Обґрунтування необхідність оцінки природних ресурсів та основні підходи до її здійснення

Протягом тривалого часу в системі природокористування досить поширеною була концепція «безплатності» природних ресурсів, і тому питання про їх грошову оцінку навіть не поставало. Але розвиток економіки, який вимагав залучення все більшої кількості природних запасів і призвів до їх дефіциту, примусив науковців змінити свої погляди стосовно використання дарів природи.

Залучені в господарський обіг природні ресурси є важливим фактором виробництва і не можуть не враховуватись у національному багатстві. Тому існує необхідність розглядати природні ресурси як економічну категорію, що є втіленням виробничих відносин, які існують у суспільстві.

При цьому варто наголосити на тому, що одним з початкових етапів на шляху розвитку різних форм власності, орендних відносин, приватизації є економічна оцінка природних ресурсів та умов, а також система показників економічного регулювання взаємодії виробництва і середовища, що формується на її основі.

Проблема оцінки природних ресурсів стоїть перед вченими та практиками вже не один десяток років. Цілком зрозуміло, що, якщо природні ресурси задіяні в господарському механізмі, то вони повинні бути оцінені, як і будь-який інший товар.

Ринкові відносини потребують визнання природних ресурсів важливим ціноутворюючим фактором виробництва. Тому в умовах товарно-грошових відносин економічна оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів у тому числі й природних, з одного боку, забезпечує рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють в різних умовах, з другого - забезпечить створення ефективного матеріального стимулу до раціонального та екологічно безпечного природокористування [7].

Так, при визначенні розміру втрат, які завдаються виробництвом навколишньому середовищу, необхідно мати інформацію про цінність природних ресурсів, як благ, з точки зору їх корисності, тобто здатності задовольняти певні потреби суспільства [5]. Такою інформацією може бути їх економічна оцінка - міра господарського ефекту, що вноситься ними.

В цілому необхідність оцінки природних ресурсів обумовлена наступними передумовами:

- потребою точного обліку реальних затрат і прибутків за природоохоронними проектами, що призначені до реалізації, важливістю обліку всіх екологічних наслідків кожного із проектів;

- необхідністю вдосконалення системи національних рахунків держави у напрямку включення в неї даних стосовно вартості та “амортизації” природного капіталу;

- важливістю здійснення адекватного цінового регулювання природокористування, яке направлене на стимулювання раціонального використання природних ресурсів шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображає їх реальну вартість.

Таким чином, економічна оцінка природних ресурсів виконує дві основні функції: облікову (природні ресурси як національне багатство, фактор економії суспільної праці, особливий виробничий фонд) і стимулюючу (плата за експлуатацію різноякісних ресурсів, їх наявність, плата за виключення природних ресурсів з народногосподарського обігу або відшкодування збитку за їх нераціональне використання та ін.).

При цьому економічна оцінка, як метод географічного дослідження, має наступні суттєві особливості:

1) цей метод є основою і найголовнішим початковим етапом вивчення природно-ресурсного потенціалу. Він дає можливість кількісно і якісно зіставляти споживні вартості різноманітних природних ресурсів як у типологічному, так і в територіальному аспектах, з аналізом їх в часовому розрізі;

2) економічна оцінка передбачає насамперед вартісне визначення кількісних і якісних параметрів природних ресурсів;

3) сутність її полягає у розрахунку кадастрових цін на природні ресурси, визначенні продуктивності даних ресурсів у типологічному аспекті;

4) оцінка є вартісним відображенням абсолютної інтегральної цінності природних продуктивних сил, що враховує соціально-географічні особливості конкретного регіону.

Варто відмітити те, що протягом історичного розвитку сформувалися два основних методи до економічної оцінки природних ресурсів: рентний і затратний. З одного боку, величина оцінки природних ресурсів пов'язується з витратами на їх відновлення (відтворення), з іншого, – визначається ефектом від їхньої експлуатації.

Відповідно до витратної концепції базою оцінки служать вкладення праці і засобів у відновлення ресурсів. Якість природних благ при такому підході до оцінки виступає як додатковий фактор міри їх цінності [3].

При цьому в основу визначення витрат відтворення природних ресурсів має бути покладений принцип економічної відтвореності ресурсу. Тут має значення не фізичне відновлення ресурсу, а його умовна відтвореність. У даному випадку витрати на відтворення природного ресурсу виражають таку величину засобів, яка необхідна не для його фізичного оновлення, а для заміщення, яке забезпечує той самий господарський або соціальний ефект.

Таким чином, витрати відтворення виступають як витрати заміщення. Тому природний ресурс, який не створений працею і в технологічному розумінні є невідтворюваним, отримує оцінку в трудових затратах заміщення. До того ж необов'язково, щоб витрати в еколого-ресурсний потенціал у дійсності мали місце. Тут важливі витрати не минулі і навіть не теперішні, а майбутні, що компенсують повний народногосподарський ефект відтворення природних ресурсів.

Слід мати на увазі, що економія еколого-ресурсного потенціалу при задоволенні однієї і тієї ж суспільної потреби дорівнює економії майбутніх витрат на його відтворення. Тому економічна оцінка еколого-ресурсного потенціалу по своїй суті є оцінка економії праці, пов'язаної з відтворенням споживчої вартості природних ресурсів.

Хоча витратна концепція і відіграє певну роль при розробці стратегії природокористування, однак її результати не можуть служити базою порівняльної оцінки природних ресурсів. Єдиний випадок, коли можна використати витратний механізм при виборі варіантів експлуатації однорідних ресурсів – ідентичність природних об'єктів та їх натуральних характеристик.

На противагу витратній в економічній літературі з'явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів. Згідно з нею, як економічну оцінку об'єкта природокористування, слід розглядати валовий випуск продукції, що одержують завдяки його експлуатації.

В економічній літературі також неодноразово робилися спроби механічного поєднання витратної та результатної теорії.

Однак жодна з розглянутих вище оцінок природних ресурсів – чи то оцінка, основана на витратах по освоєнню і підтримці об'єкта в експлуатаційному стані, чи побудована на вимірюванні результатів його функціонування - не можуть у повній мірі відображати цінність, яку має той чи інший об'єкт природокористування. Тільки діалектичне поєднання (а не технічне додавання) витратного і результатного аспектів оцінки природних ресурсів дозволить правильно їх оцінити.

Подібний підхід реалізовано у рентній теорії оцінки природних ресурсів. Рента відображає, з одного боку, результати експлуатації природного ресурсу, з іншого – відбиває витрати, які дозволяють сформувати економічний ефект.

Рентна концепція економічної оцінки природних ресурсів, на відміну від витратної, базується на обчисленні диференціальної ренти, що трактується як різниця між суспільною та індивідуальною вартістю природного ресурсу, що експлуатується. Пропонуються різні підходи до визначення її розмірів. Одні базуються на фактично складених цінах, інші - на розрахункових. Відповідно до економіко-математичного напрямку дослідження диференціальної ренти, якого дотримуються багато вчених, вона обчислюється як різниця між цінністю продукції, що отримується при експлуатації природних ресурсів і нормативним рівнем індивідуальних приведених витрат на її виробництво [35].

Основні умови для формування рентних оцінок – це обмеженість ресурсів та наявність конкретних власників. Рента проявляється лише у випадку задоволення конкретних потреб споживачів, внаслідок реалізації продукції та послуг, зміни умов експлуатації виробничих і невиробничих об'єктів тощо.

Останнім часом з'явилися також теорії оцінки природного ресурсного потенціалу з урахуванням економічних збитків, пов'язаних з втратою природного ресурсу, вибуттям його з господарського обороту, зміною якості оточуючого природного середовища, так звана «збиткова» концепція. Її поява зумовлена тим, що використання рентних оцінок правомірне не в усіх економічних розрахунках. Якщо суспільство втратило ресурс певної кількості і якості, то можна стверджувати, що втрачено не тільки ефект від використання цього ресурсу, але й певну кількість витрат праці, пов'язаних із застосуванням цього ресурсу у господарській діяльності. Ці зміни витрат живої та матеріалізованої праці зумовлюють економічні збитки від втрати ресурсу.

Варто також виділити теорію енергетичної оцінки природних ресурсів, що набула популярності останнім часом. Вона базується на тому, що природні ресурси мають певний енергетичний еквівалент, який залежить від внутрішнього потенціалу та попередніх витрат на їх утворення. Тобто під різні явища підводиться єдина основа, яка дає можливість їх порівнювати. При цьому різниця між витратами та виходом енергії достатньо об'єктивно характеризує продуктивність праці [32].

Всі зазначені теорії оцінки природних ресурсів: витратна, результатна, рентна, «збиткова» та енергетична – належать до способів поелементної оцінки природних ресурсів, тобто одиниці або окремого джерела природного ресурсу. Такі оцінки, в основному, виражають умови освоєння природного ресурсу з точки зору безпосереднього користувача – окремої господарської одиниці.

Таким чином, економічна оцінка природних ресурсів комплексного призначення повинна базуватися на застосуванні основних положень різних теоретико-методичних підходів із врахуванням визначальної ролі екологічного фактора.

Поиск по сайту: