Висновки до другого розділу

1. У разі штучного погіршення умов користування своєю земельною ділянкою власник не може претендувати на встановлення сервітуту щодо іншої земельної ділянки, тому при встановленні сервітуту потрібно аналізувати умови, за яких користування земельною ділянкою стало неможливим.

2. Говорячи про загальнокорисну мету, можна і необхідно встановити, що від імені і задля такої мети діють державні органи та органи місцевого самоврядування, які можуть бути суб’єктами сервітутних відносин, тобто відносин щодо встановлення сервітуту для суспільних потреб.

3. Вперше пропонується висновок, що не можна віддавати переваги в питаннях встановлення сервітуту інтересам необмеженого кола громадян або державним чи громадським інтересам за рахунок обмеження конкретного права власності. Раціональне і справедливе вирішення конфліктів з приводу встановлення сервітутів має враховувати альтернативні способи ліквідації спорів, і обмеження прав власника за сервітутом можливе лише в обмін на справедливу компенсацію обмеження права власності. Наприклад, якщо за державною програмою розвитку доріг через землі, які належать за правом власності громадянам або юридичним особам, має пройти дорога, то установи, що здійснюватимуть проектні роботи, по-перше, мають передбачати її проведення через землі, що належать до державної власності. По-друге, у вартість проекту має закладатись не тільки вартість будівельних робіт, а й сума коштів, яка потребуватиметься для компенсації власникам вартості їхніх земельних ділянок, а не встановлення сервітуту. По-третє, в Україні існує значна кількість доріг, які перестали використовуватись та не підлягають ремонту, а тому при створенні нової автомагістралі частину коштів слід витратити на знищення дороги, яка перестає використовуватись, та приведення земельної ділянки, яка знаходиться під нею, у попередній стан, в якому вона була до створення дороги. Але головне питання щодо встановлення сервітуту має бути вирішеним до початку будівельних робіт, а саме – має бути розглянуто такі способи: альтернативне вирішення проблеми шляхом прокладення траси поза землею, яка знаходиться у власності інших осіб, або викуп земельної ділянки за ринковими цінами, а також узгодження цього питання шляхом укладення договорів про користування земельними ділянками, які знаходяться на шляху траси.

4. Вперше обґрунтовано, що під речовими правами (речовими правами на чуже майно) слід розуміти право володіння та (або) користування чужою річчю з певною метою, які обтяжують право власності на цю річ.

5. Вперше обґрунтовано висновок про подвійну правову природу обмежених речових прав, як поєднання суб’єктивного речового права на чужу річ та обтяження ним права власника на таку річ. Сутність суб’єктивного права на чужу річ полягає у встановлених законом повноваженнях носія цього права безпосередньо володіти та/або користуватися чужим майном, але не порушувати при цьому прав власника цього майна. Речове право на чужу річ є обтяженням права власності, яке обов’язкове як для власника майна, так і для інших осіб.

6. Сучасний зміст речового права на чуже майно - це історично складений досвід обмеження абсолютизму права власності, що складався шляхом випробування часом із запровадження у римському праві до його відтворення у законодавстві багатьох розвинених країн, а з 2004 року він призвів до відповідних позитивних змін у законодавстві України

7. Вперше доведено, що під сервітутом слід розуміти обмеження права власності лише на підставі рішення суду, за яким встановлюється сервітут на користь особи, яка за об’єктивних обставин не здатна користуватися своєю власністю, і допускається користування чужою власністю особі, яка не мала до судового рішення можливості (права) користування такою власністю.

8. Абсолютизувати речові права вважаємо також неможливим, зокрема, якщо користувач річчю зловживатиме своїми правами, то власник повинен мати право на захист своїх прав від правопорушення.

9. Доведено, що у ЦК має бути введено чіткі обставини, за яких суд вправі встановлювати сервітут та визначати сервітутні права, як елемент речового права та обов’язки власника.

10. Обґрунтовано, що за суб’єктним складом сервітут – це альтернатива праву власності, а не його елемент, це положення випливає з того, що правами за сервітутом наділяється інша особа, а не власник.

11. Пропонується змінити назву книги третьої ЦК “Право власності та інші речові права” і викласти її так: “Право власності та його обмеження речовим правом”.

12. У ч. 1 ст. 411 ЦК слід внести доповнення і викласти цю норму так: “1. Землекористувач має право на відчуження права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, якщо інше не встановлено законом та при виконанні всіх умов договору”.

13. Формально аналізуючи ситуацію, коли на земельній ділянці власника зростає врожай, але землекористувач не здатен оплатити борг за землекористування, останній опиняється у скрутному правовому становищі, оскільки договір може бути розірвано, а недозрілий врожай продати неможливо. Виходом з такої ситуації може стати застава врожаю в рахунок погашення заборгованості по сплаті боргу за землю або поширення режиму спільної часткової власності на врожай, отриманий землекористувачем, на власника, а частка власника землі у цій ситуації має бути адекватною боргу за землю. При цьому дисертант виходить з того, що спільна часткова власність на врожай має враховувати такі юридичні обставини: розмір врожаю; внесені землекористувачем покращення у родючість землі; тривалість емфітевзису; розмір боргу за користування землею.

14. Слід регламентувати наслідки припинення права користування земельною ділянкою (суперфіцій) ще на стадії підписання договору, тобто автор вважає, що це питання має належати до істотних умов договору. У противному разі майбутній конфлікт буде закладено ще на стадії підписання договору.

15. Пропонується за аналогією з ч. 2 ст. 414 ЦК доповнити ст. 407 ЦК третьою частиною такого змісту: “Емфітевзис зберігає чинність у повному обсязі у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений”.

16. З моменту, коли особа повідомила передбаченим законом способом відповідні органи про знахідку, вона повинна отримувати статус титульного володільця майном. Видається, що нотаріус має бути уповноважений державою надавати такій особі титул зберігача і володільця такого майна, а також саме з цього періоду починатиметься відлік часу законного, відкритого володіння майном.

17. Автором сформульовано критерії для класифікації видів речових прав:

- характер прав і обов’язків за речовим правом;

- спосіб встановлення речового права;

- час дії речового права;

- суб’єктний склад правовідносин, пов’язаних з речовим правом;

- об’єкти речових прав.

18. На практиці можуть мати місце випадки встановлення не тільки одного виду речового права, а одночасно декількох речових прав щодо певного майна або речі. Тому такі речові права будуть діяти у сукупності (фактично складатися) і доцільно їх називати складеними, а також у подальшому регламентувати у законодавстві.

РОЗДІЛ 3

Поиск по сайту: