зверніться за допомогою до екскурсовода.

У підлітковому віці яскраво виявляється почуття дорослості, в якому нерідко примхливо поєднуються такі протилежні тенденції: діти можуть бути вразливими та чуйними і водночас безжалісними та жорстокими. Одна і причин розвитку жорстокості у підлітків відсутність у сім'ї взірця чоловічої поведінки. За даними психологів, у хлопчиків з виткою самооцінкою батьки дбайливі, діти їм довіряють і вони є для своїх дітей авторитетом. Підлітки, які позбавлені позитивних прикладів ставлення чоловіка до людей, батькової любові до себе, не розрізняють чоловічої та псевдо чоловічої поведінки. Бажання утвердитися за рахунок слабшого, принизити залежного — це маскування жорстокістю своєї неспроможності.

У підлітковому віці діти починають орієнтуватися на думку однолітків, шукають взірці поведінки серед товаришів. Батьки мають переорієнтувати свій стиль взаємин з дитиною і відмовитися від владних інтонацій і в категоричних вказівок. Підлітки, які не знаходять розуміння в родині, прагнуть підліткової компанії, одержуючи у цих групах те, чого не отримали у сім'ї та школі. В такій групі задовольняються потреби підлітка у особистісній та груповій ідентичності. Він переймає цінності групи, живе за її нормами, тут пізнає міцність товариських зв'язків (подеколи й несправжніх), зразки «чоловічої» поведінки. Вилучити підлітка з такої компанії буває дуже важко. У пригоді батькам стануть сильні стимули, переорієнтація дитини на нові сфери інтересів, які своєю яскравістю, значущістю та силою здатні переважити неконструктивні.

І зарубіжні, і вітчизняні психологи погоджуються, що найкращими методами виховання підлітка є проникнення у його внутрішній світ, почуття поваги, надання самостійності вибору, сприйняття його критичних зауважень щодо дій дорослих, щирість і відвертість. Тому дорослий мусить бути товаришем підлітка, поступово, щоденно вводити його в світ краси через мистецтво, навколишнього оточення, гармонії взаємин та вчинків.

Рання юність і юність це середина третього семирічного циклу життєдіяльності людини (з 14-ти до 21 року).

Батьки мають виховувати дитину на засадах загальнолюдських цінностей, не стояти осторонь протистоянь добра і зла, гуманізму і жорстокості. Всі події, що відбуваються в родині і навколо неї, мають отримати толерантну оцінку з боку дорослих із залученням до її обговорення й дитини. В. Сухомлинський наголошував, що слід остерігатися юнацької байдужості у тих випадках, коли зло, що зустрічається у житті, начебто не має свого прямого винуватця, воно — як фатальна неминучість, з якою нічого не можна вдіяти. Байдужість, виявлена один раз, може стати звичкою, тому пробуджуйте в серці юних бажання діяти, не проходити мимо чужого горя і виявляти піклування там, де його не очікують, але воно необхідне [196].

Слід пам'ятати, що формування ціннісного ставлення до навколишньої дійсності рівнозначне переживанню подій. Не можна любити музику, літературу, живопис, театр, не пережинаючи сильних емоцій, почуттів при єднанні з ними. Цілком закономірним ствердження І. Беха про те, що «кожна особисто вироблена ціннісні поза процесом переживання взагалі неможлива» 116, І99|. Можливо, мудрість природи і полягає у тому, що найбільша сила почуттів надана людині саме в юнацькому віці, характерною особливістю якого є самовизначення та вибір життєвого ідеалу. Батьки спроможні надати безцінну допомогу юнакові у його духовному зростанні, враховуючи потреби, інтереси та ідеали, тонко корегуючи їх. Ви можете вважати себе мудрими батьками, якщо в цей період, незважаючи навіть на матеріальну скруту і зайнятість, відвідаєте з дітьми театр, концерт, виставку, обговорите цікаву книжку, вирушите у подорож — і переживете всі почуття прекрасного спільно. Будьте особливо уважними до душевного стану дитини. Пам'ятайте, що одне необережне слово може зруйнувати гармонію сприйняття навколишнього світу, краси і добра, людських взаємин.

Сім'я, родина повинні намагатися сьогодні забезпечити духовну єдність поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії рідного краю. Ваші взаємини і поведінкові навички мають бути для дитини щоденним взірцем. Тому спочатку погляньте на себе збоку, можливо, пора щось змінити? Розкажіть дитині про свої проблеми, зверніться до неї за порадою, висловіть вдячність за допомогу. Це допоможе відвернути її від власного «Его» і надасть змогу пережити відчуття значущості у житті родини. Для цього віку характерним є усвідомлення не лише особистих, але й суспільних мотивів поведінки. Юнак чи юнка здатні отримати моральне задоволення від переваги високих суспільних мотивів над менш значимими та особистими. Серйозність та важливість справи пробуджують у них духовні сили [169]. Пам'ятайте, що шлях сходження кожної молодої особи до духовності різний за часом, ритмом, способами опанування духовними цінностями. Виявляйте терпимість до духовних пошуків власної дитини, допомагайте, а не руйнуйте ті надбання, які дитина напо­легливо здобуває в притаманному для неї стилі.

У філософському трактуванні духовність слід розглядати не як одну із сторін буття, а як вищу форму особистісного існування, для якої характерне звільнення від буденності, спокуси і пристрастей власної самості, а також визнання пріоритетів духовних цінностей над іншими [ 100]. Важко подолати вседозволеність і практицизм, які панують у сьогоднішньому світі, навіть дорослим людям. Однак батькам заради духовного здоров'я і ментального добробуту дитини треба здійснювати батьківський контроль, бо його нічим не можна замінити: для обговорювання не може бути закритих тем. Але в цій царині необхідно Зважати на правило: «Триматися доброго» — і спрямовувати дитину до добра. У такому контексті батьки не споглядають за природним розвитком дитячих сил, а утверджують у дитині добро.

В. О. Сухомлинський [196] зазначав, що якщо старші розуміють душевний стан дитини, то вона стає м'якою та чутливою до добра. Якщо ж старші байдужі до душевних порухів дитини, то вона, як правило, стає жорстокою, оздоблюється, може навмисне творити зло. Зловмисність, на його думку, є дитям байдужості.

Тому актуальною є проблема педагогічної грамотності батьків і їхня готовність, виховуючи дитину, розвиватися самим. Адже ми вчимо того, чого повинні навчитися самі.

На наше глибоке переконання, беззаперечною істиною є те, що саме духовні цінності спроможні забезпечити консолідацію та розвиток українського суспільства, нації в цілому. Народні традиції, рідна мова, почуття патріотизму, краса і гармонія природи, взаємин — є серцевиною системи формування здорової особистості (у всіх аспектах здоров'я). Ці цінності можуть об'єднати інтереси всіх батьків, незалежно від типу сім'ї, її матеріального достатку, соціального статусу, інтересів та спрямувань. Формування здорової особистості в цілому є не лише метою окремо взятої родини, а підвалинами світоглядної позиції майбутнього покоління, від якого залежить майбутнє нації, держави та людства в цілому. А відповідальність за це покладається на родину, освітні заклади та політико-соціальну позицію уряду.


 

ПІСЛЯМОВА

Освіта — скарб,

навчання — ключ до нього.

Народна мудрість

Якість життя кожної людини та суспільства в цілому залежить не лише від соціально-економічних умов, а й від наявності та використання накопиченого людством духовного багатства, ціннісних норм та ідеалів. Просте накопичення духовної спадщини, декларація ціннісних норм поведінки, а не дієве їх упровадження в життя індивіда, суспільства та людства в цілому призводить до руйнування ціннісної основи існування людей на Землі.

Глибока криза морального духу людини, знищення її гідності прирікає нас на життя, для якого стає характерним простий спосіб виживання. Саме тому на сьогодні виокремлюється важлива проблема впровадження у життя ціннісних орієнтирів, що виконують роль інструментарію забезпечення гідного людського існування, самореалізації кожної особистості. Цивілізаційні зрушення, що є базовим підґрунтям сучасного соціуму, набувають гуманістичного спрямування, для якого притаманним стає людський вимір. Ставлення до людини як найвищої суспільної цінності, створення найдоцільніших передумов для формування її особистісної сутності, реалізації її потенційних можливостей виокремлюються у прерогативні важелі існування людської спільноти.

Духовне багатство особистості вимірюється ступенем усвідомлення, прийняття та впровадження у власне житія системи цінностей, до яких належать особистісні, сімейні, громадянські, національні та загальнолюдські. Джерелом ціннісних орієнтацій для кожної особистості є насамперед родина та сім'я, яка уособлює в собі основу пізнання нею всіх сфер земного буття людини. Саме тут сплескається духовний світ дитини, її моральні переконання, що втілюються у конкретні вчинки, її сила, життєтворчий стиль життя. Тобто, дитина інтеріоризує загальноприйняті у сімейному оточенні норми поведінки, ставлення до навколишньої дійсності і через них інтегрується в соціум.

На сучасному етапі розвитку суспільства часто спостерігається безвідповідальне ставлення молоді до питань створення і збереження духовного осередку суспільства — власної сім'ї, про що свідчить велика кількість розлучень, наявність неповних сімей, а як результат — соціальне сирітство. Нині можна констатувати той факт, що на державному рівні відбулися смислотворні зрушення у розумінні значущості сім'ї та сімейного виховного потенціалу для еволюційного розвитку суспільства. Наразі актуальною стає необхідність усвідомлення цінності сім'ї кожним громадянином нашої країни, що є передумовою формування свідомого батьківства. Свідоме батьківство передбачає глибоке розуміння своїх можливостей та обов'язків у формуванні цілісної особистості дитини як власної відповідальності перед людством. Усе, що пов'язане із зачаттям, вагітністю, пологами та батьківством, має бути усвідомленим, ґрунтуватися на любові, а не на випадковості та невігластві.

Без сумніву, відповідальні батьки хочуть бачити свою дитину щасливою, життєрадісною та успішною, а підґрунтям цьому слугує її здоров'я. Здоров'я як абсолютна, суспільна, сімейна та індивідуальна цінність є універсальним феноменом інтегративної якості повноцінного людського буття, що містить такі складники: фізичне, психічне, духовне (моральне) та соціальне здоров'я. Немовля, на яке чекають з любов'ю і радістю, має набагато більше шансів народитися здоровим та щасливим.

Реалії виховання підростаючого покоління до недавнього часу засвід­чують, що на теоретичному рівні як батьки, так і переважна більшість пе­дагогів під поняттям «здоров'я» розуміли лише фізичний стан людини. На практичному рівні досить незначна частина дорослих спроможна належним чином забезпечити умови для повноцінного фізичного розвитку дитини та стати співавтором її здоров'я. Основною причиною такого стану речей є недостатня обізнаність батьків щодо взаємозв’язку всіх складових здоров'я, вікових особливостей дітей на кожному етапі їх розвитку, основних чинників здорового способу життя та механізмів взаємодії з підростаючою особистістю.

Враховуючи той факт, що суспільство України є надзвичайно розшарованим, для його консолідації та позитивного розвитку необхідні неабиякі зусилля всієї громадськості, що мають бути спрямовані на формування системи ціннісних орієнтирів особистості. Дитячий соціум, що є відносно самостійним від світу дорослих і унікальним за силою впливу на дитину, лише певною мірою відтворює світ дорослих, а певною мірою змінює його сам.

Якщо кращими стають наші діти, то кращим стає і світ — аксіома буття.

Серед загальнолюдських цінностей безперечну першість посідає здоров'я, тому закладені у дитячому віці цінності здатні забезпечити повноцінне здоров'я підростаючої особистості, а отже суспільства і людства в цілому, у фізичному аспекті, духовних надбаннях, моральних прагненнях і соціальних стосунках.

Фізичне здоров'я дитини є основою її психічного здоров'я, соціального та духовного добробуту. Основними чинниками фізичного здоров'я дитини на всіх етапах її розвитку є: санітарно-гігієнічні умови, засоби загартування, раціональний розподіл процесів життєдіяльності, активної діяльності та відпочинку, повноцінне харчування, оптимальний рівень рухової активності та усвідомлене прийняття дитиною, підлітком чи юнаком їх вагомості. Перед батьками постає завдання — залучити дитину до здорового, активного способу життя на основі систематичного застосування дієвих оздоровчих процедур, власного прикладу та забезпечення усвідомленої, особистісно прийнятої нею мотиваційної поведінки. Тобто, дитина має не лише бачити зразок оздоровчої поведінки, а й свідомо її реалізувати у власному житті, розуміючи переваги тих чи інших оздоровчих дій, їх вплив на власний організм. Мудрість батьківського виховання полягає у розумінні того факту, що організм кожної дитини унікальний, і процес фізичного розвитку має відбуватися не за сухими нормами, а з огляду на індивідуальні фізіологічні особливості кожної конкретної дитини.

Психічне здоров'я, що містить інтелектуальну та емоційно-почуттєву складову, ще більш індивідуалізоване. Психічний розвиток кожної дитини відбувається лише у їй притаманному темпі, ритмі, силі, тому не підлягає порівнянню, і лише власні досягнення можуть слугувати показником розвитку дитини. Створення передумов для формування здорової, психічно повноцінної особистості полягає у досягненні дитиною емоційної збалансованості на різних вікових етапах, формуванні вольових зусиль задля досягнення Оптимального рівня пізнавальної активності в різних видах діяльності, створенні оптимальних умов для її особистісного зростання на основі любові, поваги та віри у власні досягнення.

Психічне здоров'я дитини тісно пов'язане не лише з її фізичним здоров'ям, яке є основою особистісного здоров'я, а й з духовним (моральним) та соціальним здоров'ям. Ми переконані, що соціальне благополуччя особистості значною мірою залежить від економічного рівня розвитку держави, соціально-побутових умов життя родини та тих цінностей, що в ній сповідуються. Соціальне здоров'я вимірюється рівнем соціалізації особистості, ставленням до норм і правил, прийнятих у суспільстві, соціальними зв'язками з людьми і соціальними інститутами та набуттям соціального статусу. Оволодіння особистістю соціальним досвідом відбувається крізь призму духовності, опору на соціально-значущі ціннісні надбання минулих поколінь. Провідним засобом забезпечення соціального благополуччя дитини є не стільки спеціальні заходи, скільки повсякденне буття родини.

Духовне здоров'я особистості, складовою якого є моральний розвиток, слугує тим стрижнем, тим золотим перетином буття, що консолідує всіх членів родини, нації, держави і світу. Серед найдієвіших засобів слід виокремити ознайомлення з історією та традиціями свого народу — його мовою, побутом, мистецтвом тощо; залучення до загальнолюдських цінностей через освіту, літературу, театр, живопис, музику, релігію.

Наукові пошуки, педагогічний досвід та практика сімейного життя переконливо доводять, що успішність формування повноцінного здоров'я особистості закладається навіть не з пренатального періоду, а набагато раніше — ще з моменту народження майбутніх батьків, їх стилю життя та того шляху, яким вони йшли до моменту прийняття свідомого рішення про створення сім'ї та продовження себе у дітях. Механізмами виховного впливу на дитину є як глобальні (державний устрій, економічні реалії, освітянський простір, духовні надбання суспільства тощо), так і менш значущі, на перший погляд, фактори, якими є наші повсякденні звички, вчинки, стиль побутового спілкування, ставлення до проблем та спосіб їх розв'язання, спосіб побудови стосунків з навколишнім світом (егоїстичний, раціоналістичний, аль­труїстичний чи гуманний).

Аналіз наукових надбань з проблем теорії цінності дає змогу твердити, що критерієм цінності здоров'я (у всій його багатофакторності) є її спроможність задовольняти потребу людства, викопувати стимулюючу роль у житті кожної людини як норми, цілей та ідеалу власного житія. Цінності, які сосновою ціннісних орієнтацій особистості, знаходять свої реальне вираження в діяльності і на основі переконань стають стійкими мотивами цієї діяльності та стимулами її активізації. Якщо дитина зростатиме носієм ідеї фізичного, психічного, духовного та соціального здоров'я як основного життєвого пріоритету, то і саме її життя буде красивим, плідним та довготривалим.

 


 

ЛІТЕРАТУРА

1. Алєксєєнко Т. Формування соціально-рольової позиції дітей в умовах повної і неповної сучасної сім'ї //Рідна школа. — 2002. — № 6. — С. 26—28.

2. Амосов Н. Моє мировоззрение. К.: Полиграфист, 1995. — 370 с.

3. Амосов Н. Знциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общест-во. М.: ООО «Изд-во АСТ»; Донецк: Сталкер, 2002. - 463 с.

4. Амонашвили Ш. Психологические основьі педагогики сотрудничества. — К..: Освіта, 1991. -110 с.

5. Анатомия мудрости. 106 философов: жизнь, судьба, учение. — Симферополь: Таврия, 1995. - Т. 1. —461 с.

6. Ананьев Б. О проблемах современного человекознания. — М.: Наука, 1977. —

380 с.

7. Ананьев Б. Человек как предмет познания. — Л.: ЛГУ, 1968. — С. 104—115.

8. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. — К.: Ге-неза, 1996.-317с.

9. Андрущенко В. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть // Вища освіта України. — 2001. № 2. — С. 5—13.

10. Апанасенко Г. Здоров'я, яке ми вибираємо. — К.: Т-во „Знання" УРСР, 1989.-47 с.

11. Апанасенко Г., Попова Л. Валеологія як наука //Валеологія, 1996. — № 6. —

С.4-9.

12. Апанасенко Г., ПоповаЛ. Медицинская валеология. — К.: Здоров'я, 1998. —

247 с.

13. Апанасенко Г. Валеология: Первьіе итоги и ближайшие перспективи. // На-учно-теоретический ж-л.: Теория и практика физической культурн. — 2001, №6, — С. 8-13.

14. Аристотель. О душе /Собрание сочинений. В 4 т. — М.: Мисль, 1976. —

Т.1.-439с.

15. Артюхова И. Ценности и воспитание //Педагогика. — 1999. — № 4. —

С. 117-121.

16. Бех І. Виховання особистості: У 2-х книгах. — Кн. 1: Особистісно орієнто­ваний підхід: теоретико-технологічні засади. — К.: Либідь, 2003. — 280 с.

17. Бех І. Виховання особистості: У 2-х книгах. — Кн. 2: Особистісно орієнто­ваний підхід: науково-практичні засади. — К.: Либідь, 2003. — 280 с.

18. Бех І. Спілкування як загальна психологічна основа виховання особистості

| 207

/Морально духовний розпиток ОООбИОТООТІ В сучасних умоїшх: 36. наук, праці.. К.:

Педагогічнадумка, 2(|0О. -С. 10- їх.

19. БЗИДЛеВ 1'., Гриндср Дж., Сатир В.Ссмсйная тсрания / Пер. с анГЛ. Ю.Уокср. М.: Ин-т Общегуманитарньїх исслвдований, 2000. 160 с.

20. Бєлєнька Г. Взаємозв'язок фізичного та інтелектуального розпитку дошкіль­ника в процесі пізнання ним світу природи. //Наукові записки Тернопільського держав­ного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. — 2004. — № 4. — С. 55-58.

21. Бєлєнька Г. Пропедевтична підготовка матері до виховання і розвитку дити­ни // Імідж сучасного педагога. — 2004. — № 4, — С. 14-18.

22. Бєлєнька Г. Стратифікація суспільства та діти в ньому // Дошкільне вихо­вання. - 2005. - № 6. - С. 10-12.

23. Білан М., Стельмащук Г. Український стрій. — Львів, 2000.

24. Богініч О., Бєлєнька Г. Природа і рух: методичний посібник. — К.: Кобза, 2003. - 192 с.

25. Богініч О. Вивчення стану готовності батьків до народження дитини // Імідж сучасного педагога. — 2004. — № 4. — С. 11-14.

26. Богініч О. Фізичне виховання дітей дошкільного віку засобами гри. — К.: СП«ЧИП». - 2001. -140 с.

27. Богініч О. Гуманне ставлення до дитини — важлива передумова гарантуван­ня оптимального рівня її здоров'я //Педагогика добра в контексте зтнокультурного социума. М-льї международной научно-практической конференции, посвященной 150-летию со дня рождения И. Гаспринского. — Симферополь, 2002. — С. 50-52.

28. Богуш А. Педагогічні нотатки та роздуми. — Запоріжжя: ТОВ «ЛІПС. Лтд», 2001.-224 с.

29. Богуш А. Дитинство: погляд сьогодення //Виховання і культура. —2003. — № 1-2.-С. 4-Ю.

30. Богуш А. Духовні цінності в контексті сучасної парадигми виховання //Ви­ховання і культура. — 2001. — № 1. — С. 4—10.

31. БодалевА. Восприятиеипониманиечеловекачеловеком. —М.:МГУ, 1982. — С. 164-169.

32. Божович Л. Проблема развития мотивационной сфери ребенка //Изучение мо-тивации детей и подростков. — М.: Педагогика, 1972. — С. 7-44.

33. Божович Л. Личность и ее развитие в детском возрасте. — М.: Просвещение, 1968. - 464 с.

34. Большой толковнй социологический словарь. Т. 2 (П—Я) /Пер. с англ. — М.: ВЕЧЕ, АСТ, 1999. - С. 104-105.

35. Брехман И. Философско-методологические аспектьі проблеми здоровья Человека//Вопросн философии. 1982. —№ 2. — С. 48—53.

36. Брехман И. Введениеввалеологию — наукуоздоровье. — Л.: Наука, 1987. —246 с.

37. Брехман И. Валеология — наука о здоровье. 2-е изд. — М.: Физкультура и спорт, 1990. - 208 с.

38. БроздинЗ. Квопросуосущностисознания//Сознаниеиреальность, 1999. — Т. 4. -№2. -С. 16-21.

208 |

19. Булвтов М., Зангородшок І!., Мнлсгн К., Солоні.ко .II. Філософська антро попої ні в контексті сучасної ЄПОХИ. — К.,2001. 243 с.

40. Ьулич Є.і Муравов И. ВйЛвОЛОГІЯ, Теоретичні основи валеології. -Київ: VI ЧМІІ, 1997. -224 с.

41. Булич 3., Муравов И. Здоровье человека: биологическая основа жизнедеятель-НОСТИ и двигательная активность в ее стимуляции. — К.: Олимпийская литература, 2003. -424 с.

42. Бурлакова А. Организация внеучебной деятельности детского дома по присвое-пию детьми-сиротами социальньїх ценностей: Дисс. канд.пед.наук: 13.00.07 — Тула, 2002.-130 с.

43. Бьічкова С. Формирование умения общения со сверстниками у старших до-школьников. - М.: АРКТИ, 2002. - 96 с.

44. Вайнер 3. Валеология: Учебник для вузов. 2-е изд. испр. — М.: Флинта: Нау­ка, 2002.-416 с.

45. Валеологія: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти /за ред. В. Бобрицької. — Полтава: СКАЙТЕК, 2000. — Ч.І. — 146 с.

46. Валеологія: Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти: у 2 ч. /Бобрицька В., Гринькова М. та ін. / за ред. Бобрицької В. — Полтава: СКАЙТЕК, 2000. — Ч.П. — 160 с.

47. Василишина Т. Емпатія як фактор ефективності педагогічного спілкування: Автореф. дис... канд. психол. наук: 19.00.07/Інститут психології ім. ГС.Костюка. — К., 2000. - 21 с.

48. Ващенко Г Виховний ідеал: Підручник для педагогів, вихователів, молоді і батьків. — Т. 1. — 3-є вид. — Полтава: Вісник, 1994. — 199 с.

49. Вершинин В. Воспитание в патриархальной семье. Мудрость предков //На-родное образование. — 2001. — № 4. — С. 201-206.

50. Войтенко В. Здоровье здорових (введение в санологию ). — К.: Здоров'я, 1991.- 246 с.

51. Воспитательннй потенциал семьи и социализация детей //Педагогика. — 1999.-№ 4.-С. 27-39.

52. Воронцов Н. Как программируетея крах семьи //Воспитание школьников. — 2001.-№ 7.-С. 35-45.

53. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — К.: Оберіг, 1993. — 592 с.

54. Всемирнне закони жизни: Роман /Джон Темплтон; Пер. с англ. Т.Л.Черезо-вой. М.: ООО «Изд. АСТ», 2002. - 610 с.

55. Гайдулін О. Культурно—історичні і методологічні основи філософської парадигми права. // Міжн. часопис: Проблеми філософії права. — Київ—Чернівці: Рута, 2003. - С.86-88.

56. Гончаренко С, Володько В. Проблеми індивідуалізації процесу навчання //Педагогіка і психологія. — 1995. — №1. — С. 63—72.

57. Горобухов В. От младенца до подростка: Размншления о развитии и воспита-нии ребенка. 2-е изд. — Спб: Респекс, 1996. — 431 с.

І 209

,чк. І урині Л. Іісінскії життєдіяльності дошкільнят//Дошкільне виховання. 2000. №7. С. 9.

59. Даиьідон В. Младший ііікольник как субьект учебпой ДвЯТВЛЬНОСТИ // Во-ПРООМ ПСИХОЛОГИи. — 1992. - № .1 4. С. 14.

60. Дитячий фольклор. Колископі пісні та забавлянки /Упорядник Довженюк Г. — К.: Наукова думка, 1984. —472с.

61. Дитячий фольклор. Народна творчість/Упорядник Довженюк Г. — К.: Дніп­ро, і 986. - 304 с.

62. Денисенко Н. Впровадження програми з валеології// Дошкільне виховання. — 1998. -№ 9.-С. 7.

63. Джейн Нельсен, Линн Лот, Стефен Глен. Воспитание без наказания: 1001 ре-шение проблем воспитания /Пер. с англ. Курмангалиевой Д. М. -Мн.: ИнтерДай-джест, 1997. - 384 с.

64. Денисюк О., Бєлєнька Г., Богініч О. та інш. Раннє дитинство: стан, пробле­ми, перспективи розвитку/За заг. ред. О.Шерстюк, О.Яременка. — К.: Інститут проблем сім'ї та молоді, 2003. — 116 с.

65. Державна доповідь про становище дітей в Україні. За підсумками 2002 року /Державний комітет України у справах сім'ї та молоді; Державний інститут проблем сім'ї та молоді. — К., 2003. — 231 с.

66. Державна національна програма „Освіта: Україна XXI століття". — К.: Райдуга, 1994.

67. Діденко В. Філософія: проблеми, категорії, теорії. — К.: Педагогіка, 1996. — 188 с.

68. Дробницкий О. Мир оживших предметов. — М.: Политиздат, 1967. — 351 с.

69. Идеальное здоровье. ЧопраД. Пер. с англ. — М. ПКК «Аюрведа»: Древо жиз-ни, 1992.-431с.

70. Емоційний розвиток дитини/Упорядники: Максименко С, Максименко К., Плавник О. - К.: Мікрос - СВС, 2003. -112 с.

71. Єдність: інформаційний вісник працівників освіти і науки м. Києва. — К., 2001. - № 6. - 20 с.

72. Зайцев Г. Валеолого-педагогические основн обеспечения здороья человека в системе образования: Автореф. дисс. д-ра пед. наук: 13.00.01. — СПб., 1998. — 49 с.

73. Зайцев Г. Школьная валеология: научное и программное обеспечение. — СПб.: Питер, 1998.—49 с.

74. Зайченко А. Концептуальнне основн христианских праздников в психо-терапии зкзистенциональной депрессии //Проблеми диагностики и коррекции психического развития детей: Сборник науч. Трудов преподавателей каф-рьі дефекто-логии ПИСГУ. - Саратов: Изд-во СПИ, 1999. - С. 30-33.

75. Закон України „Про освіту" //Відомості Верховної Ради України — 1996. — № 21. - С. 84.

76. Закон України „Про дошкільну освіту". — К.: Ред. ж—лу «Дошкільне вихован­ня». 2001. - 56 с.

77. Закон України „Про охорону дитинства". — К.: Ред. ж-лу «Дошкільне вихо­вання». 2001. — 55 с.

210 |

.*

7Х. Здоровье населення и Іліропе 1997 /Реї иопальньїе публикании ПОЗ. ЕвропвЙОКая серия. — Копенгаген, 1997. — С. 83—90.

79. Здоровье XXI — ЗД0Р0ВЬЄДЛЯ исех в XXI столетии: ВВЄДЄНИ0, Ниропейскаи се­рия по достижениюздоровья для всех. ВОЗ, ЕРБ. — Копенгаген, 1998. — С.35-40.

80. Здравомьіслов А. Потребности, интересьі, ценности. — М.: Политиздат, 1986.-223 с.

81. Зеликовская Е. Двадцать советов здоровья //Збірн.: Зберегти життя на землі. Природне оздоровлення людини за системою учителя Іванова. М-ли науково-практ. конференції мед. і пед-х працівників України. Уклад. Галушка С. та ін. — К.: МОЗ Ук­раїни, 1993.-С. 11-14.

82. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: Іст.-реліг. монографія. Видання друге. — К.: АТ „Обереги", 1994. — 424 с.

83. Казначеев В. Некоторьіе стратегические проблеми курса валеологии //Валео­логия. - №4. - 1996. - С. 102-106.

84. Казначеев В. Проблеми, перспективи валеологии, ее фундаментальнне ос­нови //Валеология. - №4,1996. - С.90-97.

85. Калинина Р. Тренинг развития личности дошкольника: занятия, игрн, упраж-нения. 2-е изд., доп. и перераб. — Спб: Речь, 2002. — 160 с.

86. Калуська Л., Шульгіна Н. Валеологія в дитячому садку та вдома: Методичний порадник для вихователів дошкільних закладів та батьків. Івано-Франківськ: Лі-лея-НВ, 1999. - 56 с.

87. Керолл Л., Тоубер Д. Дети «ИНДИГО». Пер. с англ. - К: София; М.: ИД София, 2003. - 240 с.

88. Кирьякова А. Ориентация личности в мире ценностей //Маеізіег.— 1998. — №4.-С.39-41.

89. Клименко В. Психічний розвиток дитини: родинне виховання. — К.: Вища школа, 1994. — 81 с.

90. Книш Т. Валеологія. Навчальний посібник. — Луцьк: Ред.— видав, відділ „Вежа" Волинського держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 1999. — 140 с.

91. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук.—метод, посібник /Наук. ред. О.Кононко. — К.: Редакція журналу «Дошкільне виховання», 2003. - 243 с.

92. Кон И. Психология ранней юности. — М.: Просвещение, 1989. — 225 с.

93. Кон И. Психология юношеского возраста: проблеми формирования лично­сти. — М.: Просвещение, 1979. — 175 с.

94. Кононко О. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника: Ав­тореф. Дис.... д—ра психол. наук: 19.00.07 /Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН Ук­раїни. - К., 2001. - 37 с.

95. Кононко О. Пріоритет моральних цінностей //Дошкільне виховання. — 1997.-М 12.-С. 3-4.

96. Концепція валеологічної освіти педагогічних працівників /Страшко С, Гринькова М., Животовська Л. — проект. — К.: НПУ імені М.П.Драгоманова, 2001.-Юс.

І 211

97. Концепцій неперервного ншіеолоГІЧНОГО ВИХОВАННЯ И ОСВІТО її Україні //Дошкільне ВИХОВАННЯ. - №2. ('.4 К.

98. Кошелівська О. Стимулювання морального вибору дошкільників у процесі педагогічного впливу: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.08/НПУ ім. М.П.Драгомано-ва. - К, 2003. - 20 є.

99. Кочерга О. Початокжиття —становлення творчості. — К.: Кобза, 2003. —256 с.

100. Кримський С. Запити філософських смислів. Монографія. — К.: ПАРА-ПАН, 2003. -240с.

101. Кудрявцев В.Т. Исследования детского развития на рубеже столетий (Научн. конфер. инст-та) //Вопросн психологии. 2001. — № 2. — С. 3-22.

102. Кудрявцев В., Егоров Б. Развивающаяся педагогика оздоровлення. — М.: ЛИНКА - ПРЕСС, 2000. - 296 с.

103. Кузьменко В. Нервовість //Дошкільне виховання. — 1997. — № 10. — С. 5-7.

104. Кулагина И., Колюцкий В. Возрастная психология: Полньїй жизненньїй цикл развития человека. Учебное пособие для студентов вьісших учебньїх заведений. — М.: ТЦ Сфера, при участии „Юрайт", 2002. — 464 с.

105. Кумбс Ф. Кризис образования в современном мире. Системний анализ. М.: Прогресе, 1970. - 260с.

106. Лем С. Собрание сочинений: В10 т.: т. 7 /Пер. с польск. — М.: Текст, 1997. — 431 с.

107. Леонтьев Д. Ценность как междисциплинарное понятие: опьіт многомерной реконструкции // Вопросьі философии. — 1996. — № 4. — С. 4-36.

108. Леонтьев Д. От социальньїх ценностей к личностньїм: социогенез и фено-менология ценностной регуляции деятельности //Вестник Моск. ун-та. Сер. 14. Пси­хология, 1996. — № 4. — С. 35-44.

109. Лесгафт П. Семейное воспитание ребенка и его значение. — М.: Педагоги­ка, 1991.

110. Лисицнна Ю., Полунина А. Образ жизни и состояние здоровья детей //Пе-диатрия. — 1991. - № 7. — С. 61-69.

111. Лисицьш Ю., Сахно А. Здоровье человека — соціальная ценность. М.: Мьісль, 1988. - 270 с.

112. ЛисицьшаМ.И., СильвестроуА.И. Психологиясамосознанияудошкольни-ков. — Кишинев, 1983. — ПО с.

113. Лисовский В. Ценности жизни и культури современной молодежи /социо-логическое иселедование //Тугариновские чтения. Матер. Научной сессии. Серия: Мьіслители, вьш. 1. — СПб.: Санкт—Петербургское философекое общество, 2000. — С. 40-44.

114. Лихачев Б. Педагогика: курс лекций /Учеб. Пособие для студентов педагог, учеб. заведений и слушателей ИПК и ФПК. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Юрайт-Из-дат, 2003. - 607 с.

115. Лихогод І. Свої права ти добре знай, їх шануй і захищай //Дошкільне вихо­вання. - 2003. - № 1. - С. 18-19.

116. Лободина С., Алексеева Д. Здоровьій дошкольник: Учебно—методическое по­собие. - СПб., 2000. - 134 с.

117, ЛОДКИШ-С, Новая ішлеологии. Іікатсриіібург: Флиііта, 2000. 214 с. І ІН. Лохницька Л., Аіідріоіценко І. Про здоров'я треба шати, про здоров'я тре (>а дбати //Дошкільне виховання. — 2003. - № 2. *■ С. 24 27.

119. Лук'янець В., Кравченко О., Озадовська Л. Сучасний науковий дискурс оновлення методологічної культури. Монографія. - К.: ЗАТ ВІПОЛ, 2000. — 302 с.

120. Лутай В. Філософія сучасної освіти. — К.: Магістр-8, 1996. — 256 с.

121. Лутай В. (Реформування вищої освіти на основі становлення філософ­ії,ко-методологічної парадигми постнекласичної науки) Рух на випередження. //Ви­ща освіта України. - №2. 2001. - С. 33-43.

122. Маковій Гарафіна. Золоте віно з бабусиної скрині.-Чернівці: Українська освіта, 1993.- 104 с.

123. МаркушаА. Книга для енновей и для пап. — М.: Педагогика, 1990. — 173 с.

124. Марчук Е. Украйна: новая парадигма прогресса. /Пер. с укр. — К: Авалоп, 2001.-224 с.

125. Маслов С. Дидактические основн реализации змоционально-ценностно-ю компонента в начальном образовании: Автореф. ... докт. пед. наук: 13.00.01. — М., 2000. - 34 с.

126. Маслоу Абрахам. Мотивация и личность. 3-є изд. — СПб.: Питер, 2003. — 352 с.

127. Матвієнко С. Недаремно казала бабуся: мий вуха, чеши п'яти, гуляй у лісі //Газета: Здоровенькі були. — 2002. — № 1. — С. 2.

128. МатвееваС. Модернизацияв Россиииконфликтценностей. РАН ИН-Тфи­лософии. - М.: ИФРАН, 1994. - 250 с.

129. МашовецьМ. Підготовка студентів до співпраці з батьками дітей дошкіль­ного віку. - К: Логос, 2000. - 127 с.

130. Машовець М. Пріоритети сім'ї в духовному вихованні дошкільника /Христи-янські цінності: історія, погляд у третє тисячоліття. 36. наук. зап. Нац. ун-ту „Остро-іька академія". - Острог, 2002. - Том. 6. - С. 338-343.

131. Машовець М. Учіть дитину любити маму //Дошкільне виховання. — 2003. — № 5. - С. 28-30.

132. Машовець М. Про можливості пренатальної педагогіки // Дошкільне вихо­вання. - 2003. - № 6. - С. 12-14.

133. Мельник Л. На засадах здоров'я — фізичного і духовного // Дошкільне ви­ховання. - 1998. - № 4. - С. 19-20.

134. Мирдетства: Юность/Под ред. А.Хрипковой. — М.: Педагогика, 1991. — 256 с.

135. Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал. — М.: Дело, 1994. — 215с.

136. Молодова Л., Бойченко Т, Колотій Н., Царенко А. та ін. Як виростити ди­тину здоровою: Посібник для батьків, учнів молодшого шкільного віку. — К.: Прем'єр — Медіа, 2004. -С. 6-18.

137. Москаленко В., Зіменковський Б. 2001 рік — рік охорони здоров'я насе­лення України /Асіа Мейіса Ьеороііепзіа. Медичний науково-практичний журнал. ЛМЬ. VII. 1.- 2001. - С. 14-16.

138. НівроцмвГ.Цетробп шати кожному. Навчальний посібник К., 1998. 224с.

139. Нагори II. Культура ішродії п культура личпости: /Пер. с пем. — М.: Книго-

и здательство Богдановой, 1912. 218 с.

140. Національна док гри па РОЗВИТКУ ОСВІТИ /Затверджено Указом Президента Ук­раїни від 17 квітня 2002 року № 347/2002//Дошкільне виховання, 2002. — № 7. — С. 4-9.

141. Національна безпека України. К.: НІДС, 1997. —240 с

142. Національна програма „Репродуктивне здоров'я 2001—2005". Затверджена Указом Президента України від 26. 03. 2001. — № 203/ 2001 // Урядовий кур'єр. — 2001.-4 квіт.

143. НельсенД., ЛотЛ., ІленС. Воспитаниебезнаказания: 1001 решениепроблем воспитания/Пер. с англ. Д.М. Курмангалиевой. — Мн.: „ИнтерДайджест", 1997. — 384 с.

144. Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз: Монографія /За ред. Кременя В. — К.: Наук, думка, 2003. — 853 с.

145. Нестеренко Г. Особистість у нелінійному суспільстві. — Запоріжжя: Просві­та, 2004. - 140 с.

146. Никандров И. Ценности как основа целей воспитания //Педагогика. — 1998.-№3.-С. 3-Ю.

147. Околітенко Н. Ритми, що пронизують буття //Людина і світ. — 1989. — № 2. - С. 19-24.

148. Основи валеологии/Под ред. ПетленкоВ. — Кн. 1. — К.: Олимпийская ли-тература, 1999. — 420 с.

149. Основи валеологии/Под ред. Петленко В. — Кн. 2. —К.: Олимпийская ли-тература, 1999. — 335 с.

150. Основн валеологии /Под ред. Петленко В. — Кн. 3. — К.: Олимпийская ли-тература, 1999. — 433 с.

151. Основи національного виховання/За заг. ред. КузяВ., РуденкаЮ., Сергій-чика 3. - К.: ІВЦ „Київ", 1993. - Ч. 1. - 152 с.

152. Паняева О. Роль отца в воспитании ребенка //Воспитание школьников. — 2003. - № 2. - С. 46-47.

153. Паняева О. Специфика отцовского взаимодействия с ребенком (в сравнении с материнским) // Воспитание школьников. — 2003. — № 3. — С. 55—56.

154. Педагогика здоровья /К.Аветисова, Р.Нарциссов, А.Спиваковская, В. Чима-ров и др. — М.: Педагогика-Пресс. 1992. — 288 с.

155. Педагогіка: Хрестоматія /Уклад.: Кузьмінський А., Омеляненко В. (нав­чально—методичний комплекс з педагогіки)— К.: Знання—Прес, 2003. — 700 с.

156. Петленко В. Педагогическая валеология: познай и сотвори себя //М-ли Международной научной конференции: Медицина. Самопознание. Нравственность. Восток - Запад. - Спб, 1995. - С. 72-80.

157. Петленко В., Давиденко Д. Зтюдьі валеологии. — СПб.: Балтийская пед. академия, 1999. — 124 с.

158. Петленко В., Давиденко Д. Валеология — перспективное научно-педагоги-ческое направление XXI века //Теория и практика физической культурьі. — 2001. — №6.-С. 9-13.

 

159. Петренко С". Феномен Материнської любові //Дошкільне виховання. 1994. -№ 5. -С.4-5.

160. ПиажсЖ. РвЧЬ и мьішление ребенка. — СПб.: Союз, 1999.—256 с.

161. Погрібний А., Алексюк А., Вишневський О., Майборода В., Конопенко 11., Стельмахович М., Усатенко Т. Концептуальні засади демократизації та реформування освіти в У




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.