Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Календарний та біологічний вік



Оскільки старіння розвивається по‑різному, то розрізняють календарний вік та біологічний вік. Біологічний вік є мірою постаріння людини. Чим більше біологічний вік випереджає календарний, тим більшою повинна бути тривалість життя даного індивіда. Біологічний вік визначається на основі комплексної характеристики функціонального стану різних систем організму, а також,– оцінки його адаптаційних можливостей. Його визначення є дуже важливим для геронтології. По-перше, на основі цього показника можна вирішувати ряд проблем соціальної геронтології (час припинення трудової діяльності, визначення функціональної придатності і т.п.). По-друге, в клінічній та експериментальній геронтології можна буде об'єктивно оцінювати ефективність заходів, спрямованих на зменшення проявів старіння.

Біологічний вік визначається на основі комплексної характеристики функціонального стану різних систем організму, а також,– оцінки його адаптаційних можливостей (зокрема, в ході підвищеної активності).

Вимоги до показників, які повинні використовуватись для визначення біологічного віку: 1) простота й абсолютна безпечність їх визначення в людини (біопсія і т.п. допускаються лише для експериментальних тварин); 2) різносторонність (оскільки вікові зміни розвиваються в різних органах і системах, і до того ж по‑різному (гетерохронність, гетеротопність)); 3) ці показники повинні якомога тісніше корелювати з календарним віком (найкращими параметрами визнано: систолічний тиск крові (коефіцієнт кореляції R=0,2-0,7), аудіометрія (R=0,4-0,7), життєва ємність легенів (R=0,4-0,8), час рухової реакції (R=0,3-0,5), м'язева сила кисті (R=0,2-0,5), акомодація ока (R=0,6-0,9), вібраційна чутливість (R=0,5-0,8)); 4) ці показники повинні суттєво змінюватись з віком, тобто, їх вікові коливання повинні бути значно більшими за індивідуальні коливання в особин одного віку. Потрібно також визначати ці параметри не лише в стані звичайного функціонування, а й використовувати функціональні навантаження, щоб оцінити адаптаційні можливості.

Суттєвою проблемою для визначення біологічного віку є відсутність чіткого еталону, вікової норми. Ще однією серйозною проблемою для визначення біологічного віку є розвиток з віком різних патологій.

Таким чином, біологічний вік – це одне з фундаментальних понять геронтології. Його визначення дасть змогу вивчати кількісні закономірності процесу старіння.

Визначення біологічного віку є дуже важливим для розмежування фізіологічного та передчасного старіння, розробки системи профілактичних заходів, визначення ефективності геропротекторів, для вирішення ряду соціально-економічних питань (вихід на пенсію, оцінка працездатності чи придатності до певної роботи тощо).

Таким чином, вікова періодизація процесів старіння у людини складна. За рішенням міжнародного симпозіума по віковій фізіології для людини прийнята така вікова періодизація:

- новонароджений – 1-10 днів;

- грудний вік – 10 днів–1 рік;

- раннє дитинство – 1-3 роки;

- перше дитинство – 4-7 років;

- друге дитинство – 8-12 років (♂) і 8-11 років (♀);

- підлітковий вік – 13-16 років (♂) і 12-15 років (♀);

- юнацький вік – 17-21 років (♂) і 16-20 років (♀);

- зрілий вік (І період) – 22-35 років (♂) і 21-35 років (♀);

- зрілий вік (ІІ період) – 36-60 років (♂) і 36-55 років (♀);

- похилий вік – 61-74 років (♂) і 56-74 років (♀);

- старечий вік – 75-90 років;

- довгожителі – 90 років і більше.

Середня тривалість життя людини поступово підвищується. Так, в стародавній Греції середня тривалість життя була 29 років, в древньому Римі – 28-30 років, тому 40‑річні люди вважались старими, а 60‑річні – депонтінусами, придатними тільки для жертвоприношень. В Європі в XVI ст. середня тривалість життя складала 21 рік, в XVIII ст. – 26 років, в XIX ст. – 34 роки, на початку XX ст. – 45-50 років. Збільшення середньої тривалості життя відбувається за рахунок зниження смертності від інфекційних хвороб, в основному, дитячої смертності. Нині середня тривалість життя в різних країнах світу коливається в межах 55-75 років для чоловіків і 60-80 років для жінок. У відповідності з класифікацією ВОЗ сьогодні вік 45‑59 років вважається середнім, 60‑74 роки – похилим, 75‑89 років – старі люди, більше 90 років – довгожителі. Таке збільшення середньої тривалості життя веде до зміни вікової структури населення; спостерігається "постаріння" населення у розвинутих країнах світу (тобто, збільшення частки старих людей), що веде до ряду медичних та соціально-економічних проблем.

 

Питання 2.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.