ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ 3 страница

Авторське право на винагороду. Стаття 445 ЦК та ч. 5 ст. 15 Зако­ну передбачають, що автор (чи інша особа, яка має авторське право) має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання твору. Законодавство України, виходячи з принципу свободи договору, дозволяє самостійно визначати форму, розмір і порядок виплати вина­городи авторам. Вони можуть бути визначені в авторському договорі, який укладається безпосередньо між автором та користувачем, або у договорі, що укладається організаціями колективного управління за дорученнями авторів чи їх правонаступників. Формою винагороди

може бути паушальний платіж (одноразовий), або відрахування за кожний проданий примірник чи за кожне використання (роялті). Ав­торський гонорар може визначатися також у комбінованій формі, тоб­то шляхом поєднання одноразової виплати певної суми із наступними платежами пропорційно прибутку від використання твору.

Розмір винагороди автор узгоджує із користувачем на свій розсуд. Проте законодавство встановило мінімальні ставки авторської вина­городи за використання об'єктів авторського права, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 р. № 72^і і мають на меті визначити мінімальні гарантії забезпечення майнових інтересів авторів при використанні результатів їх творчої праці. Таким чином, визначені певні орієнтири для авторів щодо вартості викорис­тання їх твору, а для користувачів встановлені граничні межі, нижче яких розмір винагороди бути не може.

Винятки та обмеження в майнових правах автора.Перелік ви­падків правомірного вільного використання творів (винятків) перед­бачений ст. 444 ЦК та статтями 21-25 Закону і мають вичерпний ха­рактер. Усі зазначені у нормах винятки встановлені з урахуванням інтересів суспільства і мають певну інформаційну, соціальну, загаль­нокультурну або освітню мету. До них належать такі:

1) використання цитат з опублікованих творів з полемічною, кри­тичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко- та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

3) відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором;

4) відтворення та доведення творів до відома публіки за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформа­ційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публі­ці виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

¹ Офіц. вісн. України. - 2003. - № 4. - Статті 128, 129.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

6) публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою;

7) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

8) відтворення творів для судового і адміністративного проваджен­ня в обсязі, виправданому цією метою;

9) публічне виконання музичних творів під час офіційних, релі­гійних, ритуальних церемоній;

10) відтворення репрографічним способом (тобто способом фото­копіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами одного примірника статей, уривків із письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження;

11) відтворення репрографічним способом некомерційними біблі­отеками та архівами з метою збереження або заміни загубленого, по­шкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе;

12) відтворення уривків з опублікованих творів з метою навчання;

13) відтворення навчальними закладами репрографічним спосо­бом опублікованих статей, невеликих творів або уривків із письмових творів для аудиторних занять;

14) використання комп'ютерних програм у вигляді:

- внесення змін до комп'ютерної програми (модифікація) з метою забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

- використання відповідно до призначення програми;

- виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

- виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного право­мірно придбаного оригіналу;

- декомпілювання комп'ютерної програми, тобто перетворення її з об'єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп'ютерними програмами. Інформація, одержа­на в результаті декомпіляції, не може використовуватися для розро­блення схожої комп'ютерної програми;

- вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, по­казу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять з метою визначен­ня ідей і принципів її роботи;

15) відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім'ї, крім творів архітектури у формі будівель і споруд, комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва.

Обмеження (певне звуження обсягу майнового права) полягає у тому, що особа, яка має авторське право, не може заборонити вказа­не у законі використання, але вправі вимагати за нього виплати винаго­роди. Так, обмеженням прав є встановлена ч. 2 ст. 25 Закону можливість вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеограмах та їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники. Ця вина­города включається в ціну обладнання та матеріальних носіїв, за до­помогою яких можливо здійснити відтворення твору виключно в до­машніх умовах. Відрахування авторської винагороди у вигляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріальних носіїв організа­ціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки України на збирання і розподіл зазначених коштів. Далі ці ко­шти розподіляються між суб'єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Частиною 7 ст. 42 Закону визна­чено відсотки, за якими організації колективного управління мають розподіляти отримані кошти між правоволодільцями, якщо спеціаль­ними угодами між ними не передбачений інший порядок. Так, автори вправі отримати 50 відсотків, виконавці — 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм — 25 відсотків отриманих відрахувань. Розмір відрахувань, що мають сплачуватися виробниками та імпортерами об­ладнання і матеріальних носіїв, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992^і.

шшш—шшшт § 4. Строк чинності авторського права

В авторському праві діє принцип відсутності формальностей щодо виникнення виключних авторських прав на твори науки, літератури та мистецтва. Стаття 437 ЦК та ст. 28 Закону закріпили, що авторське право виникає з моменту створення твору. Але строки чинності осо­бистих немайнових та майнових прав є різними.

¹ Офіц. вісн. України. - 2003. - № 27. - Ст. 1329.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

Щодо особистих немайнових прав ст. 425 ЦК встановлює, що ці пра­ва є чинними безстроково, якщо інше не передбачено законом. Обов'язок їх дотримання необмежено у часі лежить на будь-якій особі.

Майнові права інтелектуальної власності, відповідно до ст. 425 ЦК, є чинними протягом строків, встановлених Кодексом, іншим законом чи договором. Законодавством (ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону) визначено, що майнові права автора твору за загальним правилом діють протягом усього життя автора та сімдесят років після його смерті. Якщо твір було створено у співавторстві, цей строк обчислюється після смерті останнього співавтора. Сімдесят років відліковується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора.

Для окремих випадків Закон (ст. 28) передбачає спеціальні прави­ла визначення строків чинності майнових прав автора. Якщо особа автора невідома з тієї причини, що твір було оприлюднено анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після його оприлюднення. Але у випадках, коли псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора, діє загальне правило, і 70 років відраховується з 1 січня року, наступного за роком смерті автора. За загальним правилом обчислюється також строк, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не піз­ніше ніж через 70 років після оприлюднення твору.

Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації. Авторське право на твір, впер­ше опублікований протягом ЗО років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. У разі коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

Крім безпосередніх творців творів та їх правонаступників, майнові правомочності щодо твору можуть належати особі, яка після закінчення строку охорони неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює. За своїм характером ці правомочності не є авторськими, але ч. 8 ст. 28 За­кону встановлено, що дана особа користується захистом, який є рівно­цінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був уперше оприлюднений.

Наслідком спливу строку охорони авторського права є перехід твору в суспільне надбання. Такі твори, згідно зі ст. 447 ЦК та ст. 30 Закону, можуть вільно, без виплати винагороди використовуватися

будь-якою особою, але з обов'язковим дотриманням особистих не­майнових прав автора.

ш

«і_ § 5. Суміжні права

Суміжні права в об'єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом із норма­ми авторського права складають єдиний інститут права інтелектуальної власності — інститут авторського права та суміжних прав. Сама назва «суміжні права» вказує на тісний зв'язок предметів регулювання ав­торського права та суміжних прав, що дозволило поєднати їх в один інститут. Цей зв'язок пояснюється тим, що, по-перше, об'єкти суміж­них прав — виконання творів, фонограми, відеограми та програми мовлення — виникають у результаті використання творів науки, літе­ратури та мистецтва, а тому є вторинними стосовно об'єктів автор­ського права. По-друге, використання об'єктів суміжних прав відбу­вається одночасно з використанням об'єктів авторського права, ос­кільки вони є однією з форм існування авторських творів. Усе це зу­мовило регулювання цих відносин на основі єдиних принципів — по­єднання інтересів правоволодільця та суспільства, відсутність фор­мальностей щодо виникнення правової охорони, захист інтересів шляхом надання особистих немайнових та майнових прав виключно­го характеру, договірна форма відносин із передачі права на викорис­тання об'єктів третім особам. Крім того, вторинний характер об'єктів зумовив головний принцип охорони суміжних прав — вона здійсню­ється, не перешкоджаючи охороні авторських прав на твори. Це озна­чає, що охорона суміжних прав здійснюється заходами, які виключа­ють можливість порушення авторських прав, а умовою охороноздат-ності об'єктів суміжних прав є правомірне використання творів із метою їх виконання, запису фонограм, відеограм або створення про­грам мовлення. Цей принцип втілений у ч. 2 ст. 36 Закону: виконавці здійснюють свої права за умови дотримання ними прав авторів ви­конуваних творів та інших суб'єктів авторського права; виробники фонограм, виробники відеограм мають дотримуватися прав суб'єктів авторського права і виконавців; організації мовлення повинні дотри­муватися прав суб'єктів авторського права, виконавців, виробників фонограм (відеограм).

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

У суб'єктивному розумінні суміжні права являють собою особисті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом вико­навцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення.

Об'єкти та суб'єкти суміжних прав. Об'єкти суміжних прав за­кріплені у ст. 449 ЦК та ст. 35 Закону і, на відміну від об'єктів автор­ського права, перелічені вичерпно. Ними є: виконання; фонограми; відеограми та програми (передачі) організацій мовлення незалежно від їх призначення, змісту, цінності, способу чи форми їх вираження.

До перших належить виконання будь-яких творів — літературних, драматичних, музичних, музично-драматичних, хореографічних, фоль­клорних та ін. Фонограмою є звукозапис на відповідному носії (маг­нітній стрічці чи магнітному диску, грамофонній платівці, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких звуків, крім звуків у формі за­пису, що входить до аудіовізуального твору. Відеограмою визнається відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску тощо) виконання або будь-яких ру­хомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього), крім зобра­жень у вигляді запису, що входить до аудіовізуального твору. Програма мовлення — це сукупність теле- або радіопередач, що безпосередньо або в запису транслюються на відстань за допомогою електромагнітних хвиль, які розповсюджуються передавальними пристроями і прийма­ються будь-якою кількістю телерадіоприймачів.

Суб'єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб'єкти — це особи, що безпосередньо своєю діяльністю виготовили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб'єктами ст. 450 ЦК визначає виконав­ця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення. Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народ­ної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відео­запис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми — це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис вико­нання або будь-яких звуків. 562

Організацією мовлення вважається телерадіоорганізація, що здій­снює публічне сповіщення радіо- чи телевізійних передач і програм мовлення як власного виробництва, так і виробництва інших органі­зацій. Законом «Про телебачення і радіомовлення» (у редакції Закону від 12.01.2006 р.)¹ телерадіоорганізація визначена як зареєстрована у встановленому законодавством порядку юридична особа, яка на під­ставі виданої Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення ліцензії на мовлення створює або комплектує та/чи пакетує телерадіопрограми і/або передачі та розповсюджує їх за допо­могою технічних засобів мовлення. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм виділяють такі види мовлення, як супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багато­канальне. Використання різноманітних технічних засобів телекомуні-кацій забезпечує публічне приймання передач і програм за допомогою побутових теле- та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах. Структуру національного телебачення і радіомовлення України становлять: державні та комунальні телера-діоорганізації, система Суспільного телебачення і радіомовлення Укра­їни, приватні, незалежно від способу розповсюдження програм, гро­мадські та інші телерадіоорганізації, засновані відповідно до вимог законодавства України.

Похідними суб'єктами суміжних прав є особи, які набули суміжних прав на підставі договору, спадкування або в іншому порядку право-наступництва.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юри­дичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території Украї­ни, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають од­накові з особами України права, передбачені цим Законом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скорис­татися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

1) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені на території України;

2) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були опри­люднені, знаходяться в об'єктивній формі на території України;

3) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були опри­люднені в іншій країні та протягом ЗО днів після цього оприлюднені в Україні.

¹ Офіц. вісн. України. - 2006. - № 7. - Ст. 339.

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

Іноземним суб'єктам суміжних прав, об'єкти яких вперше опри­люднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знахо­дяться там в об'єктивній формі, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

Особисті немайнові та майнові суміжні права. З моменту вико­нання твору, виробництва фонограми, відеограми або оприлюднення програми (передачі) мовлення у їх створювача без будь-яких фор­мальностей виникає комплекс виключних суміжних прав немайнового та майнового характеру. Але для того, щоб сповістити всіх можливих користувачів продукту про приналежність виключних повноважень певному виконавцю, виробнику фонограм, відеограм або організації мовлення, останні вправі скористатися спеціальним знаком охорони суміжних прав @(від «phonogram» — звукозапис, фонограма). Цей знак проставляється на фонограмах, відеограмах, їх примірниках або на упаковках. Поряд з ним вказуються ім'я чи назва правоволодільця та рік першого виготовлення фонограми або відеограми. Наявність знака охорони свідчить про необхідність одержання дозволу на вико­ристання об'єкта від особи, яка зазначена на фонограмі чи відеограмі. Крім того, саме сповіщення про суміжні права надає їх суб'єктам мож­ливості доказово підтверджувати володіння цими правами відповідно до принципу презумпції приналежності суміжних прав тим особам, які зазначені на правомірно розповсюджених примірниках.

Немайнові суміжні права надані всім суб'єктам суміжних прав (ст. 423 ЦК та ст. 38 Закону). Проте за обсягом ці права є різними. Так, виробнику фонограми, виробнику відеограми та організації мовлення належить немайнове право на ім 'я, тобто на зазначення свого імені або назви на носії і примірниках запису, а також на згадування імені чи назви під час використання об'єкта. Виконавцеві також надано право на ім'я, але воно має більш широкий зміст і включає можливість вимагати згадування його імені у зв'язку з кожним його виступом, за­писом чи виконанням, якщо це можливо за даних умов використання. Крім того, право виконавця поширюється на можливість використання псевдоніма і згадування під час використання саме псевдоніма, а не дійсного імені виконавця. Поряд з цим виконавець має право на недо­торканність свого виконання від дій, які можуть завдати шкоди його честі і репутації. Це право означає, по-перше, можливість протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання. По-друге, воно дозволяє виконавцеві вимагати забезпечення належної якості запису його виконання.

У зв'язку з необхідністю захистити творчу індивідуальність вико­навця йому надане право на визнання його творцем (ч. 1 ст. 423 ЦК, ч. 1 ст. 38 Закону). Право особи вимагати суспільного визнання того факту, що саме вона є виконавцем, забезпечує можливість захистити себе у випадках, коли запис виконання привласнюється іншою особою та видається за своє власне виконання.

Зміст будь-якого майнового права щодо об'єктів суміжних прав складається з таких правомочностей: використання об'єкта, можливість дозволяти використання іншим особам, право перешкоджати неправо­мірному використанню, у тому числі забороняти таке. Види майнових прав розрізняються за способами використання, які можуть бути різ­ними залежно від того чи іншого об'єкта суміжних прав. Тому види майнових прав виконавця, виробника фонограм чи відеограм, а також організації мовлення передбачені окремо у статтях 453-455 ЦК, а також статтями 39-41 Закону. Перелік майнових прав суб'єктів суміжних прав на відміну від переліку майнових прав автора є вичерпним. Отже, вказані правомочності можуть бути реалізовані тільки щодо зазначених у законі способів використання виконань, фонограм, відеограм та про­грам (передач) мовлення.

Виконавцеві належать такі види майнових прав. Право на фіксацію виконання під час його здійснення. Це право поширюється на випад­ки запису виконання у вигляді фонограми чи відеограми, що дає мож­ливість сприймати виконання, відтворювати його та передавати за допомогою технічних засобів. Тобто фіксацією є закріплення «живого» виконання за допомогою технічних засобів у матеріальній формі, яка надає виконанню стабільності, незмінності та дозволяє використовувати його незалежно від участі самого виконавця. Фіксація виконання здій­снюється на будь-якому матеріальному носії, який може містити фоно­граму або відеограму.

В окремих випадках дозвіл виконавця на фіксацію його виконання презюмує дозвіл на інші способи використання запису. Так, згідно з ч. З ст. 39 Закону, у разі використання виконання в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, яка здійснює виробни­цтво аудіовізуального твору, або продюсеру останнього всі майнові права на виконання, якщо інше не передбачено договором.

Право доведення виконання до відома публіки. Доведення вико­нання до відома публіки відбувається у двох формах: доведення його під час самого здійснення виконання, а також доведення виконання, яке зафіксоване у фонограмі або відеограмі. Відповідно дещо різним

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

є зміст майнового права щодо кожної з цих форм. Перша форма пе­редбачає такі способи, коли доведення можливо зробити одночасно із здійсненням самого виконання, тобто коли сповіщаються так звані «живі» виконання. Найчастіше це відбувається на концертах, розва­жальних програмах та шляхом публічного сповіщення у прямий ефір, у тому числі через супутник. Саме таким чином дане право конкрети­зується у п. «а» ч. 1 ст. 39 Закону та визначається як право на публічне сповіщення незафіксованих виконань у прямий ефір.

Щодо доведення публіці зафіксованого у фонограмі чи відеограмі виконання, то право виконавця у даному випадку поширюється на способи розповсюдження за допомогою будь-яких засобів зв'язку, які дозволяють представникам публіки одержувати доступ до запису з будь-якого місця і у будь-який час за власним бажанням (п. «є» ч. 1 ст. 39 Закону). Це може бути розміщення записів у загальнодоступних інформаційних базах чи архівах із відкритим доступом та можливістю одержання в них примірника або розміщення відеограм у глобальній інформаційній мережі Інтернет, що робить їх доступними для публіч­ного споживання. Такі та подібні дії потребують окремого дозволу виконавця, крім випадків, коли при першій фіксації він дав згоду на цей вид розповсюдження.

Доведення до відома публіки виконання у записі можливе також шляхом публічного сповіщення фонограми чи відеограми. Проте в да­ному разі право виконавця дозволяти сповіщення обмежується ви­падками, коли фонограма або відеограма виконання були створені не для комерційного використання, тобто без мети отримання прибутку (наприклад, архівні, репетиційні записи). Навпаки, якщо виконання зафіксоване у фонограмі чи відеограмі, яка була опублікована з ко­мерційною метою, то, згідно із ч. 1 ст. 43 Закону, його публічне спо­віщення допускається без дозволу виконавця, але з виплатою йому винагороди. Остання збирається та виплачується виконавцям орга­нізаціями колективного управління у розмірах, встановлених поста­новою Кабінету Міністрів України.

Право на пряме чи опосередковане відтворення запису виконан­ня будь-яким способом та у будь-якій формі. Відтворенням визнається виготовлення одного або більше примірників відеограми чи фонограми, що містять запис виконання у будь-якій матеріальній формі, включа­ючи електронну, оптичну та іншу, яку може зчитувати комп'ютер. Згідно з ч. 1 ст. 39 Закону це право застосовується тільки тоді, коли відтворення здійснюється з іншою метою, ніж та, на яку виконавцем

було надано згоду при фіксації виконання на матеріальний носій. Це означає, що виконавець не вправі заборонити тиражування запису ви­конання особі, яка здійснює його з метою, передбаченою попередньо наданим їй дозволом на фіксацію цього виконання на матеріальний носій. Однак якщо відтворення здійснюється з іншою метою, яка не узгоджувалася під час фіксації виконання, відтворення примірників потребує окремої згоди виконавця.

Право на розповсюдження записів виконання. Розповсюдженням виконання законодавство визнає перший продаж його записів, інше перше їх відчуження (міна, дарування, поставка) або передачу у корис­тування (майновий найм, комерційний прокат), навіть якщо воно здійснюється після першого розповсюдження виконань.

За принципом «вичерпання прав» після першого правомірного введення записів виконання в обіг шляхом їх відчуження їх подальше розповсюдження в такий спосіб є вільним. При розповсюдженні за­писів шляхом їх передачі в комерційний прокат принцип «вичерпання прав» не діє, тому таке використання примірників потребує дозволу правоволодільця як у випадках, коли здійснюється до першого відчу­ження записів, так і після такого.

Право на розповсюдження виконання є самостійним виключним правом виконавця, тому за загальним правилом таке використання виконання третьою особою можливе тільки за умови попереднього дозволу на це з боку виконавця або його правонаступника. Утім ч. 4 ст. 39 Закону передбачає випадок, коли такий дозвіл презюмується. Так, якщо виконавець під час першої фіксації виконання безпосередньо дозволить виробнику фонограми чи виробнику відеограми її подальше відтворення, вважається, що виконавець передав йому виключне пра­во на розповсюдження фонограм, відеограм та їх примірників. При цьому виконавець зберігає право на одержання справедливої винагоро­ди за зазначені види використання через організації колективного управління або іншим способом.

Виробникам фонограм і виробникам відеограм надані майнові суміжні права таких видів. Право на пряме або опосередковане від­творення будь-яким способом та у будь-якій формі відеограми, фоно­грами. Термін відтворення має такий самий зміст, що і відтворення виконання, тобто виготовлення одного або більше примірників відео­грами чи фонограми у будь-якій матеріальній формі, включаючи елек­тронну, оптичну та іншу форму, яку може зчитувати комп'ютер. Оскіль­ки фонограма є записом звуків, який сприймається на слух, її відтво-

Розділ VI. Право інтелектуальної власності

Глава 26. Авторське право і суміжні права

ренням вважається виготовлення примірників у тій матеріальній фор­мі, яка може відображати звукозапис ідентично з оригіналом. Тому не може вважатися відтворенням фонограми, наприклад, створення нот­ного запису зафіксованих у фонограмі звуків. Аналогічна вимога ставиться до примірників відеограм, які мають бути точною копією відеограми і сприйматися таким самим чином, що й оригінал, тобто у вигляді рухомих зображень із звуковим супроводом або без нього. Так, не є примірниками відеограми копії окремих її кадрів, виготовле­ні на її основі слайди, фотографії, звукозаписи без відеосупроводжен-ня тощо.

Право на розповсюдження фонограм і відеограм. Дії щодо роз­повсюдження фонограм і відеограм визначаються законодавством таким чином:

- перший продаж або інше перше відчуження фонограми, відео­грами та їх примірників;

Поиск по сайту: