На мого сина дай сили-моці, щоб був як кремінь в кожному році

А при нездужанні люди завжди використовували лікарські трави, які добре знали, і розповідали про них навіть маленьким дітям.

Основним завданням народної системи виховання було формування у людини високої духовності та моральної чистоти, засобами яких слугували духовно-моральний аспект життя сім'ї, приклад батьків, вчинки людей, народна етика, норми поведінки та моральні заповіді. Особлива роль у виховному процесі належала українському фольклору, який презентували народні прислів'я, приказки, пісні, народні оповідки, казки. У фольклорному спадку започаткована програма духовного та морального виховання дітей, саме фольклор слугував для дітей орієнтиром у формуванні шляхетних помислів і поведінкових навичок, свідомої дисципліни: слухняності, благородства, поваги, співчуття, дбайливого ставлення до навколишнього природного і соціального середовища тощо. Через фольклорні жанри діти пізнавали моральні норми, критерії оцінки вчинків: «Будь сміливим не язиком, а ділом», «Себе не хвали, а інших не гудь», «На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить» тощо. Велике значення у народі надавалось вихованню чесності як сукупності моральних принципів, якими людина керується у своїй поведінці, як почуттю моральної відповідальності за власну поведінку. Вивчення вікового народного досвіду виховання, що започаткований в українських традиціях, переконує, що вони наділені безмежною виховною силою. Особливо поціновувала ся в народі пошана до дорослих, чисті взаємини. І це започаткувалося у певних звичаях. На свято Катерини не можна нікому недоброго слона казати, треба гага й маму шанувати, старшим допомагати, заздрощів у душі не мати. На Святвечір родина за батьком повторювала: «Очищаю себе з голови, прости, Господи, як погано про когось подумав, з очей, як недобре на когось чи на щось подивився, з язика, як недобре щось сказав...». У молитвах люди просили оберігати почуття і думки від злого. У кожного душа має бути ясна, як сонечко, не захмарена. На підтвердження цього є багато співанок.

Цілком правомірно можна відзначити, що українці в силу своїх ментальних особливостей є нацією, яка зорієнтована передовсім на родину. Центром у цій родині завжди була дитина. Саме в родині формується здоров'я дитини у всіх його аспектах, світосприйняття та світоглядні позиції кожної особистості, гармонійність співіснування з природою та людською спільнотою.

За твердженням О. Коротя-Ковальської, в українській родині дитину змалечку навчали свідомо докладати зусиль та реалізовувати власний потенціал, не розтрачуючи життя на дрібниці, а присвячуючи його високій благородній меті [163].

Визнання українським народом цінності здоров'я простежується у народних прислів'ях та приказках:

- Світ великий, було б здоров'я

- Найбільше багатство — здоров'я

- Без здоров'я нема щастя

- У здоровому тілі — здоровий дух

- Без здоров'я ніщо людині не миле

- Горе стихає, а здоров'я зникає, і радість минає

- Веселий сміх — здоров'я

- Молодого кров гріє

- Загоїться, поки весілля скоїться

- Добрі жорна все перемелють

- Поганому животу і пироги вадять

- На плохенький животик і пироги та мед не йдуть в ротик

- Коли немає сили, то й світ немилий

- Здоров'я маємо — не дбаємо, а втративши — плачемо

- Держи голову в холоді, а ноги в теплі - проживеш довгий вік на землі

- У ворожки лікуватись — без здоров'я остатись

- Люди часто хворіють, бо глядітись не уміють

- Де болить, там і торкаєш кожну мить

- Перейшов на ліки — пропав навіки

- Біль без язика, але каже, де болить

- Червоне яблучко, та всередині черв'ячок

- Ф Верба товста, та всередині пуста

- Без здоров'я нема щастя

- Бережи одяг, доки новий, а здоров'я — поки молодий

- Весела думка — половина здоров'я

- Все можна купити, тільки здоров'я — ні

- Добре здоровому учити хворого

- Коли б голова здорова, то будуть воли і корови.

Розглядаючи виховний потенціал народного досвіду, не можна не згадати українські фольклорні жанри, що широко використовувались у вихованні здорової та життєрадісної дитини раннього віку. Вражає красою кожен народний твір, який містить пестливі, ніжні, красиві українські слова, захоплює поетичністю та простотою кожного народного виразу, мудрістю порад. Це поради і стосовно фізичного розвитку дитини, збереження та зміцнення її здоров'я засобами щоденних вправлянь, правильного здорового харчування, доцільної організації процесів життєдіяльності тощо. І наше невігластво інколи призводить до негативних результатів, згадаймо лишень наші недавні суперечки щодо того, чи потрібно колисати дитину, чи ні. Більшість батьків середнього віку, вивчаючи рекомендації Б. Спока, не брали дітей на руки, не заколисували їх на ніч, позбавляючи себе тих щасливих моментів тілесного та духовного єднання з дитиною, яка на руках у матері почуває себе затишно та в безпеці. А ось народна педагогіка радить частіше брати немовля на руки, розмовляти з ним, голубити, пригортати, колисати та співати колискові пісні [155, 596]. Цінність колискових пісень полягає у їх мелодійності та змісті, який часто має жартівливий характер, що вселяє оптимістичність світосприйняття, в ньому відбиті прагнення народу до краси, добра та справедливості. Саме колисання не завдає шкоди, а приносить малюку лише користь, твердить М. Стельмахович, адже воно:

- заспокоює дитину, сприяє її засинанню;

- компенсує безпорадність рухів малюків;

- нагадує рухи, які дитина відчувала в утробі матері;

- сприяє розвитку вестибулярного апарату та зміцненню організму дитини.

Багатовікова народна практика переконує, що ті діти, яких колисали, швидше ростуть та розвиваються, а дорослі юнаки навіть легше зносять військову службу у частинах військово-морського флоту. Тож чи не слід нам прислухатися до народної мудрості, дбайливіше ставитися до її вивчення та скористатися її мудрим досвідом виховання.

З цією метою пропонуємо ознайомитися з розмаїттям українських народних потішок-примовлянок та забавлянок, які відомі кожній дитині, починаючи з раннього віку, і мають активізувати, розважити її, супровод­жуючи масаж та прості рухові дії. Досить цінним з цього приводу є вислов­лювання Г. Маковій, яка відзначала специфіку народної мудрості, що виявлялася у намаганнях прадідів мудро дитину «сповивати словом», тобто навчати виконувати рухові дії з поетичним словом, яке дитина ще не здатна зрозуміти, проте емоційно реагує [122]. Скарбниця народної мудрості невичерпна, тому й вивчають сучасні дослідники і збирають по крихтах ці веселі та кумедні, ритмічні та прості потішки, від яких діти отримують велике емоційне задоволення, фізично міцніють та розумово розвиваються. Підтвердженням цьому є цікаві знахідки Г. Довженюк [60; 61].

Примовлянні

Примовляють під час умивання:

Хлюп, хлюп ...

Хлюп, хлюп, водиченько,

Хлюп, хлюп на личенько,

І на ручки, і на ніжки

Хлюп, хлюп, хлюп!

Примовляють під час прогладжування дитини, розведення ручок:

Ототушки-тутушки!

Ототушки-тутушки!

На котика потягушки,

А на Василька ростушки.

Ой тошки, тотошки!

Щоб підросли трошки.

Потягусі, потягусі,

Потягусі, потягусі,

На Галю ростусі.

Щоб Галочка росла, виростала,

Щоб Галочка своїй мамі

Скоріш в поміч стала.

Потягусі, потягусі,

Потягусі, потягусі,

На Марійку пестусі,

Щоб Марійка росла,

Росла, виростала,

Співають під час купання дитини:

Купалися ластів'ята

Та в чару-водиці,

Щоб були ми білотілі

Та ще й білолиці,

Купалися ластів'ята

Та в чару-водиці,

Щоб були ми чорноброві

Та ще й білолиці.

У любисточку купали,

Живу воду наливали,

Щоб здоров'я тіло мало,

Лиха-горенька не знало.

Щоб своїй мамці

Скоріш в поміч стала,

У помочі стала,

Діток колихала

Й хату доглядала.

Потягушки, потягушки,

На Іванка ростушки!

Примовляють під час масажу (погладжування):

Два півники, два півники

Горох молотили,

Дві курочки-чубарочки

У млинок носили.

Коза меле, коза меле,

Кізка підсипає,

А маленьке козенятко

З ковша вигрібає.

А сова із дупла

Очицями луп-луп:

Якби мені не діточки,

То й я пішла б туп-туп.

Щоб були гомінкі та веселі,

Щоб стрибали по всій оселі,

Щоб сміялися, потішалися,

Забавлялися, в ігри гралися.

Ти рости, рости, малятко,

Ти рости, рости, малятко,

Наша квітонька гарненька,

Наше любе пташенятко,

Наша зіронька ясненька.

Ой росточок у кісточки,

Здоров'ячко на серденько,

Добрий розум в голівоньку,

Сонки-дрімки у віченьки.

Годуючи малюків, (батьки промовляють:

Гу — ту — ту! Гу — ту — ту!

Вари кашку круту,

Підсипай молочка,

Погодуй козачка!

Заохочення до підтанцьовування:

Гоп,гоп,горобейки,

На бабині конопельки,

А на дідів мак,

Нехай буде так.

Ой без дуди, без дуди

Йдуть ніженьки не туди.

А як дудочку почують,

Самі ніженьки танцюють.

Примовляють, коли дитина починає ходити:

Дибики,дибики,

Ходить котик по лавочці,

Водить кішку за лапочку,

Диб, диб, диб.

Диби, диби,

Пішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько.

Гладять долонями обличчя дитини:

— Киця Мура, де ти була?

— У бабусі.

— Що робила?

— Миски мила!

Дві помила, дві розбила,

Баба голову набила.

— Киця Мура, де ти була?

— У попа.

— Що робила?

— КОЗИ пасла.

— Що запасла?

— Кусок масла.

— Де те масло?

— Киця з'їла.

— Де та киця?

— В ліс побігла.

— Кицю, кицю, де бувала?

— У коморі ночувала.

— Що робила?

— Молочко пила.

— Що вчинила?

— Глек розбила.

— Адзуськи.

Гойдаючи дитину в колисці:

Гойда-да,

Гойда-да,

Хліба нема.

Був буханець —

З'їв баранець,

Була кришинка —

З'їла дитинка.

Гойда, гойда, гоидаша!

Де кобила, там лоша,

Де кобила, там лоша,

Там печене порося.

Кобила у лісі,

А лоша у стрісі.

Гойда, гойда, гойдаша!

Гойда, гойда, гойдаша!

Гойда-да, гойда-да,

Гойда-да, гойда-да,

Добра в коника хода,

Поводи шовкові,

Золоті підкови.

Гойда раз,

Гойда два,

Гойдаються дерева.

Дерева, дерева —

Наша королева.

Наша королева

Сіла на лева.

Гойда раз,

Гойда два.

Похитування, підкидання дитини на коліні, яка починає сидіти:

Ой чук, чук, чук,

Наловив дід щук!

А бабуся пліточок —

Годувати діточок.

А бабуся карасиків —

Годувати Тарасиків,

А бабуся окунців —

Годувати молодців.

Ой чук, чук,

Наловив дід щук,

А баба карася —

Сіла, надулася.

Ой чук, чук, чук.

Ой чук, чук, чук.

Наловив дід щук,

Баба наварила,

Діда накормила.

Ой чук, чук, чук,

Наварив дід щук —

І сам не вкушав,

Діточок потішав.

Забавлянки

Ігри з пальцями для немовлят:

Варила мамочка кашку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому до мисочки,

Третьому до каструльки,

Четвертому дала до ложки,

А п'ятому не дала,

Бо не приніс сала.

Сорока-ворона

На припічку сиділа,

Дітям кашку варила.

Цьому дала, цьому дала,

Цьому дала, цьому дала,

А цьому не дала.

Він дров не рубав,

Печі не топив,

Воду не носив —

Ледащо.

Тримати пальці руки, стиснуті в кулачок, по черзі їх розгинаючи:

Цей ось пальчик — мій дідусь,

Цей ось пальчик — мій татусь,

Цей ось пальчик — моя баба,

Цей ось пальчик — моя мама,

Цей ось пальчик — це є я.

От і вся моя сім'я.

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Ми йдемо гриби шукать.

Цей ось пальчик в ліс пішов,

Цей ось пальчик гриб знайшов,

Цей ось пальчик раду дав,

Цей ось пальчик зготував,

Цей ось пальчик гарно з'їв

І від цього потовстів.

Оцей пальчик хоче спати,

А цей почав засинати,

Оцей пальчик задрімав,

А оцей вже міцно спав.

Тихо, тихо, не шуміть,

Пальчиків не розбудіть.

Пальчик, пальчик, що робив?

З оцим братком в ліс ходив,

З оцим братком борщ варив,

З оцим братком кашу їв,

З оцим братком виводив спів.

Нумо, братця, до роботи,

Покажіть свою охоту:

Більшому рубати дрова,

А тобі вогонь розпалити,

А тобі воду носити,

А тобі кашу варити,

А маленькому співати

Та ще й гарно танцювати,

Братів рідних забавляти.

Цей ось пальчик спочивав,

Цей ось пальчик задрімав,

Цей ось пальчик в ліжко ліг,

Цей ось пальчик раптом плиг,

Тихше, пальчик, не стрибай,

Братикам поспати дай.

Перекладаємо ручки дитини у своїх долонях:

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик.

Маніпулюємо пальчиками дитини:

Цьому дам, цьому дам,

Цьому дам і цьому дам...

А цьому не дам:

Він хліба не місив.

Він води не НОСИВ,

Він в печі не палив,

То я цьому і не дам.

Печу, печу, хлібчик

Дітям на обідчик.

Меншенькому — менший,

Більшенькому — більший,

після цього нахиляють голівку дитини то вперед, то назад:

шусть у піч, шусть у піч.

Стій — виймай,

Стій — виймай,

Ріжу, ріжу,

Я куштую — гам!

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик,

Цьому булочки,

Цьому бубличок,

Цьому пиріжечок,

А цьому маківничок.

Шусть у піч!

Печу, печу калачі,

Ти не сиди на печі.

Чи — ри — рі!

Чи — ри — рі!

Ти не сиди на печі.

Дитина тримається за палець дорослого, який то опускає, то піднімає руку:

Кра, ворона, кра!

На полиці сиділа,

Дітям кашу варила.

Діти пішли до села,

Сама кашу поїла,

Дорослий і дитина махають руками, ніби відганяють ворону.

— Зайчику, зайчику, Де ти був?

— У млині, у млині.

— Що ти видав?

— Міх муки, міх муки.

— Чом ти украв?

— Там були кравчики,

Побили пальчики.

Ледве я втік —

Через бабин тік.

Та через колоду

Головою в воду;

Та через поліно —

І зідрав коліно;

Через конопельки —

Конопельки трісь, трісь.

Після цього підіймають дитину за вушка, промовляючи:

«Скугу-гу, зайчику».

Постукуючи по ступні малюка:

Куй, куй, чобіток,

Куй, куй чобіток,

Подай, бабо, молоток,

Не подаси молотка —

Не підкую чобітка.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький.

Ш-ш-ш.

Кує коваль бричку,

Заглядає в пічку.

Чи є борщ?

Чи є каша?

Чи є в борщі шматок м'яса?

Куві - і!

Куві — і!

Кую, кую ніжку,

Поїду в доріжку,

Куплю черевички,

Ніжки невеличкі.

Ковалю, ковалю,

Підкуй мені ніжку,

Поїду в доріжку

По дубовій дошці

До бабусі в гості.

Дитину підкидають на колінах:

Скачу, скачу до діда,

За скибочку хліба.

Я не дурно скачу,

А я їсти хочу.

Плескаючи з дитиною в долоні:

— Ой ладусі, ладки, де були ви?

— В бабки.

— Що їли?

— Оладки.

Надзвичайно емоційними є і народні ігри, серед яких можна виокремити дві групи. Перша група — це спонтанні ігри, вони виникли стихійно або як наслідування дій дорослих. Друга група — суто розважальні ігри з готовими правилами.

Ігри створювалися народом упродовж багатьох століть, вони сприяють розвитку фізичних якостей дитини: спритності, швидкості, витривалості і сили, розвитку самостійності, рішучості, організованості, кмітливості, чесності, доброзичливого і турботливого ставлення одне до одного. Народні рухливі ігри є дійовим засобом всебічного виховання дітей, вони сприяють розширенню уявлень про навколишній світ, повноцінному розумовому розвитку, прискорюють психічні процеси, забезпечують естетичну насолоду від виконання рухових дій, поєднаних з примовками, приспівками, створюють передумови для закріплення рухових навичок та розвитку фізичних якостей. Як активний вид дозвілля гра сприяє розвитку кмітливості, логічного мислення, загартовуванню волі, витримки — твердить Н. П. Донченко. Народна гра є соціальним і педагогічним явищем, розглядається як джерело радощів та насолоди.

Відродженню й ефективному впровадженню в навчально-виховний процес народних ігор присвячена ціла пижа сучасних наукових досліджень: Е. С. Вільчковського, Л. Я. ВоЛіЧИНСЬКОГО, І. В. Воробей, Н. І. Луцан, Н. В. Лисенко, М І. Мельничук, Є. Н. Приступи, Н. І. Химич,А. В. Цьосятаін.

Український письменник Г. В. Довженюк стверджує, що народні ігри — це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи. Діти вивчають традиції свого народу, звичаї та обряди, вірування, культуру, і все це слугує запорукою виховання національної самосвідомості. Граючись у народні ігри, діти не лише опановують рідну мову, але й ознайомлюються із здобутками народного фольклору — мирилками, лічилками, дражнилками, закличками, зговірками, вміло використовують їх у різних ситуаціях, а це, в свою чергу, сприяє відродженню народних традицій, вірувань.

У різних природних умовах бажано добирати народні ігри відповідної тематики. Наприклад, у лузі доречно буде пограти з дітьми у такі ігри: «Гуси», «Віночок», «Подоляночка»; біля водойми — «Міст», «Качки і рибалки», «У річку гоп»; у лісі — «Грибок», «Горішок» та інші.

Сезонно-обрядові ігри добираються відповідно до сезону і календарних свят. До свята Івана Купала доречно з дітьми розучити народну гру «Горю-дуб»; перед Благовіщеням — «Перепілочка», «Кривий танець»; на свято Стрітення — «Горобейко», «Ой летіла зозуленька»; на Новий Рік чи Різдво — народну гру «Калита» тощо. Перед тим як запропонувати певну народну гру, треба ознайомити дітей з походженням цієї гри, як в неї грали в давнину, з атрибутами гри та її дійовими особами.

Наприклад, розучуючи гру «Горю-дуб», можна розповісти дітям про давній народний звичай напередодні свята Івана Купала. Купальське дерево прикрашали вінками, квітами та стрічками. Увечері біля обрядового дерева запалювали вогнище з дубових гілок і хлопці з дівчатами перестрибували через нього. Цей обряд очищення вогнем проходили перед жнивами. З давніх-давен люди вірили, що вогонь очищує душу від усього злого і наділяє силою та здоров'ям. Дітям буде цікаво дізнатися про те, що стрибала через вогонь лише доросла молодь, а дітлахи стрибали через кропиву — це більш безпечно і навіть корисно, якщо кропива все-таки ужалить. Дітям можна показати віночок, розповісти, з яких квітів і трав його плели, що вони символізували, яке значення кольору кожної стрічки у вінку.

Перед початком гри «Кривий танець» дітей слід ознайомити з її історією. Пропонуємо одну із версій. З'явилася гра дуже давно, коли на нашу Україну нападали татари. Батьки привчали дітей остерігатися ворогів, заплутувати свої сліди, щоб по них чужинці не потрапили село. Перший раз діти водили цей хоровод по обіді біля церкви на свято Благовіщеня. Люди з особливою шаною ставилися до цього свят; оскільки вважали, «що Бог благословляє всі рослини», тому було вели ким гріхом у цей день працювати. Існувало повір'я, що навіть пташки на Благовіщеня не в'ють гнізд. У давнину на Благовіщеня вранці діти ви ходили в поле, побачивши бузька, показували йому свячений хліб промовляли: «Бусень, бусень, на тобі хлібця, а ти нам жита копу».

Таку інформацію доцільно добирати до кожної гри. Розповідати дітям цікаві легенди, повір'я, приповідки про історію походження гри т звичаї, розширюючи кругозір дитини, сприяємо пробудженню у неї ситу активного інтересу до народних ігор.

До народних ігор можна добирати багато влучних загадок. Напри к лад, до гри «Коза»: «Не дід, а з бородою, не бик, а з рогами, не корова, доїться». Крім народних загадок, з метою зацікавлення дітей грою доцільно використовувати уривки з оповідань та народних казок. Можна пригадати народні пісеньки. Наприклад, перед грою «Сірий кіт» слід заспівати колискову про котика, а перед грою «Зайчик сіренький» — пісеньку про зайчика.

Дуже доречним буде й ознайомлення дітей зі специфічними народними атрибутами, які можна використовувати у грі. На думку Г В. Воробей, Л. В. Волкова, А. Я. Вольчинського та інших, завдяки українським народним іграм дошкільники дізнаються про те, як грали в ці ж ігри давнину, які предмети використовували. Без сумніву, дітям цікаво буд почути про те, що м'яч робили з бичачої вовни, яку скочували долонями в м'ячик, а для того, щоб він був пружнішим, його змочували водою. Такий м'яч називався повстяним і гралися ним переважні старші діти або дорослі, бо він був надто важкий. А для малят вовну скочували в кульку і обшивали зверху шкірою. Такий м'яч був м'яким називався ремінним. Замість вовни використовували також пір'я, пух волоски очерету. Ці відомості ми знаходимо у публікаціях А. В. Цьося який розглядає питання про використання спеціальних атрибутів для українських народних ігор і дає рекомендації щодо їх виготовлення Автор заохочує використовувати в народних іграх ще такі суто народи атрибути:

• гилку (дерев'яну палицю для відбивання м'яча, а для дошкільників пропонує використовувати дощечку завдовжки 80 см завширшки 10 см);

• скраклі (круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см);

- ходулі;

- цурку (добре загострену з обох кінців дерев'яну паличку завдовжки 20-30 см);

- швигалку (гнучку лозину, близько сантиметра завширшки і бли­зько метра завдовжки).

Н. В. Рогальська зазначає, що для рухливих ігор у давнину діти використовували все, що потрапляло під руку. У грі «Шкандибки» — короткий ціпок, щоб торкався землі обома кінцями, а у грі «Перевезти бабусю» — використовували камінець або черепок, що підскакував над водою (скільки разів підстрибнув камінець, стільки разів перевіз бабусю).

У публікаціях багатьох авторів, йдеться про використання малих жанрів українського фольклору під час проведення народних рухливих ігор. З фольклорними жанрами дітей можна ознайомлювати і перед початком ігор, а можна розучувати і безпосередньо в процесі проведення гри, бо вони досить ритмічні й легко запам'ятовуються дітьми.

Дослідники пропонують використовувати перед початком гри заклички до сил природи:

Вийди, вийди,сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

Там ми граємо,

Тебе чекаємо.

Заклички можуть бути складовою народних ігор, наприклад:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику,

Тобі каша, мені — борщ,

Щоб густіший падав дощ.

Заклички (або зазивалки) до гри:

Нумо, нумо, дітвора, Діти — квіти, діти — квіти,

Біжіть швидше до двора — Нащо вдома вам сидіти?

Починати гру пора! Краще йдіть усі сюди,

Оду-ду, оду-ду, Приєднайтеся до гри.

Знаю я цікаву гру! Любі хлопчики й дівчатка,

Гей, біжіть усі сюди, Годі всім байдикувати.

Приступаємо до гри! Йдіть-но, будемо ми грати.

Зговірки для розподілу на команди:

Що ти вибираєш?

Гороху мішок

Чи масла горщок?

Коня підкувати

Чи двір

Підмітати?

Зелену капустину

Чи велику морквину?

Вишиту сорочку чи

Рябеньку квочку?

Гарне яблучко на гілці

Чи грушки на тарілці?

Що тобі подарувати?

Солодку грушку

Чи м'яку подушку?

Яскраве намисто

Чи бублика з тіста?

Кого в гості запросиш?

Таракана вусатого

Чи зебру полосату?

Кролика прудкого

чи зайця косого?

Пташку-щебетушку

Чи мишку-шкряботушку?

Бджілку, яка мед збирає.

Чи ведмедика, який його

Полюбляє?

Зайчика сіренького

Чи лисеня руденьке?

Що тобі дати?

Цукру кусочок

Чи хліба шматочок?

Щоб вибрати на головну роль у грі, слід використовувати різні лічилки, і досить цікаво буде, якщо зібрані лічилки відповідатимуть змісту гри.

Лічилка до гри «Жмурки»:

Йшла Маринка на стежинку,

Загубила там корзинку,

А в корзинці паляниця,

Хто її з'їв, тому жмуриться.

До гри «Кіт і миші»:

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вус, язиком лиже пуз,

Хвостиком круть-верть,

Сіру мишку — хап!

У ході гри використовуються промовки.

Під час ігор з кружлянням:

Один, два, три, чотири, п'ять,

Стали в парах ми кружлять,

Покружляли, розійшлися,

Ні на кого не дивися!

Під час гри в жмурки:

Діти, діти, дітвора,

Всі виходьте із двора,

Хто не заховався,

Той кричить «Ура!»

Для усунення конфліктів, суперечок, що можуть виникнути між дітьми під час гри, доцільно використовувати мирилки.

Мир — миром,

Пироги з сиром,

Варенички в маслі

Ми подружки класні, — поцілуймося!

Тобі яблучко, мені — грушечка,

Тобі яблучко, мені — зернятко,

Не сварімося, моя душечко!

Не сварімося, моє серденько!

Народні прислів'я та приказки для підбиття підсумку гри: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружно, не буде сутужно» тощо.

Могутній здобуток народу, який століттями збагачувався, необхідно широко використовувати в системі виховання дітей, залучаючи їх до витоків національної культури та духовності. Вивчення народних традицій свідчить, що в Україні впродовж багатьох століть складалася надзвичайно ефективна система оздоровлення, яка тісно пов'язана зі звичаями, обрядами, світоглядом наших предків. Використання цієї скарбниці має велике значення для формування у підростаючого покоління оздоровчого світогляду, основ культури здоров'я, активної оздоровчої життєвої позиції, що передбачає і фізичне удосконалення, і духовне збагачення, і моральне зростання, і правила поведінки в соціумі. Вся мудрість народного спадку полягає у його багатовекторності, тобто не пройшов повз увагу народу жоден аспект феномена здоров'я людини, визначені всі передумови комфортного, гуманного та життєтворчого існування людської спільноти.

Слід відзначити і філософію життя нашого народу, що полягала у створенні таких традицій, які були і є тим осередком, що може поєднати інтереси, потреби людської спільноти, створити основу для спільних дійств. Крім цього, традиції віддзеркалюють ставлення народу до світу в цілому та до кожної людини зокрема. Ми цілком погоджуємося з твердженнями вітчизняної дослідниці А. Богуш, яка джерелом народних традицій вважає почуття радості, що охоплює всі народні дійства, звичаї, обряди та міститься у різноманітних фольклорних жанрах [ЗО]. Істиною є той факт, що позитивні емоції, почуття задоволення, гарні та добрі думки і слова створюють міцний фундамент для благополучного життя кожної людини.

Саме тому пріоритетним завданням для батьків та вихователів має бути заповнення дитячого розуму та душі цим багатющим національним скарбом, яким є народна творчість та народні традиції, що містяться в народній педагогіці.

РОЗДІЛ З

Поиск по сайту: