Бунтівний дух повоєнної літератури: творчість бітників (Дж. Керуака і А Гінзберга)

Проблема відчуження людини покладена в основу ідеології й естетики покоління так званих «бітників». В 1950-х роках у Сан-Франциско утворилася група молодих інтелігентів, які називали себе «розбитим поколінням» – бітниками. Бітники напрочуд емоційно сприйняли такі явища, як післявоєнна депресія, «холодна війна», загроза атомної катастрофи. Вони фіксували стан відчуженості особистості від сучасного суспільства, що виливалося у формах протесту. Представники цього молодіжного руху стверджували, що їхні сучасники-американці живуть на руїнах цивілізації. Бунт проти істеблішменту став для них своєрідною формою міжособистісного спілкування, що споріднювало їх ідеологію з екзистенціалізмом А. Камю й Ж. П. Сартра.

Знаковою постаттю серед письменників-бітників став Д. Керуак (1922–1969). Його творче кредо знайшло втілення безпосередньо в художніх текстах. Маніфестом письменників-бітників став його роман «Городок і місто» (1950). Останній роман «Саторі в Парижі» був написаний в 1966 році.

Д. Керуак орієнтувався на суб’єктивну епопею М. Пруста «У пошуках втраченого часу». Як і М. Пруст, Д. Керуак об’єднав свої романи «На дорозі», «Підземні», «Бурлаки Дхарми», «Доктор Сакс», «Меггі Кесседі», «Тристесса», «Розчаровані ангели», «Бачення Коді» й інші книги, в тому числі «Біг Сур», у прозовий цикл під загальною назвою «Легенда Дюлуоза». Винайдений письменником «спонтанний» метод, що дозволяє відтворювати плин думок, сприяє, на думку автора, досягненню максимальної психологічної правдивості, скороченню дистанції поміж життям і мистецтвом. «Спонтанний» метод зближує індивідуальні стилі Д. Керуака із М. Прустом [2].

У більшості добутків Керуака герой з’являється у вигляді бурлаки, що втікає від суспільства, що порушує закони цього соціуму. Подорож бітників Керуака – це своєрідний «лицарський пошук» по-американські, «паломництво до Святого Граалю», по суті – подорож до глибин власного «я». Для Керуака самітність – головне почуття, що веде людину від реального світу. Саме із глибин своєї самітності й слід оцінювати навколишній світ. У романах Керуака майже нічого не відбувається, хоча герої перебувають у постійному русі_

У 1947 р. Ґінзберґ зблизився з Нілом Кессіді, і вони утрьох з Керуаком почали мандрувати дорогами «цивілізованої» Америки в пошуках «землі обітованої». Ці пригоди пізніше описав Керуак у своєму романі «В дорозі. Ґінзберґ познайомився з Карлом Саломоном, котрому згодом присвятить свою найвідомішу збірку віршів «Стогін» («Howl», 1955). У ній йдеться про життя молоді, котра задихається у нетрищах капіталістичної Америки. Перший тираж збірки «Стогін», що стала маніфестом «розбитого покоління», був арештований «за порнографію.

Найвідоміший твір Ґінзберґа цього періоду — вірш «Супермаркет у Каліфорнії» У ньому поет розповідає про свої стосунки із суспільством.Ґінзберґ у цьому та наступних віршах застосував принцип «перелічування» («каталогу»), за допомогою якого намагався зафіксувати невловимі передчуття, відчуття та емоції. Поет вважав, що відкрив новий метод у поезії: все, що спадає на думку, потрібно записати групами по кілька слів і довільно розміщувати на сторінці блоками по два-три рядки. Поема «Сутра соняха» («Sunflower Sutra») — це своєрідний гімн людині, котра насмілилася піднятися над ницістю індивідуальної цивілізації, духовно воскресла у променях сонця, що сідає за горизонтом. Ґінзберґ підняв американську поезію на якісно новий рівень — масовий, соціально-суспільний (У 1977 р. книга Ґінзберґа «Падіння Америки») здобула Національну Книжкову Премію. У прозу Ґінзберґа входять «Індійські щоденники»), збірка лекцій і нарисів «Fllen Verbatim» (1975), також «Щоденники: Початок п'ятдесятих, початок шістдесятих» («Journals: Early Fifties, Early Sizties», 1977).

23. Особливості американської поезії другої половини ХХ ст. Самобутність поетичного мовомислення С. Плат.

"У другій половині XX ст. в літературі США дуже сильним залишався вплив модернізму, його теорії та естетичних постулатів. Адже саме цей час характеризується розквітом «нової критики». В 1956 році було перевидано книжку К. Брукса та Р. П. Боррена «Інтерпретація поезії», підтримка інтересу до елітарного віршування означала також зміцнення позицій та статусу поетів, які були тісно пов'язані з університетами.Але в 1960 р. виходить антологія Дональда Алле на «Нова американська поезія» - книжка, яку можна вважати знаковою, бо вона водночас і структурувала повоєнні набутки, і визначила нові напрями, нові тенденції в розвитку поезії США. Так, Д. Аллен характерним для авангарду, що справді продовжує модерний рух у сучасній поезії, вважає тотальну негацію всіх якостей типово академічного віршування. Таку авангардну поезію він поділяє на кілька струмків: школа Чорної Гори, бітники та Нью-Йоркська школа. Загальним для них всіх можна вважати відкритість до американської реальності, переакцентацію з євроцентризму, зокрема з англійської матриці, на американську дійсність і традицію".

Унікальним вважається поєднання надзвичайно сильної, помітної образності, аллітерацій, ритмічних рисунків та рифм.

Сільвія Плат характеризується як «надзвичайно різносторонній поет» (у творчості якої поєднувались іронія, лють, ліричні мотиви), що створював при цьому твори незвичайної «потужності і віртуозності». «Плат ловить в вірші кожен свій крок, її поезія по суті щоденникові". Це відчуття не зникає ні на мить, але нестримність асоціацій відводить деколи так далеко від безпосередніх щоденних фактів, що щоденниковість стає малопомітною », - зазначала Є. Кассель в передмові до повного збірника віршів поетеси, котра вийшла в Росії в серії« Літературні пам'ятники ». Один з найбільш авторитетних літературних критиків і поетів Британії, Ал Альварес, писав:

Випадок з Плат ускладнений тим, що, уже в своїх зрілих роботах, вона навмисне використовувала деталі свого повсякденного життя як сировину для свого мистецтва. Випадковий гість чи несподіваний телефонний дзвінок, поріз, синяк, кухонна раковина, свічник - все йшло в хід, все заряджалося глуздом і трансформувалося. Її вірші наповнені референціями і образністю, яка після багатьох років є незрозумілою, але які могли б бути пояснені прямими виносками дослідника, який мав би доступ до всіх деталей її життя.

24. Література американського постмодернізму: теоретичні засади; основні представники.

Основними рисами поетики постмодернізму є інтертекстуальність (творення свого тексту з чужих); колаж і монтаж («склеювання» різнорідних фрагментів); використання алюзій; тяжіння до прози ускладненої форми, зокрема, з вільною композицією; бриколаж (непряме досягнення авторського задуму); насичення тексту іронією.

Постмодернізм розвивається у жанрах фантастичної притчі, роману-сповіді, антиутопії, оповідання, міфологічної повісті, соціально-філософського і соціально-психологічного роману та ін. Жанрові форми можуть поєднуватись, відкриваючи нові художні структури.

Першим постмодерністом вважається Гюнтер Грасс («Бляшаний барабан», 1959 p.). Визначні представники постмодерної літератури: У. Еко, Х.-Л. Борхес, М. Павич, М. Кундера, П. Зюскінд, В. Пелєвін, Й. Бродський, Ф. Бегбедер.

У другій половині XX ст. активізується жанр наукової фантастики, який у своїх найкращих зразках поєднується з прогностикою (прогнозами на майбутнє) та антиутопією.

Провідними ознаками постмодерністської літератури є іронія, «цитатне мислення», інтертекстуальність, пастіш, колаж, принцип гри.

Серед інших характеристик постмодернізму — невизначеність, деканонізація, кариавалізація, театральність, гібридизація жанрів, співтворчість читача, насиченість культурними реаліями, «розчинення характеру» (повна деструкція персонажа як психологічно й соціальне детермінованого характеру), ставлення до літератури як до «першої реальності» (текст не відображає дійсність, а творить нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної). А найпоширенішими образами-метафорами постмодернізму є кентавр, карнавал, лабіринт, бібліотека, божевілля

Поиск по сайту: