Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

основні тенденції розвитку бікультурних літератур



Багатокультурна, багатоетнічна, багаторасова література США з колоніальних часів і понині є основним джерелом розуміння культурної динаміки суспільства країни, яка утворилася внаслідок злиття культур та традицій народів і племен. Важлива роль у процесі еволюції літератури США належить культурі чорношкірих, які через Серединний Шлях потрапляли до Америки у рабство з чорної Африки, починаючи з кінця ХV ст.

Уже в ранні колоніальні часи з'являється жанр оповіді рабів, що відтворював жахливе становище та був зворушливим плачем раба, який ще зовсім недавно був вільною людиною назавжди втраченої батьківщини. Це "Цікава оповідь життя Олаудаха Еквіано, африканця" (1789), "Звернення до негрів штату Нью-Йорк" (1787) Джут-Намонатера та його "Вечірня думка", яка була першою поемою чорношкірого, надрукованою в Америці. Жанр оповіді раба є першим жанром у прозовій літератури негрів. Він допомагав їм у знаходженні шляхів до ідентичності у Америці білих та впливав на появу і удосконалення літератури чорношкірих у наступні віки. Пошук ідентичності, гнів проти дискримінації, відчуття того, що чорношкірі наче й не існують, живуть у переслідуванні, в андеґраунді, відкинуті та не признані білою спільнотою – це провідні теми афро-американської літератури всіх часів.

У часи аболіціонізму рішуче звучать голоси Харіет Джейкобз, Харіет Уілсон. Найгучнішим був голос Фредеріка Дугласа в його мемуарах "Розповідь про життя Фредеріка Дугласа – американського раба" (1845). Це яскравий приклад високої літератури, проникливий погляд на менталітет рабства, фізичну та духовну агонію, яку воно викликало.

Наприкінці XIX ст. письменник Джордж Вашингтон Кейбл почав виступати проти пригноблення людей з кольоровою шкірою. Його роман "Найвельможніші" став героїчною розповіддю про рабство на тлі багатого світу у штаті Луїзіана.

Справжнім сплеском у розвитку афро-американської літератури стали 30-ті роки XX ст. Гарлемський ренесанс розпочався з шаленої захопленості ритмами джазу, який став повноправним мистецтвом у роки, що з легкої руки Френсіса Скотта Фіцджералда повелося називати добою джазу. Ці споконвічні африканські ритми якнайкраще співпадали з умонастроєм часу Великої Депресії, з нестерпними спогадами про пережите на війні, з відчуттям загубленості у світі, що уподібнився безплідній землі ("waste land"), загостреним відчуттям швидкоплинності та крихкості життя, яке наближалося до нових потрясінь. Це був час докорінних змін у самосвідомості негрів, процес пробудження та пошуків національної приналежності до культури країни, яка забрала все, але ж стала другою батьківщиною.

Народилася нова, потужна література "протесту", течія, яку очолювали Ричард Райт, Ральф Елісон, Лерой Джоунз, Джон Кілленз, Ленгстон Х'юз. Зора Ніл Харстон – "Світло Гарлемського ренесансу" – дивовижна талановита оповідачка, запровадила новий підхід до проблеми етнічності. Її роман "Воли та люди" (1935) - зворушлива, чарівна, щира розповідь, написана у манері фольклору. Манера письма Харстон сяє яскравою колоритною мовою та комічним – або трагічним – оповіданням з афро-американського життя. Оповідання "Як воно відчувати себе кольоровою" було відкриттям нового чорношкірого, котрий не соромиться більше кольору своєї шкіри, минулого свого народу, а відчуває себе рівноправним американцем, з почуттям власної гідності, гордості за свій народ, свою культуру. Роман Харстон "Їхні очі дивилися на Господа" (1937) справляє глибоке враження саме свіжим поглядом на долю чорношкірої жінки у південних штатах. Провісниця жіночого руху XX ст. Зора Ніл Харстон надихнула Еліс Уокер, Тоні Моррісон та багатьох інших афро-американських письменниць своєю автобіографічною новелою "Сліди пилюки на дорозі" (1942).

Роман Ричарда Байта "Рідний син" (1940) про молодого негра з Чикаго став визначною подією у літературному житті країни та був відзначений відомим клубом "Книжка місяця", виявившись першим романом чорношкірого письменника, удостоєним такої поважної відзнаки.

У буремні, але творчі 60-ті роки XX ст. з їх потужним рухом за громадянські права у США, визріла думка, що література чорношкірих переживає своє друге відродження після ери Гарлемського ренесансу. Романи Джеймса Болдуіна "Іди та скажи це з гори" (1953), "Ніхто не знає як мене звати" (1961), "Інша країна" (1962) пронизані гострим болем принижених та приречених на життя у соціальному небутті людей, які прагнуть знайти себе через соціальний, духовний, моральний протест. Заявити про себе будь-якою ціною.

Сьогодні афро-американські письменники достатньо впевнені в собі, щоб показати нові підходи до старої теми. Все гучніша сьогодні критика того, що вони раніше не насмілювались критикувати [2; 5].

Повне визнання афро-американської літератури як невід'ємної та значної культури Америки прийшло у другій половині XX століття.

В останнє десятиріччя XX та на початку XXI століть афро-американські письменниці зайняли провідну роль у розвитку літературного процесу країни. Першою серед тих, хто отримав премію Пуліцера в поезії у 1950 році була Гвендолен Брукс

Література чорношкірих американців, що постійно еволюціонує, в останні два десятиліття посідає певне місце і в навчальних аудиторіях. Зростає й кількість зарубіжних університетів, які надають дипломи зі спеціальності "американська література чорношкірих". Сьогодні загальновизнаним є факт, що афро-американська література є невід'ємною частиною, однією із найколоритніших та привабливих проявів американської літератури – багатокультурної за своїм походженням, стилями, ідеями та. перспективами; а проблеми пошуків ідентичності, самовираження та спільності, які піднімаються митцями етнічних і расових груп, знаходять відгук у читачів світової спільноти.

 

 

30.Поліфонійний вимір творчості Т. Моррісон.

 

МОРРІСОН, Тоні (Morrison, Тоnі; автонім: Вофорд, Хлое Ентоні — нар. 18.02. 1931, м. Лорейн) — американський чорношкірий прозаїк, лауреат Нобелівської премії 1993 р. як письменниця, «яка в своїх повних мрії і поезії романах пожвавила важливий аспект американської реальності».

 

Першим твором Моррісон став роман «Найблакитніші очі» («The Bluest Eye», 1970), у якому змальований трагічний вплив міжрасових упереджень на юну негритянку, котра мріє про блакитні очі — ідеал краси білих американців. У наступному романі — «Сула» («Sula», 1972) йдеться про стосунки двох жінок, одна із котрих із часом приймає суворі моральні норми своєї замкнутої негритянської общини, а друга їх заперечує.
У 1977 р. вийшов друком новий роман Моррісон — «Пісня Соломона» («Song of Solomon»). «Пісня Соломона» — своєрідний роман виховання, становлення хлопчика Мекона Деда-молодшого (на прізвисько Мілкмен) із забезпеченої негритянської родини, його входження в життя, його спроби зрозуміти закони, які діють у навколишньому світі, щоби вижити в ньому. Батько Мілкмена — Мекон Дед-старший — власник кількох будинків, у них він здає кімнати і кутки негритянській голоті, приватну власність він вважає сенсом людського життя і прагне до її накопичення будь-якою ціною. Сам хлопчик — Мілкмен — привабливий, доброзичливий, виростає у благополучній родині, у довірі до батьків. Але Мілкмен не може прожити добродійного життя, на яке його благословили батьки. Герой Моррісон, котрий виріс на Півночі, залишає землю.

Авторка створює свій варіант ліро-епічної оповіді, об'єднуючи в єдине ціле родинну хроніку, елементи казки та міфу, драматичний діалог і позицію автора-деміурга, внаслідок чого на очах у читача егоїст перетворюється в особистість, усвідомлює себе як частину цілого — власного народу. Особистість негра і доля всього негритянського народу — такою є провідна тема «Пісні Соломона».
До того ж, поставивши в центр твору злободенні проблеми сучасності — реальне місце негрів у історії США, спроби і способи досягнення реальної рівності, сутність самоідентифікації негра в параметрах західної цивілізації, Моррісон застосовує власну літературну техніку, засновану на органічному поєднанні здобутків сучасної літератури з негритянським міфологічним синкретичним світовідчуттям, що дозволило їй художньо передати спосіб мислення, особливості свідомості афроамериканця.

Книга, яка виявилась етапною не тільки у творчості Моррісон, айв усій американській літературі — «Улюблена» («Beloved»). її публікація стала сенсацією. Отже, в основу роману покладено неординарну вражаючу ситуацію, через яку найефективніше проступає протиприродність рабства: мати, котра перерізує горло власній дитині, яку любить понад усе. Цей епізод, віднесений у минуле, повторюється неодноразово, через сприйняття різних людей, і найдетальніше — через спогади білої людини, котра взагалі з'являється в оповіді нібито спеціально для того, щоб виявитися свідком цієї акції, описати її відчужено, відсторонено, від чого ще більше опуклюється її страшна сутність.

Моррісон віднаходить найчутливіший нерв у сприйманні рабства, про яке вже стільки написано, в якому не можна жити і яке не можна забути, яке на віки залишилося з тими, хто його пережив, і з їхніми нащадками. «Тоні Моррісон — сольний політ через літературу в історію», — назвала свою розвідку Т. Гарріс. Назва ця напрочуд вдало передає сенс творчості афро-американської письменниці. У її романах знаходимо екзистенціальну історію і водночас відображену в історичному ракурсі свідомість американського негра.

Акценти зроблено на тому, що визначає негритянський менталітет — минуле, рабство, расизм, а ще — і це те нове, що вносить письменниця в літературу, — успадкована від предків міфологічність, синкретичність мислення. Аби відтворити даний процес переконливо, Моррісон не тільки плідно використовує жанр romance, що ніколи не вмирав у негритянському американському фольклорі, а й звертається безпосередньо до африканської міфології. Частково вона знає її від народження, від власних предків: адже вона виростала в атмосфері негритянського фольклору, що, безумовно, сприяло формуванню її власного поетичного світобачення. З другого боку, високоосвічений філолог Моррісон працює свідомо, опановує історію, фольклористику, культуру Африки, що становить генетичне підґрунтя афро-американської свідомості.

 

Щодо творчості Моррісон, то категорії африканського епосу пояснюють багато чого. Вона шукає в своїх роботах взаємодії між внутрішнім і зовнішнім світами, і в цих пошуках звертається до епосу. Фольклорний час не є механістичним, звичайним маршем років, а часом, який маркерує подію в людському суспільстві та природі, що включає народ так само, як і пори року з їхньою плинністю. Міфічність її світів, здається, служить основою багатьох концепцій людської історії, фактично ж міф та історія завжди так чи інакше співвідносяться, бо міф є центром, ядром будь-якої людської історії, історія сама продукує міфи; час і позачасовість перебувають у постійному діалозі.

 

Немає сумніву в тому, що професор Моррісон є спадкоємицею західної культури і живе в її атмосфері абсолютно органічно. Як визнавав Дж. Болдуїн у автобіографії, негритянський письменник в Америці має визнати за власну західну цивілізацію, бо саме в ній він виростає. До речі, африканський фольклор Моррісон теж вивчає не в оригіналі, а в англійських перекладах. У її романах легко віднайти літературних білих «предків»: її герої обумовлені минулим, як і фолкнерівські; вона відтворює «колективного героя» через персональні потоки свідомості, як В. Вулф; зацікавлені критики знаходять в неї сліди твенівських відкриттів (як колись Гек Фіни рятував чорного раба-втікача Джіма, так біла Емі з Денвера допомагає народити дитину негритянці-утікачці). Є сліди й більш глибокої традиції. Це ж Н. Готорн відтворює через поетику своїх романів саму ментальність американських пуритан, спираючись на органічну для них семіотичність, знаковість мислення. За тією ж методою Моррісон передає «чорною семіотикою» афро-американський менталітет, свідомість і підсвідомість, світосприйняття і світовідчуття своїх героїв.

 

Маємо феномен органічного схрещування західної культури з тим, що називають афроцентризмом, і без чого зараз немислима мультикультура Америки. Більше того — інтенсивний пошук ідентифікації та самоідентифікації особистості, характеру її взаємин із громадою, соціумом, універсумом, що є ознакою сучасного стану американської свідомості, новим мультикультуральним каноном. Адже і сама письменниця постійно акцентує, декларує своє завдання, надмету: відтворити афро-американське життя з афро-американської позиції. А це означає суттєву зміну кута зору в багатьох аспектах. Це використання усної (folk-tales) оповідної традиції, коли неодноразово переповідається той самий епізод, фрагмент, ситуація. На відміну від «багатоокості» (В. Шкловський) або «перехрещення точок зору» (Г. Джеймс), йдеться про переоповідання одного персонажу. Це означає відчуття магічного, дивовижного як природного, і абсолютно органічні його співіснування з реальним, матеріальним, буденним. Це означає відсутність різкої межі між життям і смертю, бо йдеться про інший — відносно західної цивілізації — характер взаємин людини з універсумом.

 

Якщо нормою американської цивілізації є індивідуалізм, то для афроамериканця найважливішою умовою власної самореалізації певною мірою виступає community. Це закладено в афро-американському епосі (до речі, як у будь-якому іншому епосі, просто американці як нація епосу не мали), і саме на цьому акцентує увагу Моррісон. З таким відчуттям особистості пов'язаний і розподіл ролей між чоловіком і жінкою в негритянському соціумі, й особлива роль чорної жінки, що її з роману в роман досліджує письменниця.

Отже, через проблеми тендера, зосереджуючись на достовірно відомому — психології, долі. минулому чорної жінки в США, Моррісон виходить на загальноамериканські проблеми сьогодення — проблеми самоідентифікації, самовизначення особистості в межах мультикультуралізму. Саме тому Моррісон як інтелектуалка-громадянка та її художня продукція викликали закономірні та духовно вагомі роздуми та дискусії про расу та тендер у Сполучених Штатах.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.