Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Зародження та особливості інституту адвокатури у Стародавній Греції.



Держави-міста, розташовані у найдавніші часи на Пелопоннеському півострові, про які збереглися історичні хроніки, являли собою політичні союзи первинної формації з твердо встановленим і визначеним панівним центром. Усе внутрішнє правління перебувало в руках спадкової династії царів. Суд вершили або самі царі, або старі досвідчені мужі знатного походження. Процес будувався на принципах усності, гласно­сті та змагальності. Позивачі приходили на суд і особисто захищали свої права.

З розвитком суспільного життя з'явилася адвокатура. Процес її становлення можна простежити на прикладі Афін, порівняно з якими інші грецькі держави-міста були незрівнян­но нижчими в культурному відношенні і не залишили будь-яких пам'яток щодо адвокатури. В Афінах рано створилися умови для виникнення адво­катури: демократичний устрій, розвиток громадянського сус­пільства, процвітання ораторського мистецтва, усність та пуб­лічність розгляду справ судами, панування змагального принципу як у цивільному, так і в кримінальному процесі. За таких умов виникла потреба в судовому захисті для осіб, які не володіли юридичними знаннями та красномовством. Особ­ливе значення надавалося останньому. Щодо судової сфери, то в ній красномовство відігравало особливо важливу роль. Оскільки суддями були рядові грома­дяни, які недостатньо розумілися в юриспруденції, то й не дивно, що головну увагу було звернено на красномовство позивачів. Той, хто погано говорив, як правило, програвав справу. Особи, які були позбавлені природою дару слова, не звільнялися від обов'язку захищати себе на суді, до чого їх примушував закон, що породжувало прагнення обійти його, а це, в свою чергу, призвело до складання для позивачів промов, які заучувалися і промовлялися в суді. Спочатку такі промови (логографії) складалися для рідних і друзів, але потім складан­ня їх стало зайняттям особливого прошарку осіб, які назива­лися логографами чи диктографами. Поряд з логографіями розвивається усний захист, спочат­ку у вигляді родинної адвокатури, а потім вільнодоговірної. Хоч логографи існували і у пізніші часи.

Характеризуючи адвокатуру цих часів, слід визначити деякі її особливості, знайомство з якими є необхідним для наступного дослідження. Насамперед зауважимо, що адвока­тура міст-полісів була більш пов'язана з ораторським мистец­твом, ніж із правознавством. Пояснюється це різними причи­нами. З одного боку, еліни приділяли мало уваги розвитку Юриспруденції. З іншого, будучи народом, схильним до прек­расного., вони натхненно віддавали перевагу різним мистецт­вам, філософії, спорту, військовим справам. Якщо взяти до уваги простоту і загальнодоступність законодавства, усність і гласність судочинства, відкритий розгляд справ перед обшир­ною народною аудиторією, то стане зрозумілим, що професій­ні синегори були лише ораторами — майстрами політичних дискусій. Юридичних знань від них ніхто не вимагав. Для цього існував особливий прошарок юрисконсультів, законни­ків (прагматиків), які супроводжували ораторів на суд і підка­зували їм в разі необхідності потрібні факти і відомості. Згідно з характером адвокатури, підготовка до неї полягала не у вивченні правових дисциплін, а в заняттях ораторським мистецтвом та ін. Звичайно, деякі з ораторів були добре обізнані у законах, на першому ж плані стояло красномовство.

Другою особливістю адвокатури було те, що позивачі та їх захисники не завжди могли висловлюватися в суді стільки часу, скільки вони вважали за потрібне. Як це не дивно, дебати сторін були обмежені певними часовими рамками. Цікаво, що таке обмеження існувало для важливих справ, в той час дрібні і незначні не піддавалися ніяким обмеженням. Час визначався водяними годинниками, які називалися клепсидрами. Тому всі справи поділялися на "справи з водою" та "справи без води". Для кожної справи потрібним був різний рівень води в сосуді, залежно від важливості процесу. Можна лише припусти­ти, що кожній стороні визначався певний об'єм води у годин­нику, не дивлячись на кількість ораторів, що мали виступити. Течія води зупинялася під час допиту свідків і ознайомлення з документами чи текстами законів. Використання клепсидри було пов'язане з прагненням дещо обмежити багатослівність ораторів, проте є очевидним, що цей захід, безсумнівно, заш­коджував інтересам захисту.

Зрештою, слід звернути увагу ще на одну сторону антич­ної адвокатури: різкість, брутальність і, навіть, просто непри­стойність багатьох промов ораторів. У запалі ораторського захвату адвокат не жалів нічого: ні доброго імені свого супер­ника, ні честі його жінки і матері, ні скромності слухачів.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.