Особливості допуску до адвокатської діяльності у США

В США існує загальне поняття юридичної професії. Амери­канець, що отримав дозвіл займатися юридичними професія­ми, іменується юристом в широкому розумінні цього слова, яких сьогодні нараховується понад 350 тис. Юрист, маючи ліцензію, може бути адвокатом, суддею, прокурором, юрискон­сультом і т. п. Для зайняття адвокатською діяльністю необхідно пройти нелегкий тривалий шлях. Особа після здобуття середньої осві­ти відвідує університетський коледж, в якому вона перебуває три або чотири роки. Потім три роки правничої школи, яких в США існує близько 200, де американський студент одержує знання, зорієнтовані виключно на практику. Наступним ета­пом є насичений юридичними дисциплінами курс і екзамен, який проводиться під контролем суду і є серйозним випробу­ванням. Лише незначне число студентів витримує його. Нео­бхідно зауважити, що сьогодні у половині штатів наявність університетського диплома для зайняття адвокатською діяль­ністю не є обов'язковою. Претенденти мають бути американ­ськими громадянами та мати ценз осілості — проживати не менше шести місяців у даному штаті. Необхідні для роботи юристом вимоги у кожному штаті є різними. Той, хто визнаний юристом в даному штаті, може працювати у цій якості лише у цьому штаті. Кожний юрист, що одержав дозвіл практикувати в даному штаті, заплативши певну суму доларів, може бути внесений до списку адвокатів, яким дозволено виступати у Верховному суді США.

Допуск в адвокатури США. Випускник юридичного вищого навчального закладу разом з дипломом і ступенем не отримує автоматичного права займатися адвокатською практикою. Для того щоб стати адвокатом, одержати патент на адвокатську практику, необхідно здати іспит, пройти свого роду додаткову атестацію. Причому патент видається на право займатися адвокатською практикою не взагалі, повсюдно в США, а тільки на території того штату, де збирається практикувати даний кандидат в адвокати.

Принцип і умови допуску до адвокатської практики встановлюються звичайно верховним судом штату, однак питання про самий допуск вирішується спеціальною комісією з допуску в адвокатури, сформованою асоціацією адвокатів штату. Комісія вирішує це питання на основі вивчення моральних якостей кандидата й результатів іспиту, що влаштовуються нею.

Для ведення справ у федеральних судах необхідний дозвіл, що видається автоматично особам, допущеним до адвокатської практики в штаті.

10. Великобританія. В Англії порядок прийняття до адвокатури є різним для соліситорів і баристерів. Так, кандидати у соліситори, якщо вони не закінчили університет або юридичний коледж, прохо­дять в юридичному товаристві (професійне об'єднання соліси­торів) п'ятирічне стажування, по закінченні якого складають Відповідні екзамени. Строк стажування для осіб, що мають вищу юридичну освіту — три роки. Крім того, кандидат у соліситори повинен оплатити свою підготовку. У "судові Інни" (об'єднання баристерів) приймаються, як правило, особи, що закінчили Оксфордський або Кембридж­ський університети. До отримання практики баристер має здобути учнівський стаж строком не менше 12 місяців під керівництвом старшого члена корпорації. Умовами прийняття учня у її члени є: вік не молодше 21 року; сплата вступного внеску; заняття протягом восьми семестрів та складання екза­мену за фахом. Протягом року (у зимову, весняну, літню і осінню сесії) влаштовуються обіди в трапезній судового Інна, де за окремим столом сидять судді без мантій та париків, а за другим — студенти і учні. Ця своєрідна форма спілкування дає можливість майбутнім адвокатам придивитися, увійти в роль обраної ними професії, і взагалі просто "поваритися" у казані" "судового Інна". По закінченню стажування кандидат у бари­стери складає екзамен та обирає судовий Їнн, в якому йому доведеться працювати.

9.Німеччина. До адвокатської діяльності у Німеччині допускається лише та особа, яка згідно з Законом про суддів виз­нається придатною до виконання суддівських обов'язків. Це означає, що особа має прослухати на юридичному факультеті вісім семестрів курсу правових наук і скласти державні іспити. Потім випускник практикує в усіх установах судової системи (суді, прокуратурі, нотаріаті, адвокатурі) як стажист-службовець протягом 2—3 років. Заро­бітну плату в цей період він отримує з фонду земельних органів влади. Після закінчення практики йому необхідно скласти другий державний іспит і лише після цього він обирає, ким бути: суддею, адвокатом або консультантом фірми з юри­дичних питань. Від цієї процедури звільняються лише ординарні профе­сори права університетів Німеччини.

Особа, яка відповідає вказаним вимогам, звертається з заявою до управління юстиції адміністративно-територіальної одиниці ФРН — землі, де вона постійно проживає. До прий­няття рішення управління юстиції зважує на думку правління тієї палати адвокатів, на території якої ця особа має намір практикувати. Правління палати зобов'язане негайно скласти експертний висновок про кандидата. Якщо протягом двох місяців палата його не подасть або не повідомить про причини . затримання, то управління юстиції вправі вважати, що у пра­вління палати відсутні підстави для відмови кандидату у доз­волі займатися адвокатською практикою (п.п. 1—4, 8 Федера­льного закону про адвокатуру).

Управління юстиції може зобов'язати претендента подати медичний висновок про стан здоров'я.

Закон передбачає випадки, коли особі, яка звернулася з клопотанням, може бути відмовлено у дозволі займатися адво­катською практикою. Ними є: якщо претендент за рішенням Федерального конституційного суду позбавлений одного з будь-яких основних прав; якщо при засудженні кримінальним судом він позбавлений права обіймати посади в державному апараті; якщо його виключено з адвокатури на підставі рішен­ня суду, коли від дня набрання цим рішенням чинності ще не минуло вісім років; якщо претендент на підставі судового рішення усунутий з посади судді у зв'язку з порушенням конституційних принципів або у дисциплінарному порядку звільнений зі служби в органах правосуддя; якщо вчинив проступок, в силу якого він не може займатися адвокатською діяльністю; якщо претендент протиправним способом висту­пає проти демократичного суспільного ладу; якщо претендент внаслідок фізичних або розумових вад, а також будь-якої ганебної пристрасті не в змозі належним чином виконувати функції адвоката; якщо він займається діяльністю, несумісною з професією адвоката, не рахується з авторитетом адвокатури.Рішення управління юстиції землі про відмову у дозволі займатися адвокатською практикою, як і негативний відгук палати адвокатів (якщо він став причиною відмови), можуть бути оскаржені до адвокатського суду честі протягом одного місяця від дня вручення відмови. Про допуск до адвокатури претендент одержує від управ­ління юстиції землі свідоцтво. З цього часу особа набуває право зватися "адвокатом" за професією.

Деякі особливості має допуск до адвокатської діяльності у Федеральному верховному суді. До цієї діяльності можуть бути допущені лише особи, обрані комітетом по виборах адво­катів при зазначеному суді. Цей комітет складається з прези­дента і президентів сенатів в цивільних справах Федерального суду, членів президії федеральної палати адвокатів і президії палати адвокатів при Федеральному суді. До списку кандидатів вносяться лише ті адвокати, які досягли 35-річного віку і мають не менше п'яти років стажу безперервної роботи. Виборчий орган доби­рає з списків кандидатів таку кількість адвокатів, що удвічі перевищує число вакантних місць, і передає список відібраних осіб федеральному міністру юстиції, який остаточно вирішує, кому з них віддати перевагу.

8 Франція. Щоб стати адвокатом, необхідно або мати громадянство Франції або гро­мадянство однієї з країн Спільного ринку за умов взаємного визнання дипломів про вищу освіту. Іноземці мають відповідати ряду особливих вимог та пройти перевірку.

Особа, що претендує на звання адвоката, не може бути засуджена за діяння, несумісні з гідністю і порядністю, а також за серйозні дисциплінарні чи адміністративні проступки, чи покарана у зв'язку з банкрутством; не може вона займатися й діяльністю, що є несумісною з професією адвоката (наприк­лад, бути підприємцем).

Кандидат на посаду повинен: мати вищу юридичну освіту (диплом магістра права), скласти вступні іспити (два письмо­вих та один усний) в одному з регіональних центрів професій­ної підготовки, які працюють під егідою адвокатури та вищої школи, провчитися там рік, засвоїти теоретичний курс і прой­ти практичне стажування, скласти іспити (один письмовий і три усних). При додержанні цих умов, молодий юрист прий­мається до ордену адвокатів (колегії) та виголошує присягу такого змісту: "Присягаю, як адвокат, виконувати свої функції з гідністю, сумлінно, незалежно, чесно і гуманно". Після цього молодий адвокат проходить ще дворічне стажування зі спеціальності і одержує посвідчення. Лише після цього його ім'я вноситься до списків ордену як повноправного члена.

Колегії адвокатів докладають чималих зусиль для органі­зації високоякісної теоретичної підготовки (один рік), стажу­вання (два роки), а потім й перепідготовки адвокатів, що практикують. Так, в Парижі функціонує обладнаний за остан­нім словом науки і техніки центр професійної підготовки, бюджет якого складає приблизно 20 мільйонів франків на рік (дві третини дає колегія, одну третину — держава). Вітриною професії називають утримуваний Паризьким орденом адвока­тів інститут перепідготовки.

26 Німеччина. Кримінальний процес Федеративної Республіки Німеччини за своєю фо­рмою належить до змішаного конти­нентального процесу з самостійною стадією попереднього слідства Чинний КПК ФРН, як це визнають і процесуалісти Ні­меччини, не дає визначення поняття обвинуваченого. У § 157 є щодо цього лише дві конкретні процесуальні фігури: особа, проти якої прокурором висунуте публічне обвинувачення (по­зов), й особа, щодо якої судом прийнято рішення про відкрит­тя головного судового провадження (за термінологією кримі­нально-процесуального закону України — віддання до суду). Згідно з § 137 КПК обвинувачений має право на будь-якому етапі провадження користуватися допомогою захисни­ка, який допускається до участі в справі зі стадії попереднього слідства до початку допиту обвинуваченого суддею, котрий вирішує питання про підставність арешту за підозрою у вчи­ненні кримінальне караного діяння. Запросити захисника для участі у справі може як сам обвинувачений, так і його законний представник. Для захисту може бути запрошено й декількох захисників, але не більше трьох (§ 227 КПК). Поряд з цим закон не дозволяє одному захиснику захищати одночасно кількох осіб (§ 146 КПК).

КПК ФРН передбачає у ряді випадків обов'язкову участь захисника у кримінальному процесі. Як свідчать німецькі про­цесуалісти, у їхньому товаристві неодноразово обговорювалось питання про те, чи є потрібним обов'язковий захист, і завжди більшість висловлювалася за його збереження.

Випадки обов'язкової участі захисника поділяються на безумовні (абз. 1 § 140) і умовні (абз. 2 § 140). До першої групи належать ті з них, коли справа розглядається по першій інста­нції вищим чи звичайним земельним судом, або обвинуваче­ному ставиться у вину вчинення злочину. Згідно з абз. 1 § 12 КК ФРН злочинами є кримінальне карані діяння, за які передбачено позбавлення волі на строк не менше одного року або більш суворе покарання, коли може бути застосовано позбавлення права займатися певною професійною діяльністю, або обвинувачений є глухим, німим або сліпим, коли обвинувачений на підставі суддівської постанови понад три місяці перебував у закритій установі (під вартою, у лікарні, в опікунській установі) і звільнений менш як за два тижні до початку головного судового розгляду, коли обвинуваченого відповідно до § 81 КПК поміщено до лікарні для підготовки висновку про його психічний стан, коли застосовуються при­мусові заходи медичного характеру (виправлення і безпеки) щодо неосудної або недієздатної особи, а також, коли усунено з процесу захисника, який брав участь в ньому до цього.

У інших випадках голова суду за клопотанням обвинува­ченого або з своєї ініціативи має призначити захисника, якщо участь останнього є бажаною, з огляду на тяжкість діяння або. складність справи, або коли є очевидним, що обвинувачений не зможе себе самостійно захистити. В усіх перелічених випадках (абз. 1 і 2 § 140 КПК) особі, яка ще не має захисника, такий призначається, як тільки обвинуваченого буде викликано для ознайомлення з обвину­вальним висновком.

31 США. Право обвинуваченого на захист і на захисника було закрі­плено в 1791 р., у VI Поправці до Конституції США 1787 р. В усіх випадках кримінального переслідування "обвинувачений має право... вимагати, щоб його ознайомили з мотивами обви­нувачення і надали очну ставку зі свідками, які показують проти нього; обвинувачений може також вимагати примусового вик­лику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту"'.

Протягом тривалого часу дія VI Поправки не поширюва­лась на досудові стадії. З середини XX століття з метою усунення порушень прав обвинуваченого Верховний суд США сформулював ряд правил, пов'язаних з участю адвоката в досудових стадіях процесу.

Оскільки на обвинувача у кримінальному процесі США не покладається обов'язок всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, захисникам доводиться вдава­тися до власного розслідування з метою одержання доказів, що виправдовують обвинуваченого або пом'якшують його ві­дповідальність.

За загальним правилом, адвокат вступає в процес на боці обвинуваченого на його запрошення.

Обвинуваченому, який не має коштів, щоб запросити адвоката, останній призначається, але лише у справах про найбільш тяжкі злочини2.

Прийнятий у 1964 р. федеральний закон про кримінальну юстицію закріпив надання юридичної допомоги кожному обвинуваченому, який її потребує, і визначив умови забезпечен­ня безплатного захисту для матеріально неспроможних. Адво­катські колегії було зобов'язано подати до відповідних судів список адвокатів, які призначалися здійснювати захист зазна­ченої категорії обвинувачених. Особа, що звертається з таким клопотанням, має під присягою підтвердити відсутність у неї необхідних для захисту коштів. Якщо перевіркою буде встано­влена неправдивість цих даних, заявник підлягає судовій від­повідальності.

Закон 1964 р. позитивно вплинув на вирішення проблеми організації захисту вказаної категорії обвинувачених в спра­вах, що підлягають юрисдикції штатів. Суд штату може приз­начити захисника неспроможному обвинуваченому у справі про фелонію (про тяжкий злочин), а в окремих випадках — і про місдимінор.

28 Великобританія. Здійснювати захист інтересів сторони в кримінальній справі можуть як баристери, так і соліситори. Вони мають право брати участь в усіх судових інстанціях. Але в Палаті лордів, Апеляційному і Високому судах це право за деякими винятками належить виключно баристеру. При розгляді кри­мінальних справ Судом корони (він розглядає справи з участю присяжних) обвинувачення підтримують баристери.

Баристер не має права особисто укладати з клієнтами угоди на ведення кримінальної справи і одержання від них гонорару. Це є прерогативою соліситора, який розпочинає переговори з клієнтом, домовляється про гонорар, збирає докази.

Повноваження адвокатів із загалу соліситорів ґрунтується на дорученні, яке дається клієнтом у письмовій формі. У такий спосіб виникають договірні відносини.

Надання правової допомоги малозабезпеченим громадя­нам регулюється законом 1974 р. про правову допомогу, який консолідував ряд чинних актів законодавства. Відповідні кош­ти сплачуються "фонду правової допомоги", що фінансується державою. Малозабезпеченою вважається особа, річний доход якої не перевищує 1790 фунтів стерлінгів. Наявність коштів у особи, яка звертається по правову допомогу, визначається комісією з додаткових асигнувань міністерства соціального забезпечення.

25. Представництво адвоката в цивільному процесі Представництво в цивільному процесі Франції здійснюється адвокатами і повіреними. Адвокат виконує подвійну функцію: консультативну — висловлює свою думку і дає поради та захисну — забезпечує захист своїх довірителів, виступає від імені однієї з сторін в процесі у цивільних справах. Адвокат в судах загальної юрисдикції її сторону не представляє (у цій ролі виступає повірений), а лише допомагає суду. В інших судах адвокат є представником клієнта, що має місце у Касаційному суді, де адвокат є судовим службовцем і тільки він може подати касаційну скаргу, а його участь в справі є обов'язковою. Будучи допоміжними співробітниками юстиції, повірені представляють сторони в Цивільному трибуналі і Апеляційному суді. Їх участь в цих судах є обов'язковою. Вступ третіх осіб в цивільний процес здійснюється через судових повірених, які висловлюють суду вимоги сторін. Відносини між представниками і довірителями в цивільному процесі Франції грунтуються на договорі доручення, який виникає після прийняття адвокатом на себе виконання функцій представництва в цивільному процесі за відповідну винагороду. Повноваження на ведення справи в суді, як правило, мають разовий характер і видаються довірителем на здійснення представництва в усіх стадіях судочинства чи лише в суді першої інстанції. Проте, може мати місце й загальне доручення, яке поширюється на ведення усіх справ довірителя. Отже, довірена особа не може виконувати процесуальні дії за межами наданого йому доручення. Він відповідає за збитки, які можуть настати внаслідок його невиконання Відповідальність настає не тільки за умисне невиконання, а й за недбалість. Представник відповідає й за передоручення ведення справи іншій особі, якщо він не мав на це згоди сгорони 281 Довіритель зобов'язаний виконати обов'язки перед довіреним і сплатити винагороду. Представництво може бути припинено достроково з відкликанням доручення довірителем, а також відмовою представника від доручення. Повноваження (мандат) на представництво адвоката поширюється на усі процесуальні дії. Він, зокрема, має право пред'явити позов в інтересах довірителя — позивача у справі. В цьому разі предмет позову і коротке його обгрунтування занотовується у судову повістку, яка вручається судовим виконавцем відповідачу із запрошенням прибути до суду. З надісланням позову у Цивільний трибунал відповідач призначає свого представника, який зобов'язаний повідомити про це представника позивача. Таке призначення робить необов'язковою особисту явку відповідача до суду. Представник позивача після перебігу певного строку має звернутися у канцелярію суду із заявою про занесення справи до реєстру, у якій викладено зміст позовних вимог, чим і розпочинається провадження у суді. Він також порушує клопотання про призначення члена Цивільного трибуналу (судді) для нагляду за розвитком процесу. Після цього представники сторін мають дати пояснення у справі. Для цього представник позивача звертається до представника відповідача з вимогою про явку до суду для дачі пояснення і одночасно передає судові свої письмові міркування на обгрунтування позовних вимог, їх підсудності й розміру. Представник відповідача у передбачений строк має подати свої пояснення на позовну вимогу. Разом з тим представники сторін можуть вносити доповнення і зміни до поданого позову і пояснення на нього. У підготовчій стадії процесу можуть уточнюватися позовні вимоги, висловлюватися заперечення проти них, додаватися нові й замінюватися наявні в справі документи, порушувати клопотання і заяви про відводи, допит свідків, одержання висновків експертизи, про закінчення справи мировою угодою та ін. Узагальнені міркування у справі висловлюються у письмових поясненнях, якими завершується стадія підготовки. Представники сторін зобов'язані подати їх в трибунал протягом десяти днів. 2S2 В судовому засіданні Цивільного трибуналу представники сторін дають в усній формі завершальні пояснення у справі, а після доповіді члена трибуналу з нагляду беруть участь в дебатах. Першим в них виступає представник позивача, а за ним це робить представник відповідача. На їх клопотання суд може дозволити виступати їм ще раз. При участі в справі третьої особи з самостійними вимогами право на перший виступ має її представник. З винесенням рішення (мотивувальної і резолютивної частини) повірені беруть участь у його оформленні. Представники сторін можуть порушувати клопотання про надання відстрочки виконання, про тлумачення рішення, виправлення описок і помилок та взяти участь у розгляді цих питань. Для захисту прав сторін і третіх осіб адвокати Франції можуть використати звичайні способи оскарження судових рішень — апеляцію та надзвичайні засоби — касацію, змістом якої є клопотання про перегляд рішення, прохання третіх осіб про скасування рішення, про притягнення суддів до цивільно-правової відповідальності з скасуванням судового рішення. Для реалізації повноваження на апеляційне оскарження представником сторони чи третьої особи використовується повістка, в якій апелянт повідомляє відповідача про подачу апеляції у справі, про виклик його у Апеляційний суд в порядку, аналогічному при пред'явленні позову. У повістці зазначається рішення, яке оскаржується, а також хто виступатиме в суді представником. До повістки можуть вноситися й мотиви апеляції. На представника апелянта покладається також обов'язок оформити апеляцію шляхом її внесення протягом місячного строку до списку справ Апеляційного суду. За недодержання цього обов'язку повірений апелянта може бути оштрафований і зобов'язаний відшкодувати завдані збитки. Протягом зазначеного строку повірений апелянта може ставити питання про притягнення до участі в апеляційному провадженні інших відповідачів. Представник протилежної сторони може подати зустрічну, а представник третьої особи — евентуальну апеляції в будь-якій стадії апеляційного провадження. 283 Представник апелянта може ставити питання про скасування чи зміну судового рішення чи окремої його частини. Оскільки Апеляційний суд діє в межах апеляційної скарги, то нею визначаються рамки діяльності цього суду. Після внесення апеляції до списку справ, що підлягатимуть розгляду, представники сторін вправі обмінятися процесуальними паперами, а в судовому засіданні при розгляді апеляції — взяти участь у дебатах. Повірений апелянта у встановлений строк зобов'язаний подати обгрунтування апеляції. Якщо він цього не зробить, то повірений відповідача може надіслати апелянту запрошення про явку в суд для дачі пояснення. Коли і після цього вони не будуть подані, то повірений по закінченні п'ятнадцятиденного строку має право просити суд про винесення рішення по суті апеляції. Аналогічні наслідки настають і при неподанні пояснення з боку відповідача. У подальшому правове становище представників сторін у провадженні апеляційного суду є аналогічним провадженню в Цивільному трибуналі, оскільки у Апеляційному суді застосовуються правила провадження справ у першій інстанції. Відповідно до процедури Касаційного суду Франції (Закон 1947 p.) сторони мають бути представлені в ньому адвокатами, допущеними до ведення справ у цьому суді чи Державній раді, за винятком справ, порушених за касаційними скаргами прокуратури. На вади касаційного провадження подається скарга, яка, під загрозою визнання її недійсною, має бути підписана адвокатом скаржника, забезпечена сплатою штрафу на випадок її відхилення і мати копію для відповідача у касації, яка надсилається останньому судом. У касаційній скарзі адвокат обґрунтовує підстави незаконності рішення, що оскаржується, а коли цього не було зроблено, то обгрунтування заноситься до письмових пояснень. Адвокат (представник) сторони, яка подала касаційну скаргу, протягом шести місяців зобов'язаний під загрозою залишення її без наслідків, подати суду докладні письмові пояснення і після цього

27.Німеччина. У німецькому цивільному судочинстві участь адвоката є в ряді випадків необхідним. Так, наприклад, якщо вартість предмета спору перевищує 10.000 ДМ, то така справа стосується компетенції суду більше високого рівня - земельного суду (Landgerіcht), у якому участь адвоката обов'язкова. Так само, розгляд цивільних справ у другій інстанції Вищим земельним судом (Oberlandesgerіcht) і Федеральним Верховним суді вимагає участь адвоката. При цьому найважливіші процесуальні дії: подача позовної заяви, ведення переговорів, подача клопотань і скарг і ін. можуть відбуватися тільки допущеним у суді адвокатом, у противному випадку вони не будуть мати юридичної сили. У таких випадках своєчасне залученні адвоката ставиться в обов'язок. У противному випадку суд може винести рішення не на вашу користь, причому не на підставі розгляду обставин справи, а винятково через вашу неучасть у процесі (т.зв. Versaumnіsurteіl). До речі скаргу на винесення такого вироку може подати також тільки допущений у суді адвокат. Також необхідна участь адвоката шлюборозлучних процесах (Scheіdungsverfahren) у відділенні суду першої інстанції, що називається сімейним судом (Famіlіengerіcht).

34 Росія. На сьогодні у ЦПК РФ (ст. 50) закріплена обов'язкова участь адвоката у випадку відсутності представника у відповідача, місце проживання якого невідомо. Дане положення забезпечує такому відповідачеві право на судовий захист, гарантований ст. 46 Конституції РФ, і здійснення цивільного судочинства умовах змагальності й рівноправності сторін. Закріплюючи принцип змагальності, держава разом з тим повинна забезпечити всім суб'єктам судового процесу рівні процесуальні права й можливості по їхній реалізації в незалежності від їхнього матеріального становища.

Поиск по сайту: